Постанова Київський апеляційний суд № 759/21153/25

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 травня 2026 року м. Київ Справа № 759/21153/25 Провадження: № 22-ц/824/5666/2026 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О., суддів Верланова С.М., Нежури В. А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги адвоката Бублика Анатолія Віталійовича, подані в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 листопада 2025 року, ухвалене під головуванням судді Горбенко Н. О., у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в: У вересні 2025 року КП ВО Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» звернулося до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що відповідач, будучи зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_1 та споживачем житлово-комунальних послуг, належним чином не виконував обов`язок щодо їх оплати, у зв`язку з чим утворилась заборгованість за послуги з централізованого опалення та постачання теплової енергії, абонентське обслуговування, обслуговування вузлів комерційного обліку, а також нараховані інфляційні втрати, три проценти річних та пеня, загальний розмір яких становить 87 214,35 грн. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 14 листопада 2025 року позов Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»: заборгованість за спожиті до 01.05.2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 5 314,44 грн.; інфляційну складову боргу у розмірі 908,78 грн., три відсотки річних у розмірі 238,90 грн.; заборгованість за спожиті з 01.05.2018 року по 31.10.2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 28 235,33 грн.; інфляційну складову боргу у розмірі 4 828,24 грн., три відсотки річних у розмірі 1 269,40 грн.; заборгованість за спожиті з 01.11.2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 35 306,59 грн.; інфляційну складову боргу у розмірі 5 015,80 грн., три відсотки річних у розмірі 1 234,73 грн., пеня у розмірі 1 502,26 грн.; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1 517,13 грн.; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 1 630,70 грн.; заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 117,46 грн.; заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку постачання гарячої води у розмірі 94,59 грн., а всього стягнути 87 214 гривень 35 копійок. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 028 грн. Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Бублик А. В. в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як особи, яка не брала участі у справі, а також ОСОБА_1 подали апеляційні скарги. На обґрунтування доводів апеляційної скарги адвокат Бублик А. В. в інтересах ОСОБА_1 , зазначив, що суд першої інстанції розглянув справу за неналежного складу учасників справи, оскільки ОСОБА_1 є неналежним відповідачем у справі. Посилався на відсутність між ОСОБА_1 та позивачем договірних правовідносин, а також на невизнання факту існування заборгованості у зв`язку з тим, що ще у 2016 році він разом із матір`ю свідомо відмовилися від отримання відповідних послуг через їх неналежну якість. Крім того, зазначав, що з 2016 року ОСОБА_1 фактично не проживає за спірною адресою. Також, адвокат Бублик А. В. просив долучити до матеріалів справи нові докази, посилаючись на те, що ОСОБА_1 не був обізнаний про розгляд справи судом першої інстанції, а саме: акти обстеження від 01.11.2016 року, 16.11.2017 року, 26.11.2020 року, 29.12.2020 року, а також рахунки на оплату за жовтень, листопад та грудень 2015 року. Крім того, зазначив, що попередній розрахунок витрат на професійну правничу допомогу становить 9 000 грн. Апеляційна скарга ОСОБА_1 містить аналогічні доводи та підстави. На обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 , як особи, яка не брала участі у справі, зазначено, що позивач неправильно визначив коло відповідачів у справі, а суд першої інстанції не звернув уваги на те, що особовий рахунок за спірною адресою відкрито саме на ім`я ОСОБА_3 . Крім того, зазначала, що є одноособовим власником спірного житла, на підтвердження чого просила долучити витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Також зазначала, що у квартирі проживає лише вона разом із чоловіком, ОСОБА_4 , а тому саме вони мають нести обов`язок щодо оплати житлово-комунальних послуг у рівних частинах. Звертала увагу на відсутність договірних правовідносин із позивачем, а також на вибірковий підхід позивача при визначенні кола відповідачів у справі. Крім того, не визнавала заборгованість, нараховану позивачем, посилаючись на неналежне виконання останнім своїх обов`язків щодо надання житлово-комунальних послуг. У зв`язку з викладеним просила долучити до матеріалів справи витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, акт від сусідів від 01.12.2025 року щодо місця фактичного проживання та державної реєстрації, акти 2015 року, адресовані ЖКС «Індикатор» та начальнику РТС Святошинського району, заяву від 19.05.2015 року про проведення перерахунку нарахувань за опалення, копію листа від 04.09.2015 року щодо вирішення питання опалення, а також інші документи. Також просила стягнути витрати на професійну правничу допомогу. Крім того, від ОСОБА_2 до суду апеляційної інстанції надійшли письмові пояснення, у яких зазначено, що її син, відповідач у справі, ОСОБА_1 , з 2016 року проживає окремо разом із власною сім`єю. Також зазначала, що інші зареєстровані у квартирі особи фактично проживають за іншими адресами, тоді як у спірній квартирі проживають лише вона та її чоловік, які є особами з інвалідністю ІІ групи. Крім того, ОСОБА_2 вказувала, що у 2014 році уклала з ПАТ «Київенерго» договір про надання житлово-комунальних послуг, однак у подальшому, у зв`язку з неналежним виконанням виконавцем своїх обов`язків щодо надання послуг, фактично припинила відповідні договірні правовідносини. При цьому зазначала, що позивач і надалі продовжує здійснювати, на її думку, неправомірні нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги, у зв`язку з чим просила долучити до матеріалів справи подані нею контррозрахунки заборгованості. Ухвалами Київського апеляційного суду від 25 та 26 грудня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Від позивача відзив на апеляційні скарги не надходив. Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» було виконавцем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, а з 01 листопада 2021 року, у зв`язку зі змінами законодавства, є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та гарячої води. 11 жовтня 2018 року між ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго» укладено договір № 602-18 про відступлення права вимоги, відповідно до якого до позивача перейшло право вимоги до споживачів щодо оплати послуг, спожитих до 01 травня 2018 року. Згідно з витягом з реєстру територіальної громади м. Києва ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що суд першої інстанції поклав в основу висновку про його статус споживача житлово-комунальних послуг. Матеріалами справи підтверджується, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем обов`язку з оплати наданих житлово-комунальних послуг: з липня 2015 року по 01 травня 2018 року - послуг з централізованого опалення; з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року - послуг з централізованого опалення; з 01 листопада 2021 року по 31 липня 2025 року - послуг з постачання теплової енергії. Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення заборгованості з плати за абонентське обслуговування, обслуговування вузлів комерційного обліку, а також інфляційних втрат, трьох процентів річних та пені. Також судом першої інстанції встановлено, що відповідач у встановленому законом порядку від отримання відповідних послуг не відмовлявся, будинок підключений до мереж теплопостачання, а позивач здійснював нарахування плати за надані послуги відповідно до затверджених тарифів, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка, за розрахунком позивача, становить 87 214,35 грн. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 , будучи зареєстрованим у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , є споживачем житлово-комунальних послуг, які надавались позивачем, а тому зобов`язаний здійснювати їх оплату. Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність між сторонами зобов`язальних правовідносин з надання житлово-комунальних послуг, які виникли незалежно від укладення письмового договору, з огляду на публічний характер відповідного договору та користування відповідачем такими послугами. При цьому суд виходив із того, що сам по собі факт реєстрації особи у житловому приміщенні, а також відкриття особового рахунку на її ім`я є достатнім для висновку про наявність у неї статусу споживача житлово-комунальних послуг та обов`язку щодо їх оплати. З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за житлово-комунальні послуги, а також нарахованих інфляційних втрат, трьох процентів річних, пені та інших платежів, передбачених законом. Перевіряючи такі висновки суду в межах вимог та двоодів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, ОСОБА_2 , як особа, яка не брала участі у справі, посилалась на те, що оскаржуваним рішенням фактично вирішено питання про її права та обов`язки як власника квартири та особи, на ім`я якої відкрито особовий рахунок за спірною адресою. Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо порушення її прав у зв`язку із незалученням до участі у справі, колегія суддів виходить із такого. Статтею 129 Конституції України серед основних засад судочинства зазначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи. Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов`язковими для всіх форм судочинства та всіх судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. Перегляд судових рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина. Отже конституційний принцип забезпечення апеляційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження. Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція ). Конституцією України закріплено основні засади судочинства (частина друга статті 129). Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист, зокрема на забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України). Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення. Згідно з частиною третьою статті 18 ЦПК України обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси. За змістом частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)). Суд апеляційної інстанції має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питання про права та інтереси особи, яка не брала участі у справі, лише в межах відкритого апеляційного провадження. Якщо такі обставини не підтвердяться, апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18)). Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення є висновки суду про права та/чи обов`язки цієї особи або якщо у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про її права та/чи обов`язки. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті б Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги. Такого висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 23.11.2020 у справі № 826/3508/17. З матеріалів позовної заяви убачається, що позивачем до матеріалів справи долучено виписку з особового рахунку, з якої вбачається, що особовий рахунок за адресою: АДРЕСА_1 обліковується за ОСОБА_1 (а. с. 21). Водночас, в апеляційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що вказаний особовий рахунок відкритий саме на її ім`я. Наданим до суду апеляційної інстанції витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підтверджується, що ОСОБА_2 є одноособовим власником спірної квартири (а. с. 147). Колегія суддів бере вказаний доказ до уваги, оскільки ОСОБА_2 не була залучена до участі у справі судом першої інстанції та, відповідно, була позбавлена можливості подати зазначені докази під час розгляду справи судом першої інстанції. Разом із тим, суд першої інстанції наведених обставин не встановив, належної оцінки зазначеним доказам не надав та фактично вирішив спір без залучення до участі у справі особи, права та обов`язки якої безпосередньо пов`язані зі спірними правовідносинами. З огляду на викладене колегія суддів враховує, що оскаржуване рішення ухвалене щодо заборгованості за житлово-комунальні послуги, яка обліковується за особовим рахунком, відкритим на ім`я ОСОБА_2 , яка одночасно є власником спірного нерухомого майна, у зв`язку з чим таке рішення безпосередньо стосується її прав та обов`язків як споживача відповідних послуг. Отже, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_2 відповідно до положень статті 352 ЦПК України наділена правом на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції як особа, яка не брала участі у справі, однак щодо прав та обов`язків якої судом ухвалено рішення. Перевіряючи висновки суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів виходить з такого. Статтями 7, 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII визначені права та обов`язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, за якими споживач, зокрема, має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, та зобов`язаний оплачувати їх у строки, встановлені договором або законом. Згідно з ч.1 ст.9 вказаного Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст.89 ЦПК України). З матеріалів справи убачається, що, звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що відповідач є споживачеми житлово-комунальних послуг, оскільки зареєстрований у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , та користуються відповідними послугами. На підтвердження зазначених обставин позивач посилався, зокрема, на відомості з реєстру територіальної громади, відповідно до яких відповідач зареєстрований за вказаною адресою, що суд першої інстанції визнав належним та достатнім доказом його статусу як споживача житлово-комунальних послуг. Виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у відповідача обов`язку зі сплати вартості спожитих послуг. Проте колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Згідно з ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ст.322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном. Згідно з частиною 3 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Слід зазначити, що заборгованість за житлово-комунальні послуги (ЖКП) стягується саме з особи, яка була власником майна або фактично користувалася послугами в період нарахування боргу, оскільки саме вона мала зобов`язання їх оплачувати. Частина 1 ст.48 ЦПК України визначає, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. За теоретичним визначенням «відповідач» - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами. Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами. Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача. Отже, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. Частиною 2 ст.51 ЦПК України передбачено, що якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. За змістом норм цивільного процесуального права з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін, саме на позивача покладено обов`язок визначати коло відповідачів у справі, предмет та підстави позову. При цьому суд під час розгляду справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Аналогічні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц. Позивач, КП виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго», звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги з ОСОБА_1 , обґрунтовуючи його статус споживача виключно фактом реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , а також тим, що особовий рахунок обліковується на його ім`я. Разом із тим, як убачається з матеріалів справи та доказів, наданих до суду апеляційної інстанції, ОСОБА_2 є одноособовим власником спірної квартири, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Крім того, в апеляційній скарзі ОСОБА_2 зазначала, що саме вона є особою, на ім`я якої відкрито особовий рахунок щодо спірного об`єкта нерухомого майна та яка фактично бере участь у відповідних правовідносинах як споживач житлово-комунальних послуг. За таких обставин сааме, ОСОБА_2 є належним суб`єктом спірних матеріальних правовідносин як власник квартири та споживач житлово-комунальних послуг щодо спірного об`єкта нерухомого майна. Водночас, позивач, звертаючись до суду з позовом, пред`явив вимоги виключно до ОСОБА_1 , обґрунтовуючи його статус споживача лише фактом реєстрації місця проживання у спірній квартирі. Разом із тим, як уже зазначалося, сам по собі факт реєстрації особи у житловому приміщенні не є безумовним підтвердженням її статусу як належного боржника за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг без встановлення фактичного користування такими послугами та участі у відповідних правовідносинах. Суд першої інстанції, вирішуючи спір, не з`ясував належним чином коло осіб, які є учасниками спірних матеріальних правовідносин, не перевірив належність особового рахунку, не встановив власника квартири, а також не надав належної оцінки доказам, які свідчать про участь ОСОБА_2 та її чоловіка у спірних правовідносинах. Незалучення ОСОБА_2 до участі у справі позбавило її можливості подати свої заперечення, надати докази та висловити позицію щодо заявлених позовних вимог, тоді як ухвалене судом рішення безпосередньо стосується її прав та обов`язків як власника квартири та споживача житлово-комунальних послуг. Отже, коло учасників справи було визначено позивачем неналежним чином, що, у свою чергу, не було усунуто судом першої інстанції під час розгляду справи. З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку, що ухвалене у справі рішення порушує як матеріальні, так і процесуальні права особи, яка не була залучена до участі у справі, що не відповідає гарантіям справедливого судового розгляду, передбаченим статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. На підставі повного та всебічного з`ясування обставин справи, перевірки доводів та вимог апеляційних скарг, оцінки наявних у справі доказів у їх сукупності, встановлення характеру спірних правовідносин, а також правильного застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів доходить висновку про задоволення апеляційних скарг та скасування рішення Святошинського районного суду м. Києва. При цьому, надаючи оцінку решті доводів апеляційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , колегія суддів зазначає, що встановлення під час апеляційного перегляду справи обставин щодо неналежного визначення позивачем кола учасників справи, а також незалучення до участі у справі особи, права та обов`язки якої безпосередньо стосуються предмета спору, є самостійною та достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення. За таких обставин, колегія суддів не вбачає необхідності надавати оцінку іншим доводам апеляційних скарг, які стосуються суті спірних правовідносин, оскільки навіть у разі їх дослідження це не може вплинути на правильність висновку щодо необхідності скасування рішення суду першої інстанції. Щодо клопотань апелянтів про долучення до матеріалів справи інших нових доказів, колегія суддів не вбачає підстав для їх задоволення. Так, з матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про розгляд справи судом першої інстанції, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а. с. 61). Крім того, наслідком апеляційного перегляду у даній справі є скасування рішення суду першої інстанції у зв`язку з неналежним визначенням кола учасників справи та порушенням процесуальних прав особи, яка не була залучена до участі у справі, а не вирішення спору по суті заявлених позовних вимог. Надаючи оцінку поданим ОСОБА_2 письмовим поясненням, колегія суддів зазначає, що викладені у них обставини та додані до них докази стосуються переважно питань фактичного користування житлом, належності нарахування заборгованості, якості наданих житлово-комунальних послуг, а також обґрунтованості заявлених позовних вимог по суті спору. Разом із тим, як уже зазначалося вище, наслідком апеляційного перегляду у даній справі є скасування рішення суду першої інстанції у зв`язку з неналежним визначенням кола учасників справи та порушенням процесуальних прав особи, яка не була залучена до участі у справі, а не вирішення спору по суті заявлених позовних вимог. За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для прийняття та дослідження поданих ОСОБА_2 нових доказів, а також надання оцінки наведеним нею доводам щодо правомірності нарахування заборгованості, якості житлово-комунальних послуг та фактичного користування спірним житлом. Водночас колегія суддів звертає увагу, що наведені ОСОБА_2 обставини та подані нею докази можуть мати істотне значення у разі звернення позивача до суду з новим позовом за належного визначення складу учасників справи та суб`єктів спірних правовідносин. Згідно з вимогами п. п. в) п. 4 ч.1 ст. 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови апеляційного суду зазначається щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України). Згідно ч.ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки наслідком апеляційного перегляду справи є задоволення апеляційних скарг ОСОБА_1 , адвоката Бублика А. В., поданої в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також ОСОБА_1 , то відповідно до вимог статті 141 ЦПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційних скарг підлягають покладенню на позивача. При цьому, колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» як учасник бойових дій, а ОСОБА_2 на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» як особа з інвалідністю ІІ групи. Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь держави. З огляду на викладене, з КП виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» підлягає стягненню на користь держави судовий збір за подання трьох апеляційних скарг у загальному розмірі 13 626 грн. Крім того, з матеріалів справи убачається, що адвокат Бублик А. В. порушував питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу як в апеляційній скарзі, поданій в інтересах ОСОБА_1 , так і в апеляційній скарзі, поданій в інтересах ОСОБА_2 , при цьому прохальна частина зазначених апеляційних скарг також містить відповідні вимоги. Разом із тим колегія суддів зазначає, що на підтвердження повноважень адвоката матеріали справи містять ордер та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, однак відсутні належні та допустимі докази на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, зокрема, договір про надання правничої допомоги, акти приймання-передачі наданих послуг, документи щодо обсягу виконаних робіт та їх вартості. За таких обставин, колегія суддів позбавлена можливості встановити обсяг наданих адвокатом послуг, їх вартість, а також перевірити співмірність заявлених до стягнення витрат із складністю справи та виконаною адвокатом роботою, у зв`язку з чим підстави для їх стягнення відсутні. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги адвоката Бублика Анатолія Віталійовича, подані в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 листопада 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позову. Стягнути з Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (м. Київ, 01001, площа І. Франка, 5, код ЄДРПОУ 40538421) на користь держави судовий збір за подання апеляційних скарг у розмірі 13 626 (тринадцять тисяч шістсот двадцять шість) грн. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Т. О. Невідома Судді С. М. Верланов В. А. Нежура