Постанова Київський апеляційний суд № 755/18557/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД апеляційне провадження №22-ц/824/4660/2026 справа №755/18557/25 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 травня 2026 року м.Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Поліщук Н.В. суддів Желепи О.В., Соколової В.В., за участю секретаря судового засідання Крисіної В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» на заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Галаган В.І., повне судове рішення 22 жовтня 2025 року, у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - встановив:

1. Короткий виклад доводів пред`явленого позову. У вересні 2025 року ПрАТ "АК "Київводоканал" звернулось до суду із позовом про стягнення боргу за житлово-комунальні послуги. В обґрунтування позову вказує, що ОСОБА_1 є власницею квартири за адресою: АДРЕСА_1 та споживачем послуг з централізованого водопостачання і водовідведення, що підтверджується даними Державного реєстру речових прав. Відповідно до статті 322 ЦК України та статті 17 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" власник квартири зобов`язаний утримувати майно та своєчасно оплачувати житлово-комунальні послуги. Зазначає, що виконавцем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення є ПрАТ «АК «Київводоканал», а договір зі споживачем-фізичною особою є договором приєднання. 05 серпня 2014 року у газеті «Хрещатик» опубліковано публічний договір (оферту), до умов якого відповідачка приєдналася шляхом фактичного користування послугами та відсутності письмової відмови. Надалі правове регулювання відносин здійснювалося Законом України "Про житлово-комунальні послуги" №2189-VIII від 09 листопада 2017 року, яким передбачено укладення індивідуальних публічних договорів приєднання у разі неприйняття співвласниками рішення щодо моделі договірних відносин. Відповідний публічний індивідуальний договір ПрАТ «АК «Київводоканал» опубліковано 31 травня 2021 року, у зв`язку з чим з 01 липня 2021 року він вважається укладеним. Згідно з умовами договорів та статей 7, 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов`язаний щомісячно та своєчасно оплачувати надані послуги, плату за абонентське обслуговування і внески за обслуговування вузлів комерційного обліку. Вказує, що відповідачка свої зобов`язання належним чином не виконала, унаслідок чого за період з 01 січня 2017 року по 30 червня 2025 року утворилася заборгованість у розмірі 79 912,07 гривень, що включає: 77 978,17 гривень - заборгованість з оплати за житлово-комунальні послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення; 46,13 гривень заборгованість із сплати внеску за абонентське обслуговування вузлів комерційного обліку; 1 887,77 гривень заборгованості із внесення плати за абонентське обслуговування. З посиланням на статтю 625 ЦК України вказує, що у зв`язку із простроченням оплати відповідачка повинна сплатити 3% річних у сумі 7 929,61 грн та інфляційні втрати у сумі 41 732,03 грн. Мотивуючи наведеним, просить стягнути із ОСОБА_1 на користь ПрАТ "АК "Київводоканал" заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення у розмірі 79 912,07 гривень, 3% річних у розмірі 7 929,61 гривень, інфляційні втрати у розмірі 41 732,03 гривень. Стягнути судові витрати по оплаті судового збору у розмірі 3 028,00 гривень та витрати за отримання відомостей з Державного реєстру речових прав розмірі 41,00 гривень.

2. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції. Заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПрАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" заборгованість за житлово-комунальні послуги з водопостачання та водовідведення у розмірі 79 912,07 грн, втрати від інфляції внаслідок несвоєчасного розрахунку у розмірі 24 368,68 грн, а також 3% річних від простроченої суми заборгованості у розмірі 4 862,93 грн, а всього на загальну суму 109 143,68 гривень. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» судовий збір у розмірі 2 550,57 грн. В іншій частині позову відмовлено. Задовольнивши частково позов, суд першої інстанції застосував положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19)" (№530-ІХ від 17.03.2020 року) та постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206 зробив висновок. Суд зробив висновок, що в період дії карантину з 12 березня 2020 року по 30 червня 2023 року, а також у період воєнного стану з 24 лютого 2022 року по 01 квітня 2024 року, нарахування та стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат заборонено імперативними нормами, а тому визнав нарахування таких сум у зазначений період безпідставним.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги. Не погодившись з ухваленим рішенням в частині відмови у стягненні 3% річних у розмірі 3 066,68 грн, інфляційних втрат у розмірі 17 363,35 грн та витрат за отримання відомостей з Державного реєстру речових прав у розмірі 41,00 грн, ПрАТ "АК "Київводоканал" подано апеляційну скаргу. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд першої інстанції помилково виходив із того, що на період дії карантину, встановленого з 12 березня 2020 року, відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" №530-ІХ від 17 березня 2020 року заборонено нарахування та стягнення таких платежів. При цьому суд не врахував відмінність між штрафними санкціями та компенсаційними нарахуваннями, а також неправильно застосував норми матеріального права. Звертає увагу, що Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" №530-ІХ встановлює заборону нарахування та стягнення неустойки (штрафу, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги, однак не містить заборони на нарахування та стягнення інфляційних втрат та 3% річних, які за своєю правовою природою не є штрафними санкціями, а мають компенсаційний характер. Стаття 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачає відповідальність споживача саме у вигляді пені за прострочення оплати, дія якої була тимчасово зупинена. Водночас правовий режим інфляційних втрат та 3% річних регулюється статтею 625 ЦК України, яка не зазнавала обмежень у період дії карантину. Вказує, що згідно частини 2 статті 625 ЦК України боржник у разі прострочення грошового зобов`язання зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних, якщо інший розмір не встановлений договором або законом. Такі нарахування входять до складу грошового зобов`язання та мають компенсаційний характер, оскільки спрямовані на відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів та компенсацію за користування ними. Правова позиція щодо компенсаційної природи інфляційних втрат та 3% річних є усталеною та неодноразово підтвердженою Верховним Судом України та Верховним Судом, зокрема у постановах від 06.06.2012 у справі №6-49цс12, від 24.10.2011 у справі №6-38цс11, від 17.07.2018 у справі №904/10242/17, від 04.12.2018 у справі №913/63/18 та від 05.07.2019 у справі №905/600/18. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зазначила, що зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного зобов`язання та поділяє його долю. Таким чином, висновок суду першої інстанції про неможливість нарахування та стягнення інфляційних втрат та 3% річних у період дії карантину є безпідставним та таким, що ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права. Уважає, що посилання суду на постанову Кабінету Міністрів України №206 від 05 березня 2022 року також є помилковим, оскільки зазначеною постановою заборонено нарахування інфляційних нарахувань та процентів річних виключно на заборгованість, утворену в період дії воєнного стану, тобто починаючи з 24 лютого 2022 року. Водночас із матеріалів справи та розрахунку заборгованості вбачається, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних здійснювалося лише на суму боргу, яка виникла до лютого 2022 року, а з моменту запровадження воєнного стану такі нарахування не проводилися. За таких обставин суд першої інстанції безпідставно відмовив у стягненні з відповідачки 3% річних у розмірі 3 066,68 грн та інфляційних втрат у розмірі 17 363,35 грн. Уважає безпідставною відмову у стягненні витрат на отримання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у розмірі 41,00 грн, оскільки такі витрати понесені у зв`язку з неналежним виконанням відповідачкою своїх обов`язків щодо своєчасної оплати житлово-комунальних послуг та необхідністю встановлення власників нерухомого майна для належного захисту прав позивача у судовому порядку. Мотивуючи наведеним, просить рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2025 року у справі № 755/18557/25 в частині відмови в стягненні 3% річних у розмірі 3 066,68 грн, інфляційних втрат у розмірі 17 363,35 грн та витрат за отримання відомостей з Державного реєстру речових прав у розмірі 41,00 грн скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

4. Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу. Відзиву на апеляційну скаргу на адресу Київського апеляційного суду не надходило.

5. Позиція учасників справи. В судовому засіданні представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав, просив скаргу задовольнити. Відповідачка в судове засідання не з`явилась, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялась належним чином. Відповідно до статті 372 ЦПК України суд ухвалив розглянути справу за відсутності відповідачки, яка не з`явилась, оскільки її неявка не перешкоджає розгляду справи.

6. Позиція суду апеляційної інстанції. Заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2025 року оскаржується лише в частині відмови у стягненні 3% річних у розмірі 3 066,68 грн, інфляційних втрат у розмірі 17 363,35 грн та витрат за отримання відомостей з Державного реєстру речових прав у розмірі 41,00 грн, відтак в іншій частині колегією суддів не переглядається. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

7. Фактичні обставини справи, установлені судом. З матеріалів справи убачається, що позивач звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, у якому просив суд стягнути із ОСОБА_1 на користь ПрАТ "АК "Київводоканал" заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення у розмірі 79 912,07 гривень, 3% річних у розмірі 7 929,61 гривень, інфляційні втрати у розмірі 41 732,03 гривень, витрати по оплаті судового збору у розмірі 3 028,00 гривень та витрати за отримання відомостей із Державного реєстру речових прав у розмірі 41,00 гривень. Із змісту позовної заяви убачається, що позивач просить суд стягнути заборгованість за період з 01 січня 2017 року по 30 червня 2025 року. Згідно даних розрахунку заборгованості, долученого до позовної заяви, убачається, що інфляційні втрати та 3% річних нараховані позивачем з січня 2017 року по лютий 2022 року, та з січня 2024 року по червень 2025 року. Розмір інфляційних втрат за вказаний період згідно даних розрахунку заборгованості - 41 732,03 гривень, 3% річних - 7 929,61 гривень (а.с. 16-18).

8. Мотиви, якими керується колегія суддів апеляційного суду, та застосовані норми права. Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно із статтею 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди. Згідно із частинами 1 та 3 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Згідно Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19)" (№530-ІХ від 17 березня 2020 року), на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11 березня 2020 року зі змінами "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19" з 03 квітня 2020 року на всій території України запроваджено карантин, який діяв до 30 червня 2023 року. Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утриманими грошовими коштами, що підлягають сплаті кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання. Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Аналіз вказаних норм дозволяє зробити висновок, що на період дії карантину заборонено нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги. Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3% річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 ЦК України. Про звільнення від цих мір відповідальності згідно статті 625 ЦК України в Законі України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19)» (№530-ІХ від 17 березня 2020 року), не вказано. Таким чином, на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19)» (№530-ІХ від 17 березня 2020 року) боржник під час дії карантину та протягом 30 днів після його закінчення звільняється від сплати неустойки. При цьому, боржник на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити передбачені статтею 625 ЦК України інфляційні втрати за весь час прострочення і 3% річних від простроченої суми, оскільки вказаним законом, на який послався суд першої інстанції, не врегульовано питання звільнення від сплати передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України виплат на період дії карантину та 30 днів після його закінчення. На вказані обставини та норми закону суд першої інстанції увагу не звернув, не встановив правову природу неустойки (штраф, пеня) та акцесорних, компенсаційних виплат, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за період із січня 2017 року по лютий 2022 року. Відтак, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги в цій частині. Посилання суду першої інстанції на висновки суду апеляційної інстанції, викладені у постанові від 21 липня 2021 року №752/24896/20, є помилковими. Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Щодо застосування судом першої інстанції та посилання на постанову Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року №206, колегія суддів зазначає про таке. 05 березня 2022 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №206 " Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану" (далі - Постанова №206). Абзацом 1 пункту 1 вказаної Постанови №206 установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги. Відповідно до пункту 2 Постанови №206 ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року. 29 грудня 2023 року постановою Кабінету Міністрів України № 1405 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206, відповідно до яких установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням (у тому числі населенням, що проживає у будинках, де створено об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельні (житлові) кооперативи або яким послуги надаються управителем чи іншою уповноваженою співвласниками особою за колективним договором) в територіальних громадах, що розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії (територіях можливих бойових дій, активних бойових дій, активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих Російською Федерацією, відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (до дати припинення можливості бойових дій, завершення бойових дій, завершення тимчасової окупації), або якщо нерухоме майно споживача було пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій за умови інформування про такі випадки відповідного виконавця комунальної послуги (для послуги розподілу природного газу з урахуванням вимог Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 15 травня 2015 р. № 285). Аналіз викладеного дозволяє зробити висновок, що в період із лютого 2022 року по січень 2024 року нарахування 3% річних та інфляційних втрат на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги, заборонено. Із наданого позивачем розрахунку заборгованості 3% річних та інфляційних втрат убачається, що позивачем здійснено нарахування позивачем з січня 2017 року по лютий 2022 року та з січня 2024 року по червень 2025 року. Ураховуючи викладене, колегія суддів уважає, що позивачем обґрунтовано нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати 41 732,03 гривень та 3% річних 7 929,61 гривень. Отже, колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги в цій частині. Щодо вимог апеляційної скарги в частині стягнення 41,00 гривень судових витрат за отримання відомостей з Державного реєстру речових прав, колегія суддів зазначає про таке. Відповідно до частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно пункту 3 частини 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів. Відповідно до частини 1 статті 32 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" інформація про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, що міститься у Державному реєстрі прав, є відкритою, загальнодоступною та платною, крім випадків, передбачених цим Законом. Згідно частини 7 статті 34 вказаного Закону за отримання інформації з Державного реєстру прав у порядку, передбаченому статтею 32 цього Закону, справляється адміністративний збір у такому розмірі: 0,025 прожиткового мінімуму для працездатних осіб - отримання інформації в паперовій формі; 0,0125 прожиткового мінімуму для працездатних осіб - отримання інформації в електронній формі. Матеріали справи містять інформаційну довідку №436042003 від 18 липня 2025 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо квартири АДРЕСА_2 (а.с. 19). Відповідно до даних квитанції №SW_VLFAGTXS8W_EP_O від 18 липня 2025 року на рахунок Державної казначейської служби України сплачено 41,00 гривень. У графі призначення платежу вказано "надання відомостей з ДРРП на нерух майно (19807203)". Відтак, матеріалами справи підтверджено, що у зв`язку із зверненням до суду із позовом та необхідністю здобуття доказу, позивачем витрачено 41,00 гривень, які відповідно до статті 133 ЦПК України є судовими витратами та підлягають розподілу за правилами статті 141 ЦПК України Ураховуючи викладене, колегія суддів уважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги та уважає її такою, що підлягає задоволенню. Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За результатами перегляду справи у суді апеляційної інстанції вимоги позову задоволено повністю, відтак заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2025 року в частині стягнення судового збору слід змінити, збільшивши розмір стягнутого судового збору з 2 550,57 гривень до 3 028,00 гривень, пропорційно до розміру задоволених вимог. Установлено, що за звернення до суду із апеляційною скаргою скаржником сплачено судовий збір у розмірі 4 542,00 гривень, що підтверджується даними платіжної інструкції №5085 від 06 листопада 2025 року. Ураховуючи, що колегія суддів робить висновок про задоволення апеляційної скарги в повному обсязі, з ОСОБА_1 на користь ПрАТ "АК "Київводоканал" на відшкодування судових витрат, пов`язаних із сплатою судового збору в суді апеляційної інстанції слід стягнути 4 542,00 гривень. Відповідно до статті 376 ЦПК України неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення. Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Київводоканал» задовольнити. Заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2025 року в оскарженій частині щодо відмови у стягненні 3% річних у розмірі 3 066,68 грн, інфляційних втрат у розмірі 17 363,35 грн та витрат за отримання відомостей з Державного реєстру речових прав у розмірі 41,00 грн скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення такого змісту. Стягнути із ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» за невиконання зобов`язанняза період із січня 2017 року по лютий 2022 року та з січня 2024 року по червень 2025 року 3% річних у розмірі 3 066,68 гривень, інфляційні втрати за цей період у розмірі 17 363,35 гривень, а також 41,00 гривень судових витрат. Заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2025 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» судового збору змінити, збільшити розмір стягнутого судового збору з 2 550,57 гривень до 3 028,00гривень. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» на відшкодування судових витрат, пов`язаних із сплатою судового збору в суді апеляційної інстанції, 4 542,00 гривень. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Суддя-доповідач Н.В. Поліщук Судді О.В. Желепа В.В. Соколова