Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/16982/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/16982/24 пров. № А/857/22729/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Онишкевича Т.В., суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я., розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року у справі за його позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною, суддя у І інстанції Желік О.М., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення м. Львів, дата складення повного тексту рішення 29 квітня 2025 року, ВСТАНОВИВ : У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив: визнати протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) у звільненні ОСОБА_1 з військової служби у зв`язку з перебуванням на його утриманні трьох дітей віком до 18 років; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) розглянути рапорт ОСОБА_1 та звільнити з військової служби у зв`язку з у зв`язку з перебуванням на його утриманні трьох дітей віком до 18 років. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29.04.2025 у справі №380/16982/24, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, у задоволенні вказаного позову було відмовлено. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не дотримався встановленої процедури при поданні рапорту про звільнення з військової служби, подавши такий не до свого безпосереднього командира. При цьому суд не розглядав факт наявності підстав для звільнення позивача з військової служби, оскільки його рапорт не був розглянутий, а відтак рішення щодо звільнення позивача з військової служби чи відмову у такому звільненні відповідачем не приймалося. Тому суд дійшов висновку, що відмовляючи позивачу у розгляді рапорту відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено ОСОБА_1 , який у своїй скарзі просив таке скасувати та постановити нове рішення про задоволення його позовних вимог. На обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що відмова відповідача у розгляді рапорту ОСОБА_1 від 03.07.2024 у зв`язку з тим, що у рапорті відсутнє клопотання безпосереднього керівника є невмотивованим та таким, що допускає надмірний формалізм. Наполягає на тому, що виходячи зі змісту рапорту та поданих до нього документів можна зробити беззаперечний висновок про наявність підстав для його звільнення з військової служби, що не позбавляло можливості безпосереднього командира або вищестоячщого за ним начальника відповідної ланки проставити на ньому відповідні погодження із зазначенням клопотань про звільнення позивача з військової служби, адресованих вищепідпорядкованим командирам. Твердження суду першої інстанції на недодержання позивачем технічних вимог щодо оформлення рапорту є свідченням (проявом) створення штучних перешкод для розгляду рапорту про звільнення з військової служби. Відповідач мав можливість встановити у достатньому обсязі всі обставини і дослідити всі докази та на цій підставі ухвалити рішення, однак цього не зробив. Відтак, ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) протиправно відмовив у розгляді рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби попри наявні у нього беззаперечних для цього підстави. Тому вважає, що рішення суду першої інстанції не ґрунтується на обставинах справи та підлягає скасуванню, а позовні вимоги позивача задоволенню. У відзиві на апеляційну скаргу позивача ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) підтримав доводи, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, заперечив обґрунтованість апеляційних вимог та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Звертає увагу апеляційного суду на те, що текст апеляційної скарги копіює зміст позовної заяви, який вже був предметом розгляду судом першої інстанції. Зазначає, що після отримання рішення про нерозгляд рапорту позивач не був позбавлений права на повторне подання ідентичного рапорту, але з урахування специфіки проходження військової служби. Окрім того, на переконання відповідача, у нього є достатні підстави вважати, що рапорт №04.4/35537/24-Вн від 15.07.2024 (03.07.2024 підписаний) був поданий адвокатом, а не особисто військовослужбовцем, що свідчить про те, що такий не може бути розглянутий. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, з 26.10.2022 прийнятий на військову службу по мобілізації, на особливий період, зарахований до списків особового складу та на всі види забезпечення. Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) від 15.02.2024 №158-ОС солдата ОСОБА_1 призначено інспектором прикордонної служби 2 категорії гранатометником третього відділення інспекторів прикордонної служби першої прикордонної застави першого відділу прикордонної служби (тип С) другої прикордонної комендатури швидкого реагування. 15.07.2024 на адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) надійшов лист, у якому знаходився рапорт солдата ОСОБА_1 № 04.4/35537/24-Вн з додатками. У відповіді за результатами розгляду вказаного рапорту ОСОБА_1 було повідомлено, що підстави для розгляду рапорту відсутні та додатково зазначено про те, що рапорт надійшов разом з ордером та копією адвокатського запиту, що дає підстави вважати, що такий направлений адвокатом, а отже не може бути розглянути та задоволений. Окрім того, з посиланням на приписи частини 7 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статті 14 Статуту внутрішньо служби Збройних Сил України, пункту 288 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009, позивачу роз`яснено, що рапорт поданий з порушенням встановлених вимог, а тому підстави для його розгляду відсутні. 26.07.2024 на адресу відповідача надійшов адвокатський запит від представника позивача, у якому той просив надати відомості про результати розгляду рапорту ОСОБА_1 27.07.2024 відповідь на адвокатський запит була надіслана на електронну пошту адвоката, а копія відповіді надіслана засобами поштового зв`язку. ОСОБА_1 вважав протиправним рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про відмову у його звільненні з військової служби та звернувся до адміністративного суду з позовом, що розглядається. При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. На підставі аналізу матеріалів справи та позицій сторін, викладених у заявах по суті справи, апеляційний суд дійшов переконання, що на стадії апеляційного перегляду суть публічно-правового спору, що розглядається, зводиться до перевірки висновку суду першої інстанції про те, що відповідач правомірно не прийняв рішення за наслідками розгляду рапорта про звільнення позивача з військової служби з огляду на недотримання військовослужбовцем встановленого порядку подання такого безпосередньому командиру. При цьому фактичні обставини справи визнаються сторонами та не підлягають доказуванню з огляду на приписи частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові основи організації та діяльності Державної прикордонної служби України, її загальну структуру, чисельність, функції та повноваження регламентовано приписами Закону України "Про державну прикордонну службу України" (далі Закон №661-IV). Згідно із статтею 6 Закону №661-IV Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення. За приписами частини 2 статті 10 Закону №661-IV прикордонний загін є основною оперативно-службовою ланкою Державної прикордонної служби України, на яку покладаються охорона певної ділянки державного кордону самостійно чи у взаємодії з іншими органами охорони державного кордону та морською охороною, забезпечення дотримання режиму державного кордону і прикордонного режиму, здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України та до тимчасово окупованої території і з неї осіб, транспортних засобів, вантажів, охорона та захист пунктів пропуску через державний кордон України, припинення у взаємодії з відповідними військовими частинами та підрозділами Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, відповідними правоохоронними органами збройних та інших провокацій на державному кордоні України. Під час дії воєнного стану прикордонні загони у встановленому законом порядку можуть залучатися відповідними органами військового управління Збройних Сил України до ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту на державному кордоні України, міжнародного збройного конфлікту, відсічі збройній агресії проти України. До складу прикордонного загону можуть входити прикордонні комендатури, відділи прикордонної служби, прикордонні застави, контрольно-пропускні пункти, відділення прикордонного контролю, відділення інспекторів прикордонної служби та інші підрозділи (частина 3 статті 10 Закону №661-IV). Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009 було затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Держприкордонслужба) у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період (далі - Положення №1115). За приписами абзацу 2 пункту 110 Положення №1115 для потреб Держприкордонслужби щодо комплектування окремих посад регіональних управлінь і вище на військову службу за контрактом за рішенням посадових осіб, до повноважень яких належить призначення на відповідні посади, можуть бути прийняті громадяни України з числа військовослужбовців військової служби за призовом осіб офіцерського складу або військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, та осіб, звільнених з військової служби, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі та визнані військово-лікарськими комісіями придатними до військової служби за станом здоров`я. Пунктом 279 Положення №1115 передбачено, що військовослужбовець може бути звільнений за сімейними обставинами або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України. Звільнення військовослужбовців з цих підстав здійснюється згідно з письмовими документами, які підтверджують наявність у них відповідних сімейних обставин або інших поважних причин. Згідно із пунктом 288 Положення №1115 у разі прийняття рішення про звільнення військовослужбовець подає по команді рапорт та в разі необхідності документи, які підтверджують підстави звільнення. У разі звільнення військовослужбовця з військової служби за рішенням командування за розпорядженням начальника органу Держприкордонслужби, в якому проходить службу військовослужбовець, кадровий підрозділ органу забезпечує підготовку подання про його звільнення. Форма та порядок подання про звільнення військовослужбовців з військової служби та перелік документів, які додаються до нього у випадках, передбачених абзацами першим і другим цього пункту, визначаються наказом Міністерства внутрішніх справ України. Статут внутрішньої служби Збройних Сил України був затверджений Законом України від 24.03.1999 №548-XIV. Відповідно до Вступу до вказаного Статуту його дія поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями. Як передбачено у статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника. При цьому апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що звільнення військовослужбовця зі служби відбувається за законодавчо встановленою процедурою, що розподіляється на такі етапи: подання військовослужбовцем рапорта про звільнення з наданням підтверджуючих для цього підстав документів безпосередньому начальнику; розгляд рапорта про звільнення; прийняття наказу щодо звільнення зі служби. У відповідності до матеріалів справи рапорт №04.4/35537/24-Вн від 15.07.2024 (03.07.2024 підписаний) був поданий на ім`я начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) полковника ОСОБА_2 , а не до безпосереднього начальника позивача по команді всупереч наведеним приписам Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та Положення №1115. Вказані обставини ОСОБА_1 не заперечуються. З урахуванням наведеного апеляційний суд вважає безпідставними доводи апелянта про те, що відповідачем при розгляді вказаного рапорту позивача було допущено надмірний формалізм, оскільки вимога про подання військовослужбовцем рапорту безпосередньому начальнику чітко передбачена як Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, так і Положенням №1115. На підставі наведеного апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність у відповідача правових та фактичних підстав для відмови у розгляді вказаного рапорту позивача по суті через порушення встановленого порядку його подання. Таким чином, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2025 року у справі №380/16982/24 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Л. Я. Гудим В. Я. Качмар