Постанова 4824 № 756/10112/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 756/10112/25 Головуючий у І інстанції Шевчук А.В. Провадження №22-ц/824/6253/2026 Головуючий у ІІ інстанції Таргоній Д.О. ПОСТАНОВА Іменем України 21 травня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Таргоній Д.О., Борисової О.В., Голуб С.А., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргоюпредставника товариства з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» - Вініченка Олексія Віталійовича на заочне рішення Оболонського районного суду м. Київвід 27 жовтня 2025 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ: У липні 2025 року позивач звернувся до суду з даним позовом,вобгрунтування якого зазначав, що 18 липня 2024 року між ТОВ «МІЛОАН»та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит №100482616шляхом обміну електронними повідомленнями та приймання (акцепту) умов, який підписано сторонами у порядку, визначеному ст. 12 Законом України «Про електронну комерцію». Згідно умов кредитного договору позичальнику було надано кредит у розмірі 10 000,00 грн строком на 345днів, за денною відсотковою ставкою за користування кредитом 1,15%. У порушення умов кредитного договору відповідач належним чином не виконала своїх грошових зобов`язань, у зв`язку з чим станом на 07 квітня 2025 року у неї наявна заборгованість перед кредитором у загальному розмірі 21399,25 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом 6828,00 грн, заборгованості по відсотках 14221,25 грн, заборгованості по комісії за видачу кредиту 350,00 грн. Враховуючи вищевикладене,позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором про споживчий кредит №100482616 в загальному розмірі 21 399,25 грн, а також судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 7 100,00 грн. Заочним рішенням Оболонського районного суду м. Київвід 27 жовтня 2025 року у задоволенні позову ТОВ «МІЛОАН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено. Не погоджуючись з даним заочним рішенням, представник ТОВ «МІЛОАН» - Вініченко О.В. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з`ясування судом обставин справи, просить скасувати заочне рішення Оболонського районного суду м. Київ від 27 жовтня 2025 року та ухвалити нове судове про задоволення позову у повному обсязі, а також здійснити розподіл судових витрат. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстації дійшов помилкового висновку про те, що у кредитних договорах, укладених після 04 грудня 2023 року, максимальний розмір денної процентної ставки (ДПС) не може перевищувати 1%, оскільки зазначені обмеження щодо процетної ставки застосовуються до кердитних договорів, укладених після 20 серпня 2024 року. Крім того, судом не враховано, що дія п. 5 розділу І Закону Україи «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим законом. Також суд у рішенні не зазначив, які саме умови (пункти) кредитного договору він вважає нікчемними, оскільки жодного пункту про нарахування 1,4% на день кредитний договір не містить. Натомість передбачає умови нарахування процентів за ставкою 511% річних, згідно п.1.5.2. та п.1.5.3 кредитного договору. 10 березня 2026 року до Київського апеляційного суду через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому висловила свої заперечення проти доводів ТОВ «МІЛОАН», просить апеляційну скаргу залишити без розгляду, а заочне рішення суду залишити без змін як законне та обгрнутоване. ОСОБА_1 вважає, що суд першої інстанції вірно встановив, що нарахування відсотків у розмірі 1,4% на день є несправедливою умовою договору, яка суперечить ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування». Суд вірно встановив механізм перерахування, оскільки умови про відсотки є нікчемними, її фактичні оплати були обгрунтовано зараховано урахунок погашення тіла кредиту, що погасило основний борг. Також, відповідач вважає безпідставиним заявлені ТОВ «МІЛОАН» вимоги щодо відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 7 100,00 грн та судового збору, оскільки вважає, що у неї відсутня заборгованість перед кредитором. Згідно ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч.1. ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За правилами п.1 ч.4 ст.274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя. Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ураховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість заочного рішення суду в частині його оскарження та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Так, відповідно до ч. 2, ч. 4ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; якрозподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Із матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що 18 липня 2024 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит №100482616 шляхом обміну електронними повідомленнями та приймання (акцепту) умов, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію». Відповідно п.1.1 цього Договору, Кредитодавець зобов`язується на умовах визначених цим Договором, на строк визначений п.1.3. Договору надати Позичальнику грошові кошти у сумі визначеній у п.1.2. Договору у кредит, а Позичальник зобов`язується повернути Кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом відповідно до Графіку платежів та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором. Кредит надається з метою задоволення потреб Позичальника не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов`язків найманого працівника. Типом кредиту є кредит. Згідно пунктів 1.2., 1.3,1.4. Договору, сума (загальний розмір) кредиту становить 10 000,00 грн.Кредит надається загальним строком на 345 днів за умови виконанання ПозичальникомГрафіку платежів, з 18 липня 2024 року. Строк на який надається окрема частина кредиту встановлюється Графіком платежів. Повернення кредиту, сплата комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом має здійснюватися Позичальником зі встановленою періодичністю відповідно до Графіку платежів, наведеному у додатку №1 до Договору.Остаточний термін (дата) повернення кредиту, сплати комісії та процентів користування кредитом (за умови дотримання Графіку платежів): 28 червня 2025 року(даті остаточного погашення заборгованості). Умовами пункту 1.5 Договору, сторони погодили, що загальні витрати Позичальника за кредитом складають 39 748,00 грн. Денна процентна ставка складає 39 748,00 грн / 10000,00 грн / 345 днів * 100% = 1,15%. Орієнтовна реальна річна процентна ставка дорівнює 11 417,45 відсотків річних. Орієнтована загальна вартість кредиту для Позичальника складає 49 748,00 грн. Пунктом 1.5.1. Договору передбачено, що комісія за надання кредиту: 1 150,00 грн, яка нараховується одноразово в момент видачі кредиту. Кредитні кошти надаються Позичальнику безготівково на рахунок з використанням карти НОМЕР_1 (п.2.1. Договору кредиту). Відповідно до умов п. 2.4.1 Договору, позичальник зобов`язується здійснювати повернення кредиту сплачувати проценти за користування кредитом та комісію за надання кредиту «розмірі та у терміни, що встановлені у Графіку платежів, наведеному 4 у додатку №1 до Договору, що є невід`ємною частиною Договору. Позичальник має сплачувати поточний загальний платіж за розрахунковий період в день закінчення розрахункового періоду (дату платежу), згідно графіку платежів. Сплата заборгованості до настання дати платежу не звільняє Позичальника від необхідності сплати заборгованості в дату платежу, проте може зменшувати її розмір. Сплата заборгованості після спливу дати платежу призводить до прострочення і є підставою виникнення у Позичальника додаткових обов`язків щодо сплати штрафів та/або процентів, згідно розділу 4 Договору. Відповідно до п.5.1. Договору, Позичальник підтверджує, що: до укладенню цього Договору ознайомився з наявними схемами кредитування, отримав у письмовій формі (у вигляді електронного документа розміщеного в особистому кабінеті паспорт споживчого кредиту, з інформацією передбаченою ч.2, 3 ст.9 Закону України «Про споживче кредитування»; до укладення Договору отримав Правила за посиланням https://miloan.Ua/s/documents, проект цього кредитного Договору разом з додатками (в електронному вигляді в особистому кабінеті), ознайомився з усіма їх умовами (у т.ч. викладеними у п.6.3). Згідно з частиною 6 Договору кредиту сторони узгодили порядок (технологію) укладення договору та спосіб ідентифікації, верифікації Позичальника. Позивач свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі та переказав відповідачу грошові кошти в сумі 10 000,00 грн на картковий рахунок, вказаний позичальником при заповненні анкетних даних в особистому кабінеті, що підтверджується довідками про видачу коштів. Отримання грошових коштів у кредит не заперечується позичальником ОСОБА_1 . Відповідач на виконання умов договору про споживчий кредит №100482616 від 18 липня 2024 року сплатила на корить ТОВ «МІЛОАН» 3 172,00 грн, які кредитором було зараховано в рахунок погашення тіла кредиту, а також 11 165,53 грн, які кредитором було зараховано в рахунок погашення відсотків за користування кредитом. Такий розподіл внесених позичальником грошових коштів було здійснено кредитором у відповідності до умов укладеного між сторонами договору з урахуванням спросточення строку внесення позичальником щомісячних плажежів. Поряд із цим, відповідач свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконала, та як вбачається з наданого позивачем розрахунку, заборгованість відповідача становить 21399,25 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом 6828,00 грн, заборгованості по відсотках 14221,25 грн, заборгованості по комісії за видачу кредиту 350,00 грн. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що позивачем нараховувались 1,4 % в день за користування кредитом, а тому суд вважав пункт договору про нарахування таких відсотків нікчемним, отже в задоволенні позову в частині стягнення відсотків за користування кредитом відмовив. Врахувавши здійснені відповідачем оплати заборгованості, взявши до уваги визнання нікчемним пункту договору про нарахування відсотків за користування кредитом, суд вважав за можливе врахувати оплати відповідача заборгованості за відсотками за користування кредитом в рахунок погашення тіла кредиту, які погашають тіло кредиту у повному обсязі. Проте колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Однією із загальних засад цивільного законодавства України є свобода договору (п.3 ч.1 ст. 3 ЦК України). У ч.1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст. 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Ч.2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (позика, кредит, банківський вклад), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII від 03 вересня 2015 року (далі - Закон № 675-VIII) , який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних. У ст. 3 Закону № 675-VIII (в редакції, чинній на час укладення договору) визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. За приписами ст. 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - п. 12 ст. 11 Закону № 675-VIII. Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Згідно із ч.6 ст. 11 Закону № 675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилами ч.8 . 11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Ст. 12 Закону № 675-VIII визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ. ПоложенняЗакону № 675-VIII передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом. Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору - п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону № 675-VIII. Відповідно до п.10 Постанови Правління НБУ «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит)» від 03 листопада 2021 року № 113, перебачено, що договори, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитодавцем коштів у рахунок кредиту на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача, з урахуванням вимог пункту 9 розділу II цього Положення повинні містити номер такого рахунку споживача за стандартом IBAN, сформований відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України з питань запровадження міжнародного номера рахунку, та/або номер такого особистого електронного платіжного засобу споживача у форматі ХХХХ НОМЕР_2 (перші шість знаків і останні чотири знаки номера електронного платіжного засобу). Отже, з боку позивача відсутні порушення та, з урахуванням вимогзакону, здійснено захист інформації щодо клієнта від третіх осіб. Як убачається з матеріалів справи, відповідачем не оспорюється факт укладення 18 липня 2024 року із ТОВ «МІЛОАН» договору про споживчий кредит №100482616 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Законом України «Про електронну комерцію», та отримання нею у кредит грошових коштів у розмірі 10 000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності. Зокрема позичальник зобов`язувалася повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених Договором про споживчий кредит №100482616 від 18 липня 2024 року. З вказаними умовами договору відповідач погодилася та виконувала їх частково, що підтверджується наданим кредитором розрахунком заборгованості. Оскільки ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим, станом на 07 квітня 2025 року утворилась заборгованість у загальному розмірі 21399,25 грн. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). За ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. За змістом ст. 526, ч.1 ст. 530, ст. 610 та ч.1 ст. 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України). Правові наслідки порушення грошового зобов`язання боржником визначені ст. ст. 1050, 625 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника та зобов`язують його сплати суму боргу кредитору. 22 листопада 2023 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ (набрав чинності 24.12.2023) (далі - Закон № 3498), яким внесено зміни до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (п.п. 6 п. 5 Розділу І Закону № 3498) та доповнено пунктом 17 розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» (п.п. 13 п. 5 Розділу І Закону № 3498). Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону, максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %. При цьому, згідно з п. 17 розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: - протягом перших 120 днів - 2,5 % (з 24.12.2023 до 22.04.2024); - протягом наступних 120 днів - 1,5 % (з 23.04.2024 до 20.08.2024). Відповідно до п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3498, дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом. Таким чином, максимальний розмір денної процентної ставки (ДПС) не може перевищувати 1% у кредитних договорах, укладених після 20 серпня 2024 року, а не після 04 грудня 2023 року, як помилково вказавсуд в рішенні. З матеріалів справи вбачається, що кредитний договір між сторонами було укладено вже після набрання чинності Закону № 3498. Згідно п. 2 перехідних положень закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» дія п. 5 розділу 1 цього Закону (тобто положення про те, що максимальний розмір день процентної ставки не може перевищувати 1 %.) поширюється на договори про споживчий кредіс укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом. Зокрма, п. 9 ч.1 ст. 12 Закону про споживчекредитування встановлено, що у договорі про споживчий кредит зазначається денна процента ставка, її розрахунок та загальні витрати за споживчим кредитом (крім споживчих кредитів, виконання зобов`язань за якими забезпечено заставою/іпотекою або правом довірчої власност орієнтовна реальна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживачана дату укладення договору про споживчий кредит. Судом встановлено, що надату укладення договору, згідно закону, максимальний розмір ДПС становив 1,5%. При цьому визначена п.1.5 кредитного договору ДПС дорівнює 1,15% , що менше за передбачене законе максимально можливе значення на дату розрахунку та визначення ДПС за договором. Визначення кількох ДПС в межах одного договору суперечить вимогам п.9 ч.І ст.12, ч.4 .ст.8 Закону «Про споживче кредитування», а зміна ДПС можлива лише за умови продовження строкудії договору під час дії періоду, для якого визначений інший максимальний розмір ДПС. Отже з наведеного слідує, що вимогами законодавства передбачено обмеження щодо максимально: розміру ДПС на рівні 1% лише для договорів укладених після 20 серпня 2024 року, або якщо укладений договір до цієї дати було продовжено після настання вказаної дати. Відтак за договорами про споживчий кредит, які укладатимуться зі споживачами після набрання чинності Законом № 3498-ІХ, в тому числі строк кредитування за якими триватиме після 21 сепня 2024 року,денна процента ставка повинна розраховуватися на дату укладення договору про споживчий кредит з урахуванням законодавчих обмежень, встановлених саме на дату укладання такого договору. При цьому, денна процентна ставка залишається незмінною протягом усього строку кредитування за договором про споживчий кредит за умови, що до нього не вносилися зміни щодо складових показників, які застосовуються для обчислення денної процентної ставки (строку кредитування, загальних витрат за споживчим кредитом та загального розміру кредиту). Як вбачається з матеріалів справи, договір про споживчий кредит укладено 18 липня 2024 року,нарахування за договором здійснювались з 19 липня 2024 року до 09 квітня 2025 року. Таким чином, враховуючи вищенаведене, законодавчі обмеження денної процентної ставки на час укладення договору становили 1,5%. Умови договору (в т.ч. строк кредитування) не змінювались. При цьому максимальний розмір денної процентної ставки за вказаним договором не може перевищувати 1,5%, а не 1%, як помилково зазначив суд в своєму рішенні. Вирішуючи спір, суд першої інстанції борг по процентах визначив в розмірі 1% за увесь заявлений позивачем період, не врахувавши перехідні положення Закону. З наданого позивачем розрахунку процентів в межах строку кредитування вбачається, що позивач нараховував проценти за денною ставкою не більше 1,15 %, що повністю відповідає обмеженням, визначеним Законом «По споживче кредитування». Посилання суду першої інстанції на нікчемність пункту договору про нарахування 1,4% в день є безпідставними та такими, що суперечать нормам матеріального права, зокрема п. 2 перехідних положень закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» та п. 17 Прикінцевих та перехідних положень закону України «Про споживче кредитування», ст.8,12 Закону «Про споживче кредитування», оскільки у договорі про споживчий кредит №100482616 від 18 липня 2024 року встановлено розмір денної процентної ставки на рівні 1,15%, що є меншим за дозволену на той період денну процентну ставку. Нікчемний правочин (ч. 2 ст. 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (abinitio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipsoiure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (ergaomnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (exofficio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає. Суд першої інстанції у рішенні не зазначив, які саме умови (пункти) кредитного договору він вважає нікчемними. Суд дійшов помилкового висновку про те, що позивачем нараховувались 1,4 % в день за користування кредитом, та з цих підстав вважав пункт договору про нарахування таких відсотків нікчемним. При цьому, жодного пункту про нарахування 1,4% на день договір про споживчий кредит №100482616 від 18 липня 2024 року не містить. Натомість його умовами передбачено нарахування процентів за ставкою 511% річних, згідно п.1.5.2 та п. 1.5.3 кредитного договору. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Колегія суддів, встановила, що при вирішенні справи суд першої інстанції не вірно застосував імперативні приписи Закону України «Про споживче кредитування» п. 17 розділу IV«Прикінцеві та перехідні положення» цього ж закону, унаслідок чого дійшов помилкового висновку провідмову у задоволенні позову, зарахувавши внесені позичальником суми у рахунок погашення тіла кредиту. Перевіривши в межах доводів апеляційної скарги представника позивача правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи спір, не дослідив та не надав належної правової оцінки зібраним у справі доказам, що має суттєве значення для правильного вирішення спору, які випливають із встановлених обставин, а тому висновок суду першої інстанції про відмову у задоволені позову ТОВ «МІЛОАН» без оцінки вказаних обставин у сукупності не може вважатись обґрунтованим і таким, що відповідає положенням статей 76, 81, 89 ЦПК України. Неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно достатті 376 ЦПК Україниє підставою для скасування судового рішення. Так, відповідно до п. 2 ч. 1ст. 374 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Таким чином заочне рішення Оболонського районного суду м. Київ від 27 жовтня 2025 рокунеобхідно скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову ТОВ «МІЛОАН». Отже, в межах заявлених позивачем вимог в частині складової боргу з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту у розмірі 6 828,00 грн, заборгованість по відсотках у розмірі 14221,25 грн,заборгованість по комісії за видачу кредиту 350,00 грн, що у загальному розмірі становить 21 399,25 грн. Згідно з ч. 13 ст. 141, п.п. «б», «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог- ч. 2 ст. 141 ЦПК України. При подачі позовної заяви позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. При подачі апеляційної скарги судовий збір сплачено позивачем у розмірі 3633,60 грнта 908,40 грн, що підтверджується платіжими інструкціями. Оскільки судом апеляційної інстанції задоволено позовні вимоги ТОВ «МІЛОАН» у повному обсязі, судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 6 964,40 грн підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. Окрім цього, позивачем заявлено до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції 7 100,00 грн. Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, докази щодо розміру витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Пунктом 1 ч. 3ст. 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч. 1-4 ст.137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Матеріалами справи підтверджено, що ТОВ «МІЛОАН» надавалася професійна правнича допомога в суді першої АО «Правовий курс» згідно укладеного договору №16012025 від 16.01.2025, до якого було внесено зміни додатковою угодою № 1, за умовами якої сторони дійшли взаємної згоди внести зміни в п.4.1 Договору та викласти п.4.1. Договору в наступній редакції:«4.1 За надання правничої допомоги у відповідності до положень даного Договору Клієнт оплачує Об`єднанню винагороду у нижченаведеному розміру: витрати на надання правничої (правової) допомоги у судовому порядку (в тому числі підготовка та направлення/подача позовних заяв та/або апеляційних скарг та/або касаційних скарг та/або заяв про видачу судового наказу) та на етапі виконавчого провадження у розмірі 7 100,00 грн.». На виконання умов визначених Договором №16012025 від 16.01.2025, 18.06.2025складено Акт приймання-передачі наданої правової допомоги, відповідно до котрого, вказується розмір та обсяг наданої правової допомоги із зазначенням вартості. Таким чином, позивачем доведено понесення витрат на правничу допомогу лише в суді першої інстанцій, які підлягають відшкодуванню. Ч. 5 та 6 ст. 137 ЦПК України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої ст. 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. У пунктах 34-47 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц зазначено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 465/3458/15-ц, від 09 листопада 2021 року у справі № 759/14346/16. У справі № 910/906/18 Верховний Суд погодився з наявністю підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу у повному обсязі, оскільки їх розмір був обґрунтований, а відповідач не подавав клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, з наданням розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката до даної справи. Заперечуючи проти покладення на відповідача обов`язку по відшкодуванню позивачу понесених витрат на правничу допомогу, ОСОБА_1 лише зазначила, що такі витрати не можуть бути відшкодовані, оскільки у неї відсутня перед кредитором заборгованість. Проте заперечень щодо неспівмірності заявленого позивачем розміру витрат на правничу допомогу відповідач не навела, зменшити розмір цих витрат відповідач не просила. Таким чином, апеляційний суд вважає заявлений розмір стягнення витрат на правову допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції є розумним та обґрунтованим, підстави для його зменшення в апеляційного суду відсутні. З огляду на вказане, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу понесені в суді першої в розмірі 7 100,00 грн. Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» - Вініченка Олексія Віталійовича задовольнити. Заочне рішення Оболонського районного суду м. Київ від 27 жовтня 2025 року скасувати та ухвалити нове наступного змісту. Позов товариства з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженої відповідальністю «МІЛОАН» заборгованість за договором про споживчий кредит №100482616 від 18.07.2024 у загальному розмірі 21 399 (двадцять одна тисяча триста дев`яносто дев`ять) гривень 25 копійок, яка складається із: заборгованості за кредитом - 6 828,00 грн, заборгованості по відсотках - 14 221,25 грн, заборгованості по комісії за видачу кредиту - 350,00 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженої відповідальністю «МІЛОАН» судовий збір в розмірі 6 964 (шість тисяч дев`ятсот шістдесят чотири) гривень 40 копійок. Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженої відповідальністю «МІЛОАН» судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 100 (сім тисяч сто) гривень 00 копійок. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Реквізити сторін: Товариства з обмеженої відповідальністю «МІЛОАН»: код ЄДРПОУ 40484607, адреса місцезнаходження: 04107, м. Київ, вул. Багговутівська,

21. ОСОБА_1 : ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ; адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 . Суддя-доповідач Д.О. Таргоній Судді: О.В. Борисова С.А. Голуб