Постанова 4856 № 120/7194/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/7194/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Жданкіна Наталія Володимирівна Суддя-доповідач - Боровицький О. А. 13 травня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Боровицького О. А. суддів: Курка О. П. Ватаманюка Р.В. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року у задоволені адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , згідно посвідчення серії НОМЕР_1 від 15.01.1998, є громадянкою, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю (Категорія 4). 28.04.2025 позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". За принципом екстериторіальності заяву позивача було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області та прийнято рішення №025350007637 від 05.05.2025, яким відмовлено в призначенні пенсії. Із вказаного рішення вбачається, що період проживання заявника в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 становить 01 рік 11 місяців 21 день, що не дає права на зниження пенсійного віку. Не погоджуючись із таким рішенням, позивачка звернулась до суду з даним адміністративним позовом. Частиною 2 ст. 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Частиною першою статті 9 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.03.2003 №1058-ІV (далі також - Закон №1058-ІV), передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону №1058-ІV. В той же час, основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII (далі також - Закон №796-ХІІ). Статтею 49 Закону №769-ХІІ визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: - з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років. Статтею 55 Закону №796-ХІІ визначені умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення. Згідно з частиною першою статті 55 Закону №796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Пунктом 2 частини першої статті 55 зазначеного Закону №796-ХІІ встановлено, зокрема, що: - особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на зниження пенсійного віку - 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років. Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Частиною 3 статті 55 Закону №796-ХІІ прямо передбачено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону. Згідно з пунктом 13 розділу ХV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV, у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до законів України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про прокуратуру" та цього Закону, призначається одна пенсія за вибором особи. Порядок фінансування пенсій, призначених відповідно до законів України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", встановлюється зазначеними законами. Системний аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали та територіях радіоактивного забруднення, провадиться, у разі вибору цих осіб, згідно з нормами Закону №1058-ІV і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом №796-ХІІ. Іншими словами, норми спеціального закону в даному випадку застосовуються субсидіарно із нормами загального закону, доповнюють і конкретизують їх. Як свідчать матеріали справи, а саме рішення ГУ ПФУ в Житомирській області №025350007637 від 05.05.2025, позивачці відмовлено в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у зв`язку з відсутністю необхідної кількості років проживання (4 роки) у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993, підтвердженого у встановленому законодавством порядку. На підставі наданих документів період роботи (проживання) на території посиленого раідологічного контролю (4-зона) станом на 01.01.1993 становить 1 рік 11 місяців 21 день, що не дає право на зниження пенсійного віку на 5 років. У відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначив, що на підтвердження проживання у зоні посиленого радіологічного контролю позивачкою до заяви про призначення пенсії від 28.04.2025 долучила: - посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіологічного контролю серія НОМЕР_1 від 15.01.1998, згідно з яким позивачка має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи 4 категорії. - довідку від 23.04.2025 №23-16-101, згідно з якою до періодів проживання в зоні посиленого радіологічного контролю зараховано періоди з 11.01.1991р по 31.12.2014р. В свою чергу, з доданої до матеріалів позовної заяви копії трудової книжки серії НОМЕР_2 від 05.07.1988 слідує, що позивачка в період з 01.09.1985 по 30.06.1988 навчалась у Вінницькому СПТУ-20, а з 01.07.1988 по 02.01.1991 працювала у Вінницькому виробничому швейному об`єднанні "Подолье". У своїй позовній заяві позивачка не заперечує відображених у спірному рішенні обставин свого проживання (роботи) на території посиленого радіологічного контролю (4-зона) з 11.01.1991, як то відображено у довідці від 23.04.2025 №23-16-101. Проте стверджує, що має право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, покликаючись на визначений в посвідченні серія НОМЕР_1 від 15.01.1998 статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи 4 категорії. Надаючи оцінку наведеним у позовній заяві аргументам сторони позивача на наявність у неї посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю у 1986-1992 (категорія 4), яке є безумовним фактом підтвердження проживання особи у зоні посиленого радіологічного контролю, суд зазначає наступне. Як встановлено судом, позивачка дійсно має посвідчення серії НОМЕР_1 від 15.01.1998 громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю у 1986-1992 рр. (категорія 4). Відповідно до пункту 6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 №501 (далі також - Порядок №501), який був чинний на момент видачі позивачу посвідчення категорії 4, громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії , видається посвідчення коричневого кольору, серія В. Згідно з пунктом 10 Порядку № 501, видача посвідчень провадиться: народним депутатам України, керівним і відповідальним працівникам Секретаріату Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, Верховного Суду України, Генеральної Прокуратури, Вищого Арбітражного Суду, Кабінету Міністрів, а також керівникам центральних органів державної виконавчої влади, представникам Президента України в областях і містах Києві та Севастополі, працівникам підприємств і організацій, розташованих в зоні відчуження - Міністерством у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; іншим потерпілим і учасникам ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС - Радою Міністрів Республіки Крим, обласним, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій за місцем проживання. Посвідчення видається громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, - на підставі довідки встановленого зразка (додаток № 7). З аналізу наведених правових норм слідує, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС, статус особи, яка постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіологічного контролю категорії 4 та надає право користування пільгами, встановленими Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», є відповідне посвідчення. Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо - є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи. Отже, належним і достатнім документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII (зокрема, зменшення пенсійного віку для вирішення питання про призначення пенсії за віком), є саме «посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю». Така правова позиція сформована Верховним Судом у постановах від 11.09.2019 у справі № 205/8713/16-а, від 25.11.2019 у справі № 464/4150/17, від 09.01.2020 у справі №363/3976/16-а, від 26.03.2020 у справі №652/610/16-а, від 18.06.2020 у справі № 751/2738/17. Таким чином, Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та Порядком №501 чітко визначено, що саме посвідчення відповідної категорії є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом для такої категорії. Доказів визнання недійсним посвідчення позивача як на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії, так і на момент звернення до суду з даним позовом не надано. Водночас, аналізуючи положення абзацу другого підпункту 7 пункту 2.1 розділу II Порядку №22-1, Верховний Суд у постанові від 28.05.2025 у справі №460/658/24 виснував, що підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи). Наявність посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень абзацу п`ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII. Відтак, вагомим у цьому випадку є встановлення факту фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або роботою на цій території. Відповідно до ч.5 статті 242 КАС України суд під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин враховує висновки щодо застосування норм права, що викладені в постановах Верховного Суду. Отже, суд встановив, що позивачка належить до осіб потерпілих від Чорнобильської катастрофи, однак наявність посвідчення відповідної категорії не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень абзацу п`ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII. Втім, наявні в матеріалах справи докази, зокрема відомості відображені у трудовій книжці позивачки свідчать про те, що позивачка проживала в зоні посиленого радіологічного контролю з 11.01.1991. Крім того, судом враховано, що в позовній заяві позивачка не заперечує того, що станом на 01.01.1993 вона працювала (проживала) на території посиленого радіологічного контролю (4-зона) лише 1 рік 11 місяців 21 день. З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що у Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області були відсутні підстави для призначення позивачу пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ за її заявою від 28.04.2025, а тому прийняте ним рішення №025350007637 від 05.05.2025 про відмову у призначенні пенсії є правомірним та таким, що прийняте відповідно до вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позову. Частиною 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Щодо інших доводі, колегія суддів зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає. Головуючий Боровицький О. А. Судді Курко О. П. Ватаманюк Р.В.