Постанова Одеський апеляційний суд № 515/712/25

Номер провадження: 33/813/966/26 Номер справи місцевого суду: 515/712/25 Головуючий у першій інстанції Олійник К. І. Доповідач Назарова М. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06.05.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Назарової М.В., за участю секретаря Соболєвої Р.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційну скаргу захисника Давиденка Костянтина Вікторовича, який діє в інтересах особи, що притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , на постанову Татарбунарського районного суду Одеської області від 02 квітня 2026 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КпАП України, в с т а н о в и в: Постановою Татарбунарського районного суду Одеської області від 02 квітня 2026 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17000,00 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 665,60 грн. ОСОБА_1 постановою суду визнано винним у тому, що 03 травня 2025 року о 20:29 год на околиці в с. Струмок Білгород-Дністровського району Одеської області, керував транспортним засобом мотоблоком марки «Форте», без д.н.з, з явними ознаками алкогольного сп`яніння (різкий запах алкоголю з порожнини рота), від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки та в медичному закладі відмовився під відеозапис, чим порушив вимоги п. 2.5. Правил дорожнього руху. Не погоджуючись із вказаною постановою суду першої інстанції, захисник Давиденко К.В., який діє в інтересах особи, що притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить постанову Татарбунарського районного суду Одеської області від 02 квітня 2026 року скасувати та закрити провадження по справі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що: - відсутній факт керування; - в рапорті поліцейського не вказана причина зупинки, сержант поліції Притула Р. в судовому засіданні надав пояснення, що в кузові мотоблоку їхав стоячи пасажир, але докази того відсутні; - працівник поліції не пояснив, що в разі відмови від огляду на стан сп`яніння, ОСОБА_1 отримає штраф в розмірі 17000 грн та позбавлення права керування транспортними засобами на 1 рік, - ОСОБА_1 є юридично необізнаною особою, якщо б роз`яснили відповідальність, то пройшов би огляд; - ОСОБА_1 та особи, які були разом з ним, їхали по польовій дорозі, а не автомобільній дорозі загального користування, тобто не були учасниками дорожнього руху. До судового засідання особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 та захисник Давиденко К.В., не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи належно повідомлені: ОСОБА_1 отримав повідомлення 22.04.2026 о 15:59 та о 13:38:02 годині, що підтверджується телефонограмою та довідкою про доставку повідомлення у додаток «Viber» (а.с. 46, 46зв), захиснику Давиденку К.В. доставлено судову повістку-повідомлення в електронний кабінет 24.04.2026 о 18:09:18 год, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу (а.с. 47). 06.05.2026 захисник Давиденко К.В., який діє в інтересах особи, що притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , надіслав до суду клопотання про розгляд справи без його участі та участі ОСОБА_1 у зв`язку з віддаленістю місця проживання (а.с. 48-49), що відповідно до ч. 6 ст. 294 КУпАП не перешкоджає розгляду справи. З огляду на наведене та зважаючи на положення ст. 268 КУпАП, які не містять імперативної заборони щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, апеляційний суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності ОСОБА_1 та його захисника Давиденка К.В. Заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, апеляційний суд приходить до наступного. Відповідно до ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. За ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Згідно з положеннями ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами у справі про адміністративне право-порушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному до-слідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Згідно з вимог п. 2.5. Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року (із змінами та доповненнями), водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. З огляду на визначену ст. 266 КУпАП процедуру, особи, які керують транспортними засобами, тощо і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Такий огляд, за змістом частини другої вказаної норми, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення. Процедуру проведення огляду водіїв транспортних засобів на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, визначає Інструкція про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затверджена наказом МВС, МОЗ України від 09.11.2015 № 1452/735 (далі Інструкція № 1452/735. Відповідно до п. 2 Розділу І Інструкції № 1452/735 огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану. За п. 3 Розділу І Інструкції № 1452/735 ознаками алкогольного сп`яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці. Згідно з п. 6 Інструкції огляд на стан сп`яніння проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування Міністерством охорони здоров`я та Держспоживстандартом (далі спеціальні технічні засоби); лікарем закладу охорони здоров`я (у сільській місцевості за відсутності лікаря фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку). Відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а також відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП. Отже, відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, утворює самостійний склад, передбачений ч. 1 ст. 130 КУпАП. Визнаючи винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, суд вважав доведеною його вину матеріалами справи; даними протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 319304 від 03.05.2025 року, направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 03.05.2025 року та відеоматеріалами. Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, відповідає фактичним обставинам справи, є законним та обґрунтованим, а вищезазначені вимоги закону судом першої інстанції виконані в повному обсязі. Так, судом першої інстанції встановлені обставини вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, на підставі яких суд зробив висновок про доведеність вчинення останнім інкримінованого йому адміністративного правопорушення, з яким погоджується апеляційний суд, оскільки такий висновок суду об`єктивно підтверджується належним чином дослідженими судом доказами в їх сукупності, що містяться в матеріалах справи, зокрема: - протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 319304 від 03.05.2025 року, яким зафіксовано, що 03.05.2025 о 20:29 год на околиці в с. Струмок Білгород-Дністровського району Одеської області, ОСОБА_1 керував транспортним засобом мотоблоком марки «Форте», без д.н.з, з явними ознаками алкогольного сп`яніння (різкий запах алкоголю з порожнини рота), від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки та в медичному закладі відмовився під відеозапис, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху, від підпису протоколу відмовився (а.с. 1); - направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 03.05.2025 року, відповідно до якого огляд не проводився (а.с. 3) - відеозаписом, який було оглянуто в ході розгляду справи, яким підтверджено, що ОСОБА_1 був зупинений працівниками поліції, останній перебував на місці водія (20:32:17), вийшовши з мотоблоку, підійшов до працівника поліції, на питання поліціанта, чи вживав алкогольні напої, відповів, що пив (20:32:48), поліцейський, зазначивши, що чує запах, запропонував пройти ОСОБА_1 тест на стан алкогольного сп`яніння за допомогою приладу драгер, на що ОСОБА_1 , відмовився (20:34:24), на пропозицію проїхати до медичного закладу, двічі сказав «а зачем?!» (мовою оригіналу) (20:34:29-20:34:35), поліціант роз`яснив, що буде складати адміністративні матеріали та запитав ОСОБА_1 чи бажає останній ознайомлюватися з протоколом та розписуватися, на що ОСОБА_1 відповів, що не хоче (20:35:53). Апеляційний суд відхиляє доводи скарги, що в рапорті поліцейського не вказана причина зупинки, оскільки, як вірно зазначено судом першої інстанції, з огляду на правовий аналіз норм Правил дорожнього руху, незгода водія із причинами зупинки або його необізнаність про це не позбавляє його обов`язку на вимогу працівників поліції пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння, і такий обов`язок не впливає на причину зупинки. Положення Інструкції пов`язують обов`язок водія пройти огляд на вимогу поліцейського саме з наявністю підстав у поліцейського вважати, що водій знаходиться у стані сп`яніння, а не із зупинкою транспортного засобу, тому у даному випадку відсутні підстави для застосування доктрини «плодів отруйного дерева» та вважати недоведеною відмову від проходження огляду. Крім того, як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, в судовому засіданні в суді першої інстанції, був допитаний старший сержант ВП № 2 Білгород-Дністровського РВП ГУНП в Одеській області Притула Р., який пояснив, що за кермом мотоблока перебував ОСОБА_1 , зупинка відбулась на польовій дорозі, яка сполучає села Струмок та Баштанівку, причиною зупинки було те, що один із пасажирів мотоблока їхав стоячи в причепі, що є порушенням ПДР України. Щодо твердження скарги, що працівник поліції не пояснив, що в разі відмови від огляду на стан сп`яніння, ОСОБА_1 отримає штраф в розмірі 17000 грн та позбавлення права керування транспортними засобами на 1 рік, апеляційний суд вказує таке. ОСОБА_1 , будучи водієм та маючи відповідне посвідчення водія, обізнаний з Правилами дорожнього руху України, зокрема п. 2.5. При цьому, презюмоване знання закону є принципом права, згідно з яким закон поширюється на кожного, навіть якщо особа і не знає про нього. Незнання вимог діючого законодавства не є підставою для звільнення особи від передбаченої законом відповідальності та закриття провадження у справі, що кореспондується з положеннями ст. 68 Конституції України. Крім того, не згода з діями працівників поліції, за певних обставин, може бути підставою притягнення таких працівників до відповідальності. Проте, матеріали провадження не містять жодних відомостей щодо неправомірних дій працівників поліції під час зупинки та складанні протоколу про адміністративне правопорушення, щодо оскарження цих дій, як і не містять результатів такого оскарження. Щодо доводу скарги, що відсутній факт керування, апеляційний суд звертає увагу на те, що під час зупинки ОСОБА_1 перебував на місці водія мотоблоку, двигун працював, під час спілкування з поліцейським не заперечував факт керування та поводив себе як водій транспортного засобу. Оцінюючи доводи скарги, що ОСОБА_1 та особи, які були разом з ним, їхали по польовій дорозі, а не автомобільній дорозі загального користування, тобто не були учасниками дорожнього руху, апеляційний суд вказує таке. Автомобільна дорога, вулиця (дорога) - частина території, зокрема в населеному пункті, з усіма розташованими на ній спорудами (мостами, шляхопроводами, естакадами, надземними і підземними пішохідними переходами) та засобами організації дорожнього руху, призначена для руху транспортних засобів і пішоходів та обмежена по ширині зовнішнім краєм тротуарів чи краєм смуги відводу. Цей термін включає також спеціально побудовані тимчасові дороги, крім довільно накатаних доріг (колій). Автомобільні дороги державного значення - автомобільні дороги загального користування, до яких належать міжнародні, національні, регіональні та територіальні автомобільні дороги, які позначені відповідними дорожніми знаками (абзац 8-9 п. 1.10. ПДР України). Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 керував транспортним засобом на околиці в с. Струмок Білгород-Дністровського району Одеської області. За ст. 7 Закону України «Про автомобільні дороги» автомобільні дороги загального користування є складовою Єдиної транспортної системи України і задовольняють потреби суспільства в автомобільних пасажирських і вантажних перевезеннях. Автомобільні дороги загального користування перебувають у державній власності і не підлягають приватизації. Складовими автомобільної дороги загального користування у межах смуги відведення є: земляне полотно; проїзна частина; дорожнє покриття; смуга руху; споруди дорожнього водовідводу та водоочисні споруди; споруди шумозахисні; штучні споруди; засоби технологічного зв`язку; інженерне облаштування: спеціальні споруди та засоби, призначені для забезпечення безпечних та зручних умов руху (освітлення, стаціонарні комплекси вимірювання вагових і габаритних параметрів транспортних засобів, примусового зниження швидкості руху, технічні засоби (прилади контролю) для фіксації адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху в автоматичному режимі); архітектурне облаштування: архітектурні споруди та декоративні насадження, призначені для забезпечення естетичного вигляду автомобільних доріг; технічні засоби організації дорожнього руху, автопавільйони, лінійні споруди і комплекси, що забезпечують функціонування і збереження доріг; елементи санітарного облаштування; зелені насадження; спеціально облаштовані місця для зупинки маршрутних транспортних засобів. (частина 1 статті 9 Закону України «Про автомобільні дороги») Згідно з Державними будівельними нормами України (далі - ДБН) В.2.3-4:2015, які встановлюють правила проектування і будівництва автомобільних доріг загального користування в Україні: дорожній одяг - це одно - або багатошарова конструкція проїзної частини автомобільної дороги (дорожнє покриття), яка сприймає навантаження від транспортних засобів і передає його на ґрунт земляного полотна. Аналогічно передбачено і статтею 1 Закону України «Про автомобільні дороги», що дорожнє покриття - це укріплені верхні шари дороги, що сприймають навантаження від транспортних засобів, а земляне полотно - ґрунтова конструкція автомобільної дороги. Відповідно до вищезгаданих вимог ДБН, існує три типи дорожнього одягу (покриття): капітальний (І-ІУ категорія дороги), удосконалений полегшений (ІУ-У категорія дороги) та перехідний (У категорія дороги). В свою чергу, перехідний тип дорожнього одягу (покриття) поділяється на три види: 1) бруківка; 2) цементогрунтове, маломіцні кам`яні матеріали, укріплені в`яжучими матеріалами; 3) фракціоновані кам`яні матеріали не укріплені в`яжучими матеріалами. Таким чином, автомобільна дорога з твердим покриттям - це автомобільна дорога з одношаровим чи багатошаровим дорожнім покриттям, яке складається з різних видів ущільнених дорожніх сумішей або кам`яних матеріалів (щебінь, гравій, шлак), оброблених або не оброблених в`яжучими речовинами. Отже, слід стверджувати, що польові, лісові, технологічні, внутрішньогосподарські дороги зазвичай не належать до доріг загального користування, водночас це не означає автоматично, що на них не поширюються Правила дорожнього руху. ПДР України застосовуються до дорожнього руху загалом, а поняття «дорога» у ПДР є ширшим і охоплює: смугу землі; у тому числі ґрунтові, польові та інші шляхи, які використовуються для руху транспортних засобів, тому слід дійти висновку, що польова дорога зазвичай не автомобільна дорога загального користування, але рух по польовій дорозі може вважатися дорожнім рухом, а водій учасником дорожнього руху. Враховуючи вище викладене, та той факт, що рух здійснювався польовою дорогою, а не автомобільною дорогою загального користування, сам по собі не свідчить про те, що особи не були учасниками дорожнього руху, оскільки переміщення транспортного засобу будь-якою дорогою або місцевістю, пристосованою для руху, охоплюється поняттям дорожнього руху. Отже, ОСОБА_1 є учасником дорожнього руху та, відповідно, суб`єктом адміністративного правопорушення, передбаченого відповідною нормою КУпАП. Аналізуючи досліджені докази, оцінюючи їх у сукупності, апеляційний су д доходить до переконання, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, повністю доведена, є встановленою згідно з критерієм її доведеності «поза розумним сумнівом». Так, стандарт доказування «поза розумним сумнівом» активно використовується Європейським судом з прав людини. У справі «Ушаков проти України» (рішення від 18 червня 2015 року, заява № 10705\12) ЄСПЛ визначає: «Суд, при оцінці доказів керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Згідно з його усталеною практикою доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій стосовно фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою». Стандарт доказування «поза розумним сумнівом» не виключає будь-який сумнів взагалі, оскільки завжди можна припустити можливість існування навіть дуже маловірогідних обставин чи їх збігів. Проте, цей стандарт доказування означає, що особу необхідно виправдати не при наявності будь-якої «тіні» сумнівів, а при наявності лише «розумного сумніву». При цьому розумним є сумнів, який має під собою причину та здоровий глузд і випливає зі справедливого та розумного розгляду всіх доказів у справі або з відсутності доказів у справі. Цей сумнів не є ні смутним, ні гіпотетичним чи уявним або надуманим. А саме таким, який ґрунтується на конкретних обставинах або інших вагомих причинах, які б змусили розумну людину вагатися вдатися до певних дій у питаннях, що мають значення для неї. Таким чином, порушень норм матеріального та процесуального права, які б були підставою для скасування постанови суду при її перегляді, апеляційним судом не встановлено. Суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, яке підтверджується доказами, дослідженими в їх сукупності та з точки зору їх достатності під час розгляду матеріалів адміністративної справи. Доводи, наведені в апеляційній скарзі, висновку суду першої інстанції не спростовують, оскільки є необґрунтованими, спростовуються матеріалами справи та оцінюються судом як такий спосіб захисту, що має на меті безпідставне уникнення від відповідальності за вчинене правопорушення. Інших доводів апеляційна скарга не містить. З огляду на вищенаведене, підстав для скасування постанови суду і закриття провадження по справі з наведених в апеляційній скарзі мотивів апеляційний суд не вбачає, а тому вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін. На підставі викладеного та керуючись ст. 285, 294 КУпАП, апеляційний суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу захисника Давиденка Костянтина Вікторовича, який діє в інтересах особи, що притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , залишити без задоволення. Постанову Татарбунарського районного суду Одеської області від 02 квітня 2026 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя Одеського апеляційного суду М.В. Назарова