Постанова Полтавський апеляційний суд № 531/3160/24

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 531/3160/24 Номер провадження 22-ц/814/361/26Головуючий у 1-й інстанції Герцов О.М. Доповідач ап. інст. Чумак О. В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 травня 2026 року м. Полтава Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду в складі головуючої судді Чумак О.В. суддів Дряниці Ю.В., Пікуля В.П., за участю секретаря Ванди А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 29 травня 2025 року (повний текст рішення складено 09 червня 2025 року) у справі за позовною ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Орган опіки і піклування в особі виконавчого комітету Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області та Служби у справах дітей виконавчого комітету Ланнівської сільської ради Полтавської області, про позбавлення батьківських прав, В С Т А Н О В И Л А: У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Орган опіки і піклування в особі виконавчого комітету Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області та Служби у справах дітей виконавчого комітету Ланнівської сільської ради Полтавської області, про позбавлення батьківських прав. В обґрунтування позову вказував, що він та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Шлюб між позивачем та відповідачкою розірвано заочним рішенням Карлівського районного суду від 22.11.2021 року. Позивач посилається на те, що рішенням Карлівського районного суду Полтавської області від 15.07.2024 у справі 531/576/24 за його позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім 'ї Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області, про визначення місця проживання дитини, підтверджуються юридичні факти про те, що він проживає разом із сином, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , винаймає відповідне житло та працює художнім керівником в Комунальному закладі «Центр культури, дозвілля та спорту» Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області.Позитивно характеризується за місцем роботи. ОСОБА_3 навчається у Тарасівському ліцеї Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області з 26.02.2024. А ОСОБА_2 проживає у м. Познань Республіки Польща, повертатися до України не планує, її влаштовує, що син ОСОБА_5 проживає з батьком, забрати його до себе вона не має можливості, оскільки весь час працює і не має часу для догляду за сином. Згідно з публічними даними з Єдиного державного реєстру судових рішень, дане рішення набрало законної сили 15 серпня 2024 р. Проживання сина ОСОБА_6 разом з позивачем і нове місце його навчання підтверджується також актом обстеження умов проживання за № 126 від 08.05.2024, складеним посадовими особами Служби у справах дітей та сім?ї Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області та характеристикою на ОСОБА_3 , - учня 9-А класу Шевченківської гімназії ліцею Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області від 08.11.2024. Сина ОСОБА_1 перевів на навчання з ОСОБА_7 ліцею до Шевченківської гімназії так як за місцезнаходженням вона розташована ближче до місця проживання позивача. Зокрема зазначеною характеристикою підтверджується, що мати ОСОБА_6 взагалі не цікавиться його навчанням. Отже, ОСОБА_1 у позові стверджує, що відповідачка перестала виконувати свої батьківські обов?язки з утримання неповнолітнього сина ОСОБА_6 та не приймає ніякої участі у його вихованні, не забезпечує здобуття ним повної загальної середньої освіти. З позивачем та сином вона не спілкується, а своє життя влаштовує за межами України. Адже вищевказаним судовим рішенням підтверджується факт про те, що вона мешкає і працює в Республіці Польща. Карлівським районним судом Полтавської області видано судовий наказу від 24.10.2024 у справі № 531/2771/24 про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача аліментів на утримання сина ОСОБА_6 . Просив позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Заочним рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 29 травня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Орган опіки і піклування в особі виконавчого комітету Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області, про позбавлення батьківських прав відмовлено. Не погодившись з цим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на необ`єктивну оцінку доказів, порушення норм процесуального права. Зазначає, про наявність в матеріалах справи висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав. Звертає увагу суду, що ОСОБА_2 не спілкується з сином, не цікавиться його життям та навчанням. У свою чергу син в усьому підтримує батька, та бажає висловити свою позицію при розгляді справи. Однак судом першої інстанції Еней не допитувався. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та його представника, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до такого висновку. З матеріалів справи вбачається, що відповідно до копії заочного рішення Карліського районного суду від 22 листопада 2021 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано. Від даного шлюбу сторони мають неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 . З акту обстеження умов проживання від 08.05.2024, складеного спеціалістами Служби у справах дітей Великодимерської сільської ради, вбачається, що ОСОБА_1 разом з сином ОСОБА_3 проживають за адресою: АДРЕСА_1 без реєстрації. Хлопчик проживає в одній кімнаті з батьком, має окреме ліжко, стіл для навчання та всі необхідні речі для розвитку та відпочинку. Зазанчено, що стосунки в сім`ї доброзичливі. Також вказано, що ОСОБА_1 повідомив працівникам Служби у справа дітей, що з дружиною ОСОБА_2 вони розлучені, після розлучення вона поїхала проживати до своєї матері, де проживала до осені 2022 року, після чого виїхала на проживання за кордон. Рішенням Карлівського районного суду від 15.07.2024 визначено місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 з батьком. Карлівським районним судом Полтавської області видано судовий наказ від 24.10.2024 у справі 531/2771/24 про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача аліментів на утримання сина ОСОБА_6 . Підтвердження пред`явлення вказаного судового наказу до виконання суду не надано. Згідно характеристики ОСОБА_3 учня 9-А класу, виданої Шевченківською гімназією 08.11.2024, хлопчик навчається в гімназії з 8 класу, зарекомендував себе як працелюбний учень, ставиться відповідально до доручень класу, відповідальний, тактовний, самостійний, розсудливий, товариський, має авторитет серед однокласників, у вільний час займається хореографією та грою на гітарі. Батько ОСОБА_1 приділяє належну увагу вихованню сина, цікавиться його навчанням та дозвіллям. Мати з сім`єю не проживає, навчанням сина не цікавиться. Відповідно до висновку про доцільність позбавлення батьківських прав, затвердженого рішенням виконавчого комітету Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області від 24.12.2024 №739, орган опіки і піклування виконавчого комітету Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області вважає доцільним позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно її неповнолітнього сина ОСОБА_3 . Основним мотивом вказано, що ОСОБА_2 сина не відвідує, перебуває за кордоном, фактично самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків, а також повідомила комісію, що її явка на засідання комісії неможлива у зв`язку з її перебуванням за кордоном; просила проводити засідання комісії без її участі. З листа, наданого Службою у справах дітей ВК Ланнівської сільської ради, вбачається, що надати висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно її неповнолітнього сина ОСОБА_3 неможливо, у зв`язку з відсутністю відповідачки за місцем проживання, обстежити умови проживання ОСОБА_2 та дізнатися її думку стосовно позбавлення її батьківських прав не вдалося. Дочка ОСОБА_4 повідомила, що мама перебуває за кордоном. При розгляді справи судом апеляційної інстанції була заслухана думка дитини - ОСОБА_3 , який зазначив, що тривалий час не спілкується з матір`ю, яка проживає за кордоном. Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до частини 1, 2 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина 2 статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»). Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним. Зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. За положенням частини 6 статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини (див. постанову Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц). Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною. Відповідно до вимог частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Частинами 1 та 2 статті 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. ОСОБА_1 в обґрунтування підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав посилається на те, що ОСОБА_2 проживає за кордоном та ухиляється від виконання свого батьківського обов`язку з виховання сина та не забезпечує здобуття ним повної загальної середньої освіти. Вважає, що позбавлення батьківських прав забезпечуватиме виховну функцію щодо відповідачки. Однак колегія суддів звертає увагу, що позивач не навів належних достовірних та достатніх доказів на підтвердження факту невиконання ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків в межах та розмірі доцільному для позбавлення її батьківських прав. Тоді як сам факт проживання відповідачки за кордоном не свідчить про її умисне ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. У свою чергу, розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49). Демократичне суспільство характеризується плюралізмом, терпимістю, широтою поглядів. Таким чином, держави мають позитивне зобов`язання із забезпечення процедурних гарантій від свавілля як умову обґрунтованості втручання в права, що захищаються статтею 8 Конвенції. Щоб втручання було визнано «необхідним у демократичному суспільстві», воно повинно бути обґрунтовано «гострою соціальною необхідністю». Причини, що наводяться внутрішніми судами для обґрунтування оскаржених заходів, повинні бути достатніми і стосуватися справи. Позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам стосовно дітей на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дітьми, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довів. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що позбавлення батьківських прав не може бути здійснено у виховних цілях, оскільки не передбачає виправлення поведінки особи щодо відношення до дини та має метою забезпечення прав і свобод дитини, а не покарання чи виховання батьків. Аналізуючи обставини справи в їх сукупності, беручи до уваги характер спірних правовідносин, відсутність доказів умисної поведінки відповідачки щодо невиконання батьківських обов`язків, а також найкраще забезпечення прав дитини, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку щодо передчасності позовних вимог. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані та підтверджені матеріалами справи. Рішення суду прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні. Зважаючи на наведене апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. За правилами частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційний суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється при розгляді цієї апеляційної скарги. Керуючись статтями 367, 374, 375, 382-384, 389 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Карлівського районного суду Полтавської області від 29 травня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови виготовлено 15 травня 2026 року Головуючий суддя О.В. Чумак Судді Ю.В. Дряниця В.П. Пікуль