Постанова 4851 № 520/33728/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 травня 2026 р. Справа № 520/33728/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Русанової В.Б., Суддів: Бегунца А.О. , П`янової Я.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 (головуючий суддя І інстанції: Сагайдак В.В.) по справі № 520/33728/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся з позовом, в якому просив суд: - визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін), які полягають у застосуванні із січня 2020 року по травень 2023 року включно, розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби. - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 із січня 2020 року по травень 2023 року, грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 задоволено позов. Військова частина НОМЕР_1 , не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову . В обґрунтування вимог скарги посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даної справи. Зазначає, що у разі звільнення військовослужбовця зі служби, з ним розраховується та військова частина, з якої його було звільнено. Оскільки останнім місцем проходження військової служби позивача є не НОМЕР_2 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ), остання не є належним відповідачем у справі. Крім того, зазначає, що єдиним правильним підходом для обрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовими званнями військовослужбовців є множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, передбачений додатком 1 та відповідно додатком 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №

704. Посилається на лист Мінсоцполітики від 05.04.2019 №790/0/204-19 в якому зазначено, що при визначені розмірів окладів за посадою, окладів за військовим званням застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01.01.2018 року Позивач правом подання відзиву не скористався На підставі положень ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, в межах доводів та вимог апеляційних скарг. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягають задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач з січня 2015 року по жовтень 2024 року проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України). З листопада 2024 року до 02.10.2025 ( звільнення з військової служби) проходив службу у військовій частині НОМЕР_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), що вбачається з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 02.10.2025 №1081-ОС про виключення ОСОБА_1 із списків особового складу та всіх видів забезпечення . Позивач, зокрема, вважаючи, що у період проходження ним військової служби у період з січня 2020 по травень 2023 відповідачем протиправно виплачено грошове забезпечення та допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного року. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з протиправності бездіяльності відповідача ( НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 )) щодо незастосування з січня 2020 по травень 2023 при обчисленні позивачу грошового забезпечення та допомоги на оздоровлення матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, згідно постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704. Надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам поданих скарг, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно ч.5 ст.17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Так, ч.4 ст. 9 Закону України від 20.12.1991 за №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (далі Закон №2011-XII). Згідно з ч.2 ст. 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч.3 ст. 9 Закону №2011-ХІІ). Постановою №704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Пунктом 4 Постанови №704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. 21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову №103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у Постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції:

4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.. Пункт 6 Постанови Кабінету Міністрів України №103 втратив чинність у зв`язку із набранням законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18. Тобто, з 29 січня 2020 року відновлена дія пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 у первісній редакції, яка визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01 січня 2018. Отже, з 29 січня 2020 року - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі № 826/6453/18 виникли підстави для розрахунку грошового забезпечення позивача з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", оскільки з цієї дати позивач мав право на отримання грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою №704 відповідно до вимог статті 9 Закону № 2011-ХІІ. Водночас установлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням. Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, від 28 лютого 2023 року у справі № 380/18850/21, від 06 квітня 2023 року у справі № 380/10075/21. Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 на підставі аналізу наведених вище норм права дійшов таких правових висновків: Так, у рішенні суду зроблено наступні висновки: - з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів; - встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням. Верховний Суд у постанові від 04.04.2023 у справі № 120/5264/22 вказав, що Закон України Про Державний бюджет України на 2020 рік застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року на 2020 рік не містить. Верховний Суд у постанові від 13 грудня 2022 року у справі №240/12647/21 зазначив, що пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 за № 2629-VIII Про Державний бюджет України на 2019 рік встановлено у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року. Вказано, що в свою чергу, Закон України від 14.11.2019 за №294-IX Про Державний бюджет України на 2020 рік та Закон України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" №1082-IX таких застережень щодо застосування, як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020 та 2021 роки, відповідно, не містять. Окрім того, колегія суддів зазначає, що Закон України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" №1928-IX застережень щодо застосування, як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2022 рік не містить. Слід зазначити, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2018 - 1762,00 грн. В свою чергу ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" №294-IX встановлено, що станом на 01.01.2020р. прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2102 грн.; ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" №1082-IX встановлено, що станом на 01.01.2021р. прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2270 грн.; ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" №1928-IX встановлено, що станом на 01.01.2022р. прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2481 грн; ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" №1928-IX встановлено, що станом на 01.01.2023р. прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2684 грн Статтею 7 КАС України встановлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Отже, з огляду на правила ч.3 ст.7 КАС України, з 01.01.2020 не підлягають застосуванню положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, як такі, що не відповідають положенням, зокрема Закону №2710-ІХ (правовому акту вищої юридичної сили), згідно з якими прожитковий мінімум, як базовий державний стандарт, був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 19.06.2023 у справі №160/14974/21. Таким чином при визначенні розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням з 01.01.2020 необхідно використовувати прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік). Так, щороку протягом спірного періоду прожитковий мінімум для працездатних осіб, що встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, збільшувався. Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 30.01.2019 № 755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати останню правову позицію Верховного Суду, яка в свою чергу відображена у постановах Верховного Суду від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, від 06.11.2023 у справі № 300/1947/22, від 22.11.2023 у справі № 160/8725/21, від 10.01.2024 у справі № 400/3128/23. За останньою правовою позицією Верховного Суду у подібних правовідносинах розрахунковою величиною для визначення розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня календарного року. Отже, враховуючи викладене, грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 1 січня календарного року. Оскільки з 01 січня 2020-2023 років, збільшувались розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то в розумінні чинного п. 4 постанови № 704 це призводить до збільшення з 01.01.2020 розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, як наслідок, інших складових грошового забезпечення, що вираховуються від розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням. Отже, у період з 02.05.2022 по 20.05.2023 грошове забезпечення позивача має обчислюватися з використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", у період з 01.01.2023 по 19.05.2023 грошове забезпечення позивача має обчислюватися з використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 за Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік". Разом з цим, відповідачем не заперечується, що грошове забезпечення позивача у спірний період визначалось з застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, тобто, всупереч вищенаведеним нормам права та висновкам суду, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог . Окрім того, колегія суддів відповідно до п.2 Постанови №704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Виплата щомісячних додаткових видів грошового забезпечення безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням. Перерахунок розміру посадового окладу та окладу за військовим званням супроводжує здійснення перерахунку (донарахування) усіх видів грошового забезпечення, зокрема, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби. Частиною 2 ст.77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Враховуючи наведені вище висновки, колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено (доказано) правомірність власної бездіяльності у спірних відносинах. Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо незастосування з січня 2020 року по травень 2023 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби при обчисленні ОСОБА_1 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, згідно постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704. Доводи апелянта щодо розгляду справи за участі неналежного відповідача колегія суддів вважає помилковими, оскільки в спірний період з січня 2020 року по травень 2023 позивач проходив службу НОМЕР_2 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ). Верховний Суд неодноразово підтверджував правову позицію в своїх рішеннях (постановах), що саме та військова частина, у списках якої перебуває (або перебував) військовослужбовець, є належним відповідачем у спорах щодо нарахування та виплати грошового забезпечення, компенсацій та інших видів забезпечення. Оскільки НОМЕР_2 прикордонним загоном Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) допущено протиправну бездіяльність у спірних відносинах, то саме останній є належним відповідачем у справі. Посилання в апеляційній скарзі Військової частини НОМЕР_1 на лист Мінсоцполітики від 05.04.2019 за № 790/0/204-19 колегія суддів відхиляє, оскільки листи міністерств, інших органів виконавчої влади не є нормативно-правовими актами, не є джерелом права відповідно до статті 7 КАС України. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції, та не дають підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими. У контексті оцінки доводів апеляційної скарги колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з приписами ч.1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційні скарги без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 по справі № 520/33728/25 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя В.Б. Русанова Судді А.О. Бегунц Я.В. П`янова