Постанова 4813 № 522/26609/25-Е

Номер провадження: 22-ц/813/6280/26 Справа № 522/26609/25-Е Головуючий у першій інстанції Федчишена Т. Ю. Доповідач Лозко Ю. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19.05.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Лозко Ю.П., суддів: Кострицького В.В., Назарової М.В., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 26 березня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів на дитину, зміну способу їх стягнення, збільшення розміру додаткових витрат на дитину, стягнення сум індексації аліментів та додаткових витрат на дитину, стягнення пені за прострочення сплати аліментів та додаткових витрат встановив: 08 грудня 2025 року засобами електронного зв`язку через підсистему «Електронний Суд» ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Афтеній А.В., звернулася до суду з вказаним вище позовом. 29 січня 2026 року засобами електронного зв`язку через підсистему «Електронний Суд» представник відповідача ОСОБА_2 , адвокат Слободянюк В.О., звернулася з клопотанням про зупинення провадження у справі, посилаючись на те, що 21 грудня 2022 року відповідач призваний на військову службу за мобілізацією та виконує бойові завдання у бойовій обстановці в районі проведення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримуванні збройної агресії російської федерації в Донецькій області. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 26 березня 2026 року зупинено провадження у справі до припинення перебування ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України. Зобов`язано ОСОБА_2 невідкладно повідомити суд про припинення обставин, що стали підставою для зупинення провадження у справі. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Афтеній А.В., просить скасувати ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 26 березня 2026 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. За доводами апеляційної скарги відповідач не здійснює представництво своїх інтересів у суді особисто, а реалізує свої процесуальні права через уповноваженого представника, що підлягає обов`язковому врахуванню судом під час вирішення питання про зупинення провадження у справі. Відповідач протягом останнього часу систематично користувався професійною правничою допомогою, зокрема: у червні 2025 року - при подачі заяви про зупинення виконавчого провадження у рамках виконавчого провадження № 60236653; у червні - липні 2025 року під час переговорів з ОСОБА_1 та її представником (адвокатом Афтеній А.В.) з метою вирішення питання щодо зупинення здійснення виплат ОСОБА_2 по погашенню заборгованості по аліментах; у вересні 2025 року при підготовці та поданні заяви про скасування судового наказу, виданого за заявою другої дружини ОСОБА_2 про стягнення аліментів на їх двох спільних дітей (справа № 522/19147/25); а також у цій справі. Отже, відповідач має реальну можливість здійснювати належний захист своїх прав та інтересів через представника, а тому відсутні підстави для зупинення провадження у справі. Сукупний розмір аліментів та додаткових витрат на дитину, який встановлений на сьогоднішній день (4400 грн), явно недостатній для покриття потреб дитини, а тому справа про стягнення з ОСОБА_2 пені за прострочення сплати аліментів, інфляційних втрат та збільшення розміру аліментів не може бути відкладена в часі на невизначений період. Зупинення провадження у справі призведене до істотного порушення найкращих інтересів малолітньої дитини та створює високу ймовірність того, що дитина протягом невизначеного часу фактично не отримуватиме належного їй утримання, що є неприпустимим з огляду на пріоритет захисту прав та інтересів дитини. На вказану апеляційну скаргу, ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Слободянюк В.О., подав відзив, у якому посилаючись на законність та обґрунтованість судового рішення, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскаржувану ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. Звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2025 року у справі №754/947/22 відступила від висновків Верховного Суду, зокрема сформульованих у постанові від 13 березня 2025 року №557/1226/23, на яку посилається скаржниця, як на підставу задоволення вимог апеляційної скарги. Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1,5,6,9,10,14,19,37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 18 травня 2026 року, з огляду на положення ч. 2 ст. 369 ЦПК України, розгляд цієї справи призначено в порядку письмового провадження за матеріалами, що містяться у справі, зважаючи на те, що предметом апеляційного оскарження є ухвала суду про зупинення провадження у справі, право на апеляційне оскарження якої регламентовано п. 14 ч. 1 ст. 353 ЦПК України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав. Зупиняючи провадження у справі суд першої інстанції, врахувавши правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2025 року у справі №522/17172/25-Е, виходив із того, що відповідач ОСОБА_2 перебуває на військовій службі в складі Збройних Сил України, постійно виконує бойові завдання у бойовій обстановці та забезпечує стримування збройної агресії проти України у період воєнного стану, запровадженого у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України, що позбавляє його можливості в повній мірі користуватися процесуальними правами, у тому числі через представника, існують обставини відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, що унеможливлюють продовження розгляду даної справи та наявність яких є підставою для зупинення провадження у справі, а тому суд, враховуючи, що зупинення провадження у справі з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, є обов`язком суду, тому суд дійшов висновку про необхідність зупинення провадження у справі до припинення перебування відповідача у складі Збройних Сил України. З такими висновками суду першої інстанції, погоджується колегія суддів з огляду на таке. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція)). Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, N 19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року). Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи (пункт 10 частини третьої статті 2 ЦПК України). Дотримання розумних строків розгляду справи є важливим та одним з пріоритетних принципів цивільного судочинства. Поряд із цим існують обставини, за яких суд має право або ж зобов`язаний зупинити провадження у справі. Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення всіх процесуальних дій у справі, зумовлене настанням певних визначених законом обставин, що перешкоджають подальшому руху справи до їх усунення. Зупинення провадження у справі не повинне розглядатися як невиправдане затягування строків розгляду справи і застосовується лише за обставин, визначених процесуальним законом в інтересах виконання завдань судочинства. Дотримання судом процесуальних норм під час зупинення провадження у справі сприяє дотриманню принципу юридичної визначеності, оскільки сторони мають право очікувати, що ці норми будуть застосовані. У цивільному процесі підстави зупинення провадження регламентовані статтями 251 та 252 ЦПК України. Стаття 251 ЦПК України встановлює обов`язок для суду зупиняти провадження у справі на відміну від статті 252 ЦПК України. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі ЗСУ або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Зазначена норма права забезпечує дотримання фундаментальних засад правосуддя, гарантованих як Конституцією України, так і статтею 6 Конвенції, а саме: права на доступ до суду та права на справедливий розгляд справи. У цьому випадку це стосується реалізації процесуальних прав військовослужбовців у судочинстві. Особи, які мобілізовані на військову службу у період воєнного стану, виконують конституційний обов`язок із захисту України від збройної агресії. Військові формування у період воєнного стану діють у єдиній організаційній структурі з метою виконання завдань, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Отже, правила, визначені пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України, мають для суду визначальний характер. Формулювання «суд зобов`язаний» не дозволяє суду діяти на власний розсуд. Щодо тлумачення терміну «переведені на воєнний стан» Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 листопада 2025 року в справі N 754/947/22 зазначила, що Указом Президента України введено воєнний стан на всій території України. Цим же Указом на військове командування усіх рівнів покладено обов`язок здійснювати заходи, необхідні для забезпечення оборони України. Профільне законодавство, зокрема Закони України від 21 жовтня 1993 року N 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та від 06 грудня 1991 року N 1932-XII "Про оборону України", хоч і не використовує термін "переведення на воєнний стан", натомість оперує поняттям "переведення на організацію і штати воєнного часу". Така трансформація військових формувань є одним із ключових заходів, що вживаються у випадку введення в державі воєнного стану та загальної мобілізації. З моменту оголошення загальної мобілізації та введення воєнного стану ЗСУ та інші утворені відповідно до закону військові формування переводяться в спеціальний правовий режим функціонування в цілому. Це виключає необхідність у додатковому з`ясуванні питання щодо переведення певної військової частини "на воєнний стан". Юридичний статус з`єднань, військових частин, підрозділів та інших складових структури ЗСУ та інших військових формувань, що функціонують в умовах воєнного стану, не залежить від місця їх дислокації чи характеру виконуваних ними завдань, як-то перебування в районі воєнних (бойових) дій та участь в них. Водночас приписи пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України не пов`язують можливість застосування цієї норми права з умовою перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - військовослужбовця у військовій частині, що залучена до ведення безпосередніх бойових дій. До того ж військовослужбовець упродовж особливого періоду може в будь-який момент бути відрядженим до військової частини, задіяної до таких дій (підпункт 4-1 пункту 251 розділу XIV Положення про проходження громадянами України військової служби у ЗСУ, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року N 1153/2008). Сучасні форми та способи ведення війни, виконання бойових завдань вимагають участі у бойових діях та захисті суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України не тільки по умовній лінії фронту. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення ЗСУ та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що "переведені на воєнний стан" для цілей застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм. Упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації для застосування судом пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд має отримати докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі. Системне тлумачення пункту 2 частини першої статті 251 та статті 254 ЦПК України дозволяє зробити висновок про те, що підставами для поновлення зупиненого на підставі цієї процесуальної норми права провадження у справі можуть бути: припинення, у тому числі призупинення, перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі у складі ЗСУ або інших утворених відповідно до закону військових формувань під час дії воєнного стану в Україні; припинення воєнного стану в Україні, навіть якщо відповідні особи продовжують військову службу у певній військовій частині, якщо тільки ця військова частина не залишається переведеною на воєнний стан через запровадження / збереження цього стану для певної території України або не залучена до проведення антитерористичної операції. За нинішньої редакції пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України в суду є обов`язок, а не право зупинити провадження у справі в разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі ЗСУ або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Тож норма пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, яка встановлює обов`язок суду зупинити провадження, є спеціальною захисною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов`язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 65 Конституції України) об`єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси. За таких умов розсуд суду є доволі обмеженим у тому, щоб не застосовувати таке обов`язкове зупинення провадження у судовій справі. Водночас обов`язок суду зупинити провадження не повинен тлумачитися всупереч волі та інтересам військовослужбовця як учасника цивільного процесу. Тож застосовувати пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України не можна тоді, коли це безпосередньо суперечить інтересам військовослужбовця, який звернувся до суду як позивач та вимагає судового захисту його прав, свобод та/або інтересів, а так само військовослужбовця як відповідача чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, який прагне продовження розгляду справи по суті за його відсутності. Тобто ключовим під час вирішення питання про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України є саме воля військовослужбовця як сторони чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. Такі висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12 листопада 2025 року в справі N 754/947/22. Тобто суд зобов`язаний за заявою військовослужбовця зупинити провадження в справі, незалежно від категорії спору. Оскільки висновок Великої Палати Верховного Суду є обов`язковим для застосування, місцевий суд правильно застосував цю правову позицію. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Із матеріалів справи убачається, що 29 січня 2026 року представник відповідача ОСОБА_2 , адвокат Слободянюк В.О. звернулася з клопотанням про зупинення провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України, до якої долучила довідку про перебування ОСОБА_2 на військовій службі за мобілізації, починаючи з 25 серпня 2025 року, а також довідку у якій зазначено про те, що: « ОСОБА_2 постійно виконує бойові завдання у бойовій обстановці в районі проведення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримуванні збройної агресії російської федерації в Донецькій області. Посада, яку обіймає ОСОБА_2 передбачає обов`язкове використання транспортних засобів та спеціалізованої військової техніки, у тому числі в умовах бойових дій». Отже, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив клопотання відповідача ОСОБА_2 про зупинення провадження в справі на час проходження ним військової служби за наведених у пункті 2 частини першої статті 251 ЦПК України підстав, що узгоджується з постановою Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2025 року в справі № 754/947/22. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач користується послугами представника, тому проходження ним військової служби не є підставою для зупинення провадження у справі колегія суддів відхиляє, з огляду на таке. Відповідно до частин першої, другої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника. За правилом частини першої статті 65 ЦПК України учасниками судового процесу, крім учасників справи та їхніх представників, є помічник судді, секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, експерт з питань права, перекладач, спеціаліст. Наведені норми права визначають право учасника судового процесу брати участь в справі особисто та (або) через представника, тобто передбачена конструкція такої участі: особиста участь в судовому процесі учасника справи; участь учасника справи разом з представником (представниками); участь в справі лише представника (представників). Вказане є гарантованим правом, яке не може бути жодним чином звужено чи обмежено судом, крім тих випадків (застережень), які визначені законом, як то частина п`ята статті 130, частина сьома статті 272 ЦПК України. Отже, клопотання учасника справи, який є військовослужбовцем, про зупинення провадження в справі, за наявності належних документів про перебування вказаної особи в складі Збройних Сил України, підлягає задоволенню. Ураховуючи, що а ні зміст ст. 252 ЦПК України, а ні постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22, не містять винятків щодо певних категорій справ, зупинення у яких не допускається, з огляду на специфічний характер спірних правовідносин, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується колегія суддів, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав зупинення провадження у цій справі, не зважаючи на категорію спору. Посилання скаржниці на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 13 березня 2025 року у справі №557/1226/23, колегія суддів відхиляє, оскільки від нього відступила Велика Палата Верховного Суду від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22. Інші доводи апеляційної скарги вказаних висновків не спростовують, вони зводяться до власного тлумачення норм права та незгоди з судовим рішенням і спростовуються матеріалами справи. Суд враховує позицію ЄСПЛ, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява N 65518/01, пункт 89), "Проніна проти України" (заява N 63566/00, пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення в справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), пункт

29. Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає вірними та обґрунтованими вказані вище висновки суду з якими не погоджується скаржниця. Доказів які б спростували правильні висновки суду скаржницею не надано. Порушень судом норм процесуального права колегією суддів не встановлено. Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення вказаного питання. За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування ухвали суду, з мотивів наведених у апеляційній скарзі. У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 26 березня 2026 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий Ю.П. Лозко Судді: М.В. Назарова В.В. Кострицький