Постанова 4857 № 380/6551/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 січня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/6551/23 пров. № А/857/19068/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючої судді Хобор Р.Б., суддів Бруновської Н.В., Матковської З.М. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2023 року ухвалене суддею Москалем Р.М. за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у справі № 380/6551/23 за адміністративним ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії В С Т А Н О В И В: Позивач звернувся до суду з позовом у якому просить суд: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови у звільненні військовослужбовця; - зобов`язати відповідача звільнити позивача з військової служби на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років). 17 серпня 2023 року Львівський окружний адміністративний суд прийняв рішення, яким позов задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає в ухиленні від вирішення рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами. Зобов`язав військову частину НОМЕР_1 в десятиденний строк розглянути рапорт ОСОБА_1 від 25.02.2023 року про звільнення з військової служби та прийняти обґрунтоване рішення по суті рапорту, довівши таке до відома військовослужбовця у письмові формі. Встановлений судом десятиденний строк обчислюється із дати набрання цим рішенням законної сили. У задоволенні інших позовних вимог відмовив. Приймаючи рішення у цій справі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не зареєстрував та не розглянув рапорт позивача про звільнення з військової служби, внаслідок чого допустив протиправну бездіяльність. У зв`язку з цим суд зобов`язав відповідача розглянути рапорт позивача від 25.02.2023 року про звільнення з військової служби та прийняти обґрунтоване рішення за результатами його розгляду. Не погодившись із цим рішенням суду його оскаржив відповідач, подавши апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити в задоволенні позовних вимог. У обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає те, що рапорт позивача про звільнення з військової служби від 25.02.2023 року не надходив на адресу відповідача, а тому відповідач його не розглядав. Долучена до адвокатського запиту від 14.03.2023 року копія рапорту позивача від 25.02.2023 року не є підставою для розгляду рапорту по суті. Тому відповідач вважає, що не допустив протиправної бездіяльності щодо розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби. Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань. Суд першої інстанції встановив те, що позивач з 26.02.2022 року перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 . 26.02.2023 року позивач звернувся до відповідача із рапортом, в якому просив клопотати перед вищим командуванням про звільнення його з військової служби в запас, відповідно до пп. «г» п. 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років. В рапорті вказав, що від проходження служби у військовому резерві відмовляється, просив на військовий облік направити до Луцького РТЦК та СР. Оскільки відповідач не надав відповіді на запит, адвокат Густяк М.А., в інтересах позивача звернувся із адвокатським запитом від 14.03.2023 року, у якому просив повідомити результати розгляду рапорту позивача від 25.02.2023 року. До адвокатського запиту долучив копія рапорту позивача від 25.02.2023 року. Цей запит вручений представнику відповідача 22.03.2023 року, а 14.04.2023 року зареєстрований відповідачем. У відповідь на адвокатський запит відповідач скерував адвокату Густяку М.А. лист № 4006 від 15.04.2023 року, у якому повідомив, що станом на 12.04.2023 року старший солдат ОСОБА_1 не звертався у встановленому порядку до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом про його звільнення з військової служби за сімейними обставинами». Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно правового спору, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Звільнення військовослужбовців з військової служби регламентовано статтею 26 Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-XII від 25 березня 1992 року (далі Закон № 2232-XII). Пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану у зв`язку з перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років. Частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Відповідно до пункту 233 розділу ХІІ Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 року (далі - Положення № 1153/2008) військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: - підстави звільнення з військової служби; - думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; - районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Абзацом тринадцятим п. 14.10 Розділу ХІV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України №170 від 10.04.2009 визначено документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України. Командири військових частин зобов`язані забезпечити своєчасне здавання посади, проведення усіх необхідних розрахунків з військовослужбовцями, стосовно яких видано наказ по особовому складу про звільнення з військової служби, у порядку, визначеному пунктом 242 Положення, та направлення їх на військовий облік до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання. Апеляційний суд встановив те, що у матеріалах справи є копія рапорту позивача від 25.02.2023 року про звільнення з військової служби в запас, відповідно до пп. «г» п. 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років. Відповідач стверджує, що цей рапорт позивач відповідачу не подавав. Апеляційний суд, на підставі документів, які є в матеріалах справи встановив, що докази про подання позивачем та про отримання відповідачем вказаного рапорту відсутні. Це дає підстави апеляційному суду стверджувати, що позивач рапорт про звільнення з військової служби не подавав, а тому відповідача не допустив протиправної бездіяльності щодо його розгляду. Водночас, суд першої інстанції, встановивши вказану обставину, вказав, що рапорт позивача від 25.02.2023 року відповідач все таки отримав разом із адвокатським запитом адвоката Густяка М.А. від 14.03.2023 року, який поданий в інтересах позивача. Суд першої інстанції вважав, що відповідач мав обов`язок розглянути рапорт позивача доданий до адвокатського запиту та надати обґрунтовану відповідь по суті питання порушеного у рапорті. Однак апеляційний суд із такою думкою суду першої інстанції не погоджується з тих підстав, що рапорт позивача від 25.02.2023 року надійшов до відповідача як додаток до адвокатського запиту, у якому були порушені інші питання, ніж у рапорті. Крім того, цей рапорт надійшов до відповідача у вигляді фотокопії. Тому, апеляційний суд вважає, що відповідач правомірно надав адвокату Густяку М.А. відповідь про те, що власноручно підписаний рапорт від 25.02.2023 року на адресу відповідача не надходив, а отже відповідач його по суті не розглядав. Зважаючи на наведені міркування, апеляційний суд не знайшов підстав для визнання бездіяльності відповідача щодо розгляду рапорту позивача від 25.02.2023 року протиправною. Цей висновок є підставою для відмови в задоволенні позову. Відповідно до частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов до переконання в тому, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи, внаслідок чого зробив невірний висновок по суті спору. Тому рішення суду першої інстанції необхідно скасувати та прийняти постанову, якою в задоволенні позову відмовити. Отже, апеляційну скаргу відповідача необхідно задовольнити. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задовольнити. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2023 року в справі № 380/6551/23 скасувати та прийняти постанову, якою в задоволенні позову відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених статтею 328 КАС України, за наявності яких, постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуюча суддя Р. Б. Хобор судді Н. В. Бруновська З. М. Матковська Постанова складена 15.01.2024 року