Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 400/11762/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 травня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/11762/25 Головуючий в 1 інстанції: Бульба Н.О. Дата і місце ухвалення: 22.01.2026 р., м. Миколаїв П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Тарновецького І.І., суддів: Бойка А.В., Шевчук О.А., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 січня 2026 року у справі №400/11762/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій (бездіяльності) протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В : У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 01 лютого 2020 року по 12 березня 2024 року грошового забезпечення та грошової допомоги на оздоровлення при наданні щорічних основних відпусток за 2020, 2021, 2022, 2023 та 2024 роки з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням та додаткових видів грошового забезпечення, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум; - зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 за період з 01 лютого 2020 року по 12 березня 2024 року нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення та грошову допомогу на оздоровлення при наданні щорічних основних відпусток за 2020, 2021, 2022, 2023 та 2024 роки з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням та додаткових видів грошового забезпечення, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року та 01 січня 2024 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, з урахуванням раніше виплачених сум. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 січня 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 01 лютого 2020 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення) з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, зокрема підвищення посадового окладу, надбавок, доплат, винагород, які мають постійний характер, та премії), визначеного з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, за період з 01 лютого 2020 року по 19 травня 2023 року. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо зобов`язання відповідача провести нарахування та виплату грошового забезпечення за період з 20 травня 2023 року по 12 березня 2024 року, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ІНФОРМАЦІЯ_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначене рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин правову позицію Верховного Суду щодо визначення розмірів грошового забезпечення із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Апелянт вказує, що при нарахуванні грошового забезпечення військовослужбовцям відповідач діяв відповідно до чинної редакції пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 та застосовував як розрахункову величину прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений станом на 01 січня 2018 року. Крім того, апелянт зазначає, що з 20 травня 2023 року ОСОБА_1 був переведений до іншої військової частини, а тому ІНФОРМАЦІЯ_2 не є належним відповідачем щодо вимог про перерахунок і виплату грошового забезпечення за період після вибуття позивача зі списків особового складу. З огляду на наведене апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, а тому підлягає скасуванню. Позивач не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу. Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п.3 ч.1 ст.311 КАС України. Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 з 17 липня 1996 року по теперішній час проходить військову службу у Збройних Силах України. У період з 11 червня 2018 року по 12 березня 2024 року позивач проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 . 24 вересня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою, в якій просив провести перерахунок грошового забезпечення за період з 01 лютого 2020 року по 12 березня 2024 року, а також пов`язаних із ним виплат, зокрема грошової допомоги на оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023 та 2024 роки, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року та 01 січня 2024 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704. Листом від 21 жовтня 2025 року №802/10742 ІНФОРМАЦІЯ_2 відмовив у задоволенні зазначеної заяви. Вважаючи таку відмову протиправною та такою, що порушує його право на належне грошове забезпечення, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим адміністративним позовом. Вирішуючи спір по суті, Миколаївський окружний адміністративний суд виходив з того, що після визнання протиправним та скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 застосуванню підлягає пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 у первісній редакції, відповідно до якої розміри посадових окладів та окладів за військовим званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Суд першої інстанції дійшов висновку, що ІНФОРМАЦІЯ_2 безпідставно застосовував при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений станом на 01 січня 2018 року, що призвело до заниження належних позивачу виплат. Разом з тим суд першої інстанції встановив, що з 20 травня 2023 року позивач вибув з ІНФОРМАЦІЯ_1 та був зарахований на фінансове забезпечення до іншої військової частини, у зв`язку з чим відповідач не є належним суб`єктом владних повноважень щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період після зазначеної дати. З огляду на наведене суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон №2011-ХІІ). Відповідно до статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії), а також одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця та підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань і правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер і умови служби та стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. З метою реалізації зазначених положень постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі Постанова №704), яка набрала чинності 01 березня 2018 року, запроваджено нову систему грошового забезпечення військовослужбовців. Постановою №704, зокрема, встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів та визначено порядок формування складових грошового забезпечення. Відповідно до пункту 4 Постанови №704 у первинній редакції розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Приміткою 1 до додатку 1 до Постанови №704 передбачено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки також визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, а від 5 і вище заокруглюються до десяти гривень (примітка до додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704). Постановою №704 також затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців (додаток 1) та схему тарифних коефіцієнтів за військовими (спеціальними) званнями (додаток 14), що визначають порядок формування складових грошового забезпечення. 21 лютого 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», яка набрала чинності 24 лютого 2018 року, якою, зокрема, внесено зміни до постанови №704, а саме пункт 4 цієї постанови викладено у новій редакції, відповідно до якої розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями визначалися шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Водночас постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року, визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови №103, яким було внесено зміни до пункту 4 постанови №704. За таких обставин при визначенні розміру посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями підлягає застосуванню пункт 4 постанови №704 у частині, що не суперечить нормативно-правовим актам вищої юридичної сили, відповідно до якої такі оклади визначаються із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Наведене спростовує доводи апелянта про те, що у спірний період підлягала застосуванню редакція пункту 4 постанови №704, змінена постановою №103. Крім того, з урахуванням положень пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII, яким обмежено застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, а також правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 11 грудня 2019 року у справі №240/4946/18, розрахунковою величиною для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням є саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на 1 січня відповідного календарного року. З наведеного вбачається, що у спірний період позивач мав право на визначення розміру грошового забезпечення із застосуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 у частині, що не суперечить актам вищої юридичної сили, а саме шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. При цьому закони України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», та «Про Державний бюджет України на 2023 рік» не містять положень щодо застосування як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року. Зміни до пункту 4 постанови №704, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року №481, які передбачають інший підхід до визначення розміру посадових окладів, набрали чинності лише з 20 травня 2023 року, тобто після завершення більшої частини спірного періоду. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що грошове забезпечення, а також пов`язані з ним виплати, зокрема грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, були нараховані позивачу з порушенням вимог чинного законодавства та підлягають перерахунку. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим підстав для її задоволення колегія суддів не вбачає. Оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні. Відповідно до статті 316 КАС України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні. Керуючись ст. ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст. ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 січня 2026 року у справі №400/11762/25 без змін. Судові витрати в порядку статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподілу між сторонами не підлягають. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий: І.І. Тарновецький Судді: А.В. Бойко О.А. Шевчук