Постанова 4856 № 120/16101/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/16101/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Воробйова Інна Анатоліївна Суддя-доповідач - Боровицький О. А. 19 травня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Боровицького О. А. суддів: Курка О. П. Ватаманюка Р.В. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 03 лютого 2026 року у задоволені адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 29 жовтня 2025 року позивачем подано рапорт до військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби на підставі пункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з наявністю батька ІІ (другої)групи інвалідності. За наслідком розгляду даного рапорту військова частина НОМЕР_1 листом від 04 за вих.№9282 відмовила в задоволенні рапорту, з підстав наявності іншого члена сім`ї першого ступеня споріднення, а також не підтвердження необхідності постійного догляду. Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду із цим позовом. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відносини між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України від 25.03.92 N 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі Закон N 2232-XII). Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Частинами 1, 2, 4 - 6 статті 2 Закону N 2232-XII встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Види військової служби: строкова військова служба; базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період. Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII (в редакції діючій на час виникнення спірних правовідносин) і залежать від виду військової служби. Так, підстави звільнення з військової служби військовослужбовців під час дії воєнного стану, передбачені частиною 4 цієї статті. Зокрема, у пункті 2 частини статті 26 Закону № 2232-XII вказано, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби за наявності таких підстав: г) через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); Частиною 12 статті 26 Закону № 2232-XII визначено перелік таких сімейних обставин, до яких відноситься в тому числі: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-XII). Тобто, відповідно до підпункту г пункту 2 частини 4, пункту третього частини дванадцятої статті 26 Закону N 2232-XII під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, зокрема, через необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи . Таким чином, законодавцем встановлено ряд умов для звільнення військовослужбовця з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду та відсутність інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд з підстав того, що самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Оцінюючи аргументи відповідача про те, що не надано доказів потреби батька позивача у постійному догляді, суд зазначає, що надана позивачем довідка форми №080-4/о №4 від 03.09.2025 підтверджує наявність обставин, передбачених підпунктом "г" частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". Так, зазначена довідка видана уповноваженим закладом охорони здоров`я у межах його компетенції, у відповідній формі первинної облікової документації, затвердженої нормативно-правовими актами Міністерства охорони здоров`я України. Із вказаної довідки чітко вбачається, що батько позивача потребує постійного стороннього догляду та йому рекомендовано соціальну послугу: паліативного догляду вдома; отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи. Відтак, наявність у довідці запису про те, що батько позивача є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду, не є порушенням встановленої форми. На переконання суду, зазначене твердження відповідача є суб`єктивним припущенням і не підтверджується жодними належними та допустимими доказами, зокрема висновком компетентних органів про недостовірність чи підробку цього документа. Таким чином, довідка форми №080-4/о №4 від 03.09.2025 є належним доказом на підтвердження факту наявності обставин, які відповідно до законодавства є підставою для звільнення військовослужбовця зі служби за сімейними обставинами. Також спірним у даній справі є чи за наявності другого повнолітнього сина , який перебуває за кордоном, наявні підстави для звільнення позивача із військової служби з підстав здійснення догляду за батьком. Щодо вказаних доводів, то суд зазначає, що згідно із частиною першою статті 172 СК України дитина, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу. Відповідно до ч.1 ст.202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Таке піклування, турбота може знаходити свій вияв у особистому догляді, наданні матеріальної допомоги, представництві, захисті прав та інтересів батьків у різних установах тощо. гідно зі ст.47 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" діти зобов`язані піклуватися про батьків похилого віку, подавати їм допомогу і підтримку, в разі необхідності здійснювати догляд за ними. Обов`язок дітей утримувати батьків в першу чергу виникає на підставі кровного споріднення. Відповідно до ст.204 Сімейного кодексу України дочка, син можуть бути звільнені судом від обов`язку утримувати матір, батька та обов`язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов`язків. Дочка, син звільняються судом від обов`язку утримувати матір, батька та обов`язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько не сплачували аліменти на утримання дитини, що призвело до виникнення заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, і така заборгованість є непогашеною на момент прийняття судом рішення про визначення розміру аліментів на батьків. У виняткових випадках суд може присудити з дочки, сина аліменти на строк не більш як три роки. Однак, таких доказів як судове рішення, позивачем, ані до суду, ані відповідачу не надано. Суд також зазначає, що в долучених до рапорту документах відсутні відомості про те, що брат позивача ОСОБА_2 , сам потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Суд наголошує на тому, що проживання повнолітнього сина батька позивача за кордоном не звільняє його від обов`язку піклуватися про свого батька, проявляти про нього турботу та надавати йому допомогу. Відповідна позиція стосовно відсутності права на звільнення за наявності інших дітей, які перебувають за кордоном викладена в постанові в Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року у справі № 560/3823/25. Сам по собі факт виїзду брата за кордон не свідчить про його постійне проживання за межами України, оскільки відповідні докази матеріалами справи не підтверджені. Доказів об`єктивної неможливості його повернення в Україну також не надано. Отже, з наявних у справі матеріалів суд встановив, що у ОСОБА_3 (батька позивача), крім позивача, є інший повнолітній син, ОСОБА_4 , стосовно якого відсутні відомості, що він не може здійснювати постійний догляд за своїм батьком з об`єктивних причин. Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, наведені норми чинного законодавства України, правової позиції Верховного Суду у справі №420/30227/24, суд доходить висновку, що у відповідача були відсутні правові підстави для звільнення позивача з військової служби відповідно до ст.26 Закону №2232-ХІІ, згідно із поданим рапортом від 29.10.2025, а отже оскаржувана у цій справі відмова відповідача є правомірною та такою, що вчинена відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України, у зв`язку із чим у задоволенні взаємопов`язаних позовних вимог належить відмовити. Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Щодо інших доводі, колегія суддів зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 лютого 2026 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає. Головуючий Боровицький О. А. Судді Курко О. П. Ватаманюк Р.В.