Ухвала КАС ВС № 440/9171/25

УХВАЛА 20 травня 2026 року м. Київ справа №440/9171/25 адміністративне провадження № К/990/21090/26 Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Загороднюка А.Г., суддів: Уханенка С.А., Соколова В.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про зобов`язання вчинити певні дії,- УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просила: -стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь період затримки розрахунку по невиплаченій заробітній платі за період з 13 березня 2024 року по 30 вересня 2024 року, включно до дня ухвалення судового рішення, але не більше як за шість місяців; -стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за компенсацію за невикористані 78 днів відпустки у розмірі, обчисленому відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 з урахуванням надбавок за вислугу років з 13 березня 2024 року по 30 вересня 2024 року до дня фактичного розрахунку; -стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за матеріальну допомогу у розмірі, обчисленому з урахуванням надбавок за вислугу років з 13 березня 2024 року по 30 вересня 2024 року до дня фактичного розрахунку; -стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за листки непрацездатності у розмірі, обчисленому з урахуванням надбавок за вислугу років з 13 березня 2024 року по 30 вересня 2024 року до дня фактичного розрахунку; -зобов`язати Офіс Генерального прокурора видати ОСОБА_1 довідку про складові заробітної плати станом на 30 вересня 2024 року із зазначенням розміру належного посадового окладу та 30% надбавки за вислугу років. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду міста Києва від 07 липня 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора у невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 грудня 2024 року по 06 червня 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №

100. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період ОСОБА_1 із визначенням розміру грошового забезпечення за шість місяців у загальній сумі 544479 (п`ятсот сорок чотири тисячі чотириста сімдесят дев`ять) гривень 90 копійок. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2026 року апеляційну скаргу Офіса Генерального прокурора залишено без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2025 року по справі № 440/9171/25 - змінено викладено абзац 3 резолютивної частини рішення в такій редакції: "Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період ОСОБА_1 із визначенням розміру грошового забезпечення за шість місяців у загальній сумі 94 476,28 гривень". В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2025 року по справі № 440/9171/24 - залишено без змін. 27 березня 2026 року через підсистему «Електронний суд» до Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2026 року у справі №440/9171/25. Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2026 року касаціну скаргу ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2026 року у справі №440/9171/25, повернуто особі, яка її подала на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України. 11 травня 2026 року до Верховного Суду вдруге надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2026 року у справі №440/9171/25. Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, суд виходить із такого. Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем). Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту. У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених Кодексом адміністративного судочинства України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції. З урахуванням змін до Кодексу адміністративного судочинства України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. Як вбачається зі змісту касаційної скарги, скаржник на обґрунтування підстав касаційного покликається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України. У касаційній скарзі касант указує на неправильне застосування судом апеляційної інстанції абзацу 1, пункту 8 розділу IV Порядку № 100 при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 21 липня 2022 року у справі № 640/23266/19, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, у постанові Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 369/10046/18, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19. Так, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду. При встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів. Однак, скаржник посилаючись на указані постанови Верховного Суду не обґрунтував, що ці постанови ухвалено у справах за подібними відносинами із цією справою. Натомість скаржником наведено перелік постанов Верховного Суду, які на його думку регулюють подібні спірні правовідносини, що не є належним обґрунтуванням пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України. Касаційна скарга в частині обґрунтувань вказаної підстави зводяться до незгоди з ухваленим рішенням, переоцінки встановлених судом обставин та досліджених ним доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України. Інші наведені скаржником доводи стосуються здебільшого оцінки встановлених судом обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судового рішення пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Крім того, відповідно до пункту другого частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. За змістом частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу. Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Такими справами є: справи незначної складності, а також будь-які інші, за винятком тих, що зазначені у частині четвертій цієї статті, а саме: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб). У цій справі суд першої інстанції дійшов висновку про можливість її розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження. За такого правового врегулювання та обставин справи, оскарження рішення судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу. У розглядуваному випадку відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень - Офіс Генерального прокурора, де проходив публічну службу позивач. Так, у межах спору, предметом якого є оскарження наказу про звільнення позивачки та поновлення останньої на посаді, значимість справи вочевидь зумовлюється потенційними втратами та здобутками сторін залежно від результату її розгляду, однак, указаний критерій не відносить справу до категорії «виняткової» та такої, що за своїми унікальними критеріями вимагала би формування на своєму прикладі уніфікованого підходу до застосування норм права у справах з подібними правовідносинами. Разом з тим, для кожної із сторін справа, в якій він є учасником має виняткове значення, позаяк, спірні правовідносини, що склались, потребують судового втручання. Порушуючи перед касаційним судом питання про перегляд судового рішення, яке за загальним правилом не підлягає оскарженню, скаржник має переконливо продемонструвати в чому полягає особливий, тобто вагоміший за звичайний, характер саме цієї конкретної справи саме для цієї конкретної сторони. Іншими словами, скаржник має довести чому вказаний випадок є винятком із загального правила і справа, що не підлягає касаційному перегляду, має бути переглянута. На думку колегії суддів, у розглядуваному випадку скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Натомість аргументи скаржника зводяться до незгоди із судовим рішенням. Касаційна скарга не містить аргументів, які б вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають, зокрема, виняткове значення для позивача в контексті наведених вище критеріїв. Доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до цитування норм законодавства України, а також переоцінки доказів, досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, і ґрунтуються на незгоді з висновками цих судів щодо їхньої оцінки. Своєю чергою колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх. Верховний Суд звертає увагу скаржника, що призначення суду касаційної інстанції як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб. Отже, завдання Верховного Суду є не тільки і навіть не стільки вирішення конкретного спору. Суд повинен у передбачений процесуальним законом спосіб (шляхом розгляду конкретного спору та перевірки окремого процесуального судового рішення) витлумачити, як правильно застосувати норму матеріального права, що була не однаково застосована судами з тією метою, щоб надалі спрямовувати судову практику в єдино правильне русло. Доводи касаційної скарги фактично, зводяться до переоцінки встановлених судами попередніх інстанцій обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України. Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з пунктом 8 частини другої якої основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та, у визначених законом випадках, - на касаційне оскарження судового рішення. Зазначена конституційна норма кореспондується з положеннями частини першої статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції. На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень. Отже, скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду справи. Таким чином, касаційна скарга подана на судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України виняткових обставин справи. Верховний Суд зауважує, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційний суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України, УХВАЛИВ : Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про зобов`язання вчинити певні дії. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає. СуддіА.Г. Загороднюк С.А. Уханенко В.М. Соколов