Постанова Полтавський апеляційний суд № 525/477/25

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 525/477/25 Номер провадження 22-ц/814/2122/26Головуючий у 1-й інстанції Прасол Я. В. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 травня 2026 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді Бутенко С. Б. Суддів Карпушина Г. Л., Обідіної О. І., за участю секретаря: Ракович Д. Г. розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Огризкова Андрія Анатолійовича на рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 20 січня 2026 року, ухвалене в селищі Велика Багачка під головуванням судді Прасол Я. В., дата складення повного рішення суду - 30 січня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Миргородський відділ державної виконавчої служби у Миргородському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про зняття арешту з майна, в с т а н о в и в: У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом до ОСОБА_2 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Миргородського відділу державної виконавчої служби у Миргородському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому просив про зняття арешту з 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 , яка за життя належала ОСОБА_3 . Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його рідний брат ОСОБА_3 та після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить 1/4 частина квартири АДРЕСА_1 . Вказував, що він у встановленому законом порядку прийняв спадщину після смерті ОСОБА_3 , інші спадкоємці відсутні. Проте, під час оформлення спадщини з`ясувалося, що у 2010 році Відділом ДВС Великобагачанського РУЮ на усе нерухоме майно ОСОБА_3 накладений арешт у межах виконавчого провадження ВП № 830387 з виконання виконавчого листа № 1-55 від 05.05.2005, виданого Миргородським міськрайонним судом Полтавської області, про стягнення заборгованості з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 у розмірі 713,30 грн. Вказане виконавче провадження було закінчено 16.09.2013 на підставі пункту 3 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку зі смертю стягувача ОСОБА_4 та знищене за закінченням строку зберігання. Станом на 03.04.2025 інформація про ОСОБА_3 у Єдиному реєстрі боржників відсутня, проте Миргородський відділ ДВС у Миргородському районі не має можливості зняти арешт, наявність якого перешкоджає позивачу в оформленні своїх спадкових прав, тому він вимушений звертатися до суду з даним позовом до спадкоємця ОСОБА_4 - ОСОБА_2 з вимогою про зняття арешту з майна. Рішенням Великобагачанського районного суду Полтавської області від 20 січня 2026 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду мотивовано обранням позивачем неналежного способу захисту своїх порушених прав. Не погодившись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Огризков А. А. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що суд невірно визначив характер спірних правовідносин, внаслідок чого застосував законодавство, яке не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, що призвело до помилкових висновків суду. Вказує, що виконавче провадження № 830387 з виконання виконавчого листа № 1-55 від 05.05.2005, виданого Миргородським міськрайонним судом Полтавської області, про стягнення заборгованості у розмірі 713,30 грн з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 , в межах якого був накладений арешт на майно боржника, було закінчено 16.09.2013 у зв`язку зі смертю стягувача та відповідно до частини першої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» не може бути розпочате знову. Зазначає, що сторони у цій справі не є сторонами виконавчого провадження та їхніми правонаступниками, а тому факт закінчення виконавчого провадження виключає можливість реалізації будь-яких прав ОСОБА_2 на предмет арештованого майна. Відтак у цій справі відсутнє чинне виконавче провадження та його сторони, внаслідок чого правовідносини у цій не справі не можуть регулюватися Законом Закону України «Про виконавче провадження», у тому числі частиною першою статті 59 цього Закону, за винятком статті 40, якою визначені наслідки закінчення виконавчого провадження, зокрема - зняття арешту. Звертає увагу на те, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо спадкоємець позбавлений можливості отримати свідоцтво про право на спадщину у нотаріуса та підлягає розгляду виключно в порядку позовного провадження. Встановлення факту належності на праві приватної власності нерухомого майна в порядку окремого провадження не допускається, оскільки вимога про визнання права власності завжди свідчить про існування спору про право. Зауважує, що ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем, відсутня будь-яка особа, яка б оспорювала його право на прийняття спадщини, відтак у ОСОБА_1 були відсутні підстави для звернення до суду з позовом про визнання права власності на спадкове майно. Вважає безпідставним твердження суду першої інстанції щодо необхідності повторного звернення ОСОБА_1 до суду із заявою окремого провадження щодо встановлення належності правовстановлюючого документа, оскільки відсутній сам правовстановлюючий документ та свідоцтво про народження спадкодавця. Можливо виникнення питання щодо встановлення факту родинних зв`язків. Проте даний факт вже встановлений цим судовим рішенням. Відзив на апеляційну скаргу від учасників справи до апеляційного суду не надходив. Колегія суддів Полтавського апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного. Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Повноваження суду апеляційної інстанції визначено статтею 374 ЦПК України, згідно пункту 2 частини першої якої за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пунктів 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України є невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. По справі встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в селищі Велика Багачка Миргородського району Полтавської області помер ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , внаслідок чого відкрилася спадщина на належне спадкодавцю майно - 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 згідно свідоцтва про право приватної власності НОМЕР_1 , виданого 27.03.2009 Виконавчим комітетом Великобагачанської селищної ради. Спадкоємцем після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 є його рідний брат ОСОБА_1 , який 14.12.2022 подав до приватного нотаріуса Миргородського районного нотаріального округу Сахарової Л. І. заяву про прийняття спадщини, що підтверджується інформацією, наданою приватним нотаріусом відповідно до спадкової справи № 229/2022. У Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, міститься інформація про те, що постановою старшого державного виконавця Шепель Н. І. відділу ДВС Великобагачанського РУЮ від 03.11.2010 було накладено арешт та оголошено заборону на відчуження на невизначене майно, все нерухоме майно ОСОБА_3 у виконавчому провадженні № 830387. З інформації Миргородського відділу ДВС у Миргородському районі вбачається, що станом на 09.04.2025 у відділі не перебувають виконавчі документи про стягнення заборгованості з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Виконавче провадження № 830387, за яким був накладений арешт, з примусового виконання виконавчого листа № 1-55 від 05.05.2005, виданого Миргородським міськрайонним судом Полтавської області, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 заборгованості у розмірі 713,30 грн, закінчено 16.09.2013 на підставі пункту 3 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» (у зв`язку із смертю стягувача). У зв`язку із закінченням терміну зберігання виконавче провадження № 830387 знищено. Згідно з інформацією Відділу ДРАЦС у Миргородському районі Полтавської області № 103/30.13-27 від 18.06.2025 ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Спадкоємцем після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 є його дружина ОСОБА_2 , яка в порядку частини третьої статті 1268 ЦК України прийняла спадщину. Інший спадкоємець за законом - ОСОБА_5 відмовився від прийняття спадщини, подавши 25.11.2013 заяву до приватного нотаріуса Миргородського районного нотаріального округу Сахарової Л. І. З метою оформлення права на спадщину за законом після смерті брата, позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом про зняття арешту з майна боржника ОСОБА_3 , оскільки орган ДВС не має можливості зняти арешт, а наявність такого арешту порушує його право на спадщину. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції вважав, що позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав, оскільки не заявив вимоги про визнання за ним права власності на спадкове майно, що перебуває під арештом. Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України). Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Вирішуючи кожний конкретний спір на підставі всіх установлених обставин, суд повинен установити, на захист якого права подано відповідний позов, чи порушене, не визнане або оспорене таке право відповідачем (відповідачами), а також з`ясувати, чи призведе задоволення заявлених вимог до реального та ефективного поновлення порушеного права, та залежно від з`ясованого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Під ефективним поновленням слід розуміти реальний позитивний вплив судового рішення про задоволення позову на виявлену під час судового розгляду обставину порушення/невизнання/оспорення або запобігання виникненню спору щодо права, на захист якого був поданий позов. У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)). За обставин цієї справи мета позивача спрямована на скасування арешту майна боржника, що перешкоджає оформленню позивачем своїх спадкових прав. Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України). Отже, спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку. У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. У частині першій статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» закріплено порядок вирішення спорів, що виникають під час виконання судових рішень, захисту прав особи, яка не є боржником у виконавчому провадженні, у зв`язку з накладенням арешту на майно. У разі виникнення такого спору належним способом захисту прав особи є саме звернення до суду з позовом про зняття з арешту з майна. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 (провадження № 14-479цс19) дійшла висновку, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції. У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження». Такий правовий висновок сформульований Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19). Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції не взяв до уваги, що право позивача на спадкування після померлого боржника ОСОБА_3 ніким не заперечується та не оспорюється і позивач не позбавлений можливості одержати свідоцтво про право на спадщину за законом, звернувшись з відповідною заявою до нотаріуса за місцем відкриття спадщини. Предметом спору є збереження арешту нерухомого майна після смерті стягувача у виконавчому провадженні за умови, що протягом встановлених процесуальних строків його спадкоємці не заявили про своє правонаступництво у спірних правовідносинах та не пред`явили вимоги до спадкоємців боржника. Відповідно до частин першої, другої статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, який діяв на час закінчення виконавчого провадження ВП № 830387, у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника. Виконавче провадження підлягає закінченню у разі смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва (пункт 3 частини першої статті 49 Закону № 606-XIV). Питання щодо заміни сторони виконавчого провадження в порядку правонаступництва вирішується судом у порядку, встановленому статтею 442 ЦПК України, за заявою сторони, заінтересованої особи, а також державного або приватного виконавця. Відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону № 606-XIV у разі вибуття однієї із сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Аналогічні вимоги містяться і у частині п`ятій статті 15 чинного Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII. По справі встановлено, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 стягувача ОСОБА_4 та закриття у зв`язку з цим виконавчого провадження його спадкоємець - ОСОБА_2 із заявою про залучення її в якості правонаступника стягувача у виконавчому провадженні не зверталась, протягом понад десяти років вимог до боржника ОСОБА_3 та його спадкоємця ОСОБА_1 не заявляла, постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 16.09.2013 в установленому порядку не оскаржувала. При закінченні виконавчого провадження ВП № 830387 державним виконавцем не було виконано вимоги статті 50 Закону № 606-XIV, не зазначено про зняття арешту, накладеного на майно боржника ОСОБА_3 , принаймні відповідні відомості зберігаються у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, що перешкоджає здійсненню позивачем своїх спадкових прав. Крім того, не зняття арешту з майна боржника протягом тривалого часу за відсутності виконавчого провадження та відповідно майнових претензій з боку стягувача є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Висновки суду першої інстанції щодо неефективності обраного позивачем способу захисту є помилковими, оскільки задоволення позовної вимоги про зняття арешту з майна боржника забезпечить захист права позивача на одержання свідоцтва про право на спадщину за законом та не вимагатиме повторного звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Матеріали справи не містять доказів про відмову позивачеві у видачі свідоцтва про право на спадщину через неналежність правовстановлюючого документа спадкодавцеві, а відповідно до підпункту 4.20 пункту 4 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 № 296/5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 р. за № 282/20595, накладення арешту на спадкове майно саме по собі є підставою для зупинення видачі свідоцтва про право на спадщину до зняття арешту, що не вимагає окремого доказування факту неможливості оформлення позивачем спадкових прав після смерті спадкодавця - ОСОБА_3 . За таких обставин колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення по справі нового судового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 . З огляду на те, що предметом позову є зняття арешту з майна боржника (особи, яка померла), накладеного в межах виконавчого провадження, яке закінчено у зв`язку зі смертю стягувача ІНФОРМАЦІЯ_4 , що перешкоджає видачі свідоцтва про право на спадщину, за відсутності майнових претензій з боку стягувача права позивача, як спадкоємця після смерті боржника ОСОБА_3 , підлягають захисту в обраний позивачем спосіб шляхом звільнення майна з-під арешту. Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Огризкова Андрія Анатолійовича задовольнити. Рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 20 січня 2026 року скасувати. Ухвалити по справі нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити. Зняти арешт з 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 , що за життя належала ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в селищі Велика Багачка Миргородського району Полтавської області, на яку постановою старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Великобагачанського районного управління юстиції Полтавської області Шепель Н. І. від 03.11.2010 у виконавчому провадженні ВП № 830387 накладений арешт, зареєстрований у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 03.11.2010 реєстратором - Полтавська філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, реєстраційний номер обтяження - 10440410. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. Б. Бутенко Судді Г. Л. Карпушин О. І. Обідіна