Постанова 4856 № 671/223/26

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 671/223/26 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Андрущенко О.Ю. Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П. 19 травня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Полотнянка Ю.П. суддів: Драчук Т. О. Смілянця Е. С. , за участю: секретаря судового засідання: Загоренко О.О., представника позивача: Щербатюка О.Д. розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 18 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Хмельницькій області про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління патрульної поліції в Хмельницькій області в якому просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6571022 від 26.01.2026 на підставі якої ОСОБА_1 притягнено до адміністративної відповідальності за скоєння адміністративних правопорушень, відповідальність за які передбачене ч. 2 ст. 122, ч. 2 ст. 126 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 3400 грн. Провадження у справі закрити. Рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області від 18.03.2026 позовну заяву ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Хмельницькій області про оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6571022 від 26.01.2021 залишено без задоволення. Не погоджуючись із вказаним рішенням, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та неправильно застосував норми матеріального права. Апелянт вказує, що на позивача поширюється дія постанови Кабінету Міністрів України №184 від 03.03.2022, оскільки посвідчення водія, строк дії якого закінчився, є чинним у період дії воєнного стану. Також зазначає, що в оскаржуваній постанові фактично описано склад правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП, а не ч. 2 ст. 126 КУпАП. Крім того, апелянт посилається на недопустимість відеозаписів, долучених відповідачем до відзиву, оскільки у постанові не зазначено технічний засіб, яким здійснено відеофіксацію. Представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. Відповідач в судове засідання повноважного представника не направив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено, що 26.01.2026 поліцейським Управління патрульної поліції в Хмельницькій області Ващуком П.А. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 6571022 відносно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 126 КУпАП у виді штрафу в розмірі 3400 грн. Як зазначено в постанові, 26.01.2026 о 21 год. 00 хв. ОСОБА_1 в м. Хмельницькому по вул. Свободи, 14/1 кервав транспортним засобом MERSEDES-BENZ C180 KONPRESSOR реєстраційний номер НОМЕР_1 не маючи про собі посвідчення водія на право керування ТЗ відповідної категорії, при цьому, не подав сигнал світовими покажчиками повороту відповідного напрямку при повороті. Своїми діями водій порушив п. 9.26 ПДР та вчинив адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 122 КУпАП. Об`єднано на підставі ч. 2 ст. 36 КУпАП з ч. 2 ст. 126 КУпАП за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом. Вважаючи оскаржувану постанову незаконною, позивач звернувся з даним позовом до суду. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції з аналізу наданих відповідачем доказів, в тому числі відеозаписів, встановив що у діях ОСОБА_1 наявний склад адміністративних правопорушень передбаченого ч. 2 ст. 122, ч. 2 ст. 126 КУпАП. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. Відповідно до п. 2.4 (а) Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1 ПДР. Згідно п. 2.1 Правил дорожнього руху водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії (пп. «а»); реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, Національної поліції, Служби безпеки, Управління державної охорони - технічний талон) (пп. «б»); Керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред`явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч.1 ст.126 КУпАП). Керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч.2 ст.126 КУпАП). Згідно зі статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами. Частиною 1 статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Відповідно до ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно ст. 247 КУпАП, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Згідно ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення: 1) фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень. Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. В свою чергу, належним доказом правопорушення є зокрема фото або відеофіксація вчиненого правопорушення. Як вбачається зі змісту спірної постанови, 26.01.2026 о 21 год. 00 хв. ОСОБА_1 в м.Хмельницькому по вул. Свободи, 14/1 керував транспортним засобом MERSEDES-BENZ C180 KONPRESSOR реєстраційний номер НОМЕР_1 не маючи про собі посвідчення водія на право керування ТЗ відповідної категорії, при цьому, не подав сигнал світовими покажчиками повороту відповідного напрямку при повороті. Своїми діями водій порушив п. 9.26 ПДР та вчинив адміністративне правопорушення за ч. 2 ст.122 КУпАП. Об`єднано на підставі ч. 2 ст. 36 КУпАП з ч.2 ст.126 КУпАП за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом. Згідно з матеріалами справи на підтвердження вчиненого позивачем адміністративного правопорушення відповідачем надано відеозапис з нагрудної камери працівника патрульної поліції. З доданого до відзиву відеозапису з портативного відеореєстратора (нагрудна камера) поліцейського слідує, що після зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 останньому роз`яснено причини зупинки неодноразове перестроювання без включення світлових покажчиків напрямку руху, що не заперечувалось самим порушником. Дані порушення ОСОБА_1 пояснював тим, що він не місцевий. Надалі на вимогу працівників поліції ОСОБА_1 , надав наявне в нього посвідчення водія, строк дії якого сплив 18.05.2021 на що звернули увагу працівники поліції та повідомили ОСОБА_1 , що він керує транспортним засобом без права керування таким транспортним засобом, чим вчинив адміністративне правопорушення. Далі працівник поліції роз`яснив ОСОБА_1 його права та повідомив про складення відносно нього постанови про накладення адміністративного стягнення, яку в подальшому озвучив вголос. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що дія постанови Кабінету Міністрів України №184 від 03.03.2022 не поширюється на позивача. Так, підпунктом 1 пункту 1 зазначеної постанови встановлено, що у період дії воєнного стану та протягом року з дня його припинення або скасування особа допускається до керування транспортними засобами за наявності посвідчення водія, виданого вперше, строк дії якого закінчився. Разом з тим, наведене нормативне регулювання прийняте саме у зв`язку із введенням воєнного стану та спрямоване на врегулювання правовідносин, які виникли внаслідок неможливості своєчасного обміну посвідчень водія під час дії воєнного стану. Як встановлено судом, строк дії посвідчення водія позивача закінчився 18.05.2021, тобто до введення воєнного стану в Україні та до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №184 від 03.03.2022. Відповідно до ст. 58 Конституції України нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків пом`якшення або скасування відповідальності особи. Оскільки постанова Кабінету Міністрів України №184 від 03.03.2022 не містить положень щодо поширення її дії на правовідносини, які виникли до набрання нею чинності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність у ОСОБА_1 права на керування транспортним засобом станом на 26.01.2026. Доводи апеляційної скарги про те, що в оскаржуваній постанові фактично наведено диспозицію ч. 1 ст. 126 КУпАП, а тому позивача безпідставно притягнуто за ч. 2 ст. 126 КУпАП, колегія суддів також відхиляє. Як вбачається із матеріалів справи та дослідженого судом відеозапису, працівником поліції під час розгляду справи про адміністративне правопорушення позивачу було чітко та зрозуміло повідомлено, що його притягують саме за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом. При цьому сам факт закінчення строку дії посвідчення водія позивачем не заперечувався. Отже, допущене у постанові формулювання щодо «не мав при собі посвідчення водія» не змінює суті вчиненого правопорушення та не свідчить про відсутність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП. Колегія суддів враховує, що формальні недоліки постанови не можуть бути безумовною підставою для її скасування за умови, якщо з її змісту, а також з матеріалів справи можливо встановити суть правопорушення, обставини його вчинення та правову кваліфікацію дій особи, а право особи на захист не було порушено. Що стосується доводів скаржника про визнання відеозапису недопустимим доказом, оскільки у постанові не зазначений технічний засіб, за допомогою якого була здійснена відеофіксація, то судом встановлено, що вказаний відеозапис здійснений на підставі ч. 1 ст. 40 Закону України "Про Національну поліцію" з метою фіксування правопорушення, та виходячи із положень ст. 251 КУпАП, є джерелом доказів у справі про адміністративне правопорушення. Колегія суддів зазначає, що окремі недоліки оформлення оскаржуваної постанови не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо протиправності оскаржуваної постанови і, як наслідок, про її скасування. Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про недоведеність вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП. Із дослідженого відеозапису вбачається, що після повідомлення працівником поліції причини зупинки транспортного засобу позивач фактично не заперечував обставин невикористання покажчиків повороту та пояснював це тим, що не є місцевим мешканцем. Таким чином, висновок суду першої інстанції про визнання позивачем фактичних обставин правопорушення відповідає матеріалам справи. Тому, на переконання суду, притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122, ч. 2 ст. 126 КУпАП є правомірним, матеріали справи містять достатні та обгрунтовані докази на підтвердження вчинення позивачем адміністративного правопорушення. З урахуванням зазначеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають. За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 18 березня 2026 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення і не може бути оскаржена відповідно до частини 3 статті 272 КАС України. Головуючий Полотнянко Ю.П. Судді Драчук Т. О. Смілянець Е. С.