Постанова Київський апеляційний суд № 761/21447/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 травня 2026 року місто Київ. Справа № 761/21447/25 Апеляційне провадження № 22-ц/824/6686/2026 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Желепи О.В., суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В. за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О. розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справуза апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 9 грудня 2025 року (у складі судді Фролової І.В..) у справі за позовом ОСОБА_1 до Адвокатського бюро "Юрченко-Консалт" про визнання недійсним частини договорів ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 звернулися до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Адвокатського бюро "Юрченко-Консалт" про визнання недійсним частини договорів. У своїй позовній заяві просила суд визнати п. 4.3. та п.6.3. Договору N? 20/18 від 27.08.2018 року укладеного між ОСОБА_1 та Адвокатським Бюро «Юрченко- Консалт» недійсним з моменту укладення; визнати п. 4.3. та п.6.3. Договору N? 21/18ц від 03.09.2018 року укладеного між ОСОБА_1 та Адвокатським Бюро «Юрченко- Консалт» недійсним з моменту укладення; визнати п. 4.3. та п.6.3. Договору N? 24/18ц від 05.09.2018 року укладеного між ОСОБА_1 та Адвокатським Бюро «Юрченко-Консалт» недійсним з моменту укладення; визнати п. 4.2. Договору N? 4/20ц від 30.01.2020 року укладеного між ОСОБА_1 та Адвокатським Бюро «Юрченко- Консалт» недійсним з моменту укладення; визнати п. 4.3. та п.6.3. Договору N? 26/20ц від 20.11.2020 року укладеного між ОСОБА_1 та Адвокатським Бюро «Юрченко- Консалт» недійсним з моменту укладення. Свою позовну заяву обґрунтовувала тим, що включення в умови договору про надання юридичних послуг пункту 4.3. про винагороду адвокату за досягнення позитивного рішення суду суперечить основним засадам здійснення правосуддя в Україні, актам цивільного законодавства, у зв?язку із чим підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 203 та ч.1 ст. 215 ЦК України. Зазначає, що 18 липня 2018 року надала довіреність адвокату Юрченко Максиму Сергійовичу на підставі якої йому було надано всі права для здійснення її представництва в усіх судах. Надання будь-яких послуг адвокатом Юрченко Максимом Сергійовичем здійснювалось на підставі Довіреності, а не Договору. Позивачка вказувала, що положення договору викладені таким чином, що у позивача виникає заборгованість незалежно від результату розгляду. Сам факт існування договору вже породжує обов`язок сплачувати гонорар, незалежно від обсягу наданих послуг, що не відповідає вимогам ст. 901 ЦК України, відповідно до якої у споживача виникає обов`язок оплатити лише спожиті та отримані послуги. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 9 грудня 2025 року залишено без задоволення. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач засобами поштового зв`язку 31 грудня 2025 року подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що Договори передбачають додаткову оплату (гонорар), покладаючи на позивача додаткові витрати, залишаючи позивача в статусі «право без права». Вважає, що позивач при будь-якому результаті розгляду справи або при бажані розірвати Договори, має сплатити гонорар адвоката, незалежно від об`єму виконаних робіт. Така форма оплати передбачає подвійну оплату за виконану роботу. Зазначає, що оспорюванні договори були укладені на вкрай невигідних умовах для позивача. Вказує, що відповідач почав пред`являти вимоги по спірних Договорах лише з 2025 року, тобто фактично більше ніж через 6 років з моменту початку дії Договорів. Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 січня 2026 року апеляційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків. 9 березня 2026 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив відповідача на апеляційну скаргу, яким просить дану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Вказує, що дії позивача у вигляді звернення із даним позовом спрямовані виключно на максимальне затягування розгляду по суті інших справ, де фігурують зазначені договори, з метою надалі не виконувати свої грошові зобов`язання перед АБ «Юрченко-Консалт» по оплаті послуг за надану правничу допомогу. Звертає увагу, що гонорар, передбачений Договорами, є фіксованим, а умовою його сплати є факт набрання рішення/ухвали суду законної сили, не залежно від правового наслідку такого рішення. Такий тип гонорару, повністю відповідає вимогам ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» ч. 2 ст. 30 (Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата). Зазначає, що факт пред`явлення позову про стягнення заборгованості за цими договорами через 5 і більше років з часу їхнього укладення не впливає на їхню дійсність. Крім того справи, в яких адвокати представляли інтереси позивача за цими договорами, розглядались судами понад трьох років. Вказує, що суди вже розглядали позови АБ «Юрченко-Консалт» до ОСОБА_1 щодо стягнення з неї заборгованості зі сплати гонорару на користь адвокатського бюро, і в жодному з них судді не трактували п. 4.3 як гонорар успіху, а задовольняли відповідні позови з загальних підстав зобов`язального права У судовому засіданні 12 травня 2026 року ОСОБА_1 та її представник Гаращук С.В. підтримали доводи апеляційної скарги. Представник відповідача Юрченко М.С. заперечував проти задоволення апеляційної скарги. Заслухавши пояснення позивача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 27 серпня 2018 року між ОСОБА_1 та Адвокатським Бюро «Юрченко- Консалт» було укладено Договір N? 20/18ц. 03 вересня 2018 року між ОСОБА_1 та Адвокатським Бюро «Юрченко-Консалт» було надано укладено N?21/18ц. 05 вересня 2018 року між ОСОБА_1 та Адвокатським Бюро «Юрченко-Консалт» було укладено Договір N?24/18ц; 30 січня 2020 року між ОСОБА_1 та Адвокатським Бюро «Юрченко-Консалт» було укладено Договір N?4/20ц; 20 листопада 2020 року між ОСОБА_1 та Адвокатським Бюро «Юрченко-Консалт» було укладено Договір N?26/20ц; Так, вищевказані Договори є однотипними в частині прав та обов?язків сторін та умов. Так, відповідно до п.1.1. Договорів, визначено, що Клієнт доручає , а Бюро приймає зобов?язання надавати Клієнту професійну юридичну/правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором. П.4.3. Договору 20/18ц визначено, що Сторони погодили розмір адвокатського гонорару у сумі 150 тис. грн. Виплата адвокатського гонорару здійснюється клієнтом протягом 30 днів з дня набрання законної сили рішення суду, або ухвали про укладення мирової угоди або задоволення заяви клієнта про залишення позову без розгляду. Якщо по справі буде відкрито касаційне провадження, то протягом 10 днів після завершення такого провадження. П.4.3. Договору 21/18ц визначено, що Сторони погодили розмір адвокатського гонорару у сумі 25 тис. грн. Виплата адвокатського гонорару здійснюється клієнтом протягом 30 днів з дня набрання законної сили рішення суду, або ухвали про укладення мирової угоди або задоволення заяви клієнта про залишення позову без розгляду. Якщо по справі буде відкрито касаційне провадження, то протягом 10 днів після завершення такого провадження. П.4.3. Договору 24/18 ц визначено, що Сторони погодили розмір адвокатського гонорару у сумі 25 тис. грн. Виплата адвокатського гонорару здійснюється клієнтом протягом 30 днів з дня набрання законної сили рішення суду, або ухвали про укладення мирової угоди або задоволення заяви клієнта про залишення позову без розгляду. Якщо по справі буде відкрито касаційне провадження, то протягом 10 днів після завершення такого провадження. П.4.3. Договору 4/20ц визначено, що Сторони погодили розмір адвокатського гонорару у сумі 5 тис. грн. Виплата адвокатського гонорару здійснюється клієнтом протягом 30 днів з дня набрання законної сили рішення суду, або ухвали про укладення мирової угоди або задоволення заяви клієнта про залишення позову без розгляду. Якщо по справі буде відкрито касаційне провадження, то протягом 10 днів після завершення такого провадження. П.4.3. Договору 26/20 ц визначено, що Сторони погодили розмір адвокатського гонорару у сумі 5 тис. грн. Виплата адвокатського гонорару здійснюється клієнтом протягом 30 днів з дня набрання законної сили рішення суду, або ухвали про укладення мирової угоди або задоволення заяви клієнта про залишення позову без розгляду. Якщо по справі буде відкрито касаційне провадження, то протягом 10 днів після завершення такого провадження. ОСОБА_1 вважає, що включення в умови договору про надання юридичних послуг пункту 4.3. про винагороду адвокату за досягнення позитивного рішення суду суперечить основним засадам здійснення правосуддя в Україні, актам цивільного законодавства, у зв?язку із чим підлягає визнанню недійсним. ОСОБА_1 зазначає, що у відповідності до Договорів, п.2.3. визначено, що Сторони погодили, що безпосередньо представництво інтересів Клієнта за цим Договором від імені Бюро та надання професійної юридичної/правничої допомоги, визначної п.2.1. Договору, здійснює адвокат Юрченко Максим Сергійович, при цьому Адвокат користується усіма процесуальними правами представника сторони з повноваженнями представника, відповідно до ст. 64 ЦПК України, без виключень та обмежень, а також повноваженнями від імені Клієнта визначеним у п.2.2. цього договору. У позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що 18 липня 2018 року надала довіреність адвокату Юрченко Максиму Сергійовичу на підставі якої йому було надано всі права для здійснення її представництва в усіх судах. Надання будь-яких послуг адвокатом Юрченко Максимом Сергійовичем здійснювалось на підставі Довіреності, а не Договору. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 не надала суду доказів існування в договорі N? 20/18 від 27.08.2018 року; договорі N? 21/18ц від 03.09.2018 року; договорі N? 24/18ц від 05.09.2018 року; договорі N? 4/20ц від 30.01.2020 року; договорі N? 26/20ц від 20.11.2020 року умов, які б суперечили чинному законодавство. Крім того дійшов висновку, що довіреність та договір про надання правової допомоги не є взаємовиключними документами. Їх одночасна наявність у матеріалах справи свідчить про дотримання адвокатом та клієнтом вимог закону щодо належного оформлення представництва: укладення правочину (договору) та оформлення документа на підтвердження повноважень (довіреності). Колегія суддів погоджується з зазначеними висновками суду першої інстанції. Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Частиною 1 статті 903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Відповідно до положень статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення глави 63 «Послуги. Загальні положення» підрозділу 1 розділу ІІІ Книги п`ятої цього Кодексу можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання. З огляду на предмет договору про надання юридичних послуг у цивільній справі (представництво інтересів матері клієнта як позивача у цивільній справі, що розглядається в суді) об`єктом оплати за договором є надані адвокатом юридичні послуги у зв`язку з вирішенням спору в суді. Формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту є гонорар (плата за договором), порядок обчислення якого (фіксований розмір чи погодинна оплата), підстави для зміни його розміру, порядок сплати, умови повернення тощо відповідно до статті 30 Закону визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статі 30 Закону врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. ОСОБА_1 подаючи позов про визнання недійсними частин договорів, посилалась на те, що п. 4.3. Договорів передбачають оплату не лише наданих юридичних послуг, а ще й додатково гонорару, який на переконання позивача має нею сплачуватись в залежності від досягнення позитивного результату. Проте відповідач, складаючи договір передбачив гонорар, безвідносно до результатів своєї роботи та позитивного результату вирішення справи, що, на думку позивача, суперечить основним засадам здійснення правосуддя в Україні, актам цивільного законодавства, у зв`язку з чим та в силу положень частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підлягає визнанню недійсним за пред`явленим стороною договору позовом. Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)). Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов) (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)). Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)). Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України). Тлумачення вказаної норми свідчить, що під змістом правочину (договору) розуміється сукупність умов. У статті 217 ЦК України встановлено правові наслідки недійсності окремих частин правочину. Окремою частиною правочину в контексті статті 217 ЦК України є окрема частина змісту правочину (договору), тобто його умова. При цьому, недійсність окремої частини договору не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо буде встановлено, що договір був би укладений сторонами і без включення до нього умов, які визнаються недійсними або є нікчемними. Слід враховувати, що при задоволенні позову про оспорювання окремих умов договору потрібно з`ясовувати, що договір був би укладений сторонами і без включення до нього умов, які визнаються недійсними (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року в справі № 334/7687/21 (провадження № 61-10300св22)). Разом з тим, як вірно встановлено судом першої інстанції, П. 4.3 договору N? 20/18 від 27.08.2018 року; п. 4.3 договору N? 21/18ц від 03.09.2018 року; п. 4.3 договору N? 24/18ц від 05.09.2018 року; п. 4.3 договору N? 4/20ц від 30.01.2020 року; п. 4.3 договору N? 26/20ц від 20.11.2020 року в частині порядку проведення розрахунків викладені в однаковій редакції, відповідно до змісту якої "Виплата адвокатського гонорару здійснюється клієнтом протягом 30 (тридцяти) днів з дня набрання законної сили рішенням суду, або ухвали про укладення мирової угоди або задоволення заяви Клієнта про залишення позову без розгляду. Якщо по справі буде відкрито касаційне провадження, то протягом 10 (десяти) днів після завершення такого провадження». Суд вірно встановив, що умовами договорів , передбачений фіксований розмір гонорару, не залежно від досягнення позитивного результату. Тобто, визначений договором гонорар не є гонораром успіху. Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Як вбачається з пояснень представника відповідача, розмір такого гонорару варіювався у відповідності до складності справи, у якій відповідач представляв інтереси ОСОБА_1 у відповідній справі, що підтверджується позовними заявами, поданими АБ «Юрченко Консалт» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Договором № 20/18, Договором № 24/18, Договором № 4/20ц, Договір № 26/20ц та судовими рішеннями у справах № 761/30710/21 та № 761/29772/21, якими було стягнуто заборгованість за іншими Договорами, укладеними між учасниками справи. Слід зазначити, що позивач не просила визнати недійсним договір, через те, що розмір гонорару не відповідав тим критеріям, які визначені в законі. Тому в даній справі суд не оцінює визначений розмір гонорару на предмет його розумності та справедливості. Разом з тим, визначення сторонами договору фіксованого розміру гонорару, а також моменту з якого у юридичної фірми виникає право на його отримання повністю відповідає вимогам як ст. 901 ЦК України так і вимогам закону «Про адвокатуру», а тому висновок суду про недоведеність позивачем невідповідності умов договору вимогам закону є вірним. При цьому колегія суддів зазначає про те, що визначення в договорі вартості окремих послуг: таких як направлення запитів, складання процесуальних документів, і т.п. не свідчить про те, що в договорі заборонено визначати фіксований розмір гонорару. Посилання ж на висновки Верховного Суду у постанові від 12 червня 2018 року у справі № 462/9002/14-ц, на які посилається позивач, апеляційний суд відхиляє, оскільки дані справи не є тотожними, адже у справі № 462/9002/14-ц визнано недійсним пункт, що передбачає, що за досягнення позитивного рішення по справі № 2-3215/12 (визнання права власності на частину квартири, укладення мирової угоди на умовах, що прийняті позивачем) ОСОБА_1 зобов`язувалася оплатити адвокату додаткову винагороду у розмірі 10 % від суми, що становить експертну вартість частини квартири АДРЕСА, що є предметом судового розгляду. У даній справі Верховний Суд зазначив, що судове рішення не належить до об`єктів цивільних прав (частина перша статті 177 ЦК України), а його ухвалення у конкретній справі не є результатом наданих адвокатами сторін послуг, а тому не може бути предметом договору (частина перша статті 638 цього Кодексу). У справі ж, що переглядається апеляційним судом, встановлено, що гонорар не залежить від позитивного результату вирішення справи, а сам гонорар має фіксований розмір, визначений на етапі погодження та підписання Договорів сторонами. Варто зазначити, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 травня 2020 року в справі № 904/4507/18, фактично відступила від висновку у справі № 462/9002/14-ц, посилаючись на те, що у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55). Отже, доводи позивача щодо недійсності окремих пунктів (4.3 та 6.3) Договорів про надання правничої допомоги на підставі того, що вони передбачають додаткову винагороду адвокату незалежно від досягнення позитивного рішення суду не знайшли свого підтвердження, та містять суб`єктивне тлумачення умов Договору щодо передбаченого гонорару та норм діючого законодавства, направлене на переоцінку доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку. Щодо доводів апеляційної скарги, що п. 4.3 та 6.3 Договорів покладають на позивачку неминучу подвійну оплату за виконану роботу. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів - предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить ухвалити судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує його вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18). Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога. При цьому одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19)). Відповідно до частин першої-четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Частиною п`ятою статті 12 ЦПК України передбачено, що суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Згідно з частинами першою-третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. За правилами частин першої, шостої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. У постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 463/3724/18 (провадження № 61-4970св21) зроблено висновок про те, що формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Отже, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати підставу та предмет позову. Апеляційний суд звертає увагу, що підставою позову ОСОБА_1 зазначила саме не відповідність умов договору закону «Про адвокатуру» та ст. 901 ЦК України, відповідно до яких оплата послуг адвоката має бути пропорційною обсягу наданих послуг, а передбачений гонорар, є гонораром успіху, що не відповідає загальним засадам цивільного судочинства з огляду на визначення сторонами вартості кожної послуги. Разом з тим вже в апеляційній скарзі позивач зазначає те, що фактично, заключаючи Договори, позивачка при бажанні розірвати Договори, має сплатити гонорар адвоката, незалежно від об`єму виконаних робіт. Посилалась на те, що такі правочини здійсненні з використанням нечесної підприємницької практики, які вводять позивачку в надумані борги. Зазначені підстави для визначення п. 4.3 6.3. Договорів не дійсними позовна заява не містить, в матеріалах справи відсутні письмові заяви про уточнення позовних вимог та їх розгляд судом першої інстанції (без подання письмової заяви про зміну підстав позову). Тобто, колегія суддів не розглядає ті підстави позову на які позивач не посилалась в суді першої інстанції. Колегія суддів також зазначає, що саме при вирішенні спорів про стягнення з позивачки сум за надані послуги має встановлюватись обсяг таких послуг та проводитись оцінка, на предмет відповідності визначеного розміру гонорару загальним засадам цивільного судочинства, з огляду на обсяг конкретних послуг, що були отримані по кожній конкретній справі та за кожним договором. Саме при вирішенні таких спорів, суд перевіряє, чи позивач до стягнення заявив повну суму гонорару, чи часткову з урахуванням обсягу наданих послуг по кожній конкретній справі. Апеляційний суд також враховує, що розмір гонорару фіксований визначений з урахуванням можливого перебування справи у всіх трьох інстанціях, проте не кожна справа розглядається в усіх судових інстанціях. Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення були належним чином оцінені подані сторонами докази, повно встановлені фактичні обставини справи, в межах заявлених позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення суду, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення. Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду - без змін. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 9 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня проголошення. Головуючий О.В. Желепа Судді Н.В. Поліщук В.В. Соколова