Постанова Запорізький апеляційний суд № 336/12477/24
від 06.05.2026НЕ ВЕРХОВНИЙ СУДДата документу 06.05.2026 Справа № 336/12477/24 Запорізький Апеляційний суд ЄУН 336/12477/24 Пр. № 22-ц/807/172/26Головуючий у 1-й інстанції: Коваленко П.Л. Суддя-доповідач: Гончар М.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 травня 2026 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С. суддів Подліянової Г.С., Трофимової Д.А. за участі секретаря Пантюх Ю.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення збитків та моральної шкоди за довготриваюче невиконання судового рішення ВСТАНОВИВ: У грудні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулась з вищезазначеним позовом до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя (т.с. 1 а.с. 1-4), в якому просила стягнути з відповідача на свою користь 186864,74 грн., з яких 3% річних в сумі 44821,00 грн. та інфляційні втрати в сумі 142043,74 грн., а також моральну шкоду в розмірі 120000,00 грн. В обґрунтування свого позову позивач зазначала, що22.08.2017 року між позивачем та відповідачем укладений договір купівлі-продажу двокімнатної квартири АДРЕСА_1 за ціною 331500,00 грн. Вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27.04.2021 ОСОБА_2 визнана винною у скоєнні тяжкого злочину, засуджена за шахрайство та підробку документів. Під час розгляду кримінальної справи ОСОБА_2 визнала, що не будучи власником квартири, по підробленій довідці уклала з ОСОБА_1 договір купівлі-продажу квартири, отримавши від неї 331500,00 грн. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10.12.2021 року, зокрема, витребувано із незаконного володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 . Позивач зазначає, що право власності її, як добросовісного набувача на придбану квартиру припинено у відповідності до ч. 2 ст. 346 ЦК України (на підставі рішення суду з урахуванням вироку суду). Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27.06.2023 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на її користь грошові кошти в розмірі 431500,00 грн. Позивач зазначає, що ОСОБА_2 за обставин, викладених у вироку Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27.04.2021 шляхом обману заволоділа належними їй грошовими коштами в розмірі 331500,00 грн., внаслідок чого вона була позбавлена можливості користуватися цими коштами з 22.08.2017. На виконання рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27.06.2023 видані виконавчі листи, приватним виконавцем Запорізького виконавчого округу Коцинян М.О. відкрито ВП №72575334, ВП №72575322. Тривалий час відповідач ОСОБА_2 не вчинила жодних дій, спрямованих на виконання судового рішення, яке залишається не виконаним. На думку позивача, відповідач ОСОБА_2 , будучи обізнаною про прийняті судом рішення, отримавши відомості про відкриття виконавчих проваджень, усвідомлюючи існування свого обов`язку щодо повернення коштів, щодо виконання судових рішень, щодо виконання вимог приватного виконавця свідомо не повертає кошти, не виконує чинні рішення суду, чим продовжує завдавати позивачу матеріальні збитки та моральну шкоду. Позивач вважає, що розмір моральної шкоди, завданої з вини відповідачки дорівнює 120000,00 грн. і є прямо пов`язаною з довго триваючим неповерненням нею суми боргу з навмисним невиконанням чинного судового рішення. Позивач вказує, що моральна шкода, яка їй завдана, полягає у душевних стражданнях, у порушенні звичного образу життя, з необхідністю вчинення дій, спрямованих на організацію можливостей щодо повернення боргу, щодо неможливості використання належних їй за законом коштів на власні потреби. В автоматизованому порядку для розгляду даної справи визначено суддю першої інстанції Звєздову Н.С. (т.с.1 а.с.36). Ухвалою суду першої інстанції від 13.01.2025 року (т.с.1 а.с.188) цивільну справу за вище зазначеним позовом передано за підсудністю до Комунарського районного суду м. Запоріжжя. Постановою Запорізького апеляційного суду від 26 березня 2025 року (головуючий суддя ОСОБА_5 , судді Кухар С.В. та Онищенко Е.А. - т.с. 1 а.с. 112,113-117) ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 січня 2025 року скасовано, справу направлено до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя для продовження розгляду. В автоматизованому порядку для розгляду даної справи визначено суддю першої інстанції Коваленко П.Л. (т.с.1 а.с.121). Ухвалою суду першої інстанції від 19.05.2025 року (т.с.1 а.с.197-198) звільнено позивача від сплати судового збору за подачу вищезазначеного позову до суду першої інстанції у цій справі, провадження у цій справі відкрито порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Ухвалою суду першої інстанції від 05.06.2025 (т.с.1 а.с.197-198) заяву представника відповідача задоволено, здійснено перехід з розгляду в порядку спрощеного провадження цивільної справи до розгляду справи за правилами загального позовного провадження. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 вересня 2025 року (т.с.2 а.с.1-8) у задоволенні позову позивача у цій справі відмовлено, судові витрати віднесено на рахунок держави. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції у цій справі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, позивач ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі (т.с.2 а.с.12-40) просила рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити у справі нове рішення яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. В автоматизованому порядку 09.10.2025 року для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Онищенка Е.А. та Трофимова Д.А. (т.с.2 а.с.42). Ухвалою апеляційного суду скаргу апелянта залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків (т.с.2 а.с.46), які було усунуто 22.10.2025 шляхом подання клопотання про звільнення від сплати судового збору (т.с.2 а.с.48-74). Ухвалою апеляційного суду звільнено позивача від сплати судового збору за апеляційну скаргу у цій справі в порядку задоволення клопотання останньої, апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито 27.10.2025 року (т.с.2 а.с.76-77), дану справу за апеляційною скаргою призначено до апеляційного розгляду (т.с.2 а.с.78) з урахуванням відповідного навантаження палати з розгляду цивільних справ, які за рішенням загальних зборів суддів Запорізького апеляційного суду з липня 2021 року також приймають участь у розгляді кримінальних проваджень, відповідного штату суддів Запорізького апеляційного суду (10) взагалі. Відповідач ОСОБА_2 через свого представника адвоката Патяк А.С. подала апеляційному суд відзив на вищезазначену апеляційну скаргу позивача у цій справі (т.с. 2 а.с. 85-88). Розгляд цієї справи, призначений апеляційним судом на 28.01.2026 року, не відбувся та був відкладений через перебування судді-члена колегії Онищенка Е.А. в цей день у нетривалій відпустці, яка не давала права його заміни іншим суддею в автоматизованому порядку (довідка т.с. 2 а.с. 89), розгляд цієї справи призначений апеляційним судом з урахуванням відпустки судді-доповідача у період з 16.02.2026 року по 02.03.2026 року включно (довідка т.с. 2 а.с. 100). На виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України (з метою повного та всебічного апеляційного перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій в межах доводів апеляційної скарги позивача) в порядку ст. 81 ч. 7 ЦПК України (суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору з власної інформації, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів) апеляційним судом витребувано, досліджено та підтверджено інформацію сторони відповідача в її відзиві на апеляційну скаргу позивача у цій справі в апеляційному суді (т.с. 2 а.с. 86) про те, що станом на перегляд цієї справи апеляційним судом право власності на вищезазначену квартиру АДРЕСА_1 досі зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 22.08.2017 року (відповіді з Державного реєстру прав на нерухоме майно від 17.03.2026 року т.с. 2 а.с. 118-120). У судовому засіданні 18.03.2026 року (т.с. 2 а.с. 122-126) розпочато апеляційним судом розгляд цієї справи по суті: заслухано доповідь судді - доповідача, пояснення всіх учасників цієї справи, які з`явились, у тому числі в яких сторона відповідача ОСОБА_2 визнала відсутність будь-яких сплат будь-яких сум взагалі з боку останньої на користь позивача ОСОБА_1 з 2017 року по теперішній час, оскільки ОСОБА_2 є пенсіонером, не працює, заощаджень немає та інш., у розгляді цієї справи оголошено перерву за ініціативою апеляційного суду. В автоматизованому порядку 05.05.2026 року суддею Подліяновою Г.С. замінено у цій справі суддю Онищенка Е.А. у зв`язку із тривалою відпусткою останнього (т.с. 2 а.с. 134-135). У дане судове засідання належним чином повідомлені апеляційним судом про дату, час і місце розгляду, у тому числі додатково через своїх представників, що узгоджується із вимогами ст. 130 ч. 5 ЦПК України, сторони у цій справі: позивач ОСОБА_1 , та відповідач ОСОБА_2 (оскільки, остання забажала бути у даному судовому засіданні в залі суду лише слухачем без права голосу через свій поганий стан здоров`я в цей день і час), а також представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Патяк А.С. не з`явилась, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали. Позивач ОСОБА_1 та представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Патяк А.С. про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістили. За змістом ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом. При вищевикладених обставинах, на підставі ст. ст. 371-372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутності сторін та представника відповідача - адвоката Патяк А.С. за присутності представників останніх адвокатів: - Уткіна О.Є. (позивача Сокол Ю.В. т. 2 а.с. 121) та Коваль М.О. (відповідача ОСОБА_2 т.с. 2 а.с. 136). Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні. Заслухавши у даному судовому засіданні доповідь судді-доповідача, додаткові пояснення представників сторін, та зокрема представника ОСОБА_1 адвоката Уткіна О.Є., який у тому числі на запитання апеляційного суду наполягав на тому, що позивач у цій справі вищезазначені заявлені нею суми 3% річних та інфляції, нараховані в порядку ст. 625 ЦК України, просила саме за період з 22.08.2017 року (з дати укладення «недійсної» угоди 22.08.2017 року, після якої, на думку позивача, мала наступити реституція сторін угоди та зокрема: повернення коштів ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у вигляді отриманої вартості цієї квартири у розмірі 331500,00 грн.) по 22.02.2022 року (до початку військової агресії РФ проти України), а не за період після ухвалення судом рішення у справі ЄУН 336/5899/22 від 27.06.2023 року, за яким було стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 431500,00 грн., але про що прямо дійсно не було зазначено позивачем в її вищезазначеному позові у цій справі у резолютивній частині останнього (т.с. 1 а.с. 4), але що вбачається із розрахунків позивачем цих сум 3 % та інфляції в порядку ст. 625 ЦК України, які були додатком до цього позову позивача у цій справі у суді першої інстанції (т.с. 1 а.с. 29-34), позивач вважає, що право на нараховування сум, передбачених ст. 625 ЦК України у неї виникло саме з дати укладення «недійсної» угоди 22.08.2017 року і тут мається на увазі рішення суду не 2023 року, а - 2021 року за позовом ОСОБА_6 , за яким саме було визнано недійсною угоду ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з дати її укладення 22.08.2017 року; також, дійсно за ОСОБА_1 з дати «недійсної» угоди 22.08.2017 року з ОСОБА_2 і по теперішній час досі зареєстровано право власності на вищезазначену квартиру АДРЕСА_1 ; також ОСОБА_1 із своїми членами сім`ї цією квартирою досі користується, оскільки рішення суду від 2021 року про витребування цієї квартири на користь ОСОБА_4 досі не виконано, але це не впливає на правильність вирішення судом саме цієї справи по суті; ОСОБА_2 досі не повернула ОСОБА_1 кошти у вигляді отриманої вартості вищезазначеної квартири за «недійсною» угодою у розмірі 331500,00 грн після 22.08.2017 року, навіть частково; перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню у цій справі з таких підстав. В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 374 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (п.1).…змінити рішення (п.2). Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За змістом ст. 376 ЦПК України підставами для …зміни рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (ст. 376 ч. 4 ЦПК України). В силу вимог ст. 258 ч. 1 п. 2, 3 ЦПК України судовими рішеннями є рішення, постанови. За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України в редакції Закону України № 4173-IX від 19.12.2024, який набрав законної сили з 08.02.2025 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги ухвалює постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу. Встановлено, що суд, першої інстанції, правильно відмовляючи у задоволенні позову позивача у цій справі, правильно керувався ст. ст. 12 - 13, 76-81, 141, 247, 263-265, 279, 354, 355 ЦПК України та правильно виходив із такого. Судом першої інстанції було правильно встановлено, що вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 27.04.2021 у кримінальному провадженні ЄУН № 333/4697/20 (копія - т.с. 1 а.с. 5-8) ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні кримінальних правопорушень за ч. 3 ст. 190, ч. 4 ст. 358 КК України. З мотивувальної частини вироку слідує, що ОСОБА_2 по підробленій довідці продала ОСОБА_1 квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 (ст. 82 ч. 1 ЦПК України «Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню»). Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10.12.2021 року в іншій цивільній справі ЄУН № 336/3554/20 (копія т.с. 1 а.с. 9-8), зокрема, витребувано із незаконного володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_1 . В подальшому, рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27.06.2023 року в іншій цивільній справі ЄУН №336/5899/22 (копія т.с. 1 а.с. 17-20) з ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 431500, 00 грн. За змістом цього рішення слідує, що ця сума складається з 331500,00 грн суми грошових коштів, сплачених ОСОБА_1 при придбанні квартири та 100000,00 грн суми завданої моральної шкоди. Крім того, судом стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1000,00 грн., рішення суду набрало законної сили 10.08.2023. На виконання рішення суду, 10.08.2023 року Шевченківським районним судом м. Запоріжжя видано відповідні виконавчі листи (копії т.с. 1 а.с. 21, 23), на підставі яких 21.08.2023 року приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Коциняном М.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №72575334 (копія т.с. 1 а.с. 24) та постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №72575322 (копія -т.с. 1 а.с. 22). Цього ж дня вказані провадження були об`єднані в одне зведене виконавче провадження №72580299. Зазначене також підтверджується Інформацією з Єдиного реєстру боржників (т.с. 1 а.с. 25). Судом першої інстанції також правильно було досліджено та перевірено в Автоматизованій системі виконавчих проваджень інформацію щодо виконавчих проваджень ВП №72575334 та ВП №72575322: їх стан на день розгляду справи зупинений, так само як і на 12.12.2024, що встановлено з наданої позивачем роздруківки (а.с. 1 а.с. 26-28). Відповідач ОСОБА_2 та її представник не заперечували щодо обізнаності з судовим рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя, за яким з відповідача стягнуто на користь позивача ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 431500,00 грн. та 1000,00 грн. судового збору. За загальним правилом ст. ст. 15 - 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один зі способів, визначених ч. 2 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 76 цього Кодексу доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі письмових, речових та електронних доказів, висновків експертів та показаннями свідків. Згідно з положеннями ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 ЦК України). Згідно із ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, але також завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі й інші юридичні факти. Суд першої інстанції також правильно зазначав, що завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між суб`єктом, який таку шкоду завдав, і потерпілим. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим. За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Судове рішення про стягнення таких коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв`язку із завданням ним шкоди кредитору. За приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Також, суд першої інстанції на підставі вищезазначених правильно встановлених фактичних обставин цієї справи, правильно встановив, що позивач ОСОБА_1 , як на підставу для задоволення позову, посилалась на те, що відповідач, будучі обізнаною про прийняті судом рішення, отримавши відомості про відкриття виконавчих проваджень, усвідомлюючи існування свого обов`язку щодо повернення коштів, щодо виконання судових рішень, щодо виконання вимог приватного виконавця свідомо не повертає кошти, чим продовжує завдавати позивачу матеріальні збитки та моральну шкоду. Відповідно до положення статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання. Проте, при цьому, суд першої інстанції помилково вважав, що позивач ОСОБА_1 просила у цій справі стягнути кошти за довготривале невиконання судового рішення, яке набрало законної сили 10.08.2023 року(копія т.с. 1 а.с. 17-20), надаючи розрахунки збитків у вигляді 3% річних та інфляційних втрат за період з 23.08.2017 по 23.02.2022 (зміст оскаржуваного рішення т.с. 2 а.с. 5), тобто за період, який передував прийняттю такого рішення, за період коли таке рішення фактично не існувало. Відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Тому, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову позивача у цій справі в частині стягнення 3 % річних та інфляції в порядку ст. 625 ЦК України у цій справі саме з вищезазначених підстав. Хоча, апеляційним судом встановлено, що суд першої інстанції мав відмовити позивачу ОСОБА_1 у задоволенні її вищезазначеного позову у цій справі в межах заявлених у цій справі нею позовних вимог в частині стягнення за період з 22.08.2017 року по 22.02.2022 року з відповідача ОСОБА_2 186864,74 грн., з яких: 3% річних в сумі 44821,00 грн. та інфляційні втрати в сумі 142043,74 грн. з інших підстав, а саме: через відсутність правових підстав (безпідставність) взагалі нарахування позивачем останніх. Оскільки, апеляційним судом встановлено, що при вищевикладених правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставинах цієї справи, право ОСОБА_1 саме на повернення їй цих коштів від ОСОБА_2 виникло: - не з 22.08.2017 року - визнання недійсним договору купівлі-продажу вищезазначеної квартири АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , з дати його укладення 22.08.2017 року за рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10.12.2021 року в іншій справі ЄУН № 336/3554/20 за позовом ОСОБА_4 , яка не була стороною цього договору, та відповідно, в цій іншій справі саме реституція (відновлення) - повернення сторонами угоди саме одна одній всього одержаного за недійсним правочином (договором) для відновлення стану, який існував до порушення, а саме: повернення ОСОБА_1 вищезазначеної квартири ОСОБА_2 , а також повернення ОСОБА_2 коштів 331500,00 грн. ОСОБА_8 ) не могла застосовуватись і не застосовувалась; право власності на вищезазначену квартиру було визнано та квартира була витребувана у ОСОБА_1 на користь іншої особи ОСОБА_4 ; тобто, саме за вищезазначеним рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10.12.2021 року в іншій справі ЄУН № 336/3554/20 у ОСОБА_9 перед ОСОБА_1 будь-яких грошових зобовязаніь, які б підлягали примусовому виконанню, ще не могло виникнути і не виникло; - а лише - з 27.06.2023 року, коли ОСОБА_1 стягнула ці кошти 331500,00 грн. та інші суми вже як шкоду, завдану їй злочином ОСОБА_2 при вищевикладених правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставинах цієї справи; - однак, позивач ОСОБА_1 у цій справі про стягнення сум в порядку ст. 625 ЦК України після 27.06.2023 року не заявляла взагалі, а наполягала саме на стягненні з ОСОБА_2 вищезазначених заявлених нею суми 3% річних та інфляції, нарахованих в порядку ст. 625 ЦК України саме за період з 22.08.2017 року (з дати укладення «недійсної» угоди 22.08.2017 року, після якої, на думку позивача, мала наступити реституція сторін угоди - ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , та зокрема: - повернення коштів ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у вигляді отриманої вартості цієї квартири у розмірі 331500,00 грн.) по 22.02.2022 року (до початку військової агресії РФ проти України), що у тому числі підтвердив додатково у даному судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 адвокат Уткін О.Є. у даному судовому засіданні у цій справі в апеляційному суді (звукозапис судового засідання наявний у матеріалах цієї справи). І хоча, в силу вимог ст. 20 ч. 1 ЦК України право на захист ОСОБА_1 здійснює у цій справі на свій розсуд. Проте, здійснюючи правосуддя, суд захищає права…фізичних осіб… у спосіб, визначений законом… (ст. 5 ч. 1 ЦПК України). В силу вимог ст. 13 ч. 1 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог… В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ст. 367 ч. 6 ЦПК України). При цьому, апеляційний суд погоджується із доводами представника позивача у цій справі в апеляційному суді про те, що наявність зареєстрованого права власності на вищезазначену квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 22.08.2017 року по теперішній час (відповіді з Державного реєстру прав на нерухоме майно від 17.03.2026 року т.с. 2 а.с. 118-120), а також користування цією квартирою ОСОБА_1 та членами сім`ї останньої, є правовідносинами між ОСОБА_1 та ОСОБА_10 , які не впливають на правильність вирішення цієї справи судом по суті у правовідносинах між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Що стосується позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 120000,00 грн., то суд першої інстанції дійшов правильного висновку у цій справі про таке. За змістом ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Тобто, ч.1 ст. 1167 ЦК України визначає: по-перше, відповідальну за моральну шкоду особу, а саме: особу, яка її завдала; та по-друге, загальні умови відшкодування моральної шкоди і серед інших, наявність вини заподіювача, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок, як елемент цивільного правопорушення, виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода наслідком. При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки зaподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Разом з тим, згідно зі ст. 23 ЦК України, особамає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. У відповідності до пункту 3 постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Пунктом 5 вказаної Постанови визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілої, тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне за власною ініціативою чи за зверненням потерпілої спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості (пункт 9 вказаної Постанови). Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Вказаний висновок викладений в Постанові Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 638/8636/17-ц. Таким чином, суд першої інстанції правильно зазначав, що відповідальність за шкоду вимагає встановлення складу правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Факт наявності моральної шкоди потребує доведення у встановленому законом порядку, оскільки така шкода є самостійним видом шкоди, і умовою цивільно-правової відповідальності. Суд першої інстанції правильно встановив, що позивач ОСОБА_1 просила у цій справі стягнути з ОСОБА_2 моральну шкоду, завдану невиконанням відповідачем судового рішення, яка полягає у необхідності вчиняти дії для повернення боргу, неможливості використання коштів на власні потреби, душевних стражданнях та порушенні звичного образу життя. Відповідно до статті 81 ЦПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Станом на теперішній час рішення суду не виконано. Ця обставина не може бути єдиною й безумовною підставою для відшкодування позивачу моральної шкоди, оскільки доведенню підлягають не лише факт порушення, але і факт завдання такими діями чи бездіяльністю моральної шкоди. Судом першої інстанції було правильно встановлено, що позивачем ОСОБА_1 не надано доказів на підтвердження наявності заподіяної їй шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями відповідача, що на підставі статті 81 ЦПК України, є процесуальним обов`язком позивача. Отже, судом першої інстанції будо правильно встановлено, що оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту заподіяння їй моральних страждань чи втрат немайнового характеру, і відповідно, заподіяння моральної шкоди, розмір якої є значним, проте ніяк не обґрунтований, суд першої інстанції правильно вважав за необхідне у задоволенні позовних вимог позивача у цій частині також відмовити з вищенаведених підстав. В іншій частині доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 дублюють доводи її позову у суді першої інстанції, які є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі, з урахуванням змін апеляційного суду цією постановою. Апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги позивача. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України). В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Проте, докази, передбачені ст. 367 ч. 3 ЦПК України, у цій справі стороною позивача апеляційному суду не надані. Не можуть бути доказами, передбаченим ст. 367 ч. 3 ЦПК України, докази, подані позивачем апеляційному суду до її вищезазначеного клопотання про звільнення позивача від сплати судового збору за вищезазначену апеляційну скаргу у цій справі, які містять інформацію щодо її сімейного та майнового стану (т.с. 2 а.с. 15-39, 49-74), яке було задовлено аеляційним судом ухвалою від 27.10.2025 року (т.с. 2 а.с. 76-77). При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 лише частково ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи. За таких обставин, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 вересня 2025 року у цій справі змінити, виклавши мотивувальну частину останнього в редакції цієї постанови. Також, в разі лише часткового задоволення апеляційної скарги позивача при вищевикладених обставинах, остання не має права в порядку ст. 141 ч. ч. 1, 13 ЦПК України права на компенсацію за рахунок відповідача будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом. Разом із цим, апеляційний суд вважає за доцільне роз`яснити ОСОБА_1 її право у подальшому вирішувати у позасудовому чи судовому порядку окремо від цієї справи питання про стягнення з ОСОБА_2 сум в порядку ст. 625 ЦК України за невиконання грошового зобов`язання у розмірі 431500,00 грн. тощо, яке виникло саме на підставі вищезазначеного рішення суду від 27.06.2023 року в іншій цивільній справі ЄУН №336/5899/22 тощо. Керуючись ст.ст. 12, 81-82, 89, 367-368, 371 372, 374 - 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 вересня 2025 року у цій справі змінити, виклавши мотивувальну частину останнього в редакції цієї постанови. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повна постанова апеляційним судом складена 20.05.2026 року. Головуючий суддяСуддяСуддя Гончар М.С. Подліянова Г.С. Трофимова Д.А.