Постанова 4824 № 758/1334/26

Унікальний номер справи 758/1334/26 Номер апеляційного провадження 22-ц/824/8298/2026 Головуючий у суді першої інстанції Т. В. Войтенко Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач Постанова Іменем України 20 травня 2026 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач), суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І. сторони позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи (їх представників) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 04 лютого 2026 року, у с т а н о в и в : У січні 2026 року до Подільського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної у м. Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів. Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 04 лютого 2026 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної у м. Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів разом з додатками надіслано за підсудністю до Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області. Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що звернувшись з позовом до суду, ним заявлено дві вимоги: про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини, а відповідно до ч. 1 ст. 28 ЦПК України, позови про стягнення аліментів можуть пред`являтися також за місцем проживання позивача. Зауважує, що позивач і дитина є внутрішньо переміщеними особами та фактично проживають у АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою № 3007 7501564569 від 13.03.2023 про взяття на облік ВПО. Правова позиція Верховного Суду щодо розгляду даної категорії справ є однозначною. У постанові Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 489/4826/16-ц зазначено: «Суд не має права обмежувати вибір позивача для розгляду справи у конкретному суді у випадках альтернативної підсудності». Передача справи до суду в іншій області істотно ускладнює участь у процесі, створює додаткові фінансові та організаційні витрати, суперечить принципу розумності та доступності правосуддя. Відповідач ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної у м. Києві державної адміністрації правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористалися. Згідно п. 9 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо передачі справина розгляд іншого суду. Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пункті 9, частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Таким чином, судове засідання у даній справі не проводилось, суд розглянув справу без виклику сторін у письмовому провадженні. Суд перевірив доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, та дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є частиною національного законодавства, кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів. Згідно із частиною першою статі 8 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом. Частиною першою статті 23 ЦПК України встановлено, що усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті. Вирішуючи питання про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, суд повинен перевірити належність справ до його юрисдикції (предметної та суб`єктної) та підсудності (територіальної юрисдикції). Територіальна юрисдикція визначається у спорах нормами процесуального права, вирішення яких віднесено до повноваження суду першої інстанції. Суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду (пункт 1 частини першої статті 31 ЦПК України). Постановляючи ухвалу про передачу справи на розгляд до Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області, суд першої інстанції виходив із того, що зареєстрованою адресою місця проживання відповідачки ОСОБА_2 є адреса: АДРЕСА_2 . Але, як убачається з матеріалів справи позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини. Отже, звертаючись до суду з позовом про позбавлення батьківських прав, позивач одночасно ставить питання про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на утримання їх спільної малолітньої доньки, що не суперечить вимогам цивільного процесуального законодавства. Позивач вважає, що на характер цих вимог, їх взаємозв`язок пов`язаний з виконанням батьківських обов`язків, розгляд зазначених вимог в одному провадженні, матиме можливість більш швидко та правильно вирішити спір з урахуванням інтересів малолітньої доньки сторін. Зареєстрованим місцем проживання позивача ОСОБА_1 , як внутрішньо переміщеної особи, є АДРЕСА_1 , що відноситься до Подільського району м. Києва, а відповідно, справа за вимогою позивача про стягнення аліментів підсудна Подільському районному суду міста Києва, відповідно до положень ч.1 ст.28 ЦПК України (підсудність справ за вибором позивача). За загальним правилом частини 1 статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. У той же час законодавець визначив підсудність справ за вибором позивача (альтернативна підсудність), зокрема, частина перша статті 28 ЦПК України передбачає, що позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача. Тлумачення статей 27, 28 ЦПК України свідчить про те, що підсудність за вибором позивача (альтернативна підсудність) - це така підсудність, при якій позивачу надається право за своїм вибором пред`явити позов в один з декількох вказаних у законі судів. Разом із тим, правила альтернативної підсудності не позбавляють позивача права звернутися із позовом за правилами загальної підсудності (стаття 27 ЦПК України), оскільки позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу (частина шістнадцята статті 28 ЦПК України). Отже, за змістом наведеного можна дійти висновку, що не виключаючи можливість звернення позивача до суду за правилами загальної підсудності (за місцезнаходженням відповідача), альтернативна підсудність встановлює можливість звертатися до іншого суду з відповідним позовом, тобто встановлює альтернативу - можливість для позивача обрати один із двох чи більше судів. Таким чином, позови про стягнення аліментів можуть бути подані як за зареєстрованим місцем проживання (перебування) відповідача, так і за зареєстрованим місцем проживання (перебування) позивача за вибором останнього. При цьому право вибору між судами, яким згідно з правилом загальної підсудності і правилом альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачу, а суд не має права обмежувати вибір позивача для розгляду справи у конкретному суді. Ураховуючи те, що у даній справі цивільним процесуальним законодавством надано позивачу право обирати суд, до якого він має намір подати позовну заяву про стягнення аліментів, ОСОБА_1 скориставшись таким правом, звернуся до суду за своїм зареєстрованим місцем проживання як внутрішньо переміщеної особи. Вимоги до позовної заяви встановлені у ст. 175 ЦПК України. Зокрема, у позовній заяві позивач зазначає місце свого проживання (перебування). З дотриманням вимог ст. 175 ЦПК України у позовній заяві ОСОБА_1 зазначив адресу свого зареєстрованого місця проживання як внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_1 . При цьому позивачем додано довідку від 13.03.2023 № 3007-7501564569 про взяття його на облік як внутрішньо переміщеної особи. Отже, вирішуючи питання щодо відкриття провадження у справі, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для передачі позовної заяви за підсудністю на розгляд до Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області, за зареєстрованим місцем проживання відповідачки. Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа без достатніх та розумних причин не може бути позбавлена права на суд щодо своїх прав, інтересів, свобод та/або обов`язків, оскільки це становитиме порушення права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно із вимогами статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, а висновок суду щодо передачі позовної заяви за підсудністю на розгляд до іншого суду є необґрунтованим та не відповідає нормам діючого законодавства, тому відповідно до вимог статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Оскільки справа передається для продовження розгляду до суду першої інстанції, то відсутні підстави для розподілу судових витрат у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції відповідно до положень статей 141, 382 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 379, 381-384, 389 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 04 лютого 2026 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Судді Л. Д. Поливач А. М. Стрижеус О. І. Шкоріна