Постанова 4803 № 185/3748/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/654/26 Справа № 185/3748/23 Суддя у 1-й інстанції - Юдіна С. Г. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 травня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючої - Городничої В.С., суддів: Петешенкової М.Ю., Макарова М.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в м.Дніпрі справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Калініна Сергія Костянтиновича на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 червня 2025 року у складі судді Юдіної С.Г. по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ВСТАНОВИЛА: У березні 2023 року ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором (а.с. 2-5), в обґрунтування якого посилалось на те, що 10.04.2021 року між ТОВ «ФК «Інвеструм» та відповідачкою було укладено кредитний договір №05902-04/2021, який підписано електронним підписом позичальниці, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора і був надісланий на номер мобільного телефону відповідачки. 29.12.2021 року між ТОВ «ФК «Інвеструм» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №29122021, у відповідності до умов якого ТОВ «ФК «Інвеструм» передало (відступило) ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» прийняло належні ТОВ «ФК «Інвеструм» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників до вищевказаного договору факторингу, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до відповідачки в сумі 34 000,00 грн, з яких: 8 500,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 25 500,00 грн - сума заборгованості за відсотками. Враховуючи викладене, позивач просив суд стягнути стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором №05902-04/2021 від 10.04.2021 року у розмірі 34 000,00 грн, а також стягнути з відповідача понесені судові витрати. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 червня 2025 року позовну заяву ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором №05902-04/2021 від 10.04.2021 року в сумі 34 000 (тридцять чотири тисячі) гривень 00 копійок, з яких: 8 500, 00 грн заборгованість за основною сумою боргу; 25 500,00 грн заборгованість за відсотками. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» судові витрати у розмірі 2 417 (дві тисячі чотириста сімнадцять) грн 65 коп (а.с. 134-136). Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 через свого представника адвоката Калініна С.К. подала апеляційну скаргу (а.с. 147-156), посилаючись на неповне з`ясування всіх обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, а також на порушення норм процесуального та невірне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» відмовити в повному обсязі та стягнути судові витрати по справі. ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» скористалось своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін (а.с. 177-185). Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду скасувати з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог враховуючи наступне. Задовольняючи позов ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості та доведеності. Однак погодитися з такими висновками суду в повній мірі неможливо, оскільки суд дійшов них за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду. Встановлено, що між ТОВ «ФК «Інвеструм» та ОСОБА_1 10.04.2021 року був укладений договір про надання фінансового кредиту №05902-04/2021 на суму 8 500,00 грн. Доказів видачі коштів у позику відповідачу за вказаним вище договором суду не представлено, клопотання про витребування відповідних доказів судом - не заявлено. На підтвердження позовних вимог надано копію укладеного між ТОВ «ФК «Інвеструм» і ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» 29.12.2021 договору факторингу №29122021 за умовами якого ТОВ «ФК «Інвеструм» відступив на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників, зокрема, за договором про надання фінансового кредиту №05902-04/2021 від 10.04.2021 року. Згідно з розрахунком позивача, відповідачу нарахована заборгованість за договором про надання фінансового кредиту №05902-04/2021 від 10.04.2021 року в розмірі 34 000,00 грн, з яких: - 8 500,00 грн - сума заборгованості по основному боргу; - 25 500,00 грн - сума заборгованості по відсоткам. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів. Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України). Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Позивачем до суду надані докази щодо укладення кредитного договору з відповідачем ОСОБА_1 , де зазначено, що його підписання здійснено клієнтом за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Разом з тим, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів надання відповідачу кредитних коштів за умовами вказаного вище договору, зокрема, платіжної інструкції, меморіального ордеру, виписки з особового рахунку, тощо. Згідно правової позиції, яка була висловлена у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 у справі №161/16891-15 (провадження №61-517св18), банк зобов`язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Розрахунок заборгованості, що наданий разом з позовною заявою, не є первинним документом, який підтверджує видачу позичальнику кредиту, користування ним, а, отже сам по собі не є належним доказом наявності заборгованості. Розрахунок складений самим позивачем, а тому інформація, зазначена у ньому, за умови відсутності первинних документів щодо видачі кредитних коштів, не може бути належним доказом отримання ОСОБА_1 коштів у кредит та наявності заборгованості перед позивачем. Надана позивачем інформаційна довідка №834/05 від 29.05.2023 року не є належним та достатнім доказом на підтвердження перерахування позичальнику кредитних коштів, оскільки у вказаній довідці відсутні відомості за яким саме кредитним договором здійснено перерахування суми 8 500,00 грн, також в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що картка № НОМЕР_1 на яку перераховані кредитні кошти, емітована ім`я відповідача. Позивачем клопотання про витребування відповідних доказів судом - не заявлено. Колегія також зауважує, що в апеляційній скарзі відповідач заперечує щодо позовних вимог, зазначила, зокрема, про недоведеність позовних вимог, видачі кредитних коштів та недоведеність набуття права вимоги позивачем. Отже, позивачем не доведено належними та допустимими доказами видачі відповідачу грошових коштів у кредит (позику), а також зарахування на користь останнього грошових коштів на його банківську картку/рахунок, тощо. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно ч. 1 ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. У постановах Верховного Суду від 02 листопада 2021 року №905/306/17, від 29 червня 2021 року у справі №753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі №334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі № 5026/886/2012 викладено висновки, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором. Проте, наявна в матеріалах справи копія договору факторингу №29122021 від 29.12.2021 року не містять всіх сторінок договору, що позбавляє суд дослідити його зміст у повному обсязі та встановити дійсні умови вказаного договору, за яким, як стверджує позивач, відбулося відступлення права грошової вимоги за кредитним договором укладеним між ТОВ «ФК «Інвеструм» та ОСОБА_1 , а тому позивач не має права вимагати від ОСОБА_1 сплати заборгованості за вказаним правочином. Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин. ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» просило також розгляд справи здійснювати за відсутності представника позивача, клопотання про надання суду додаткових доказів, витребування відповідних доказів та інших документів не заявляв. Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності, приймаючи до уваги недоведеність видачі позикодавцем відповідачу кредитних коштів за умовами договору про надання фінансового кредиту №05902-04/2021 від 10.04.2021 року, у зв`язку з чим, недоведеність наявності заборгованості; враховуючи також непредставлення позивачем достатніх доказів набуття ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» прав вимоги за вказаним договором, колегія дійшла висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача за вказаним договором заборгованості, у зв`язку з недоведеністю позовних вимог. На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, не надав належної оцінки представленим у справі доказам, дійшов безпідставного висновку про доведеність позовних вимог, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні позовних вимог. За змістом ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Приймаючи до уваги відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, з позивача на користь відповідача підлягають стягненню судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3 633,60 грн. Також, ОСОБА_1 у відзиві на позов зазначила орієнтовний розрахунок судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн, які підтверджені належними доказами наявними в матеріалах справи, та які просить стягнути з позивача. Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу. Відповідно до частин першої-четвертої статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності. Крім того, попереднє визначення суми судових витрат надає можливість судам у визначених законом випадках здійснювати забезпечення судових витрат та своєчасно (під час прийняття рішення у справі) здійснювати розподіл судових витрат. З огляду на викладене вище відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов`язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат. За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Згідно з частиною восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі №755/9215/15 (провадження №14-382цс19) зазначено, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виокремити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх не співмірності. Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. У постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року в справі №757/29103/20 (провадження №61-11792св21) зазначено, що у разі підтвердження обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, обґрунтованості їх вартості, витрати за такі послуги підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України). Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв`язку із розглядом конкретної справи. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач у суді першої інстанції заявила про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000 грн. На підтвердження цих вимог відповідач надала копію договору про надання професійної правничої (правової) допомоги від 14.05.2023 року №б/н/23, укладеного між адвокатом Адвокатського бюро «Калінін та партнери» в особі адвоката Калініна С.К. та ОСОБА_1 з додатком до нього; акт виконаних робіт (наданих послуг) від 23.05.2023 року відповідно до якого сторони підтвердили факт надання Адвокатським бюро «Калінін та партнери» та прийняттям клієнтом юридичних послуг відповідно до положень укладеного ними договору про надання професійної правничої (правової) допомоги від 14.05.2023 року №б/н/23, сума наданих послуг складає 6 000 грн. А також надала платіжні інструкції на підтвердження оплати наданої правничої допомоги. Також, відповідач в апеляційній скарзі заявила про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 грн в суді апеляційної інстанції. На підтвердження таких витрат надала копію договору про надання професійної правничої (правової) допомоги від 08.07.2025 року №б/н/25, укладеного між адвокатом Адвокатського бюро «Калінін та партнери» в особі адвоката Калініна С.К. та ОСОБА_1 з додатком до нього; акт виконаних робіт (наданих послуг) від 29.07.2025 року відповідно до якого сторони підтвердили факт надання Адвокатським бюро «Калінін та партнери» та прийняттям клієнтом юридичних послуг відповідно до положень укладеного ними договору про надання професійної правничої (правової) допомоги від 08.07.2025 року №б/н/25, сума наданих послуг складає 4 000 грн. А також надала платіжні інструкції на підтвердження оплати наданої правничої допомоги. Щодо ненадання доказів оплати витрат на правничу допомогу колегія суддів звертає увагу на те, що оскільки розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Аналогічних висновків дійшла ВП ВС у постанові від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц, ОП КГС ВС від 03.10.2019 року у справі №922/445/19. У відповіді на відзив на позов та у відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначав про те, що витрати на правничу допомогу не відповідають критеріям розумності та співмірності. Разом з цим, апелянтом не наведено обставин на спростування співмірності витрат на правничу допомогу заявлених у даній справі. Відповідно до частин 1, 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги та відмову у задоволенні позову, витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають стягненню з позивача на користь відповідача у розмірі 10 000,00 грн за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанцій. Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення місцевого суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376, 382-383 ЦПК України, колегія суддів, УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Калініна Сергія Костянтиновича задовольнити. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 червня 2025 року скасувати з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі, а саме: сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 3 633,60 грн та витрати на правничу допомогу адвоката за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанцій у розмірі 10 000,00 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено «20» травня 2026 року. Головуючий: В.С. Городнича Судді: М.Ю. Петешенкова М.О. Макаров