Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/3852/25

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/3852/25 Суддя (судді) першої інстанції: Оксана ТИХОНЕНКО ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 лютого 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого: Бєлової Л.В. суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В: У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 на підставі пункту "а" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-ХІІ; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області призначити ОСОБА_1 з 02.08.2018 пенсію за вислугу років відповідно до пункту "а" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-ХІІ. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 червня 2025 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 на підставі пункту "а" статті 12 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області призначити ОСОБА_1 з 20.02.2024 пенсію за вислугу років відповідно до пункту "а" статті 12 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт зазначає, що оскільки позивач станом на дату звільнення зі служби (01.08.2018) не мав визначеної Законом № 2262-ХІІ необхідної вислуги років для призначення пенсії згідно з пунктом «а» статті 12 Закону №2262-ХІІ (23 календарних роки та 6 місяців і більше), та станом на дату звернення (20.02.2025) проходить військову службу, призначити пенсію позивачу за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону №2262-ХІІ немає законних підстав. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії. Відзив на апеляційну скаргу позивач до суду не подав. Після надходження матеріалів справи, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2025 року призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження. Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 в період з 01.06.1996 по 01.08.2018 проходив військову службу в Адміністрації Державної прикордонної служби України, що підтверджується витягом з послужного списку. Наказом Начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 01.08.2018 №340-ОС позивача відповідно до підпункту "а" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" звільнено зі служби у зв`язку із закінченням строку контракту. Згідно даного наказу вислуга років позивача становить: календарна - 20 років 09 місяців 14 днів, пільгова - 11 років 01 місяць 21 день, всього 31 рік 11 місяців 05 днів. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.09.2024 у справі №620/7664/24, яке набрало законної сили 23.10.2024, зокрема, зобов`язано Адміністрацію Державної прикордонної служби України оформити та подати до Головного управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області документи для розгляду питання щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років на підставі пункту "а" частини першої статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Протоколом № 75 від 24.02.2025 відповідачем відмовлено позивачу в призначенні пенсії за вислугу років, оскільки позивач станом на дату звільнення зі служби (01.08.2018) не мав визначеної Законом № 2262-ХІІ необхідної вислуги років для призначення пенсії згідно з пунктом «а» статті 12 Закону №2262-ХІІ (23 календарних роки та 6 місяців і більше), та станом на дату звернення (20.02.2025) проходить військову службу, призначити пенсію позивачу за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону №2262-ХІІ немає законних підстав. Листом від 07.03.2025 відповідач повідомив позивача про прийняте рішення (а.с.11). Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом. Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив та зазначив, що вислуга років позивача, з врахуванням часу служби в органах Державної прикордонної служби України, яка підлягає зарахуванню на пільгових умовах, становить більше 23 календарних років і 6 місяців, тому позивач набув право на призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту "а" статті 12 Закону № 2262-ХІІ, відповідно, дії відповідача щодо відмови позивачу у призначенні пенсії є протиправними. Щодо дати, з якої позивачу має бути призначена пенсія, то суд першої інстанції дійшов висновку про те, що, з урахуванням положень статті 50 Закону № 2262-ХІІ, право на призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту "а" статті 12 Закону № 2262-ХІІ позивач має з 20.02.2024 (пенсія за минулий час при несвоєчасному зверненні призначається з дня виникнення права на пенсію, але не більш як за 12 місяців перед зверненням за пенсією). Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з частиною першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом визначаються Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ (далі - Закон року № 2262-ХІІ). Статтею 1 Закону № 2262-XII встановлено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років. Стаття 2 Закону № 2262-XII визначає, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби. Згідно з п. "а" ч. 1 ст. 12 Закону № 2262-ХІІ пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, зокрема з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше. До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону. Частиною 2 ст. 17 Закону № 2262-XII передбачено, що до вислуги років поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, Служби судової охорони, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п`яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби. Відповідно до статті 17-1 Закону № 2262-XII порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України. На виконання зазначених вимог Закону №2262-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 17 липня 1992 року № 393 затвердив Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей (далі - Порядок № 393). Суд апеляційної інстанції, на підставі аналізу чинного законодавства, звертає увагу на існування двох різних правових вимірів вислуги років: - вислуга років для призначення пенсії відповідно до ст. 12 Закону №2262-ХІІ; - вислуга років для визначення розміру пенсії, призначеної відповідно до ст. 12 Закону №2262-ХІІ. На час звільнення позивача зі служби (01.08.2018) діяла редакція п. 3 Порядку № 393, яка визначала види служби, які зараховуються, на пільгових умовах для призначення пенсії за вислугу років. Вислуга років на день звільнення зі служби у календарному обчисленні складала 20 років 09 місяців 14 днів, з пільговим періодом (11 років 01 місяць 21 день) - 31 рік 11 місяців 05 днів. Постановою № 119, яка набрала чинності 19 лютого 2022 року, відповідні положення якої були чинні станом на час виникнення спірних правовідносин, до Порядку № 393 внесено зміни, відповідно до яких Порядок № 393 доповнено п. 2-1 такого змісту: "Для призначення пенсій обчислення календарної вислуги років проводиться згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови." У свою чергу, положення пункту 3 Порядку № 393 (в редакції постанови № 119) визначають види служб, які зараховуються на відповідних пільгових умовах (наприклад, один місяць служби за півтора місяці) для визначення розміру пенсії за вислугу років. Тобто, положення пункту 3 цього Порядку застосовуються не для призначення такої пенсії, а для визначення її розміру. Отже, правове регулювання щодо права на призначення пенсії за вислугу років зазнало змін і, у зв`язку з такими змінами, як Закон № 2262-ХІІ, так і Порядок № 393 (в редакції постанови № 119) виникнення права на таку пенсію пов`язують з наявністю певної вислуги років у календарному обчисленні, а не пільговому. Розглядаючи питання розбіжностей у застосуванні норм матеріального права, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 10 грудня 2024 року у справі №520/5695/23 дійшла таких висновків: "…У Рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. У Рішенні Конституційного Суду України від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини). Отже, у разі безпосередньої (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності. Якщо під час вирішення суб`єктом владних повноважень певного питання (в цій справі щодо наявності підстав для призначення позивачу пенсії за вислугу років), до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками. Такого ж висновку, вирішуючи можливість застосування до спірних правовідносин нормативно-правового акта, який зазнав змін з моменту звернення позивача до суб`єкта владних повноважень, до моменту прийняття останнім рішення за результатами розгляду такого звернення, дійшов Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 803/1541/16. У вказаній постанові судова палата також звернула увагу на те, що у теорії права допускається можливість застосування до триваючих відносин до їх завершення нормативно-правового регулювання, яке діяло на час їх виникнення, за окремим рішенням і розглядається з позицій встановлення спеціального регулювання перехідного періоду - "переживаючої" (ультраактивної) дії нормативно-правових актів. Водночас таке застосування повинно бути чітко обумовлено при прийнятті відповідних нормативно-правових актів. Відсутність такого застереження не надає суб`єкту владних повноважень права на самовільне застосування нечинних правових норм. Правова визначеність, як елемент верховенства права, не передбачає заборони на зміну нормативно-правового регулювання. Як стверджує єдиний орган конституційної юрисдикції, особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів (абзац 4 п. 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року № 5-р/2018). Постанову № 119 прийнято Кабінетом Міністрів України на реалізацію своїх повноважень та після прийняття такої постанови і ст. 12 Закону №2262-XII, і Постанова № 393 встановлюють однакове правове регулювання спірних правовідносин в частині розмежування календарної та пільгової вислуги, порядку їх обчислення та застосування. Так, виходячи з положень ст. 12 Закону №2262-XII та п. 1 та 2-1 Постанови № 393 календарна вислуга застосовується для призначення пенсії за вислугу років, а п. 3 Постанови № 393 визначає, що певні періоди підлягають пільговому обчисленню для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови. Тобто, постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 119 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393" усунуто розбіжності між Законом № 2262-XII та Порядком № 393 щодо врахування пільгової вислуги років для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 2262-XII. Оспорювані дії відповідача щодо відмови позивачу в призначенні пенсії за вислугу років, зумовлені саме відсутністю достатньої вислуги років у календарному обчисленні, як того вимагає чинне на момент вирішення цього питання законодавство. Враховуючи зазначене, колегія суддів доходить висновку, що на момент відмови відповідача в призначенні пенсії за вислугу років відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений Законом № 2262-XII та Порядком № 393, у зв`язку з чим підстави для задоволення позовних вимог відсутні. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 23 квітня 2025 року у справі № 200/4394/24. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, застосовував висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постанові від 03.03.2021 у справі №805/3923/18-а, однак такі висновки суду касаційної інстанції були сформовані у період до внесення змін до Порядку №393 постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 119, а тому вони не можуть бути враховані при розгляді спірних правовідносин, які виникли внаслідок відмови у призначенні позивачу пенсії за вислугу років, що мала місце 24.02.2025. Відповідно до ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Отже, неправильне застосування норм матеріального права та тлумачення закону призвело до неправильного вирішення цієї справи, тому колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції із прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову. Керуючись ст. 243, 315, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд П О С Т АН О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 червня 2025 року - задовольнити. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 червня 2025 року - скасувати. Ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Л.В. Бєлова Судді В.О. Аліменко, Н.В. Безименна