Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/37381/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 травня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/37381/25 Перша інстанція: суддя Попов В.Ф. Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого: Градовського Ю.М. суддів: Єщенка О.В., Казанчук Г.П. розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 3 лютого 2026р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язати вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И Л А: У листопаді 2025р. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ВЧ НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України, в якому просив: - визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України, що полягають у відмові в задоволенні рапорту на звільнення ОСОБА_1 на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу»; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», як військовослужбовця, який проходить військову службу за контрактом під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є військовослужбовцем, який проходить військову службу у ВЧ НОМЕР_1 . Позивач зазначив, що він у визначений законодавством спосіб реалізував своє право на звільнення з військової служби, подавши відповідний рапорт, додав всі необхідні документи, що підтверджують право на звільнення з військової служби на підставі пп."г" п.3 ч.5 ст.26 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу» за №2232-XII, натомість військовою частиною НОМЕР_1 прийняла рішення про відмову у звільненні його з військової служби. Посилаючись на вказане просив позов задовольнити. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 3 лютого 2026р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм права, просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав. Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач при поданні рапорту про звільнення з військової служби на надав всіх необхідних та достатніх доказів, за результатами розгляду яких відповідач міг прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби за пп."г" п.3 ч.5 ст.26 ЗУ "Про військовий обов`язок і військову службу", у зв`язку з чим відповідач правомірне відмовив позивачу в задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби. Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об`єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи під час апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_1 проходить службу за контрактом у ВЧ НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України на посаді начальника продовольчої служби відділу матеріально-технічного забезпечення, звання: старший лейтенант. 23.09.2025р. ОСОБА_1 звернувся із рапортом про звільнення з військової служби на підставі пп.«г» п.3 ч.5 ст.26 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу» за сімейними обставинами, а саме у зв`язку із необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю ІІ групи, матір`ю ОСОБА_2 , яка потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд. До рапорту позивачем додано нотаріально завірені копії наступних документів: паспорт ОСОБА_1 ; свідоцтва про народження ОСОБА_1 ; паспорт та РНОКПП матері - ОСОБА_2 , витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №160/25/593/В ОСОБА_2 ; рекомендацій, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю ОСОБА_2 ; пенсійного посвідчення ОСОБА_2 ; витяг з реєстру ТГ ОСОБА_2 ; довідка про склад зареєстрованих №68 від 9.07.2025р.; рішення суду про розірвання шлюбу; паспорт та РНОКПП ОСОБА_3 ; довідка про проходження військової служби ОСОБА_3 ; службового посвідчення ОСОБА_3 ; довідки до акту огляду МСЕК ОСОБА_3 ; службового посвідчення ОСОБА_1 ; свідоцтва про народження малолітніх дітей ОСОБА_3 ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Проте, 17.10.2025р. відповідач відмовив у задоволенні вищевказаного рапорту, у зв`язку із відсутністю правових підстав. Вважаючи відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду із даною позовною заявою. Перевіряючи правомірність та законність дій та рішень відповідача у спірних правовідносинах, з урахуванням підстав, за якими позивачка пов`язує їх незаконність та протиправність в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія виходить з наступного. Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Приписами ст.65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Указом Президента України від 24.02.2022 р. № 64/2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який діє до сьогодні. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, загальні засади проходження в Україні військової служби визначено ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992р. за №2232-XII (надалі - Закон № 2232-ХІІ). Положеннями ст.1 Закону №2232-XII передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку. Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом. Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Згідно з ч.3,4 ст.2 Закону №2232-XII громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Частина 6 ст.2 Закону №2232-XII передбачає види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період. Підстави звільнення з військової служби визначені ст.26 Закону № 2232-XII і залежать від виду військової служби. Так, згідно п.3 ч.5 ст.26 Закону №2232-ХІІ контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: під час проведення мобілізації та дії воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу). За правилами пп. «г» п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ, військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: - під час дії воєнного стану - необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I чи II групи, за умови що така особа є членом сім`ї військовослужбовця першого ступеня споріднення та відсутності інших членів сім`ї, які здійснюють постійний догляд. У відповідності до ч.7 ст.26 Закону №2232-XII, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України. За приписами п.13 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 р. № 1115/2009 (далі - Положення № 1115/2009) право видавати накази по особовому складу мають Голова Державної прикордонної служби України та згідно з визначеними ним повноваженнями посадові особи з числа його заступників, керівник розвідувального органу Адміністрації Держприкордонслужби, начальники (командири) регіональних управлінь, органів охорони державного кордону, загонів Морської охорони, керівники закладів фахової передвищої військової освіти, вищого військового навчального закладу Держприкордонслужби, начальники навчальних центрів, науково-дослідних установ та органів забезпечення, які утримуються на окремих штатах і за посадами яких штатом передбачено військове звання підполковника (капітана 2 рангу) і вище (далі - начальники). Відповідно до п.26 Положення №1115/2009 контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець, який проходить військову службу за контрактом, звільняється з військової служби з підстав, передбачених ч.5 ст.26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу». Положеннями п.270 Положення №1115/2009 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби з підстав, передбачених частинами другою-шостою статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", здійснюється, зокрема, начальниками органів охорони державного кордону, загонів Морської охорони, навчальних центрів, науково-дослідних установ, а також органів забезпечення, які мають право видання наказів по особовому складу, - усіх військовослужбовців, у військових званнях до майора (капітана 3 рангу) включно, які проходять військову службу в цих органах Держприкордонслужби; начальниками регіональних управлінь, ректором вищого військового навчального закладу Держприкордонслужби - військовослужбовців, зазначених у підпункті 1 цього пункту, а також усіх військовослужбовців у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно, які проходять службу у структурних підрозділах регіонального управління та підпорядкованих йому органах, вищому військовому навчальному закладі відповідно. Згідно з п.279 Положення № 1115/2009 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) військовослужбовець може бути звільнений за сімейними обставинами або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". Звільнення військовослужбовців з цих підстав здійснюється згідно з письмовими документами, які підтверджують наявність у них відповідних сімейних обставин або інших поважних причин. Пунктом 288 Положення №1115/2009 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі прийняття рішення про звільнення військовослужбовець подає по команді рапорт та в разі необхідності документи, які підтверджують підстави звільнення. Відповідно до п.292 Положення №1115/2009 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) наказ про звільнення військовослужбовця з військової служби видається відповідною посадовою особою. Отже, під час дії воєнного стану передбачено можливість звільнення військовослужбовців у разі необхідності здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I чи II групи, за умови що така особа є членом сім`ї військовослужбовця першого ступеня споріднення та відсутності інших членів сім`ї, які здійснюють постійний догляд. Як вбачається із матеріалів справи, що при зверненні до відповідача 23.09.2025р. з відповідним рапортом, позивач надав довідку від 20.05.2025р. про проходження служби ОСОБА_3 (рідний брат позивача) у ВЧ НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України. Однак відповідачем при розгляді рапорту було зроблено запит до ВЧ НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України, у відповідь на який надано витяг з наказу від 19.08.2025р. №809-ОС про звільнення ОСОБА_3 з військової служби, а відтак, судова колегія вважає необґрунтованими посилання позивача на відсутність можливості в ОСОБА_3 здійснювати догляд за їхньою матір`ю, у зв`язку із проходженням військової служби. Крім того, наявність у брата позивача - ОСОБА_3 ІІІ групи інвалідності також жодним чином не підтверджує відсутність можливості здійснення догляду за ОСОБА_2 , оскільки у довідці до акту огляду МСЕК серія 12 ААГ №776163 не зазначено, що ОСОБА_3 (брат позивача) потребує постійного догляду, а, отже, даний документ не відповідає вимогам, визначеним для нього підпунктом «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України № 2232-XII. Аналізуючи вказане, судова колегія зазначає, що позивач не надав доказів відсутності інших осіб, що можуть здійснювати постійний догляд за матір`ю ОСОБА_2 , а відтак умов та можливостей для звільнення його з військової служби немає. Враховуючи вказане, судова колегія погоджується із судом першої інстанції про те, що позивач при поданні рапорту про звільнення з військової служби на надав всіх необхідних та достатніх доказів, за результатами розгляду яких відповідач міг прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби за пп."г" п.3 ч.5 ст.26 ЗУ "Про військовий обов`язок і військову службу", у зв`язку з чим відповідач правомірне відмовив позивачу в задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби. Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах Проніна проти України (пункт 23) і Серявін та інші проти України (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. В доводах апеляційної скарги апелянт посилався на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті. За таких обставин, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для його скасування. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.246,315,316 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 3 лютого 2026р. залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Головуючий: Ю.М. Градовський Судді: О.В. Єщенко Г.П. Казанчук