Постанова 4824 № 761/28233/19

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 травня 2026року місто Київ справа № 761/28233/19 провадження № 22-ц/824/4365/2026 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., сторони: позивач - ОСОБА_1 відповідач - Держава Україна в особі Міністерства юстиції України відповідач - Державна казначейська служба України відповідач - Київська міська прокуратура розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2025 року, ухвалене у складі судді Кондратенко О.О., у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України, Київської міської прокуратури про відшкодування майнової шкоди у вигляді втраченого заробітку,- ВСТАНОВИВ: У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів: Держави Україна, в особі Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України, Київської міської прокуратури, з послідуючими уточненнями, в якому просив суд стягнути з держави Україна на користь позивача, у якості відшкодування майнової шкоди, втрачений позивачем заробіток (п.1 ст.3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діям органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» від 01 грудня 1994 року №266/94-ВР) у сумі 68 250, 00 грн. Свої вимоги обґрунтовував тим, що неотримання ним заробітної плати за квітень 2006 року та травень 2006 року за його основним місцем роботи в АКБ «ТАС-Комерцбанк» на посаді Голови Спостережної ради банку, виникло внаслідок його незаконного тримання під вартою з 31 березня 2006 року по 31 липня 2006 року. А тому, на думку позивача, відповідно до ст.3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діям органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» з держави Україна повинно бути стягнуто 68 250, 00 грн., у відшкодування майнової шкоди у вигляді втраченого заробітку. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2025 року позов ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України, Київської міської прокуратури про відшкодування майнової шкоди у вигляді втраченого заробітку залишено без задоволення. Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач ОСОБА_1 11 листопада 2025 року подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з Державного бюджету на користь позивача 68250 грн. В обґрунтування апеляційної скарги посилався на те, що постановою Верховного Суду від 9 жовтня 2024 року справу за його позовом направлено на новий розгляд до суду першої інстанції з вказівкою на допущені судами першої та апеляційної інстанцій помилки при розгляді позову вперше. Однак, при повторному розгляді справи, Шевченківський районний суд м. Києва не врахував викладені касаційним судом висновки та відмовив у задоволенні позову, що призвело до неправильного вирішення справи. Вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність спору між позивачем та роботодавцем, досліджуючи незаконність його звільнення, проте суть позовної вимоги полягає у неотриманні ОСОБА_1 у період з 1 квітня 2006 року по 29 травня 2006 року (з дня наступного після його незаконного затримання та до його звільнення із посади Голови спостережної ради банку), заробітної плати оскільки в цей період позивач фактично ще перебував у трудових відносинах з АКБ «ТАС - Комерцбанк» та внаслідок його незаконного затримання фактично не міг працювати. Також суд першої інстанції не зазначив, що надані позивачем розрахунки здійснені на підставі архівного витягу з офіційної бухгалтерської звітності АКБ «ТАС - Комерцбанк» та була складена саме роботодавцем - розрахункові відомості з січня по травень 2006 року. Вважає, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, не встановив фактичні обставини справи, не дослідив надані позивачем докази внаслідок чого дійшов помилкових висновків про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині. У відзиві на апеляційну скаргу Міністерства юстиції України викладені заперечення проти її задоволення, відповідач просив залишити таку без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Інші учасники справи правом на подання відзиву позивач не скористалися. Ухвалою Київського апеляційного суду від 3 лютого 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі. Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 травня 2026 року в складі колегії суддів справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Справу розглянуто в порядку статті 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи. Згідно частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків. Судом установлено, що з 9 серпня 2004 року по 29 травня 2006 року ОСОБА_1 працював на посаді Голови Спостережної Ради Банку АКБ «ТАС-Комерцбанк». 31 березня 2006 року ОСОБА_1 було затримано за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України. 3 квітня 2006 року постановою Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком на два місяці. Надалі строк тримання під вартою ОСОБА_1 було неодноразово продовжено. 31 липня 2006 року ОСОБА_1 було змінено запобіжний захід з тримання під вартою на підписку про невиїзд. Наказом №208-к АКБ «ТАС-Комерцбанк» від 29 травня 2006 року, ОСОБА_1 , Голову Спостережної Ради Банку АКБ «ТАС-Комерцбанк», звільнено 29 травня 2006 року за власним бажанням, згідно статті 38 КЗпП України. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вважав, що оскільки позивачем не надано табелі виходу на роботу за квітень та травень 2006 року для перевірки правильності нарахування ОСОБА_1 заробітної плати за цей період, що відображено в довідці Форми ОК-5, а інших доказів, які б свідчили про неотримання ОСОБА_1 зазначеної ним суми суду надано не було, суд дійшов висновку, що саме роботодавець має нести відповідальність перед працівником у разі несвоєчасного проведення розрахунку при звільненні останнього, за обставин звільнення за власним бажанням. Проте, з такими висновками суду не погоджується колегія суддів, з урахуванням наступного. Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. За вимогами статей 263, 264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому, суд має сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. Як убачається з матеріалів справи, у липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з цим позовом до суду, у зв`язку з тим, що внаслідок необґрунтованого кримінального переслідування, яке виразилось у незаконному порушенні кримінальної справи відносно нього та інших осіб, незаконному пред`явленні обвинувачення, незаконному взятті та триманні під вартою, довготривалому розгляді справи судом, йому була завдана майнова і моральна шкода. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 12 червня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнено за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди 3 000 000,00 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Постановою Київського апеляційного суду від 3 жовтня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , Міністерства юстиції України та Київської міської прокуратури задоволено частково. Скасовано рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 червня 2023 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди у вигляді понесених витрат на правову допомогу в рамках кримінального провадження та ухвалено в цій частині нове судове рішення. Стягнено з держави Україна на користь ОСОБА_1 майнову шкоду у вигляді понесених витрат на правову допомогу в рамках кримінального провадження в сумі 80 925,00 грн. У іншій частині рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 червня 2023 року залишено без змін. У жовтні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу. Постановою Верховного Суду від 9 жовтня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Касаційну скаргу Київської міської прокуратури задоволено частково. Резолютивну частину рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 червня 2023 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року, щодо задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури і суду, в розмірі 3 000 000,00 грн змінено, викладено абзац другий в такій редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3 000 000,00 грн відшкодування моральної шкоди». Резолютивну частину постанови Київського апеляційного суду від 3 жовтня 2023 року щодо задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди у вигляді понесених витрат на правову допомогу в рамках кримінального провадження у сумі 80 925,00 грн змінено, викладено абзац третій в такій редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 80 925,00 грн відшкодування майнової шкоди у вигляді понесених витрат на правову допомогу в рамках кримінального провадження». Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року в частині відмови в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди у вигляді втраченого заробітку у АКБ «ТАС-Комерцбанк» за період з 01 квітня 2006 року до 29 травня 2006 року скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2023 року залишено без змін. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2025 року позов ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України, Київської міської прокуратури про відшкодування майнової шкоди у вигляді втраченого заробітку залишено без задоволення. Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, яким ОСОБА_1 повторно відмовили у задоволенні позовної вимоги про стягнення на його корить матеріальної шкоди у вигляді неотриманого заробітку (заробітної плати) за період з 1 квітня по до 29 травня 2006 року з посади Голови Спостережної ради банку на підставі статті 38 КЗпП України за власним бажанням, позивач посилався на висновки викладені у постанові Верховного Суду, який встановив його право на стягнення заявлених коштів, однак судом першої інстанції не було взято до уваги зазначене. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд у своїй постанові від 9 жовтня 2024 року зазначив наступне: «суди не врахували і належним чином не перевірили доводів позивача про те, що станом на час незаконного затримання позивача (31 березня 2006 року), а надалі обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (03 квітня 2006 року), тобто з 01 квітня 2006 року, і до моменту його звільнення (29 травня 2006 року) з посади Голови Спостережної ради банку на підставі статті 38 КЗпП України за власним бажанням, він має право на відшкодування втраченого ним заробітку за його основним місцем роботи в АКБ «ТАС-Комерцбанк». Водночас суди встановили, що у період з 1 квітня 2006 року до 29 травня 2006 року ОСОБА_1 перебував під вартою з утриманням у Київському слідчому ізоляторі № 13, тобто фізично був позбавлений можливості з`являтись за основним місцем роботи та виконувати обов`язки за посадою голови Спостережної Ради АКБ «ТАС-Комерцбанк». У вказаний період він перебував у трудових правовідносинах з АКБ «ТАС- Комерцбанк», а його не відстороняли від роботи. Отже, внаслідок тримання позивача під вартою як застосованого запобіжного заходу, за місцем основної роботи Головою Спостережної ради АКБ «ТАС-Комерцбанк» за період з 1 квітня 2006 року до 29 травня 2006 року він втратив заробіток, розмір якого судами попередніх інстанцій не визначено. У касаційній скарзі позивач наводить розрахунки своєї середньомісячної заробітної плати у АКБ «ТАС-Комерцбанк» для визначення суми втраченого заробітку за період з 1 квітня 2006 року до 29 травня 2006 року, але інших доказів, які містили б відповідні відомості роботодавця позивача, у матеріалах справи немає». Отже, Верховним Судом визнано право ОСОБА_1 на компенсацію втраченого заробітку за період з 1 квітня 2006 року до 29 травня 2006 року, однак звернуто увагу на те, що судами не визначено розмір сум, які підлягають стягненню. В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції послався на відомості із довідки Форми ОК-5, згідно якої ОСОБА_1 проведено нарахування сум заробітної плати для нарахування пенсії, з яких здійснено сплату страхових внесків за квітень 2006 року у розмірі 4 960, 00 грн. та травень 2006 року у розмірі 4 960, 00 грн. та відображена кількість днів, яка підлягає оплаті, а саме: квітень 2006 року - 30 днів, травень 2006 року - 31 день. Проте оскільки позивачем не надано табелі виходу на роботу за цей період, не вбачав підстав для задоволення позову. Проте, як зазначає позивач в апеляційній скарзі, та підтверджується матеріалами справи (арк. 181, 202 том 1), на його запит Національним банком України надано копію документу про нараховану йому суму заробітної плати «расчетная ведомость по зароботной плате за январь, февраль, март, апрель, май месяц 2006 года». Згідно цієї відомості за квітень позивачу всього нараховано 47185,36 грн. заробітної плати, за травень - 22 326,40 грн., що разом складає суму 69 511,76 грн. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. ст. 77, 81 ЦПК України). Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц). Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Надана Національним банком України копія документу про нараховану ОСОБА_1 суму заробітної плати в розумінні процесуального закону щодо належних та допустимих доказів, є тими документами, що підтверджують позовні вимоги та відповідають положенням закону про докази та доказування, оскільки такі документи надані уповноваженим державним органом. Отже, як установлено судами, з 1 квітня 2006 року по 29 травня 2006 року ОСОБА_1 , перебуваючи у трудових відносинах з АКБ «ТАС-Комерцбанк» на посаді голови Спостережної Ради, незаконно перебував під вартою з утриманням у Київському слідчому ізоляторі № 13, що унеможливлювало здійснення ним своїх трудових обов`язків та відповідно, позбавило позивача права на отримання доходу у вигляді заробітної плати, що мало наслідком завдання ОСОБА_1 шкоди. Суд першої інстанції зазначеного не врахував та дійшов помилкових висновків про відсутність у матеріалах справи належних доказів нарахування ОСОБА_1 в період , з 1 квітня 2006 року по 29 травня 2006 року АКБ «ТАС-Комерцбанк» заробітної плати. Крім того, той факт, що ОСОБА_1 був звільнений 29 травня 2006 року за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України, виходячи з підстав і предмету позову, у цій справі правового значення не мають, а тому суд першої інстанції помилково взяв зазначене до уваги ухвалюючи рішення. Позивач просив стягнути з держави Україна на його користь відшкодування втрачений позивачем заробіток у сумі 68 250, 00 грн. Оскільки суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає наявні підстави для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення з держави Україна на користь позивача, у якості відшкодування майнової шкоди, втрачений позивачем заробіток в зазначеній ним сумі 68 250, 00 грн. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно вимог пункту 3 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, у тому числі, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи. Керуючись статтями 141, 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 68 250, 00 грн. відшкодування майнової шкоди у вигляді втраченого заробітку. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна Судді: Л.Д. Поливач А.М. Стрижеус