Постанова Київський апеляційний суд № 755/12917/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2026 року м. Київ єдиний унікальний номер судової справи 755/12917/25 номер провадження 22-ц/824/3019/2026 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - суддіЛапчевської О.Ф., суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 вересня 2025 року /суддя Галаган В.І./ у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И В: Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» звернувся до суду з позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 666025454 від 03.03.2021 року у розмірі 35 971,00 грн. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 01 вересня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» суму заборгованості за Кредитним договором № 666025454 від 03.03.2021 року у розмірі 35 971 (тридцять п`ять тисяч дев`ятсот сімдесят одну) гривню 00 копійок, витрати на правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн. та судовий збір у розмірі 2 422,40 грн., а всього на загальну суму 5 422 (п`ять тисяч чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок. /а.с. 117-123/ Не погоджуючись із рішенням, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянтка посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи. Зокрема, ОСОБА_1 вважає, що судом не повно з`ясовані обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 376 ЦПК України), а саме - дійсність переходу права вимоги за договорами факторингу. Апелянтка зазначає, що договір факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 укладено між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» більш ніж за два роки до укладення кредитного договору № 666025454 від 03.03.2021, тобто на момент укладення договору факторингу у первісного кредитора ще не існувало права грошової вимоги, яке могло бути відступлене. На переконання апелянтки, таке відступлення є неможливим, оскільки відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути лише дійсна грошова вимога, а згідно зі ст.ст. 512, 514 ЦК України до нового кредитора переходять лише ті права, які реально існували у первісного кредитора на момент відступлення. Крім того, ОСОБА_1 вказує на недоведеність позивачем факту оплати за договорами факторингу, що, на її думку, також унеможливлює визнання переходу права вимоги, посилаючись при цьому на правові позиції Верховного Суду щодо необхідності підтвердження виконання зобов`язань фактора за договором факторингу. ТОВ «Юніт Капітал» про розгляд справи в порядку письмового провадження поінформоване належним чином, через електронний кабінет, з відзивом на апеляційну скаргу до суду не зверталось. Колегія суддів, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення - залишенню без змін на підставі наступного. Судом встановлено, що 03.03.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 666025454, за яким відповідачка отримала кредит у сумі 10 000,00 грн строком на 30 днів. Кредитодавець виконав свої зобов`язання, однак відповідачка порушила умови договору щодо своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків. Станом на 08.07.2025 загальна прострочена заборгованість становить 35 971,00 грн та складається з 10 000,00 грн - сума кредиту, 25 971,00 грн - відсотки. Також встановлено, що право вимоги за вказаним кредитним договором неодноразово відступалося: 28.11.2018 - за договором факторингу № 28/1118-01 до ТОВ «Таліон Плюс»; 05.08.2020 - за договором факторингу № 05/0820-01 до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс»; 04.06.2025 - за договором факторингу № 04/06/25-Ю до ТОВ «Юніт Капітал». Позивач надав до суду договір факторингу, розрахунок заборгованості та виписку по рахунку, які судом першої інстанції досліджено та оцінено. Відповідачка доказів сплати заборгованості або недійсності договорів факторингу не надала. Постановляючи оскаржене судове рішення, суд першої інстанції вірно керувався ст. 1054 ЦК України про те, що за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати кредит, а позичальник - повернути його та сплатити проценти; ст. 526, 612, 615, 629 ЦК України про належне виконання зобов`язань та відповідальність за прострочення; ст. 1077, 1078 ЦК України про можливість відступлення права грошової вимоги, у тому числі майбутньої, за договором факторингу. Судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про те, що позивач правомірно набув статусу кредитора в результаті ланцюга договорів факторингу, а заборгованість відповідачки підтверджена належними доказами, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню. Доводи апеляційної скарги про те, що первісний договір факторингу укладено до виникнення кредитного зобов`язання, а тому наступні відступлення права вимоги є недійсними, оскільки не доведено оплати за договорами факторингу та не досліджено обставин переходу права вимоги, відхиляються з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути як наявна, так і майбутня грошова вимога. Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня її виникнення. Закон не забороняє укладення генеральних (рамкових) договорів факторингу щодо всіх або частини майбутніх вимог клієнта до боржників. Отже, відступлення майбутньої вимоги є правомірним, а право переходить до нового кредитора з моменту її виникнення. Позивач надав договори факторингу, що містять посилання на відступлення прав за кредитними договорами, укладеними після 28.11.2018, зокрема і за спірним договором. Суд першої інстанції повно дослідив обставини справи, дав належну оцінку доказам у їх сукупності (ст. 89 ЦПК України) та правильно застосував норми матеріального права. Висновки суду відповідають встановленим обставинам. Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та ґрунтуються на формальному тлумаченні норм права без урахування можливості відступлення майбутньої вимоги. Доводи апелянтки щодо недоведеності факту оплати за договорами факторингу та неможливості переходу права вимоги у зв`язку з цим, колегія суддів також відхиляє як необґрунтовані. Відповідно до частини першої статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути як наявна, так і майбутня грошова вимога. Закон не ставить дійсність договору факторингу в залежність від фактичної сплати фактором грошових коштів клієнту (фінансовій установі). Оплата за договором факторингу є внутрішнім розрахунком між фактором і клієнтом і не впливає на перехід права вимоги до нового кредитора. Після укладення договору факторингу та настання права грошової вимоги (укладення кредитного договору з позичальником) таке право вважається переданим фактору в момент його виникнення. Суд першої інстанції правильно встановив, що позивач надав належні докази укладення ланцюга договорів факторингу (договори № 28/1118-01, № 05/0820-01, № 04/06/25-Ю), а також розрахунок заборгованості. Апелянтка жодних доказів на спростування дійсності цих договорів або відсутності переходу права вимоги не надала, відсутні також і докази щодо виконання зобов`язань перед первісним кредитором. Таким чином, доводи апелянтки щодо недоведеності оплати за договорами факторингу є помилковими та не спростовують висновків суду першої інстанції про правомірність переходу права вимоги до позивача. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 вересня 2025 року - залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 вересня 2025 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції касаційному оскарженню не підлягає. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Головуючий: Судді: