Постанова 4855 № 640/413/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/413/20 Суддя (судді) першої інстанції: Галатіна О.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М., суддів: Грибан І.О., Ключковича В.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень і податкової вимоги, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області, у якому просить: - скасувати податкову вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області №120786-51 від 30 серпня 2018 року на суму 148 237, 35 грн; - скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 18 травня 2018 року №13-10365102 на суму 27 095,31 грн; - скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 18 травня 2018 року №14-10365102 на суму 38 827, 58 грн; - скасувати податкове повідомлення-рішення від 18 травня 2018 року №15-10365102 на суму 41 157, 23 грн; - скасувати податкове повідомлення-рішення від 30 червня 2018 року №79469-5102-1006 на суму 41 157, 23 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення та податкова вимога є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки позивач не є ні власником, ні користувачем земельної ділянки з кадастровим номером 3220880901:01:017:0003. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2025 року адміністративний позов задоволено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Державної податкової служби у Київській області звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції проігноровано принципи процесуального права, закріплені в статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України та здійснено поверхневий аналіз наявних в матеріалах справи доказів, що призвело до неврахування правової позиції Головного управління ДПС у Київській області. Апелянт стверджує, що у зв`язку із скасуванням податкових повідомлень рішень від 18 травня 2018 року №13-10365102 на суму 27 095,31 грн, від 18 травня 2018 року №14-10365102 на суму 38 827, 58 грн, від 18 травня 2018 року №15-10365102 на суму 41 157, 23 грн, від 30 червня 2018 року №79469-5102-1006 на суму 41 157, 23 грн, податкова вимога від 30.08.2018 №120786-51 вважається відкликаною. В обґрунтування своїх вимог зазначає, що станом на 10.02.2020 недоїмка та переплата за позивачем відсутні, відповідно в межах даної справи контролюючим органом жодним чином не порушено права позивача та відповідно відсутній предмет спору. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.10.2025 та від 10.12.2025 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження. Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до частин першої, третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків. Як правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 була власницею земельної ділянки за кадастровим номером 3220880901:01:017:0003. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області по справі № 359/1011/15-ц від 09 червня 2015 року, яке набрало законної сили 22.06.2015, позов задоволено. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за Кредитним договором №1467/0564-7 від 08 лютого 2013 року та Кредитним договором №1404/0564-5 від 27 липня 2012 року в сумі 2 988 351,69 (два мільйони дев`ятсот вісімдесят вісім тисяч триста п`ятдесят одна гривня) 69 копійок, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме - земельну ділянку, яка має загальну площу 1,8000 гектара (один гектар і вісім тисяч квадратних метрів), цільове призначення якої - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств, та яка розташована за адресою: Київська область, Бориспільський район, село Велика Олександрівка, якій присвоєно кадастровий номер 3220880901:01:017:0003, шляхом визнання права власності на нього за Публічним акціонерним товариством «ПРАЙМ-БАНК». Визнано за Публічним акціонерним товариством «ПРАЙМ-БАНК» право власності на земельну ділянку, яка має загальну площу 1,8000 гектара (один гектар і вісім тисяч квадратних метрів), цільове призначення якої - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств, та яка розташована за адресою: Київська область, Бориспільський район, село Велика Олександрівка, якій присвоєно кадастровий номер 3220880901:01:017:0003. Відповідно з 22.06.2015 року власником земельної ділянки, яка має загальну площу 1,8000 гектара (один гектар і вісім тисяч квадратних метрів), цільове призначення якої - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств, та яка розташована за адресою: Київська область, Бориспільський район, село Велика Олександрівка, якій присвоєно кадастровий номер 3220880901:01:017:0003 є Публічне акціонерне товариство «ПРАЙМ-БАНК». Головним управлінням Державної фіскальної служби у Київській області 30.08.2018 відносно ОСОБА_1 прийнято податкову вимогу №120786-51 на суму 148237,35 грн. Головним управлінням Державної фіскальної служби у Київській області 18.05.2018 відносно ОСОБА_1 прийняті податкові повідомлення-рішення №13-10365102 на суму 27095,31 грн; №14-10365102 на суму 38827,58 грн; №15-10365102 на суму 41157,23 грн; №79469-5102-1006 на суму 41157,23 грн. Як вимога №120786-51 на суму 148237,35 грн, так і податкові повідомлення-рішення №13-10365102 на суму 27095,31 грн; №14-10365102 на суму 38827,58 грн; №15-10365102 на суму 41157,23 грн; №79469-5102-1006 на суму 41157,23 грн стосуються сплати позивачем земельного податку за земельну ділянку з кадастровим номером 3220880901:01:017:0003. Не погоджуючись із податковою вимогою та податковими повідомленнями-рішеннями, позивачка звернулася до суду за захистом своїх прав. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Спірні правовідносини врегульовані положеннями Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (із змінами та доповненнями, далі - ПК України) та виданими на його основі підзаконними нормативно - правовими актами. Порядок справляння плати за землю регламентовано Земельним кодексом України №2768-III від 25 жовтня 2001 року із змінами та доповненнями (далі - ЗК України) та розділом XII Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI із змінами та доповненнями. Податковим кодексом України встановлено, що земельний податок це обов`язковий платіж, який справляється з власників-земельних ділянок та земельних часток (паїв), та постійних землекористувачів (п.п.14.1.72 п.14.1.ст.14 ПКУ). За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 Податкового кодексу України плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог пп. 14.1.147 п. 14.1 статті 14 цього Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Згідно із п.п.14.1.73 п.14.1 статті 14 Податкового кодексу України землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди. Відповідно до п.п.14.1.74 п.14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельна ділянка - частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами. Згідно із статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. У статті 270 Податкового кодексу України зазначено, що об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні та земельні частки (паї), які перебувають у власності. Згідно із п.285.1 статті 285 Податкового кодексу України базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю (земельного податку) є календарний рік. Відповідно до п.286.5 статті 286 Податкового кодексу України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу. Згідно із п.287.1 статті 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. Відповідно до п.286.5 статті 286 Податкового кодексу нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби. Згідно зі статті 22 Земельного кодексу України від 18.12.1990 №561-XII (із змінами та доповненнями) землі громадянам передаються у власність та надаються у користування сільськогосподарського призначення для ведення садівництва. Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. Згідно із статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Статтею 270 Податкового кодексу України визначено, що об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності тощо. Базою оподаткування земельним податком є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнтів індексації (ст. 271 ПК України). Законом України від 28.12.2014 №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" внесено зміни, зокрема, в частині плати за землю. Так, з 01.01.2015 плату за землю віднесено до місцевих податків і зборів. Відповідно до п.12.3. статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1. п. 12.3. ст. 12 ПК України). При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов`язково визначаються об`єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп. 12.3.2. п. 12.3. ст. 12 ПК України). Відповідно до п. 286.1. статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Відповідно до фактичних обставин справи, контролюючий орган використовуючи інформацію бази даних AIC «Податковий блок» виніс податкові повідомлення-рішення від 18.05.2018 №15-10365102, №14-10365102, №13- 10365102, від 30.06.2018 №79469-5102-1006. Згідно статті 59 Податкового кодексу України у зв`язку з виникненням податкового боргу було сформовано податкову вимогу від 30.08.2018 №120786-51. Згідно абз. 3 п. 286.5 статті 286 Податкового кодексу України у разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника - фізичної особи до іншого протягом календарного року контролюючий орган надсилає (вручає) податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності. Матеріалами справи встановлено, що право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3220880901:01:017:0003 у позивача відсутнє з 2015 року (а.с.7-11). Таким чином, оскаржувані податкова вимога та податкові повідомлення-рішення не відповідають вимогам абз. 3 п. 286.5 ст. 286, ст. 269 Податкового кодексу України. В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що при проведенні звірки виявлено, що земельна ділянка, на яку нараховано оскаржувані податкові повідомлення-рішення, згідно рішення Бориспільського міськрайонного суду від 09.06.2015 у справі №359/1011/15-ц передана ПАТ «Прайм - Банк», у зв`язку з чим, відповідно до п. 286.5 ст.286 Податкового кодексу України податкові повідомлення-рішення вважаються скасованими (відкликаними). З цього приводу колегія суддів зазначає, що відповідно до частини першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. На підтвердження вищевказаних обставин, представником відповідача до суду першої інстанції надано лише скріншот екрану програми ДФС, з якого вбачається відсутність у позивача податкового боргу, датований 12.11.2019 (а.с.43). Разом з тим, наданий скріншот не є належним доказом скасування спірних податкових повідомлень-рішень та вимоги, виходячи із такого. Пунктом 1 глави 1 розд. II Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та податкових, інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 № 422, визначено, що з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються інтегровані картки платників (далі - ІКП) за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками. Інтегрована картка містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу. Однак, інтегрована картка відповідачем в межах даного спору надана до суду не була. Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідачем не доведено факт скасування спірних податкових повідомлень-рішень та вимоги. Крім того, судова колегія не надає оцінку доводам апелянта в частині відшкодування витрат на правничу допомогу, оскільки позивачем в суді першої інстанції не заявлялися вказані вимоги, що свідчить про те, що доводи Головного управління ДПС у Київській області не корелюються із фактичними обставинами у справі. Суд наголошує, що в апеляційній скарзі не наведено норм законодавства, які порушені чи не враховані судом першої інстанції, не спростовано викладену у рішенні суду правову позицію та не спростовано доводів позивача, які стали підставою для задоволення позову. Оцінюючи наведені аргументи, суд апеляційної інстанції виходить з такого, що всі доводи Головного управління ДПС у Київській області, наведені в апеляційній скарзі, ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у апеляційній скарзі не зазначено. На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об`єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. За правилами статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2025 року у справі №640/413/20 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя - доповідач О.М. Кузьмишина Судді І.О.Грибан В.Ю.Ключкович