Постанова 4873 № 910/19525/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "11" травня 2026 р. Справа№ 910/19525/23 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Ходаківської І.П. суддів: Демидової А.М. Пономаренка Є.Ю. за участю секретаря судового засідання: Зозулі Н. М. за участю представників: від позивача: Кулініч А. П. від відповідача: ОСОБА_1. від третьої особи: ОСОБА_2. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" та Військової частини НОМЕР_1 на рішення господарського суду міста Києва від 24.11.2025 (повне судове рішення складено 19.12.2025) у справі № 910/19525/23 (суддя Удалова О. Г.) за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Військової частини НОМЕР_1 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 про стягнення грошових коштів В С Т А Н О В И В : Короткий зміст позовних вимог. Акціонерне товариство "Українська залізниця" (позивач, АТ "Укрзалізниця", Залізниця) звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості в сумі 3 610 868, 87 грн основного боргу та 760 278, 54 грн пені. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Військовою частиною НОМЕР_1 зобов`язань за договором від 12.01.2023 щодо оплати послуг з організації залізничних перевезень, у зв`язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість. Крім цього, позивачем нараховано пеню в сумі 760 278, 54 грн відповідно до пункту 5.2 Договору. Історія справи. Справа розглядалась судами неодноразово. Рішенням господарського суду міста Києва від 11.07.2024 у справі № 910/19525/23 у задоволенні позовних вимог відмовлено. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.03.2025 у справі №910/19525/23 рішення господарського суду міста Києва від 11.07.2024 у справі №910/19525/23 залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 18.06.2025 постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.03.2025 та рішення господарського суду міста Києва від 11.07.2024 у справі № 910/19525/23 скасовано, а справу передано на новий розгляд. Підставою для скасування судових рішень стала помилковість висновків судів попередніх інстанцій про те, що Військова частина НОМЕР_1 є неналежним відповідачем у спірних правовідносинах. Суди попередніх інстанцій мали встановити фактичний обсяг наданих послуг за конкретними кодами відправника/одержувача, відмова у позові лише через "бюджетний статус" відповідача призвела до передчасних висновків без належного аналізу первинних документів. Суд касаційної інстанції зазначив, що для правильного вирішення питання стягнення/або відмови у стягненні наданих послуг також слід застосувати до спірних правовідносин висновки щодо застосування норм Постанови КМУ № 379 викладених у постанові Верховного Суду від 17.12.2024 у справі № 910/12121/23. За результатом нового розгляду справи рішенням господарського суду міста Києва від 24.11.2025 у справі № 910/19525/23 позов задоволено частково. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" 3 610 868, 87 грн основного боргу, 7 602, 79 грн пені, 65 567,21 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено. Ухвалюючи рішення у даній справі та задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості в розмірі 3 610 868, 87 грн місцевий господарський суд виходив з того, що Військова частина НОМЕР_1 є належним відповідачем, доведеності порушення відповідачем договірних зобов`язань щодо оплати наданих позивачем послуг з перевезення. Водночас, задовольняючи частково позовні вимоги в частині заявленої позивачем до стягнення пені у розмірі 760 278, 54 грн місцевий господарський суд вказав про наявність підстав, які в силу приписів ч. 3 ст. 551 ЦК України є достатніми для зменшення розміру пені на 99% та задовольнив позовні вимоги в цій частині в розмірі 7 602, 79 грн. Короткий зміст апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" та її доводів. Не погоджуючись з рішенням господарського суду міста Києва від 24.11.2025 у справі №910/19525/23, Акціонерне товариство "Українська залізниця" 31.12.2025 (через підсистему "Електронний суд") звернулось безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 24.11.2025 у справі № 910/19525/23 в частині відмови в задоволені позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. Судові витрати, пов`язані з поданням апеляційної скарги, покласти на відповідача. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник вказує, що судом необґрунтовано зменшено штрафні санкції на 99 %, суд за відсутності відповідної заяви відповідача не поставив на обговорення питання щодо наявності підстав, які могли б слугувати підставою для зменшення нарахованої до стягнення пені, чим порушив право позивача бути вислуханим. Скаржник зазначає, що в умовах війни АТ "Укрзалізниця" як і відповідач відіграє ключову роль у реалізації багатьох надважливих завдань державної політики та забезпечення обороноздатності країни, забезпечуючи їх виконання власними силами, власними коштами та залучаючи для цього всі можливі ресурси. Від початку військового вторгнення російської федерації АТ "Укрзалізниця", зокрема, забезпечувались перевезення військових вантажів, евакуація населення, доставка гуманітарних вантажів. Разом з тим, ворог постійно і цілеспрямовано знищує залізничну інфраструктуру, тому, разом з усією країною, АТ "Укрзалізниця" відчуває на собі всі руйнівні наслідки повномасштабної війни і постійно змушене власними силами проводити відновлювальні роботи, витрачаючи на це значні кошти та матеріальні ресурси. Апелянт наголошує, що несплата відповідачем грошових коштів відповідно до умов договору в умовах дефіциту фінансових ресурсів призводить до порушення запланованої фінансової дисципліни позивача, що, негативно впливає на виконання організації процесу перевезення вантажів залізничним транспортом, а також інших договірних та публічно значущих зобов`язань АТ "Укрзалізниця". Зазначені обставини зумовлюють необхідність залучення фінансових ресурсів з інших джерел (кредити, позики, державна підтримка), а також перерозподілу коштів з інших цільових програм, зокрема тих, що спрямовані на забезпечення безперебійного функціонування залізничного транспорту. Несплата заборгованості за договором перевезення свідчить про безвідповідальну поведінку відповідача щодо виконання взятих на себе зобов`язань за договором. При цьому зменшення судом першої інстанції розміру пені на 99 % порушує основні принципи господарського судочинства, зокрема принципи диспозитивності, верховенства права та пропорційності, а також нівелює превентивну і компенсаційну функції неустойки. Короткий зміст апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 та її доводів. Не погоджуючись з рішенням господарського суду міста Києва від 24.11.2025 у справі №910/19525/23, Військова частина НОМЕР_1 (через підсистему "Електронний суд") звернулась безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 24.11.2025 у справі №910/19525/23 в частині задоволених позовних вимог і прийняти нове про повну відмову в задоволенні позову. Стягнути з позивача на користь відповідача понесені останнім судові витрати. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги скаржник вказує, що: - згідно з п. 4.2 та 7.5 договору, оплата послуг є виключно попередньою, отже суд помилково зробив висновок про виникнення заборгованості за фактом надання послуг, хоча Договір не передбачає механізму післяплати; - судом проігноровано те, що позивач надав послуги всупереч умовам про передоплату та не вчинив дій, передбачених Договором на випадок відсутності коштів на рахунку (припинення надання послуг або реалізація вантажу); - судом не враховано, що позивач не направляв офіційної вимоги про оплату заборгованості. Лист від 20.07.2023 був лише інформативним і не міг вважатися кредиторською вимогою; - оскільки строк виконання зобов`язання не був визначений, через відсутність вимоги, неможливо встановити момент порушення права, тому відповідно, нарахування пені за прострочення є неправомірним, оскільки моменту прострочення не існує; - скаржник стверджує, що оскільки вимоги про оплату не було, право позивача на момент звернення до суду не було порушене, тому звернення з позовом є передчасним. Короткий зміст відзиву Акціонерного товариства "Українська залізниця". Акціонерне товариство "Українська залізниця", 12.02.2026 через підсистему "Електронний суд", подало до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення господарського суду міста Києва від 24.11.2025 у справі № 910/19525/23 залишити без задоволення. АТ "Укрзалізниця" у відзиві зазначає наступне: - відповідач приєднався до публічного договору шляхом подання відповідної заяви (акцепту), а отже, він був ознайомлений з усіма його умовами та добровільно погодився на їх виконання; - згідно з п. 2.1.4 та 2.1.14 договору, саме Військова частина зобов`язана самостійно визначати розмір оплати, вносити кошти, не допускати від`ємного балансу на рахунку та регулярно перевіряти інформацію про надані послуги в електронних системах; - договір, а саме пункт 5.2 чітко визначає момент виникнення боргу - це дата відображення вартості фактично наданих послуг на особовому рахунку замовника за умови відсутності на ньому коштів. Вважає посилання відповідача на необхідність додаткової кредиторської вимоги безпідставними; - надання послуг на суму 3 610 868, 87 грн підтверджується належними доказами: товарно-транспортними накладними, відомостями про користування вагонами та накопичувальними картками; - оскільки момент виникнення заборгованості визначений договором і відповідач допустив прострочення, нарахування пені згідно з п. 5.2 договору є законним; - АТ "Укрзалізниця" листом від 20.07.2023 № ЦМ-12/410 проінформувала Начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України про заборгованість відповідача за надані АТ "Українською залізницею" послуги у 2023 році в сумі 3,7 млн грн, хоча умовами договору передбачено перевезення вантажів на умовах передоплати, а також наголошено на фактичному невиконані ВЧ НОМЕР_1 зі своєї сторони умов укладеного договору. Короткий зміст відзиву Військової частини НОМЕР_1 . Військовою частиною НОМЕР_1 , 12.02.2026 через систему "Електронний суд" подано до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якій просить залишити апеляційну скаргу АТ "Укрзалізниця" без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 24.11.2025 у справі № 910/19525/23 в частині відмови в задоволенні позовних вимог без змін. Відповідач, зокрема, не погоджується із твердженнями скаржника про безвідповідальну поведінку відповідача щодо непогашення заборгованості протягом майже 3 років, оскільки відповідач цілком закономірно розраховував, що за перевезення гуманітарного вантажу розрахунок з АТ "Укрзалізниця" повинен здійснювати інший суб`єкт, а не безпосередньо військова частина. Крім цього, відповідач пояснює відсутність клопотання про зменшення пені тим, що вони повністю заперечували факт наявності боргу. Подання клопотання про зменшення санкцій суперечило б їхній основній позиції про неправомірність будь-яких нарахувань. Відповідач вважає, що суд має право самостійно зменшувати розмір пені, та стверджує що зменшення пені з 760 278, 54 грн до 7 602, 79 грн (на 99 %) є законним з огляду на такі фактори: позивачем не надано доказів того, що несвоєчасна оплата спричинила реальні збитки або погіршення фінансового стану АТ "Укрзалізниця"; ВЧ НОМЕР_1 є неприбутковою організацією, що фінансується з держбюджету та безпосередньо бере участь у відсічі збройної агресії РФ; в умовах війни накладення надмірного фінансового тягаря на військову частину є нерозумним, оскільки ресурси мають спрямовуватися на обороноздатність. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційних скарг по суті та явка представників сторін. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.12.2025 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" у справі № 910/19525/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Ходаківська І.П., судді: Демидова А.М., Владимиренко С.В. Відповідно до протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу)(складу суду) від 07.01.2026 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 у справі № 910/19525/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Ходаківська І.П., судді: Демидова А.М., Владимиренко С.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2026 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Ходаківська І.П., судді: Демидова А.М., Владимиренко С.В.) відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами Акціонерного товариства "Українська залізниця" та Військової частини НОМЕР_1 на рішення господарського суду міста Києва від 24.11.2025 у справі № 910/19525/23 та призначено до розгляду на 18.03.2026. Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/856/26 від 09.03.2026 у справі № 910/19525/23, у зв`язку із перебуванням судді Владимиренко С.В., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.03.2026 справу № 910/19525/23 передано на розгляд колегії суддів: головуючий суддя - Ходаківська І. П., судді: Демидова А. М., Пономаренко Є. Ю. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.03.2026 прийнято до провадження апеляційні скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" та Військової частини НОМЕР_1 на рішення господарського суду міста Києва від 24.11.2025 у справі № 910/19525/23 колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Ходаківська І. П., судді: Демидова А. М., Пономаренко Є. Ю. та призначено апеляційну скаргу до слухання у судовому засіданні на 02.04.2026. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2026 продовжено строк розгляду апеляційних скарг Акціонерного товариства "Українська залізниця" та Військової частини НОМЕР_1 на рішення господарського суду міста Києва від 24.11.2025 у справі № 910/19525/23, оголошено перерву у розгляді справи № 910/19525/23 на 11.05.2026. Присутній у судовому засіданні 11.05.2026 представник АТ "Укрзалізниця" просив задовольнити апеляційну скаргу АТ "Укрзалізниця" та відмовити в задоволенні апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 . Присутні у судовому засіданні 11.05.2026 представники Військової частини НОМЕР_1 та Міністерства оборони України просили задовольнити апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 та відмовити в задоволенні апеляційної скарги АТ " Укрзалізниця ". Висновки суду касаційної інстанції та обов`язковість їх виконання. Верховний Суд у постанові від 18.06.2025 у справі № 910/19525/23 вказав таке: "37. Відтак, саме відповідач як особа, яка уклала договір з AT "Укрзалізниця" та якій присвоєно на виконання останнього код платника, зобов`язаний сплачувати вартість наданих послуг на виконання договору.

38. Відповідно підстави для стягнення таких коштів з іншої особи, яка не є стороною договору та якій не присвоєно код платника на підставі останнього, зокрема з Міністерства оборони України, відсутні, а висновки судів попередніх інстанцій є безпідставними та такими, що не відповідають як нормам матеріального права, зокрема Правилам розрахунків, так і умовам укладеного між сторонами договору"; "56. Відповідно, колегія суддів вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про те, що ВЧ НОМЕР_1 є неналежним відповідачем у спірних правовідносинах.

57. Крім того колегія суддів вважає, що під час вирішення цього спору суди застосували норми Постанови КМУ № 379 без урахування висновку щодо застосування останньої, викладеного у постанові Верховного Суду від 17.12.2024 у справі №910/12121/23". Відповідно до частини першої статті 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Обставини справи, встановлені судом першої та перевірені судом апеляційної інстанції, визначення відповідно до них правовідносин. Військова частина НОМЕР_1 шляхом подання заяви про прийняття в цілому пропозиції (акцепт) укладення договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 22990919/2023-0001 від 12.01.2023 приєдналась до публічного договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом АТ "Української залізниці". Відповідно до повідомлення АТ "Українська залізниця" про укладення договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 35-22990919/2023-0001 від 12.01.2023 позивач засвідчив прийняття від Військової частини НОМЕР_1 (замовник) заяви про прийняття в цілому пропозиції (акцепт) укладення договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом та повідомлено, що Військовій частині (замовнику) присвоєні коди, а саме: відправника/одержувача: 0919; платника: 5753381 та відкрито особовий рахунок з ідентичним номером (далі - Договір). Відповідно до пункту 1.1 Договору його предметом є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та / або вагонах замовника, пов`язаних з цим супутніх послуг (далі - послуги) і проведення розрахунків за ці послуги. Згідно з пунктом 2.1.4 Договору замовник зобов`язаний сплачувати послуги перевізника та інші платежі, належні перевізнику за Договором з сум внесеної попередньої оплати за кодом платника. Відповідно до пункту 4.2 Договору оплата послуг відповідно до Договору здійснюється у національній валюті України на умовах попередньої оплати шляхом перерахування коштів на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання перевізника, вказаний в розділі 15 Договору. Датою надходження платежів вважається дата зарахування коштів обслуговуючим банком на поточний рахунок перевізника зі спеціальним режимом використання. Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням Відповідачем зобов`язань за Договором щодо оплати отриманих послуг. Позивач зазначає, що попри порушення Відповідачем умов про попередню оплату, враховуючи пріоритетність та критичну значущість воєнних перевезень, надання послуг з транспортування військових вантажів протягом 2023 року не припинялося, що призвело до виникнення заборгованості за фактично надані, але неоплачені послуги. З огляду на вказане, позивач просив стягнути з відповідача 3 610 868,87 грн. основного боргу та 760 278,54 грн пені. Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, свою позицію обґрунтовував наступним. Відповідач зазначав, що є неналежним суб`єктом відповідальності у спірних правовідносинах, оскільки обов`язок щодо здійснення розрахунків за Договором покладено на ІНФОРМАЦІЯ_2. Крім цього, відповідач зазначав про відсутність факту порушення прав Позивача на момент його звернення до суду, не реалізацію позивачем передбачених Договором прав на зупинення надання послуг або затримання та реалізацію вантажу з метою покриття витрат перевізника; відсутність вимоги про сплату заборгованості в порядку досудового врегулювання спору. ІНФОРМАЦІЯ_2 також заперечувало проти позову, зазначаючи, що перевезення за Договором мали статус гуманітарної допомоги, а отже, відшкодування їх вартості повинно здійснюватися за спеціальною процедурою, визначеною законодавством для таких вантажів. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи. За правилами статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно з ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до приписів частини 2 статті 908 та статті 920 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до частини 1 статті 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержанні вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Умови перевезення вантажів залізничним транспортом регулюються, зокрема, Законом України "Про залізничний транспорт", Статутом залізниць України, Правилами перевезення вантажів та іншими нормативними актами. Згідно з пунктом 1.2 Правил розрахунків за перевезення вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 (далі - Правила розрахунків), плата за перевезення вантажу вноситься відправником під час оформлення перевезення. Плата може вноситися іншим платником, з яким залізницею укладено договір. Пунктом 2.3 Правил розрахунків визначено, що розрахунки за перевезення вантажу та вантажобагажу між залізницею і платником (відправником, одержувачем, експедитором) здійснюються на підставі договору, згідно з яким залізниця відкриває особовий рахунок кожному платнику (відправнику, одержувачу, експедитору) з присвоєнням коду платника. Згідно з пунктом 2.5 Правил розрахунків платник згідно з договором у порядку передоплати перераховує на рахунок розрахункового підрозділу кошти для оплати перевезень і додаткових послуг. Судом першої інстанції зазначено, що аналіз норм матеріального права, які регулюють порядок розрахунків у спірних правовідносинах, у сукупності з умовами Договору, приєднання до якого здійснив Відповідач, дає підстави для висновку, що обов`язок по внесенню плати за надані послуги покладається безпосередньо на Замовника, тобто на Відповідача. Останній, як сторона договірного зобов`язання, ідентифікується за відповідним кодом платника, присвоєним йому в межах виконання умов зазначеного правочину. Як вірно встановлено місцевим господарським судом, за відсутності узгоджених сторонами змін до Договору щодо умов розрахунків або заміни особи платника, правові підстави для перекладення обов`язку з оплати наданих послуг на інших осіб відсутні, що підтверджує обов`язок Військової частини щодо погашення сформованого боргу. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем надано послуги перевезення. Даний факт підтверджується залізничними накладними, відомостями плати за користування вагонами, накопичувальними картками та корінцями дорожніх відомостей, за якими Військова часина є отримувачем вантажу. Судом встановлено, що належне надання Позивачем послуг із перевезення та доставки вантажів залізничним транспортом, а також їх отримання, не заперечуються Відповідачем. Аналогічно, Відповідачем також не ставилися під сумнів та не оспорювалися розмір і правильність нарахування основної заборгованості за Договором. Таким чином, місцевий господарський суд, врахувавши висновки викладені в постанові Верховного Суду від 18.06.2025 у справі №910/19525/23 вірно зазначив, що саме Військова частина НОМЕР_1 , якій відповідно до умов Договору присвоєно код платника і передбачено внесення оплати за надані послуги саме Замовником послуг, яким є відповідач, зобов`язана оплатити заборгованість за надані позивачем послуги перевезення. Колегія суддів погоджується з даним висновком. Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Як було встановлено судом першої інстанції, за умовами пункту 2.1.4 Договору Військова частина НОМЕР_1 зобов`язана сплачувати послуги перевізника та інші платежі, належні перевізнику за договором, з сум внесеної передоплати за кодом платника, самостійно визначати розмір попередньої оплати та періодичність її внесення на підставі діючих тарифів та умов договору, при цьому замовник (відповідач) зобов`язаний враховувати обсяг запланованих перевезень, вагонообіг, строк перебування вагону за межами України та інших послуг перевізника. Відповідно до пункту 4.5 договору впродовж виконання договору перевізник надає замовнику переліки перевізних документів в електронному вигляді (далі - цілодобові переліки перевізних документів), які відображають облік коштів, перерахованих та витрачених замовником на виконання Договору за звітну добу. На підставі переліків перевізних документів формуються виписки з особового рахунку, що відображають облік коштів, перерахованих та витрачених замовником на виконання договору за звітний місяць. У виписці відображаються дати утворення, розмір заборгованості та нарахована неустойка (штраф, пеня). Крім цього, судом першої інстанції встановлено, що АТ "Укрзалізниця" повідомляла листом ІНФОРМАЦІЯ_2 про наявність заборгованості. Проаналізувавши умови договору, наявні в матеріалах справи документи, місцевий господарський суд вірно зазначив, що моментом виникнення заборгованості у відповідача є дата відображення на особовому рахунку Військової частини НОМЕР_1 вартості фактично наданих перевізником послуг за договором та/або дата здійснення коригування плати, за відсутності грошових коштів на особовому рахунку Замовника в розмірі, достатньому для їх оплати. Враховуючи вищевказане, суд першої інстанції правильно зазначив, що строк виконання Військовою частиною НОМЕР_1 грошових зобов`язань за договором в частині оплати за надані послуги є таким, що настав. Стосовно доводів про наявність підстав для оплати наданих позивачем послуг з перевезення як за перевезення гуманітарної допомоги (вантажів), судом першої інстанції з посиланням на вказівку Верховного Суду, викладену у постанові від 18.06.2025 у справі №910/19525/23, зазначено правові висновки, які викладені у постанові від 17.12.2024 у справі № 910/12121/23 такого змісту: "8.48. Так, постановою КМУ № 379 визначено, що гуманітарною допомогою (гуманітарний вантаж) визнаються будь-які товари, щодо яких у товаросупровідних та/або перевізних документах міститься відповідний запис про приналежність такого вантажу (товару) до гуманітарної допомоги і одержувачем якого є АТ "Укрзалізниця" з метою його подальшого перевезення отримувачам, визначеним абзацом четвертим цього підпункту, за їх заявками без здійснення передбаченої Законом України "Про гуманітарну допомогу" процедури визнання таких товарів гуманітарною допомогою у кожному випадку та без попередньо визначення отримувачів і набувачів гуманітарної допомоги, які після надходження гуманітарних вантажів визначаються в порядку, передбаченому цією постановою (абзац 2 підпункту 1 пункту 1 Постанови № 379). 8.49. Згідно з підпунктом 4 пункту 1 Постанови № 379 отримувачами гуманітарної допомоги є обласні, Київська міська військові адміністрації (далі - військові адміністрації) чи інші визначені Кабінетом Міністрів України суб`єкти: вказані отримувачі гуманітарної допомоги звільняються від обов`язку реєструватись в Єдиному реєстрі отримувачів гуманітарної допомоги та від інших обов`язків, передбачених Законом України "Про гуманітарну допомогу", крім обов`язків, передбачених цією постановою. 8.50. Абзацом 4 підпункту 2 пункту 1 Постанови КМУ №379 визначено, що АТ "Укрзалізниця" укладає в електронній формі з військовими адміністраціями та іншими визначеними Кабінетом Міністрів України отримувачами гуманітарної допомоги договори про організацію залізничних перевезень. 8.51. Наведені вище положення Постанови КМУ № 379 дають підстави дійти висновку, що для застосування її положень у спірних необхідним є дотримання, зокрема, таких умов: - визначення Кабінетом Міністрів України суб`єкта отримувачем гуманітарної допомоги; - наявність укладеного з АТ "Укрзалізниця" договору про організацію залізничних перевезень гуманітарних вантажів; - наявність у товаросупровідних та/або перевізних документах відповідного запису про приналежність такого вантажу (товару) до гуманітарної допомоги. 8.52. Таким чином, за відсутності укладеного з АТ "Укрзалізниця" договору про організацію залізничних перевезень гуманітарних вантажів твердження відповідача про те, що наявність самого факту позначення / декларування вантажу у товаросупровідних документах, складених на виконання умов Договорів перевезення, як "гуманітарна допомога" не є підставою для застосування положень постанови КМУ №379 у спірних правовідносинах. 8.53. Отже, враховуючи наведене вище, з урахуванням предмета та підстав заявленого позову, приписи положень постанови КМУ № 379 не підлягають застосуванню до спірних правовідносин". Слід зазначити, що вказана правова позиція є актуальною. Так, Верховний Суд не знайшов підстав для відступу від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 17.12.2024 у справі № 910/12121/23, та у постанові від 24.09.2025 у справі № 910/4062/24 зазначив таке: "86. Висновки щодо застосування положень статті 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", Постанови КМУ № 379 та Положення № 595, викладені у постанові Верховного Суду від 17.12.2024 у справі № 910/12121/23, є такими, що містять вичерпний та повний правовий аналіз підстав та порядку застосування відповідних положень у подібних правовідносинах, застосувати їх інакше враховуючи предмет, підстави, нормативно-правове обґрунтування позовних вимог, а також первинні документи, долучені до матеріалів позову, неможливо". Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з позицією суду першої інстанції, з урахуванням висновків Верховного Суду, що для визначення вантажу гуманітарним та його безкоштовного перевезення необхідне дотримання трьох умов: статус отримувача, спеціальний договір на гуманітарне перевезення та спеціальна відмітка у накладних. Оскільки між сторонами укладено загальний договір, а не спеціальний на гуманітарні перевезення, оплата має здійснюватися на загальних підставах. Стосовно зменшення пені. Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України). Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України (чинний на дату виникнення спірних відносин) штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. У зв`язку з простроченням виконання відповідачем обов`язку з оплати послуг з перевезення позивачем нараховано та заявлено до стягнення 760 278, 54 грн пені. Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). У п. 5.2 Договору сторони погодили, що у випадку виникнення заборгованості за Договром замовник сплачує перевізнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу. Місцевий господарський суд встановивши наявну заборгованість за Договором за надані послуги, врахувавши умови п 5.2 Договору, перевірив розрахунок пені, викладений позивачем у позовній заяві, дійшов висновку в його обґрунтованості обставинам справи. З даним висновком також погоджується колегія суддів апеляційної інстанції. Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Частиною 3 ст. 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Зменшення неустойки (зокрема, штрафу) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій. З урахуванням вищевикладеного, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафу) до її розумного розміру. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, тощо. Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст.3 ЦК (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил ст.86 ГПК на власний розсуд, за внутрішнім переконанням, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення, та конкретний розмір зменшення неустойки. Отже питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до ст.86 ГПК за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.04.2023 у справі №199/3152/20 зауважила, що після прийняття постанови у справі № 761/26293/16-ц вона вже конкретизувала критерій, на підставі якого суд застосовує частину третю статті 551 ЦК України, в постановах від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц. Щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, провадження №12-79гс19 (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, провадження №14-623цс18 (пункт 85)). Верховний Суд також неодноразово вказував, що застосування статті 551 ЦК України є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Переоцінка обставин, що є предметом доказування, та стали підставою для висновку щодо можливості зменшення розміру штрафних санкцій за рішенням суду, не є компетенцією суду касаційної інстанції. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 вказала на те, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням частини третьої статті 551 ЦК України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 911/2269/22 зазначила, що враховуючи висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру. Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчить про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено. Наведене, у свою чергу, вимагає, щоб розмір неустойки відповідав принципам верховенства права. У постановах від 12.06.2019 у справі № 904/4085/18 та від 09.10.2019 у справі №904/4083/18 Верховний Суд також зазначив, що зменшення розміру пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів. Необхідно зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені. Крім цього, суд першої інстанції послався також на правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 911/952/22: "213. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

214. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права". З огляду на вказане, дослідивши матеріали справи та встановивши наявність правових підстав для задоволення позову, місцевий господарський суд обґрунтовано зазначив, що питання про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, з урахуванням сукупності з`ясованих обставин, та зважаючи на наявність виключних обставин які пов`язують можливість зменшення розміру санкцій, також врахувавши, що відповідач є військовою частиною, яка забезпечує стримування збройної агресії проти України, триваючий воєнний стан, ступінь, характер та правові наслідки правопорушення, співмірність між ними, та те, що порушення не завдало збитків позивачу та/або іншим учасникам господарських відносин вказав про наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій до 99 %. За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовної вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені, зменшив її на 99% та стягнув в розмірі 7 602, 79 грн. Стосовно доводів апеляційної скарги АТ "Укрзалізниця" про необґрунтоване зменшення судом першої інстанції розміру нарахованої та заявленої до стягнення пені, відсутність оцінки співвідношення штрафу з наслідками порушення, наявністю збитків у позивача, колегія суддів зазначає наступне. Суд апеляційної інстанції відхиляє вказані доводи, оскільки зменшення пені на 99 % є реалізацією дискреційних повноважень суду задля дотримання балансу інтересів сторін. Таке рішення обґрунтоване особливим статусом відповідача як військової частини в умовах воєнного стану та відсутністю доказів понесення позивачем реальних збитків. Підсумовуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції всебічно дослідив обставини спору та надав належну правову оцінку доказам у їх сукупності, вірно встановив юридичну природу відносин сторін щодо укладення договору та обґрунтовано визнав доведеним факт надання позивачем послуг на суму 3 610 868, 87 грн. При цьому, суд першої інстанції збалансував інтереси сторін, забезпечивши захист права позивача на отримання плати за надані послуги та водночас врахував особливий статус відповідача при визначенні розміру штрафних санкцій. Такий підхід повністю відповідає принципам справедливості та розумності, що свідчить про законність оскаржуваного судового акта. Таким чином, оскаржуване рішення ґрунтується на засадах верховенства права, є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційних скарг не спростовують встановлених судом фактичних обставин щодо наявності у відповідача обов`язку з оплати отриманих послуг. Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з ч.2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі. Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України). Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду у справі № 910/13407/17. Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні. Судові витрати Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за результатами розгляду апеляційних скарг покладаються на скаржників. Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення. Рішення господарського суду міста Києва від 24.11.2025 у справі №910/19525/23 залишити без змін. Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг покласти на скаржників. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України. Повна постанова складена 19.05.2026. Головуючий суддя І.П. Ходаківська Судді А.М. Демидова Є.Ю. Пономаренко