Постанова КЦС ВС № 610/986/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 травня 2026 року м. Київ справа № 610/986/25 провадження № 61-16354 св 25 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , представник позивача - адвокат Голубов Сергій Геннадійович, відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна аграрна компанія «Балінвест», розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Голубова Сергія Геннадійовича, на постанову Харківського апеляційного суду від 26 листопада 2025 року та додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 06 лютого 2026 року, ухвалених у складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Пилипчук Н. П., Маміної О. В., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна аграрна компанія «Балінвест» (далі - ТОВ «ІАК «Балінвест») про стягнення заборгованості та розірвання договору оренди земельної ділянки. В обґрунтування позову зазначав, що йому на підставі договору поділу земельної ділянки, що є спільною частковою власністю, від 04 квітня 2017 року належить земельна ділянка, площею 2,8962 га ріллі, кадастровий номер 6320288000:05:000:0243, розташована на території Яковенківської сільської ради Балаклійського району Харківської області (далі - Яковенківська СР). 01 червня 2017 року між ним, як орендодавцем, та ТОВ «ІАК «Балінвест», як орендарем, укладено договір оренди вказаної земельної ділянки. 30 червня 2017 року вказаний договір зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Договір укладено на 20 років. Згідно з указаним договором орендодавець надає, а орендар приймає в оренду вищевказану земельну ділянку, нормативно грошова оцінки земельної ділянки становить 94 564,00 грн. Сторони договору визначили, що орендна плата вноситься в розмірі 6 % від грошової оцінки земельної ділянки, що складає 5 673,84 грн на рік. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексації. Орендна плата вноситься щороку у відповідному розмірі у термін до 31 грудня поточного року. У разі невнесення орендарем орендної плати у строки, визначені цим договором, нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої суми за кожний день прострочення. Відповідно до умов договору дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором. Позивач указував, що ТОВ «ІАК «Балінвест» порушило свої зобов`язання за договором оренди зі сплати орендної плати за 2022, 2023, 2024 роки. Орендар зобов`язаний був сплатити на його користь орендну плату за вказані роки з урахуванням щорічної індексації у загальному розмірі 15 780,15 грн, проте умови договору не виконав. Позивач зазначав, що вказане є істотним порушенням умов договору оренди, що є підставою для розірвання договору (частина друга статті 651 ЦК України, пункт «д» частини першої статті 141 ЗК України). Крім того, наявні правові підстави для стягнення з товариства інфляційних втрат та трьох процентів річних за період із 01 березня 2023 року по 28 березня 2025 року (частина друга статті 625 ЦК України) у розмірі 1 445,81 грн та 479,58 грн, а також пеню у розмірі 4 882,33 грн (пункт 12 договору оренди). З урахуванням наведеного та уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд: стягнути з ТОВ «ІАК «Балінвест» заборгованість за вищевказаним договором оренди земельної ділянки зі сплати орендної плати за 2022, 2023, 2024 роки, з урахуванням пені, індексу інфляції та трьох процентів річних, у загальному розмірі 21 860,37 грн; розірвати зазначений договір оренди земельної ділянки; вирішити питання понесених ним судових витрат. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Балаклійського районного суду Харківської області від 22 травня 2022 року у складі судді Феленка Ю. А. позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ТОВ «ІАК «Балінвест» на користь ОСОБА_1 : заборгованість зі сплати орендної плати за договором оренди земельної ділянки від 01 червня 2017 року за 2022, 2023 та 2024 роки у загальній сумі 15 427,80 грн; три проценти річних за 2022, 2023 та 2024 роки у сумі 455,89 грн; інфляційні втрати за 2022, 2023 та 2024 роки у сумі 1 378,16 грн; пеню за невиплату орендної плати за 2022, 2023 та 2024 роки у сумі 4 598,52 грн, а всього - 21 860,37 грн. Розірвано договір оренди земельної ділянки, площею 2,8962 га, кадастровий номер 6320288000:05:000:0243, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ІАК «Балінвест» 01 червня 2017 року. Стягнуто з ТОВ «ІАК «Балінвест» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у сумі 1 937,92 грн. Стягнуто з ТОВ «ІАК «Балінвест» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 8 000,00 грн. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у спірних правовідносинах відповідач систематично порушував умови договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати. Із відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість зі сплати орендної плати: за 2022 рік (169 днів), що становить 2 627,06 грн, за 2023 рік - 6 241,22 грн, за 2024 рік - 6 559,52 грн. Розрахунки заборгованості у цій частині, здійснені позивачем, є обґрунтованими. Крім того, відповідач повинен відшкодувати позивачу інфляційні втрати (455,89 грн), три проценти річних (1 378,16 грн) та пеню (4 598,52 грн). Районний суд зазначив про те, що у спірних правовідносинах існували обставини, за які відповідач не відповідав, і через які останній не міг використовувати земельну ділянку, а саме у період із 28 лютого 2022 року до 11 вересня 2022 року, так як у цей період часу село Яковенкове Балаклійської міської територіальної громади Харківської області перебувало під тимчасовою окупацією російської федерації (частина шоста статті 762 ЦК України). Позовні вимоги щодо стягнення заборгованості зі сплати орендної плати за цей період задоволенню не підлягають. Проте за інші періоди, які вказані у наданому ОСОБА_1 розрахунку заборгованості, із відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість зі сплати орендної плати за 2022 рік (169 днів), за 2023 рік та за 2024 рік. ТОВ «ІАК «Балінвест» наданий позивачем розрахунок заборгованості не спростувало, власник контрозрахунків заборгованості не надало. Систематичне порушення умов договору оренди землі, зокрема, щодо сплати орендної плати є самостійною та достатньою підставою для розірвання такого договору (стаття 651 ЦК України). Районний суд застосував відповідні норми ЦК України, ЗК України, Закону України «Про оренду землі», урахував відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду. Розподіл судових витрат зі сплати судового збору здійснено з урахуванням статті 141 ЦПК України. Розподіл судових витрат на правничу допомогу здійснено на підставі оцінки доказів, наданих на підтвердження понесення відповідних витрат, з урахуванням статей 133, 137, 141 ЦПК України, принципів розумності та співмірності. Короткий зміст постанов суду апеляційної інстанції Постановою Харківського апеляційного суду від 26 листопада 2025 року апеляційну скаргу ТОВ «ІАК «Балінвест» задоволено частково. Рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 20 листопада 2024 року у частині стягнення орендної плати, трьох процентів річних, інфляційних втрат, пені за 2022 та 2023 роки, розірвання договору оренди скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 у цих частинах відмовлено. Рішення суду в частині стягнення трьох процентів річних, інфляційних втрат, пені за 2024 рік змінено в частині розміру суми, що підлягає стягненню. Стягнуто з ТОВ «ІАК «Балінвест» на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором оренди земельної ділянки від 01 червня 2017, на земельну ділянку, площею 2,8962 га, у тому числі ріллі 2,8962 га, кадастровий номер 6320288000:05:000:0243, зі сплати орендної плати за період із 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року у розмірі 6 559,52 грн, три проценти річних у розмірі 196,79 грн, інфляційні втрати у розмірі 785,84 грн та пеню у розмірі 1 793,20 грн. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ТОВ «ІАК «Балінвест» судовий збір у розмірі 1 871,34 грн. Стягнуто із ТОВ «ІАК «Балінвест» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 1 708,80 грн, понесені в суді першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ТОВ «ІАК «Балінвест» не сплачувало ОСОБА_1 орендну плату за земельну ділянку за 2022-2024 роки. Проте, у відповідача відсутня вина за невиконання обов`язку зі сплати орендної плати за 2022 рік і за 2023 рік, оскільки орендар не міг користуватися у цей час орендованим майном із незалежних від нього причин, а саме у зв`язку з форс-мажорними обставинами - орендована земельна ділянка з 28 лютого 2022 року по 11 вересня 2022 року перебувала під тимчасовою окупацією російської федерації. У 2022 році орендар не провів посівну кампанію та кампанію щодо збору врожаю, а тому він не міг використовувати земельну ділянку за призначенням як у 2022 році, так і в 2023 році. Торгово-промисловою палатою України (далі - ТПП України) було оприлюднено лист від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1, який є загальним офіційним документом, яким повідомлено, що військова агресія російської федерації проти України є форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили). Вищевказане виключає можливість стягнення з товариства на користь позивача заборгованості зі сплати орендної плати за 2022-2023 роки, а також інфляційних втрат, трьох процентів річних та пені за вказані періоди. Апеляційний суд уважав обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з товариства на його користь заборгованості зі сплати орендної плати за 2024 рік, проте не погодився зі здійсненими позивачем розрахунками. Розмір орендної плати за 2024 рік складав, з урахуванням нормативно грошової оцінки земельної ділянки, склав 6 559,52 грн. Три проценти річних за вказаний період склали 196,79 грн, інфляційні втрати - 785,84 грн, пеня - 1 793,20 грн. Суд апеляційної інстанції застосував норми ЦК України, ЗК України, Закону України «Про оренди землі», врахував відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду. Розподіл судових витрат (судовий збір і правнича допомога) здійснено з урахуванням статей 137, 141 ЦПК України, часткового задоволення позову та апеляційної скарги. Додатковою постановою Харківського апеляційного суду від 06 лютого 2026 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «ІАК «Балінвест» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 854,40 грн, понесені в суді апеляційної інстанції. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат на правничу допомогу, понесених позивачем у суду апеляційної інстанції, суд апеляційної інстанції надав оцінку доказам, наданим на підтвердження цих витрат, застосував відповідні норми ЦПК України, Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», врахував часткове задоволення позову ОСОБА_1 і зазначив про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 854,40 грн витрат на правничу допомогу, а не 4 000,00 грн, як просив позивач. Указаний розмір витрат на правничу допомогу є пропорційним до задоволених позовних вимог. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду У грудні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Голубов С. Г., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Харківського апеляційного суду від 26 листопада 2025 року, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати, рішення районного суду залишити в силі. У березні 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Голубов С. Г., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 06 лютого 2026 року, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким заяву про ухвалення додаткового рішення задовольнити. Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2026 року відкрито касаційне провадження у вказаній малозначній справі за касаційною скаргою на постанову апеляційного суду, так як касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктами а), в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню. Витребувано справу з суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання. Ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою на додаткову постанову апеляційного суду. У березні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2026 року справу призначено до судового розгляду. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційні скарги Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвокат Голубова С. Г., на постанову апеляційного суду мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не встановив фактичні обставини у справі, не надав оцінку наявним у справі доказам і помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає вимогам законності й обґрунтованості. Відповідач порушив умови укладеного з позивачем договору оренди земельної ділянки, так як не здійснював сплату оренди за 2022-2024 роки. Розмір заборгованості зі сплати орендної плати вірно обчислено позивачем й досліджено районним судом. При цьому позивач просив суд стягнути на свою користь із товариства заборгованість зі сплати орендної плати за 2022 рік без урахування періоду, протягом якого земельна ділянка була тимчасово окупована. Сама по собі війна з російською федерацією автоматично не свідчить про наявність форм-мажорних обставин та звільнення орендаря від сплати орендодавцю орендної плати за умовами укладеного між ними договору. Докази наявності відповідних форс-мажорних обставин у матеріалах справи відсутні. Причинно-наслідковий зв`язок між такими обставинами та неможливістю виконати договірні зобов`язання відсутній. Товариство могло використовувати земельну ділянку за призначенням протягом 2023-2024 років, протилежного відповідачем не доведено. Крім того, у спірних правовідносинах наявні правові підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки, так як відповідач систематично не здійснював оплату за землю. Наявність істотних порушень умов договору є підставою для розірвання договору в судовому порядку. Посилається на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, яку, на думку заявника касаційної скарги, не враховано судом апеляційної інстанції. Зазначено, що ОСОБА_1 поніс й очікує понести, окрім витрат по сплаті судового збору, витрати на правничу допомогу за розгляд справи у суді касаційної інстанції, їх орієнтовний розмір складає 6 000,00 грн. Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвокат Голубова С. Г., на додаткову постанову апеляційного суду мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно здійснив розподіл витрат на правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції. Суд апеляційної інстанції, зменшуючи розмір витрат на правничу допомогу пропорційно задоволених позовних вимогам, не врахував, що лише відповідач може обґрунтувати необхідність зменшення розміру відповідних витрат. Суд не може з власної ініціативи зменшити розмір витрат на правничу допомогу. Позивач має право на стягнення з відповідача 4 000,00 грн у відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених за розгляд справи в апеляційному суді. Посилається на відповідну судову практику Верховного Суду з указаного процесуального питання, яку, на думку заявника касаційної скарги, не враховано апеляційним судом. Доводи особи, яка подала відзиви на касаційну скаргу У лютому 2026 року та в березні 2026 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ТОВ «ІАК «Балінвест», в якому викладено аргументи щодо необґрунтованості касаційної скарги позивача на постанову суду апеляційної інстанції. Вказується, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим. У відповідача відсутня вина за невиконання обов`язку зі сплати орендної плати за 2022-2023 роки, оскільки орендар не міг користуватися у цей час орендованим майном із незалежних від нього причин, а саме у зв`язку з форс-мажорними обставинами (орендована земельна ділянка з 28 лютого 2022 року по 11 вересня 2022 року перебувала під тимчасовою окупацією російської федерації). Оскільки у 2022 році орендар не провів посівну кампанію, не зібрав урожай, тому він не міг використовувати земельну ділянку за призначенням як у 2022 році, так і в 2023 році. Фактичні обставини справи, встановлені судами Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, сформованого 04 липня 2017 року, відділом Держгеокадастру у Балаклійському районі Харківської області 04 січня 2017 року здійснено державну реєстрацію земельної ділянки, площею 2,8962 га, кадастровий номер 6320288000:05:000:0243, розташованої на території Яковенківської СР. Власником земельної ділянки є ОСОБА_1 (а. с. 20). 01 червня 2017 року між ОСОБА_1 і ТОВ «ІАК «Балінвест» було укладено договір оренди земельної ділянки, площею 2,8962 га, у тому числі ріллі 2,8962 га, розташованої на території Яковенківської СР. Договір укладено на 20 років до 31 грудня 2036 року (а. с. 21-22). Відповідно до розділу «Предмет договору» договору оренди орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за межами населених пунктів Яковенківської СР. Розділом «Орендна плата» договору встановлюється, що орендна плата вноситься орендарем у розмірі 6 % від грошової нормативної оцінки земельної ділянки і становить 5 673,84 грн за повний рік. Грошова нормативна оцінка земельної ділянки становить 94 564,00 грн. Пунктом 12 розділу «Орендна плата» визначено, що в разі невнесення орендної плати в строки, передбачені договором, стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банка України, яка діє на період прострочення від несплаченої суми за кожен день прострочення. Розділом «Зміна умов договору і його припинення договору передбачено, що дія договору припиняється шляхом у разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому закону; ліквідації юридичної особи-орендаря. Розірвання в односторонньому порядку не допускається. 30 червня 2017 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право оренди на підставі вищевказаного договору оренди за ТОВ «ІАК «Балінвест», що підтверджується витягом від 04 липня 2017 року № 91056401 (а. с. 20). Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 27 березня 2025 року ОСОБА_1 отримував від ТОВ «ІАК «Балінвест» орендну плату у 4 кварталі 2020 року у сумі 17 021,84 грн, у грудні 2021 року - у сумі 19 858,82 грн. У 2022, 2023 та 2024 роках орендної плати чи будь-яких виплат від ТОВ «ІАК «Балінвест» ОСОБА_1 не отримував (а. с. 35-46). Листом Балаклійської міської військової адміністрації Ізюмського району Харківської області від 13 січня 2025 року № 04-08/191 на запит Волторніста С. повідомлено, що станом на 10 січня 2025 року відсутня інформація щодо проведення обстеження земельних ділянок ТОВ «ІАК «Балінвест» на наявність вибухонебезпечних предметів. У зазначеному листі відсутні відомості стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 6320288000:05:000:0243 (а. с. 63-67). Листом Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області від 24 квітня 2025 року № 65040/4083/65121 повідомлено, що піротехнічими розрахунками заходи з проведення нетехнічного обстеження та розмінування на ділянці з кадастровим номером 6320288000:05:000:0243 не проводилися (а. с. 69). Листом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області від 14 травня 2025 року № 65040-4891/65122 повідомлено, що упродовж 2022-2023 років та частково 2024 року роботи з обстеження та розмінування земельних ділянок, розташованих на території села Яковенкове практично не проводилися. Можливість виконання зазначених робіт у цей період була істотно ускладнена. Обстеження та розмінування сільськогосподарських угідь, орендованих ТОВ «ІАК «Балінвест», мають низький пріоритет (а. с. 119).

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Касаційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Голубова С. Г., не підлягають задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «ІАК «Балінвест» про стягнення заборгованості за договором оренди землі та розірвання договору оренди землі. ОСОБА_1 (орендодавець) посилався на те, що ТОВ «ІАК «Балінвест» (орендар) не виконав обов`язок зі сплати орендної плати за 2022-2024 роки, що, на його думку, є істотним порушенням умов укладеного між ними договору оренди землі, посилався на відповідні норми ЦК України та Закону України «Про оренду землі», у тому числі, на статтю 651 ЦК України, пункт «д» частини першої статті 141 ЗК України. І. Щодо касаційної скарги на постанову суду апеляційної інстанції Щодо стягнення заборгованості ОСОБА_1 (орендодавець) посилався на те, що ТОВ «ІАК «Балінвест» (орендар) не виконало договірні зобов`язання зі сплати орендної плати за 2022-2024 роки. Суд першої інстанції позов задовольнив. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції й частково задовольнив позов. Вирішуючи спір у частині вимог ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі сплати орендної плати за договором оренди землі, суд апеляційної інстанції надав оцінку положенням укладеного між сторонами договору оренди землі, зробленому позивачем розрахунку заборгованості, доводам апеляційної скарги товариства у цій частині й вказав про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за 2024 рік. Апеляційний суд, здійснюючи власні розрахунки заборгованості за цей період, врахував нормативно грошову оцінку землі, погоджений сторонами розмір і порядок сплати орендної плати тощо і встановив, що розмір орендної плати за 2024 рік становить 6 559,52 грн. Відповідно 3 % річних за цей період складають 196,79 грн, інфляційні втрати - 785,84 грн, пеня - 1 793,20 грн. При цьому у постанові Верховного Суду від 16 березня 2020 року у справі № 922/1658/19 зазначено, що нарахування орендної плати за спірний період із застосуванням коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель є безпідставним, оскільки між сторонами не укладено додаткову угоду до договору оренди щодо перерахунку орендної плати з урахуванням коефіцієнту індексації нормативної грошової оцінки землі. Поряд з цим у вказаній постанові Верховний Суд акцентував, що індексація нормативної грошової оцінки не є тотожною індексації орендної плати і обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди (абзац 3 статті 21 Закону України «Про оренду землі»). При цьому згідно з частиною шостою статті 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає. Отже, наведена норма права визначає в якості підстави звільнення від зобов`язання сплатити орендну плату об`єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно через обставини, за які орендар не відповідає. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 травня 2018 року у справі № 910/7495/16 (провадження № 12-37гс18) зазначила, що відсутність у частині шостій статті 762 ЦК України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством. Крім того, при оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили тощо. Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї норми Закону він вправі порушувати питання про повне звільнення його від внесення орендної плати. Аналогічна правова позиція щодо застосування статті 762 ЦК України викладена у постановах Верховного Суду у справах: № 914/1248/18, № 914/2264/17, № 910/13158/20. При цьому звільнення від сплати орендної плати є істотним втручанням у правовідносини сторін договору, а тому може застосовуватись за виключних обставин, наприклад, відсутності доступу до найманого приміщення, неможливості орендаря перебування в ньому та зберігання речей тощо (див.: постанову Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 910/14244/20). Апеляційний суд з урахуванням наведеного вірно вказав, що у відповідача відсутня вина за невиконання обов`язку зі сплати орендної плати за 2022 рік і 2023 рік, оскільки орендар не міг користуватися у цей час орендованим майном із незалежних від нього причин, а саме у зв`язку з форс-мажорними обставинами - земельна ділянка, розташована на території села Яковенкове Балаклійської міської територіальної громади Харківської області, у період з 28 лютого 2022 року по 11 вересня 2022 року перебувала під тимчасовою окупацією російської федерації. У 2022 році орендар не провів посівну кампанію та кампанію щодо збору врожаю, що унеможливило в подальшому використання землі за призначенням. Із цих самих підстав відповідач не мав змоги користуватися орендованою земельною ділянкою і в 2023 році. Крім того, Верховний Суд, вирішуючи подібній спір, зазначав про те, що відповідач не міг використовувати земельні ділянки протягом всього 2022 року (включно з періодом до початку тимчасової окупації) та, надалі, у 2023 та 2024 роках у зв`язку з ймовірним забрудненням земельних ділянок вибухонебезпечними предметами (див.: ухвала Верховного Суду від 06 лютого 2026 рокуу справі № 610/4398/24, провадження № 61-1297ск26). Тобто орендар не лише під час тимчасової окупації земельної ділянки був позбавлений можливості користуватися землею, а й у подальшому, так як не мав можливості використовувати земельнуділянку для отримання доходів, не провів посівну кампанію та кампанію щодо збору врожаю. Тому саме визначений судом розмір заборгованості підлягає стягненню з ТОВ «ІАК «Балінвест» на користь позивача. При цьому касаційна скарга не містить доводів щодо невірного розрахунку суми заборгованості у цій частині, а зводиться до необхідності стягнення всієї заборгованості, зокрема, за період, протягом якого відповідач не міг використовувати орендовану ним земельну ділянку. З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції вірно вирішив спір у відповідній частині. Доводи вищевказаної касаційної скарги є необґрунтованими, вони спростовуються вищенаведеними нормами права, судовою практикою Верховного Суду, встановленими судом апеляційної інстанції обставинами. Щодо розірвання договору оренди землі Серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків законодавець у пункті 1 частини другої статті 11 ЦК України вирізняє, зокрема, договори. За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України). У частині першій статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (частина друга статті 792 ЦК України). Правилами частини першої статті 2 Закону України «Про оренду землі» визначено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. Отже, оренда землі є окремим випадком найму майна, загальні правила якого визначені приписами цивільного (приватного) права. Відповідно й законодавче регулювання підстав припинення права оренди землі складається з норм цивільного та земельного законодавства. За загальним правилом частини першої статті 651 ЦК України, яке застосовується до будь-яких цивільних (приватноправових) правовідносин з приводу зміни або розірвання цивільних (приватноправових) договорів, така зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Винятком з цього правила (про те, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін) є приписи частини другої статті 651 ЦК України, що надають суду повноваження зі зміни або розірвання договору (без наявності згоди сторін), проте у випадках, визначених законом. Тож загальне правило про розірвання та зміну договору без згоди сторін на підставі рішення суду передбачене у частині другій статті 651 ЦК України, що визначає універсальні засади, застосовні до усіх видів приватноправових договорів. З огляду на наведені правила абзацу першого частини другої статті 651 ЦК України як цивільне законодавство, так і земельне передбачає окремі приклади його застосування, що мають характер загальних для усіх цивільних відносин (у разі істотного порушення цивільного договору іншою стороною), а також характер спеціалізованих - для інших приватноправових договорів та для інших окремо застережених у законі видів порушень цивільних договорів (зокрема, окремі правила статті 141 ЗК України, застосовні до догорів оренди землі). Спеціальними у врегулюванні розірвання договору оренди землі є приписи статті 32 Закону України «Про оренду землі», а також статті 141 ЗК України, пункт «д» частини першої якої передбачає, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати. Функціональним призначенням ЦК України у врегулюванні спірних відносин є деталізація та диференціація факту систематичної несплати орендної плати як підстави припинення договору оренди землі шляхом його розірвання. Ця деталізація та диференціація здійснюється відповідно до частини другої статті 651 ЦК України, якою передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Водночас істотним, відповідно до цієї норми права, є таке порушення стороною договору його умов, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала під час укладення договору. Потреба деталізації та диференціації систематичної несплати орендної плати під час застосування пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України обумовлена надзвичайно узагальненим формулюванням категорії «систематична несплата земельного податку або орендної плати» як однієї з підстав припинення права оренди землі. Оскільки на практиці така систематична несплата може бути повною або частковою (недоплата), то цілком очевидно, що законодавець врегулював відносини оренди землі з огляду на те, що специфічні підстави припинення права оренди землі, зокрема за систематичну повну несплату орендної плати за землю, визначені відповідними нормами ЗК України, а нормами ЦК України надається можливість додаткової оцінки саме часткової несплати (недоплати) орендної плати за землю та її кваліфікації як істотного порушення договору в контексті з`ясування наявності підстав для його розірвання. До того ж потрібно враховувати, що коли норма закону закінчується словами «якщо інше не встановлено законом або договором» (або інше подібне формулювання), як от в частині першій статті 651 ЦК України, то це означає, що правила спеціального закону або домовленість сторін договору можуть скасувати дію відповідної загальної правової норми шляхом запровадження іншого правила поведінки, розрахованого на ту ж саму фактичну ситуацію, на яку була розрахована така норма. У частині другій статті 651 ЦК України використано дещо іншу формулу закінчення «та в інших випадках», що дозволяє зробити висновок, що правило, викладене у цій правовій нормі, не може бути скасоване (ані спеціальним законодавством, ані домовленістю сторін), а може бути винятково доповнене - спеціальним законодавством або домовленістю сторін. З наведеного можна зробити висновок, що приписи про підстави припинення права користування земельною ділянкою, визначені пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України (систематична несплата орендної плати), та правила частини другої статті 651 ЦК України, якими передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом, співвідносяться як такі, що не суперечать одні одним, а навпаки - доповнюють одні одних. Такі правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2024 року у справі № 918/391/23, провадження № 12-19гс24. Щодо розірвання договору оренди землі на підставі пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону України «Про оренду землі»). Згідно з частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди, зокрема, є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату, а приписи статей 24, 25 цього Закону визначають права та обов`язки орендодавця та орендаря, зокрема право орендодавця вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди і своєчасного внесення орендної плати, а також право орендаря самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі. Орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку, а в разі оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом - також орендної плати за водний об`єкт (абзац п`ятий частини першої статті 24 Закону України «Про оренду землі»). Орендар земельної ділянки зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку, а в разі оренди земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом - також і орендну плату за водний об`єкт (частина друга статті 25 Закону України «Про оренду землі»). Підстави припинення договору оренди землі - це законодавчо закріплені обставини, які передбачають припинення договірних відносин. Відповідно до спеціальної норми частини першої статті 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України. Згідно з пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати. Отже, для того щоб констатувати наявність підстав для припинення права користування земельною ділянкою згідно з пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України, суд має встановити такі обставини, як «систематичність» та «несплату», зокрема, орендної плати. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що під систематичністю під час вирішення приватноправових спорів розуміються два та більше випадки несплати орендної плати, визначеної умовами укладеного між сторонами договору. Натомість разове порушення такої умови договору не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання. Судова практика у розумінні поняття «систематичність» у подібних правовідносинах є усталеною (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду: від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 277/1186/18-ц, від 29 липня 2020 року у справі № 277/526/18, від 20 серпня 2020 року у справі № 616/292/17, від 08 травня2024 року у справі № 629/2698/23; постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: від 24 листопада 2021 року у справі № 922/367/21, від 04 липня 2023 року у справі № 906/649/22, від 20 лютого 2024 року у справі № 917/586/23, від 02 квітня 2024 року у справі № 922/1165/23 та інші). Щодо поняття «несплата», вжите у пункті «д» частини першої статті 141 ЗК України, то його потрібно розуміти саме як повну несплату орендної плати. Такий висновок є логічним та виправданим, оскільки поняття «несплата» та «недоплата» не є тотожними. Оскільки в конструкції згаданої правової норми не наведено жодного означення до слова «несплата», можна виснувати, що законодавець у згаданій правовій нормі не передбачив жодної альтернативи повної несплати, тобто не визначив, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є не лише систематична несплата, а й систематична недоплата орендної плати. До того ж потрібно враховувати, що розмір недоплати може варіюватися орієнтовно від 1 % до 99 % суми належної орендної плати, що не може не впливати на ступінь порушення прав власника землі та оцінку істотності такого порушення. Протилежне розуміння, а саме якщо вважати підставою розірвання договору оренди землі згідно з пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України, зокрема й сплату орендної плати не в повному обсязі (часткове виконання зобов`язання), навряд чи буде справедливим та розумним, оскільки під дію цієї спеціальної норми права підпадатимуть і незначні (неістотні) порушення, наприклад систематична недоплата 1,00 грн зі 10 000,00 грн орендної плати. За таких обставин суди будуть змушені на підставі пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України розривати договори оренди землі всупереч принципу збереження договору. Цей підхід надасть можливість орендодавцю вимагати розірвання договору оренди землі в тому разі, коли несплата орендної плати є частковою та зумовлена, зокрема, виникненням спору між сторонами з приводу порядку нарахування та розміру орендних платежів. Таке тлумачення норм права порушуватиме баланс інтересів сторін у договірних відносинах, надавши власнику землі більше переваг у порівнянні з її орендарем. Потрібно враховувати, що правова природа відносин оренди землі, яка зазвичай передбачає тривале використання такого об`єкта цивільних прав і сталість таких відносин, відповідає інтересам цивільного обігу загалом. Ба більше, використання земельної ділянки завжди пов`язане з неодмінними витратами орендаря на її утримання відповідно до цільового призначення цієї ділянки. Якщо дотримуватися згаданого протилежного підходу, то договір буде під постійною загрозою його розірвання, що порушить принцип сталості відносин з використання землі, що своєю чергою стимулюватиме орендаря ставитися до орендованої земельної ділянки у споживацький спосіб, не дбати про неї, не вкладати кошти у покращення чи належне утримання такого особливого виду майна, тобто призведе до того, що орендар не буде обирати таку поведінку, яка більшою мірою відповідала б ознакам доброго господаря стосовно орендованої ним землі. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2024 року у справі № 918/391/23 (провадження № 12-19гс24) зазначено, що підставою розірвання договору оренди землі згідно з пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України є саме систематична, тобто неодноразова (два та більше випадків), повна несплата орендної плати. Ця спеціальна правова норма у такому випадку є самостійною та достатньою, і звертатися до більш загальної норми частини другої статті 651 ЦК України немає потреби, оскільки вона передбачає саме додаткову (до основної) підставу для розірвання договору оренди землі. Щодо розірвання договору оренди землі на підставі частини другої статті 651 ЦК України Відповідно до частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала під час укладення договору. Порушення договору на предмет істотності суд оцінює винятково за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає зміни чи розірвання договору. У кожному конкретному випадку істотність порушення договору потрібно оцінювати з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Поняття такої істотності закон визначає за допомогою іншої оціночної категорії - «значної міри позбавлення сторони того, на що вона розраховувала під час укладення договору». Тобто критерієм істотного порушення договору закон визначив розмір завданих цим порушенням втрат, який не дозволяє потерпілій стороні отримати те, на що вона очікувала, укладаючи договір. Йдеться не лише про грошовий вираз зазначених втрат, зокрема й збитків, але й про випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Співвідношення завданих порушенням договору втрат із тим, що могла очікувати від його виконання ця сторона, має вирішальне значення для оцінки істотності такого порушення. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 16 січня 2021 року у справі № 910/2861/18 та від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17, у яких зазначено, що для застосування частини другої статті 651 ЦК України суд має встановити не лише факт порушення договору, але й завдання цим порушенням шкоди (яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди), її розмір, а також те, чи дійсно істотною є різниця між тим, на що мала право розраховувати потерпіла сторона, укладаючи договір, і тим, що насправді вона змогла отримати. Головна ідея, на якій ґрунтується правило частини другої статті 651 ЦК України, полягає у тому, що не будь-яке, а лише істотне порушення умов договору може бути підставою для вимоги про його розірвання або зміну. Неістотні (незначні) порушення умов договору є недостатніми для обґрунтованого та правомірного застосування такого крайнього заходу, як розірвання договору або його зміна в судовому порядку. Ця ідея спирається на принцип, який називається принципом збереження договору (preservation of contract). Договірні відносини мають підтримуватися, допоки це можливо й економічно доцільно для сторін. Розірвання договору має бути крайнім заходом задля мінімізації витрат, пов`язаних з укладенням та виконанням договору. Ураховувати істотність порушення важливо, оскільки протилежне тлумачення норм права може призвести до того, що управнена сторона договору, яка має відповідно до закону або договору право на відмову від нього або розірвання, може ним скористатися за найменший відступ від умов договору. Таке становище є неприпустимим, оскільки може порушити стабільність цивільного обороту і є надзвичайно несправедливим нехтуванням правовим принципом пропорційності між тяжкістю порушення договірних умов і відповідальністю, яка застосовується за таке порушення. Незастосування критерію істотності порушення позбавляє зобов`язану сторону договору можливості заперечувати проти розірвання договору і провокує управнену сторону відмовлятися від договору (розривати його) за найменшого порушення. Одним із факторів, що може братися до уваги під час оцінки істотності порушення умов договору як підстави для його розірвання, є те, наскільки зобов`язана сторона, яка порушила договір, реально заінтересована у збереженні договору, а також те, чи не спричинить розірвання договору для неї значної шкоди. Розірвання договору як санкція має бути максимально збалансованим і відповідати тяжкості допущеного порушення. Вирішальне значення для застосування зазначеного припису закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення має вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 199/3846/19). Отже, законодавство в питанні розірвання договору дбає не лише про інтереси управненої сторони, а й про інтереси зобов`язаної сторони, оскільки розірвання договору може завдати значних збитків стороні, яка допустила незначне порушення, тобто законодавець прагне досягти справедливого балансу між інтересами сторін договору. Також потрібно враховувати, що у відносинах оренди землі основним їх регулятором, крім спеціального законодавства, є договір оренди землі. Враховуючи, що договір є регулятором відносин з використання земельної ділянки, на ці відносини поширюються правила статті 3 ЦК України, яка визначає, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Тож і приписи чинного законодавства, і умови договору потрібно застосовувати крізь призму загальних засад статті 3 ЦК України. Відповідно істотність за абзацом другим частини другої статті 651 ЦК України має оцінюватися так само з точки зору справедливості, добросовісності та розумності, які сукупно утворюють цільний засадничий принцип регулювання приватноправових відносин. Велика Палата Верховного Суду у вищевказаній постанові зазначала, що у разі, якщо має місце сплата орендної плати у меншому розмірі, аніж визначеного умовами договору оренди землі, тобто орендар допустив часткову несплату (недоплату) орендної плати, застосуванню підлягає не спеціальна норма пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України, а загальне правило частини другої статті 651 ЦК України - у разі істотності порушення договору іншою стороною. Якщо суд дійде висновку, що орендар істотно порушив умови договору та внаслідок часткової недоплати орендної плати орендодавець значною мірою був позбавлений того, на що розраховував, то договір має бути розірваний на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Натомість у разі неістотної часткової несплати орендної плати, а так само у разі виникнення спору щодо її розміру, порядку здійснення платежів тощо, у власника завжди є право на звернення до суду з позовом про стягнення таких орендних платежів, 3 % річних, інфляційних втрат, неустойки тощо. Такий спосіб захисту буде ефективним та пропорційним, відновлюватиме порушене право орендодавця та зберігатиме договір оренди землі виходячи з балансу інтересів обох сторін. Верховний Суд ураховує, що у контексті частини другої статті 651 ЦК України систематична несплата може підтверджувати ненадійність контрагента і те, що кредитор не може бути впевнений у належному виконанні договору в майбутньому, і такий висновок не спростовується подальшим погашенням заборгованості. У пункті «д» частини першої статті 141 ЗК України йдеться про факт систематичної повної несплати, і такий факт уже завершився в минулому, тому підстава для пред`явлення позову (і для його задоволення) продовжує існувати. Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Вимогами частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України установлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України). Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (стаття 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. У справі, яка переглядається Верховним Судом, встановлено, що 01 червня 2017 року між ОСОБА_1 (орендодавець) та ТОВ «ІАК «Балінвест» (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки. Договір укладено на 20 років. Відповідно до умов указаного договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, загальною площею 2,8962 га, у тому числі 2,8962 га ріллі, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована за межами населених пунктів на території Яковенківської СР, кадастровий номер 6320288000:05:00:0243, яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності. Сторони визначили, що нормативно грошова оцінки земельної ділянки становить 94 564,00 грн. У вказаному договорі сторонами, разом із іншим, погоджено розмір орендної плати. Сторони визначили, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у наслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором. ТОВ «ІАК «Балінвест» не сплачувало позивачу орендну плату за земельну ділянку у 2022-2024 роках (загальний розмір - 15 427,80 грн). ОСОБА_1 надав детальний розрахунок заборгованості по орендній платі за вказаний період, а також розрахунок 3 % річних, інфляційних втрат та пені. Звертаючись до суду з позовом у цій справі, ОСОБА_1 посилався на систематичне порушення відповідачем строків сплати орендної плати за укладеним між ними договором оренди землі за 2022-2024 роки. 24 лютого 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення російської федерації на територію України. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України в Україні введено військовий стан, який триває дотепер. Судом апеляційної інстанції встановлено, що спірна земельна ділянка розташована на території села Яковенкове Балаклійської міської територіальної громади Харківської області. У період із 28 лютого 2022 року по 11 вересня 2022 року зазначений населений пункт перебував під тимчасовою окупацією російської федерації. Зазначене підтверджується наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309, яким було затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією Вказане підтверджується також Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, який затверджено наказом Міністерства розвитку громад та територій України 28 лютого 2025 року № 376, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11 березня 2025 року за № 380/43786, який є чинним. Суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, виходив із того, що спірна земельна ділянка розташована на території населеного пункту, який з 28 лютого 2022 року по 11 вересня 2022 року перебував під тимчасовою окупацією російської федерації, а тому в цей період орендар був позбавлений можливості використовувати спірну земельну ділянку для отримання доходів, які є джерелом сплати орендної плати. При цьому апеляційний суд урахував, що сільськогосподарське виробництво є сезонним видом господарства. Орендар не зміг провести посівну компанію в 2022 році й фактично залишився без доходу. Тимчасова окупація населеного пункту, в якому розташована спірна земельна ділянка, впливає на можливість орендаря використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням, проводити посівну компанію, збирати врожай тощо. Таким чином, орендар не допустив умисне порушення умов договору. Вина орендаря у не сплаті орендної плати за 2022 рік відсутня. При цьому, оскільки орендар не використовував земельну ділянку за призначенням у 2022 році, не провів посівну компанію тощо, і за фактичних обставин цієї справи він не зміг використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням і в подальшому, зокрема, у 2023 році. А тому відсутня й систематичність порушення строків сплати орендної плати. Вказане виключає, у тому числі, наявність підстав для розірвання договору із заявленої позивачем підстави. Як зазначалося, підставою розірвання договору оренди землі згідно з пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України, як підстава позову, є систематична, тобто неодноразова (два та більше випадки) повна несплата орендної плати у строки, визначені договором. Судом апеляційної інстанції, з урахуванням фактичних обставин справи, обґрунтовано не встановлено систематичної несплати орендної плати з вини орендаря. Верховний Суд ураховує, що суд апеляційної інстанції послався, у тому числі, на лист ТПП України від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1, який є загальним офіційним документом і на нього посилався відповідач. Верховний Суд зазначає, що цей лист ТПП України від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1, яким визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, зобов`язання, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Той факт, що ТПП України засвідчила відповідну форс-мажорну обставину сам собою не є підставою для звільнення або зменшення відповідальності за невиконання/неналежне виконання договірних зобов`язань. Воєнний стан, як обставина непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання. При цьому, наявність сертифікату ТПП України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 15 червня 2023 року у справі № 910/8580/22. Посилання на наявність обставин форс-мажору використовується стороною, яка позбавлена можливості виконувати договірні зобов`язання належним чином, для того, щоб уникнути застосування до неї негативних наслідків такого невиконання. Інша ж сторона договору може доводити лише невиконання/неналежне договору контрагентом, а не наявність у нього форс-мажорних обставин (як обставин, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання). Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору (постанови Верховного Суду від 15 червня 2018 року у справі № 915/531/17, від 26 травня 2020 року у справі № 918/289/19, від 17 грудня 2020 року у справі № 913/785/17, від 30 листопада 2021 року у справі № 913/785/17, від 07 червня 2023 року у справі № 906/540/22). Разом із цим, судом апеляційної інстанції вирішено спір на підставі оцінки всіх доказів у їх сукупності, враховано можливість та поведінку сторін щодо виконання умов договору, здійснення оплати, використання спірної землі за призначенням та інші обставини. У спірних правовідносинах судом ухвалено судове рішення на підставі належної правової оцінки наявних у справі доказів у їх сукупності (стаття 89 ЦПК України). Вирішуючи спір, апеляційний суд встановив обставини справи й зробив обґрунтований висновок про те, що відповідач довів факт неможливості використання ним орендованого у позивача майна з незалежних від нього причин - тимчасова окупація російською федерацією населеного пункту, в якому розташована орендована земельна ділянка, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині. Існування таких обставин перешкоджало виконати передбачений договором обов`язок із виплати орендної плати за вищевказаний період. Орендар був позбавлений можливості використовувати спірну земельну ділянку для отримання доходів, він не провів, зокрема у 2022 році, посівну кампанію, не здійснив збір урожаю тощо. Таким чином, у спірних правовідносинах відсутні підстави для розірвання договору оренди землі в судовому порядку. ІІ. Щодо касаційної скарги на додаткову постанову суду апеляційної інстанції Додатковою постановою Харківського апеляційного суду від 06 лютого 2026 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково й стягнуто з ТОВ «ІАК «Балінвест» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 854,40 грн, понесені в суді апеляційної інстанції. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат на правничу допомогу, понесених позивачем у суду апеляційної інстанції, суд апеляційної інстанції стягнув з відповідача на користь позивача 854,40 грн витрат на правничу допомогу, що є пропорційним до задоволених позовних вимог. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України). Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України. Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону). Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України). Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України). Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України). Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України). Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19 (провадження № 61-10459св20), від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження № 61-3157св21) та інших. Указана судова практика Верховного Суду є незмінною. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат на правничу допомогу, понесених позивачем у суду апеляційної інстанції, суд апеляційної інстанції надав оцінку доказам, наданим на підтвердження цих витрат, застосував відповідні норми ЦПК України, Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», врахував часткове задоволення позову ОСОБА_1 і зазначив про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 854,40 грн витрат на правничу допомогу. Указаний розмір витрат на правничу допомогу є пропорційним до задоволених позовних вимог. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема у рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» за заявою № 58442/00, щодо судових витрат зазначено, що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04, пункт 268) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. При цьому суд з власної ініціативи перевіряє, чи є судові витрати, зокрема, неминучими, реальними, розумними, пов`язаними з розглядом справи, фактично понесеними, пропорційними (постанова Верховного Суду від 23 квітня 2025 року у справі № 466/4361/20, провадження № 61-360св24). Отже, Верховний Суд, з урахуванням наведеного, вважає, що суд апеляційної інстанції правильно здійснив розподіл судових витрат, понесених позивачем у суді апеляційної інстанції. Такі висновки узгоджуються зі сталою судовою практикою Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду. Зокрема, зроблені апеляційним судом висновки узгоджуються з додатковою постановою Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22), постановою Верховного Суду від 14 травня 2025 року у справі № 161/17973/23 (провадження № 61-2155св25). Доводи відповідної касаційної скарги зазначених вище висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, вони зводяться до власного тлумачення норм процесуального права, а тому відхиляються Верховним Судом. Висновки Верховного Суду З урахуванням вищевказаного, доводи касаційних скарг представника позивача є необґрунтованими, судові рішення суду апеляційної інстанції відповідають вимогам законності та обґрунтованості. Доводи заявника касаційних скарг спростовуються вищенаведеними нормами права, судовою практикою Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, встановленими судом апеляційної інстанції обставинами. Такі доводи зводяться до власного тлумачення норм права та незгоди з ухваленими судовими рішеннями, що не може бути правовою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень. При цьому суд апеляційної інстанції застосував релевантну судову практику Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (стаття 401 ЦПК України). Із урахуванням вищенаведеного, правових позицій Великої Палати Верховного Суду та Верховного Судупостанову апеляційного суду та додаткову постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін. Щодо судових витрат Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції. Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки оскаржувані судові рішення залишено без змін, тому розподіл судових витрат Верховим Судом не здійснюється. Керуючись статтями 400, 401, 402, 410, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Голубова Сергія Геннадійовича, залишити без задоволення. Постанову Харківського апеляційного суду від 26 листопада 2025 року та додаткову постанову Харківського апеляційного суду від 06 лютого 2026 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. Ю. Гулейков Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк