Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/18430/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 квітня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/18430/22 пров. № А/857/226/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий-суддя Довга О.І., суддя Глушко І.В., суддя Запотічний І.І. розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2023 року (головуючий суддя Желік О.М., м.Львів) у справі №380/18430/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання до вчинення дій,- В С Т А Н О В И В: 21.12.2022 позивач звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що полягає в не розгляді рапорту ОСОБА_1 та ненадання вмотивованої відповіді про відмову чи про задоволення рапорту; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 та надати вмотивовану відповідь на нього. Позов обґрунтовує тим, що 20 вересня 2022 року був поданий рапорт від 20.09.2022 про звільнення з військової служби у зв`язку із сімейними обставинами, а саме у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір`ю дружини, що підтверджується медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. Позивач стверджує, що документи не розглянуті належним чином, а тому вважає відмову у звільненні з лав Збройних сил України протиправною, необґрунтованою, безпідставною, незаконною та такою, що істотно порушує його права. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2023 року адміністративним позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не розгляді поданого 20.09.2022 року військовослужбовцем ОСОБА_1 рапорту від 20.09.2022 про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу». Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт військовослужбовця ОСОБА_1 від 20.09.2022 про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу». Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що примірник рапорту від 20.09.2022, як зазначає суд першої інстанції, після його підписання безпосереднім керівником позивача, а саме командиром 105 механізованого батальйону підполковником ОСОБА_2 , був скерований до командира військової частини НОМЕР_1 . Водночас, апелянт звертає увагу, що у військовій частині НОМЕР_1 не зареєстровано будь-яких рапортів від позивача про звільнення його з військової служби та відсутні відомості про подачу таких рапортів. У зв`язку із тим, що у відповідача не зареєстровано будь-яких рапортів від позивача про звільнення його з військової служби та відсутні відомості про подачу таких рапортів та крім цього не зареєстровано жодних звернень від позивача, які б стосувалися його звільнення з військової служби, підстав для прийняття будь яких рішень стосовно звільнення позивача у відповідача не було. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити. Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави. Судом встановлені наступні обставини. Позивач є військовослужбовцем та перебуває на військовій службі у Військовій частині НОМЕР_1 з 28.02.2022 року по теперішній час. 20.09.2022 позивач подав рапорт про звільнення з військової служби, в якому просив звільнити його з військової служби відповідно до частини 4 пункту 2 підпункту «г» статті 26 Закону №2232-XII за сімейними обставинами: у зв`язку із необхідністю постійного догляду за матір`ю дружини, яка згідно довідки ЛКК №326 потребує постійного стороннього догляду. До рапорту додав копії документів: копію свого паспорта, копію паспорта дружини, копію свідоцтва про народження дружини, копію свідоцтва про шлюб, копію паспорта матері дружини, копію довідки ЛКК про необхідність стороннього догляду за матір`ю дружини, довідка про склад сім`ї. Примірник рапорту від 20.09.2022 року після його підписання безпосереднім керівником позивача Командиром 105 механізованого батальйону підполковником ОСОБА_3 був скерований до командира Військової частини НОМЕР_1 . Позивач вказує, що відповідач не розглянув рапорт ОСОБА_1 від 20.09.2022, а тому звернувся в суд першої інстанції з позовом. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне. Згідно із положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Нормами ст.65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів визнано обов`язком громадянина України. Громадяни відбувають на військову службу відповідно до закону. Вказане кореспондується також з положеннями ч.1 ст.1 Закону України від 25.03.1992 року №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (Закон №2232-XII). Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Згідно з ч. 7 ст. 1 Закону № 2232-XII виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки). Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV (Статут), визначає загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах. Згідно з п. 9 Статуту військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до п. 12 Статуту про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо). Приписами п. 14 Статуту передбачено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника. Дисциплінарний статут Збройних Сил України затверджений Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV (Дисциплінарний Статут). Цей Статут визначає сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг. Усі військовослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами цього Статуту. Відповідно до п. 115 Дисциплінарного Статуту вимоги до звернення військовослужбовця, порядок розгляду пропозицій, заяв та скарг, строки розгляду, права військовослужбовця під час розгляду заяви чи скарги, обов`язки командирів, органів військового управління щодо розгляду звернень військовослужбовців регулюються законодавством України про звернення громадян, нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України. Колегія суддів зазначає, що рапорт передбачає собою вид службового документу Збройних Сил України, який є письмовим зверненням військовослужбовця до вищого по посаді чи званню військовослужбовця з викладом питань службового або особистого характеру та відображає прагнення військовослужбовця реалізувати свої права. Разом з тим, спеціальне законодавство, яке регулює порядок проходження військової служби не містить положень щодо порядку та строку розгляду рапортів військовослужбовців. Приписами ст. 20 Закону України від 02.10.1996 № 393/96-ВР «Про звернення громадян» передбачено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів. Відповідно до п. 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України 07.04.2017 №124, рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення,-звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру. Відповідно до п. 3.11.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів а моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ. Порядок розгляду, реєстрації, приймання, узагальнення та аналізу звернень військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які законно перебувають на території України (громадяни), у структурних підрозділах апарату Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, інших органів військового управління, з`єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (військові частини) визначає Інструкція про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затверджена наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016 № 735 (Інструкція № 735). Положення Інструкції №735 в частині вимог до звернення та термінів розгляду звернень повністю кореспондуються з вимогами Закону України «Про звернення громадян». Відповідно до п. 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (затверджене Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008): «

233. Військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.». Подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Частиною 2 п.225 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (затверджене Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008) визначено, що звільнення військовослужбовців із військової служби (у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно) під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації), здійснюється командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них. Оглядаючи матеріали справи, колегія суддів зазначає, що 20 вересня 2022 року позивач подав рапорт про звільнення з військової служби, в якому просив звільнити його з військової служби відповідно до частини 4 пункту 2 підпункту «г» статті 26 Закону №2232-XII за сімейними обставинами: у зв`язку із необхідністю постійного догляду за матір`ю дружини, яка згідно довідки ЛКК №326 потребує постійного стороннього догляду. До рапорту додав копії документів: копію свого паспорта, копію паспорта дружини, копію свідоцтва про народження дружини, копію свідоцтва про шлюб, копію паспорта матері дружини, копію довідки ЛКК про необхідність стороннього догляду за матір`ю дружини, довідка про склад сім`ї. Примірник рапорту від 20.09.2022 року після його підписання безпосереднім керівником позивача Командиром 105 механізованого батальйону підполковником ОСОБА_3 був скерований до командира Військової частини НОМЕР_1 . Проте, відповідач не надав позивачу та суду жодних доказів щодо розгляду рапорту позивача від 20.09.2022. Згідно з пунктом 3.11.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів із моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ. Відтак, військова частина НОМЕР_1 за результатами розгляду рапорту (заяви) військовослужбовця ОСОБА_1 зобов`язана протягом місяця розглянути рапорт (заяву) військовослужбовця та надати відповідь по суті порушених питань. При цьому, колегія суддів не ставить під сумнів право командира діяти на власний розсуд одноосібно приймаючи відповідні рішення з цього приводу. Разом з тим, апелянт не надав доказів та не вказав причин, умов та обставин, які б унеможливлювали розгляд рапорту позивача в межах строків та відповідно до чинного законодавства. Оскільки відповідач не прийняв по рапорту від 20.09.2022 жодного рішення, то таку ситуацію слід кваліфікувати як його протиправну бездіяльність. Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає вірним висновок суду першої інстанції про визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не розгляді поданого 20.09.2022 року військовослужбовцем ОСОБА_1 рапорту від 20.09.2022 про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» та зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт військовослужбовця ОСОБА_1 від 20.09.2022 про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу». Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає. Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї. В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 380/18430/22 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. І. Довга судді І. В. Глушко І. І. Запотічний