Постанова 4824 № 355/2395/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Унікальний номер справи № 355/2395/25 Апеляційне провадження № 22-ц/824/10005/2026Головуючий у суді першої інстанції - Цирулевська М.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 травня 2026 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі: суддя-доповідач Оніщук М.І., судді Шебуєва В.А., Кафідова О.В., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Кредит Фінанс" на рішення Баришівського районного суду Київської області від 04 березня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Кредит Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И В: У листопаді 2026 року ТОВ "Укр Кредит Фінанс" звернулося до Баришівського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 , згідно з яким просило: - стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Укр Кредит Фінанс" заборгованість за кредитним договором № 1372-2130 від 28.03.2024 у розмірі 100 000 грн. 00 коп., з яких: 20000 грн. 00 коп. - прострочена заборгованість за кредитом; 80000 грн. 00 коп. - прострочена заборгованість за нарахованими відсотками; - стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Укр Кредит Фінанс" судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422 грн. 40 коп. Позовні вимоги обгрунтовано тим, що 28.03.2024 між ТОВ "Укр Кредит Фінанс" та ОСОБА_1 за допомогою Веб-сайту (creditkasa.com.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ "Укр Кредит Фінанс", в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1372-2130. Відповідно до умов Кредитного договору кредитодавець взяв на себе зобов'язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб на наступних умовах: сума кредиту - 20000,00 грн.; строк кредитування - 300 днів; базовий період - 30 днів; промо-ставка - 1,75 % в день; знижена процентна ставка - 2,50 %; стандартна процентна ставка - 2,50 % в день. Однак, незважаючи на повне виконання позивачем своїх зобов'язань перед відповідачем, останній порушив умови кредитного договору та не виконав свої зобов'язання перед позивачем, у зв`язку з чим станом на 07.10.2025 загальний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором становить 165000,00 грн. а саме: 20000 грн. 00 коп. - прострочена заборгованість за кредитом; 145500,00 грн. - прострочена заборгованість за нарахованими процентами. Разом з тим, позивач вказував, що ним було прийнято рішення про можливість застосування до позичальника програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ "Укр Кредит Фінанс", а саме часткового списання заборгованості позичальнику за нарахованими процентами у сумі 65500,00 грн. за умови погашення позичальником решти заборгованості за кредитним договором у розмірі 100000 грн. 00 коп. За вказаних обставин, позивач звернувся до суду з даним позовом, який просив задовольнити у повному обсязі. Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 04.03.2026 позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Укр Кредит Фінанс" суму заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 1372-2130 від 28.03.2024 у сумі 40000,00 грн., з яких: заборгованість за кредитом (тілом кредиту) - 20000 грн. 00 коп., заборгованість за відсотками - 20000,00грн. У задоволенні решти позовних вимог, а саме в частині стягнення заборгованості за відсотками в сумі 60000,00 грн. відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Укр Кредит Фінанс" понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн. (а.с. 101-107). В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором № 1372-2130 від 28.03.2024 у розмірі 40000 грн. 00 коп. скасувати та ухвалити нове судове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача загальну суму заборгованості за кредитним договором № 1372-2130 від 28.03.2024 у розмірі 100000,00 грн., з яких: 20000,00 грн. - прострочена заборгованість за кредитом; 80000, 00 грн. - прострочена заборгованість за нарахованими процентами. В обгрунтування апеляційної скарги вказує на неврахування судом першої інстанції того, що умови укладеного між сторонами кредитного договору не можна вважати несправедливими, оскільки розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст. 627 ЦК України. Зазначає, що проценти за користування кредитом визначено відповідно до ст.ст. 1048,1054, 1056 ЦК України та не є компенсацією у разі невиконання зобов'язань за договором в розумінні положень п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів". При цьому, зауважує, що жодних штрафних санкцій, у тому числі неустойки, відповідачу за прострочення виконання грошового зобов'язання за договоромне нараховувались, а нарахування відсотків відбувалося у відповідності до погоджених сторонами умов договору. За вказаних обставин, вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що сума заборгованості суперечить принципам розумності і добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника, як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов'язань за кредитним договором (а.с. 111-118). 09.04.2026 до суду надійшов відзив відповідача на апеляційну скаргу, в якому він просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менш тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 28.03.2024 між ТОВ "Укр Кредит Фінанс" та ОСОБА_1 було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1372-2130 (а.с. 11-20), за умовами якого кредитодавець відкриває для позичальника невідновлювальну кредитну лінію на умовах, визначених цим договором (пункт 2.1. договору). Згідно із п. 2.2. договору кредитодавець відкрив кредитну лінію для позичальника шляхом надання позичальнику кредиту на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб позичальника, а позичальник зобов`язується повернути кредит не пізніше останнього дня строку кредитування та сплатити нараховані кредитодавцем проценти за користування кредитом у порядку, передбаченому цим договором. У пункті 2.3. договору зазначено, що для мінімізації загальних витрат позичальника за кредитом кредитодавець рекомендує позичальнику здійснити повне погашення кредиту не пізніше останнього дня першого базового періоду строку кредитування (більш детально див. п. 5.3 договору). Пунктом 3.1. договору передбачено, що цей договір укладається сторонами у вигляді електронного договору у розумінні Закону України «Про електронну комерцію». Як встановлено із договору про відкриття кредитної лінії № 1372-2130 від 28.03.2024, відповідачу було надано одноразовий ідентифікатор С9544, яким підписано кредитний договір зі сторони відповідача (а.с. 19(зворот). Загальний розмір кредиту (сума кредиту) за договором становить 20000,00 (двадцять тисяч) гривень. Дата видачі кредиту: 28.03.2024 (п. 4.1, 4.2 договору). Відповідно до п. 4.6 договору спосіб перерахування позичальнику коштів у рахунок кредиту: кредит надається позичальнику шляхом безготівкового переказу грошової суми, вказаної у п. 4.1 цього договору, на банківський рахунок позичальника шляхом використання вказаних позичальником реквізитів електронного платіжного засобу. Ініціювання безготівкового переказу грошової суми, вказаної у п. 4.1 цього договору, здійснюється кредитодавцем безпосередньо після укладення сторонами цього договору та надіслання позичальнику примірнику (оригіналу) договору та додатків до нього у вигляді електронного документа. Кредит вважається наданим позичальнику з моменту списання грошових коштів з банківського рахунку кредитодавця за належними реквізитами для їх наступного зарахування на електронний платіжний засіб, зазначений позичальником при оформленні кредиту. Згідно із п. 4.7 договору плата за видачу кредиту передбачена у формі процентів за користування кредитом. Тип процентної ставки за користування кредитом - фіксована. Процентна ставка за користування кредитом не змінюється протягом усього строку користування кредитом, однак позичальнику на умовах, вказаних у цьому договорі (програма лояльності), може надаватись можливість скористатися кредитом за промо-ставкою та/або пільговою, та/або зниженою процентними ставками. Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється на залишок неповерненої суми кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з дня видачі кредиту до дати фактичного повернення всієї суми кредиту, за наступною ставкою: стандартна процентна ставка становить 2,50% за кожен день користування кредитом (вказана процентна ставка застосовується протягом всього строку дії цього договору, за виключенням строку використання позичальником права користування кредитом за промо-ставкою та/або пільговою, та/або зниженою процентними ставками) (п. 4.10 кредитного договору). Пунктом 4.12 договору передбачено строк кредитування, на який надається кредит позичальнику: 300 календарних днів з моменту перерахування кредиту позичальнику. Дата повернення (виплати) кредиту 21.01.2025. В реквізитах сторін (п. 12 кредитного договору) передбачені, серед іншого, номер особистого електронного платіжного засобу: НОМЕР_1 , а також одноразовий ідентифікатор (одноразовий пароль) С9544, яким підписано кредитний договір зі сторони відповідача (а.с. 19(зворот). Одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем) А9544 відповідачем підписано паспорт споживчого кредиту/ інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (а.с. 28(зворот)-30), а ідентифікатором (одноразовим паролем) С9544 - також таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за кредитним договором відповідно до Методики Національного банку України (а.с. 30(зворот)-31). На підтвердження перерахування коштів позивач надав квитанцію системи LiqPay від 28.03.2024 (а.с. 32), відповідно до якої ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» 28.03.2024 о 18:25 год перерахувало кошти на суму 20000,00 грн. на картковий рахунок відповідача НОМЕР_2 , ID операції НОМЕР_3 , призначення платежу: Видача кредитних коштів за договором 1372-2130, 2024-03-28. Аналогічні відомості зазначені у довідці ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (а.с. 33). Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № 1372-2130 від 28.03.2024 станом на 07.10.2025 загальна сума заборгованості становить 165500,00 грн, що складається з простроченої заборгованості за кредитом в сумі 20000,00 грн та простроченої заборгованості за нарахованими процентами в сумі 145500,00 грн (а.с. 34-40). Разом з тим, позивачем надані правила акції під умовною назвою «Обмеження нарахування відсотків при примусовому стягненні заборгованості» для споживачів фінансових послуг ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (надалі також правила). Правила встановлюють порядок та умови проведення акції «Обмеження нарахування відсотків при примусовому стягненню заборгованості серед споживачів фінансових послуг ТОВ «Укр Кредит Фінанс», яка передбачає часткове списання заборгованості позичальника за укладеним ним кредитним договором для осіб, що приймуть участь в акції згідно з умовами правил. Метою вказаної акції є сприяння виконанню клієнтами позивача своїх зобов`язань шляхом їх зменшення за рахунок часткового прощення (припинення) зобов`язань учасника акції за укладеним ним кредитним договором з позивачем (а.с. 41-43). На підставі вказаних правил до відповідача була застосована програма лояльності щодо часткового списання заборгованості, у зв`язку із чим позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії № 1372-2130 від 28.03.2024 в сумі 100000,00 грн., що складається з простроченої заборгованості за кредитом в сумі 20000,00 грн. та простроченої заборгованості за нарахованими процентами в сумі 80000,00 грн. Належних доказів того, що відповідач здійснював погашення заборгованості по процентах за користування кредитними коштами за кредитним договором матеріали справи не містять. За вказаних обставин, оцінивши всі досліджені докази в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 1372-2130 від 28.03.2024 у сумі 40000,00 грн., з яких: заборгованість за кредитом (тілом кредиту) - 20000 грн. 00 коп., заборгованість за відсотками - 20000,00грн. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по процентам у розмірі 60000 грн. 00 коп., суд першої інстанції виходив з того, що що нараховані позивачем процентів не є співмірними сумі кредиту у 20000,00 грн. та суперечать принципам розумності та добросовісності. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Так, відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Частиною 1 ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Як було зазначено вище, сторонами погоджено розмір процентів і порядок їх нарахування, який відповідно до розрахунку заборгованості та заявленої суми до стягнення, складає 80000,00 грн., що в рази перевищує суму отриману відповідачем у позику 20000,00 грн. Разом з тим, суд першої інстанції вмотивовано звернув увагу, що позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника (відповідача) на укладення договору на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно. Отже, суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що вимога про нарахування та сплату відсотків, яка є явно завищена, не відповідає умовам Договору про відкриття кредитної лінії та передбаченим у ч. 3 ст. 509 та ч.ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. У свою чергу, відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад 50 % вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Крім того, з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту. Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09.04.1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах. У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями. Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.04.1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17.05.1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11.05.2005 року (п.п. 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди. Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11.05.2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору. Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.04.1985 року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями. Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз. 3 пп. 3.2. п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг). Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11.07.2013 року № 7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ч. 1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити. Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення. У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками фізичними особами. Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07.10.2020 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20). Також, відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Відповідно до п. 8.38. зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходив суд першої інстанції. Таким чином, застосовуючи аналогію та враховуючи те, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими процентами в розмірі 80000,00 грн. не є співрозмірною сумі кредиту у 20000,00 грн. за договором, суперечать принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що необхідно зменшити розмір процентів за вказаним договором до розміру отриманих відповідачем кредитних коштів. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що умови кредитного договору не можна вважати несправедливими, оскільки розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст. 627 ЦК України», то колегія суддів звертає увагу на таке. Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Аналогічну правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що норма закону, зокрема п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» має місце щодо застосування до вимог про нарахування пені, а не до всіх умов договору, то колегія суддів їх відхиляє, адже, як вже зазначалося вище, відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Також, у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. Таким чином, суд за певних обставин може зменшити і розмір відсотків, конкретно у даному випадку через несправедливий розмір відсотків, що було встановлено судом першої інстанції. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не в повній мірі встановив дійсні обставини справи та дійшов невірного висновку про часткове задоволення позову, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки жодних додаткових обґрунтувань чи нових доказів, що не були подані позивачем до суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить. Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Таким чином, суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення. При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін. При цьому, у зв`язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення понесені позивачем судові витрати (судовий збір за подання апеляційної скарги) відшкодуванню не підлягають. Також слід зауважити, що дана справа віднесена процесуальним законом до категорії малозначних справ, а тому, в силу положень ч. 6 ст. 19 та ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню. Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Кредит Фінанс" - залишити без задоволення. Рішення Баришівського районного суду Київської області від 04 березня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Кредит Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Оніщук М.І. Судді Шебуєва В.А. Кафідова О.В.