Постанова 4857 № 500/6429/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 500/6429/25 пров. № А/857/3008/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий-суддя Довга О.І., суддя Запотічний І.І., суддя Шинкар Т.І. розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2025 року (головуючий суддя Мірінович У.А., м.Тернопіль) у справі №500/6429/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправними дій, скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И В: 10.11.2025 позивач ( ОСОБА_1 ) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (відповідач), в якому просив: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо не проведення позивачу з 09.10.2025 року призначення та виплати пенсії за 26 років вислуги, відповідно до пункту «а» статті 12 Закону №2262- ХІІ в розмірі 70% відповідних сум грошового забезпечення; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області провести позивачу з 09.10.2025 року призначення та виплату пенсії за 26 років вислуги, відповідно до пункту «а» статті 12 Закону №2262- ХІІ в розмірі 70% відповідних сум грошового забезпечення з урахуванням виплачених сум. Позов обґрунтовує тим, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ в Тернопільській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до пункту «б» статті 12 Закону № 2262-XII при загальному стажі 28 років (в тому числі календарній вислузі 21 рік, страховому стажі 7 років) в розмірі 53% відповідних сум грошового забезпечення. Позивач вважає, що пенсія за вислугу років йому має бути нарахована відповідно до пункту «а» статті 12 Закону № 2262-XII та з урахуванням пільгового стажу для обчислення пенсії, який на момент його звільнення становив 26 років 02 місяці 27 днів. У відповідь на звернення позивача про призначення та виплачу йому пенсії відповідно до пункту «а» статті 12 Закону № 2262-XII відповідач листом від 23.10.2025 відмовив в такому призначенні. Позивач вважає дії відповідача щодо відмови у призначенні та виплати йому пенсії за вислугою років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону № 2262-XII протиправними, оскільки ним дотримано всі умови, необхідні для здійснення такого призначення, зокрема його вислуга років у пільговому обчисленні складає більше 22 років та шести місяців, а тому звернувся до суду з цим позовом. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2025 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга. Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви. Крім того, зазначає, що позивач у зв`язку з об`єктивно непереборними обставинами, які не залежали від його волі не зумів реалізувати своє право на оскарження неправомірного призначення йому пенсії відповідно до пункту «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» до набрання чинності Постановою №119, що є поважними причинами у зв`язку з якими він не зумів до набрання чинності Постановою 119 реалізувати своє право на призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону №2262-ХІІ . Під час ухвалення рішення судом першої інстанції не було враховано той факт, що позивач являється особою з інвалідністю, перед встановленням йому інвалідності він тривалий час проходив лікування від онкологічних захворювань (онкологічне захворювання було діагностовано йому ще у 2018 році) та у зв`язку з цим, йому було важко своєчасно реагувати за зміни в законодавстві та своєчасно подбати про захист свого порушеного права. Крім того, перед встановленням йому інвалідності тривалий час на території України тривав карантин у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID 19). Позивач як особа яка часто хворіє та має слабкий імунітет мав серйозні підстави обмежувати себе у реалізації своїх прав, в тому числі і щодо оскарження неправильного призначення йому пенсії. Судова практика на яку в своєму рішенні посилається суд першої інстанції є відносно новою в даних правовідносинах і суд першої інстанції у зв`язку з цим повинен був з`ясувати наявність чи відсутність непереборних обставин, які завадили позивачу раніше реалізувати своє право на призначення пенсії. Вищезазначене підтверджується позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постановах від 23.10.2018р. у справі №161/69/17 та від 12.03.2019р. у справі №760/18315/16-а, у яких колегія суддів Верховного Суду дійшла обґрунтованого висновку, що строк може вважатись присічним за умови, якщо особа протягом цього строку має можливість в будь-який час звернутися за захистом своїх соціальних прав, а саме, права на отримання грошової виплати; не вважається завершеним строк за умови об`єктивної відсутності можливості особи безперешкодного звернення за захистом відповідного соціального права; таке обмеження буде порушенням права особи на соціальне забезпечення та проявом дискримінації. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави. Судом встановлені наступні обставини. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наказом ГУ НП в Тернопільській області від 15.03.2016 №42о/с звільнений зі служби в поліції відповідно до п.2 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу) з 15.03.2016. Вислуга років на день звільнення складала: календарна 21 рік 08 місяців 26 днів; загально трудовий стаж 28 років 00 місяців 09 днів, пільгова вислуга років на 15.03.2016 складає 26 років 02 місяці 27 днів. Позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Тернопільській області та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-XII у розмірі 53% грошового забезпечення з урахуванням вислуги 28 років, календарної - 21 рік. 09.10.2025 ОСОБА_1 звернувся із заявою до відповідача, в якій зазначив, що отримує пенсію у розмірі, обчисленому відповідно до пункту б частини 1 статті 13 Закону № 2262-ХІІ, проте так як має вислугу років у пільговому обчисленні 26 років 02 місяці 27 днів, просив здійснити призначення та виплату пенсії відповідно до пункту «а» статті 12 Закону № 2262-ХІІ в розмірі 70% відповідних сум грошового забезпечення. Головне управління ПФУ в Тернопільській області листом від 23.10.2025 №7420-7860/Г-02/8-1900/25 у проведенні перерахунку відмовило, зазначивши, що питання підготовки і подання документів для призначення пенсії, в тому числі і складання розрахунку вислуги років, належить до компетенції уповноважених структурних підрозділів силових міністерств та відомств. Щодо підрахунку вислуги років рекомендовано звернутися до уповноваженого органу відповідно силового міністерства. Одночасно повідомлено, що згідно матеріалів електронної пенсійної справи календарна вислуга років на день звільнення позивача складала 21 рік 08 місяців 26 днів, відповідно виплата пенсії проводиться в розмірі 53% відповідних сум грошового забезпечення. Позивач, вважаючи порушеними його права на пенсійне забезпечення, звернувся до суду першої інстанції з позовом. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне. Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ від 09.04.1992 (Закон №2262-ХІІ). Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, наданням передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист. Відповідно до статті 1 Закону №2262-ХІІ особи з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань та на службі на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.. Згідно пункту «б» статті 1-2 Закону № 2262-XII право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п`ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби) особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, співробітники Служби судової охорони, особи начальницького складу податкової міліції, особи, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту, особи начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань. Стаття 2 Закону № 2262-XII передбачає, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби. Відповідно до пункту «а» статті 12 Закону № 2262-XII пенсія за вислугу років призначається особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж», «з» статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше. До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону. Згідно частини четвертої статті 17 Закону № 2262-XII при призначенні пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, враховуються тільки повні роки вислуги років або страхового стажу без округлення фактичного розміру вислуги років чи страхового стажу в бік збільшення. Статтею 17-1 Закону № 2262-XII визначено, що порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України. На виконання зазначених вимог Закону № 2262-XII Кабінет Міністрів України постановою від 17 липня 1992 року № 393 затвердив Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей (Порядок № 393). На час звільнення позивача зі служби (15 березня 2016 року) діяла редакція пункту 3 Порядку № 393, яка визначала види служби, які зараховуються на пільгових умовах для призначення пенсії за вислугу років. Водночас, постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393», яка набрала чинності 19 лютого 2022 року до Порядку № 393 внесено зміни, відповідно до яких Порядок № 393 доповнено пунктом 2-1 такого змісту: «Для призначення пенсій обчислення календарної вислуги років проводиться згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови». Пункт 3 Порядку № 393 (у редакції постанови № 119) перебачає, що до вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за півтора місяці у військових частинах і підрозділах внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії з охорони дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні, у підрозділах Управління державної охорони, Служби судової охорони, що визначаються в установленому порядку, а також у підрозділах спеціального призначення Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, установ виконання покарань органів внутрішніх справ, воєнізованих формуваннях Державної кримінально-виконавчої служби, у частинах і підрозділах (загонах) спеціального призначення внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії та у підрозділах міліції особливого призначення за Переліком посад і умовами (в порядку), що визначаються керівниками відповідних міністерств і відомств. Пункт 3 Порядку № 393 (у редакції постанови № 119) визначає види служби, які зараховуються на пільгових умовах лише для визначення розміру пенсії за вислугу років, а не для призначення такої пенсії. Відтак, правове регулювання щодо права на призначення пенсії за вислугу років зазнало змін і, у зв`язку з такими змінами, як Закон № 2262-XII, так і Порядок № 393 (у редакції постанови № 119) виникнення права на таку пенсію пов`язують з наявністю певної вислуги років в календарному обчисленні, а не пільговому. Щодо питання розбіжностей у застосуванні норм матеріального права, апеляційний суд зауважує, що різні аспекти дії закону у часі неодноразово досліджувалися Конституційним Судом України. Зокрема, у рішенні від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. У рішенні Конституційного Суду України від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини). Отже, у разі безпосередньої (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності. Якщо під час вирішення суб`єктом владних повноважень певного питання (у цій справі щодо наявності підстав для направлення до пенсійного органу документів для призначення позивачу пенсії за вислугу років), до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками. Аналогічного висновку, вирішуючи можливість застосування до спірних правовідносин нормативно-правового акта, який зазнав змін з моменту звернення позивача до суб`єкта владних повноважень, до моменту прийняття останнім рішення за результатами розгляду такого звернення, дійшов Верховний Суд у складі у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 803/1541/16. Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на те, що у теорії права допускається можливість застосування до триваючих відносин до їх завершення нормативно-правового регулювання, яке діяло на час їх виникнення, за окремим рішенням і розглядається з позицій встановлення спеціального регулювання перехідного періоду - «переживаючої» (ультраактивної) дії нормативно-правових актів. Водночас, таке застосування повинно бути чітко обумовлено при прийнятті відповідних нормативно-правових актів. Відсутність такого застереження не надає суб`єкту владних повноважень права на самовільне застосування нечинних правових норм. Правова визначеність, як елемент верховенства права, не передбачає заборони на зміну нормативно-правового регулювання. Як стверджує єдиний орган конституційної юрисдикції, особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів (абзац 4 пункт 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року № 5-р/2018). Постанову № 119 прийнято Кабінетом Міністрів України на реалізацію своїх повноважень та після прийняття такої постанови і стаття 12 Закону№ 2262-XII, і Постанова № 393 встановлюють однакове правове регулювання спірних правовідносин в частині розмежування календарної та пільгової вислуги, порядку їх обчислення та застосування. Так, виходячи з положень статті 12 Закону № 2262-XII та пунктів 1 та 2-1 Постанови №393 календарна вислуга застосовується для призначення пенсії за вислугу років, а пункт 3 Постанови № 393 визначає, що певні періоди підлягають пільговому обчисленню для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови. Відтак, постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393» усунуто розбіжності між Законом № 2262-XII та Порядком № 393 щодо врахування пільгової вислуги років для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 2262-XII. З огляду на наведене, колегія суддів вважає правильним підхід, відповідно до якого умовою для призначення пенсії за вислугу років для осіб, які звільнились зі служби до набрання чинності Постанови № 119, але звернулись із заявою про оформлення документів для призначення пенсії відповідно до Закону № 2262-XII після набрання чинності зазначеної постанови, є наявність календарної вислуги років, без можливості обрахунку такої вислуги в пільговому обчисленні. Вищезазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 10 грудня 2024 року у справі № 520/5695/23 та підтримані постановою Верховного Суду від 14 травня 2025 року у справі №120/10332/23. Таким чином, визначальним у цій справі є момент, коли позивач почав реалізовувати своє право на призначення пенсії. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з заявою про призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону №2262-ХІІ звернувся 09.10.2025, тобто після набрання чинності Постановою №119, а тому відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не має законних підстав для прийняття рішення про призначення такої пенсії з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, відтак його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними. Апелянт посилається на постанови Верховного Суду від 3 березня 2021 року у справі №805/3923/18-а та від 14 квітня 2021 року у справі №480/4241/18, у яких суд дійшов висновку, що Законом № 2262-XII передбачені пільгові умови для призначення пенсій за вислугу років, які встановлюються урядом, шляхом прийняття підзаконних нормативно-правових актів. Таким чином, основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу є Закон № 2262-XII. Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема Постановою №393. Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов`язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку. Обґрунтовуючи висновок, викладений у постановах від 3 березня 2021 року у справі №805/3923/18-а, від 14 квітня 2021 року у справі № 480/4241/18 Верховний Суд виходив із того, що редакція пункту 3 Постанови № 393, чинна на момент розгляду справ, на відміну від статті 12 Закону № 2262-XII, передбачала можливість зарахування пільгової вислуги років до стажу для призначення пенсії за вислугу років, оскільки абзац 1 пункту 3 Постанови № 393 до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393» встановлював, що до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах […], тож суд дійшов висновку, що відповідачем безпідставно не було враховано приписи підзаконного нормативно-правового акта. Суд апеляційної інстанції зауважує, що після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393», і стаття 12 Закону № 2262-XII, і Постанова № 393 встановлюють однакове правове регулювання спірних правовідносин в частині розмежування календарної та пільгової вислуги, порядку їх обчислення та застосування. Тобто, постановою № 119 змінено правове регулювання щодо врахування пільгової вислуги років при призначенні пенсії відповідно до Закону № 2262-XII. Виходячи з положень статті 12 Закону № 2262-XII та пунктів 1 та 2-1 Постанови № 393 календарна вислуга застосовується для призначення пенсії за вислугу років, а пункт 3 Постанови № 393 визначає, що певні періоди проходження служби підлягають пільговому обчисленню для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови. Отже, висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 3 березня 2021 року у справі № 805/3923/18-а, від 14 квітня 2021 року у справі № 480/4241/18 ґрунтуються на іншому правовому регулюванні, а тому не можуть бути враховані при розгляді цієї справи, оскільки втратили свою актуальність для цього спору. Згідно законодавства, чинного на час виникнення спірних відносин у цій справі, необхідною умовою для призначення спірної пенсії є наявність необхідної календарної вислуги років. Колегія суддів наголошує, що на день звільнення позивача його вислуга років становила: календарна 21 рік 08 місяців 26 днів; загально трудовий стаж 28 років 00 місяців 09 днів, пільгова вислуга років на 15.03.2016 складає 26 років 02 місяці 27 днів. Таким чином, проаналізувавши вищезазначені нормативно-правові акти, колегія суддів апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції, що оскільки календарна вислуга років позивача становить менше 22 років та 6 місяців, а пільгова вислуга років враховується лише для визначення розміру пенсії, а не для призначення такої, то відповідач правомірно відмовив позивачу у задоволенні його вимог щодо зобов`язання ГУ ПФУ у Тернопільській області призначити та перерахувати пенсію за вислугу років згідно з пунктом «а» статті 12 Закону № 2262-XII. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає. Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї. В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2025 року у справі № 500/6429/25 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. І. Довга судді І. І. Запотічний Т. І. Шинкар