Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/32008/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 травня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/32008/25 Головуючий в 1 інстанції: Танцюра К.О. Дата і місце ухвалення: 24 листопада 2025 року, м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Тарновецького І.І., суддів: Бойка А.В., Шевчук О.А., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року у справі №420/32008/25 за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу, - В С Т А Н О В И В: У вересні 2025 року Головне управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі звернулося до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача податковий борг з єдиного податку з фізичних осіб у сумі 553 008,12 грн та з військового збору, що підлягає сплаті фізичними особами-підприємцями, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, у сумі 55 823,00 грн, а всього 608 831,12 грн. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року адміністративний позов задоволено повністю. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні заяви про розстрочення виконання рішення суду, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для правильного вирішення питання щодо розстрочення виконання судового рішення. В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що разом із відзивом на позовну заяву, в якому він визнав позовні вимоги, було подано заяву про розстрочення виконання рішення суду строком на один рік. На думку апелянта, суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні зазначеної заяви, не врахувавши наявність обставин, які істотно ускладнюють одноразове виконання рішення, зокрема фінансові труднощі та здійснення ним діяльності, пов`язаної з виготовленням наземних дистанційно-керованих пристроїв для потреб Збройних Сил України. Апелянт вважає, що одночасне стягнення всієї суми податкового боргу призведе до блокування його рахунків та фактично унеможливить продовження такої діяльності, яка має суспільно корисний характер. У зв`язку з цим просить скасувати рішення суду першої інстанції в оскарженій частині та розстрочити виконання рішення суду на один рік із щомісячною сплатою 50 735,93 грн. Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч.1 ст. 311 КАС України. Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке. Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 з 07.03.2024 року зареєстрований як фізична особа-підприємець та перебуває на податковому обліку в Головному управлінні ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі. За відповідачем обліковується податковий борг з єдиного податку з фізичних осіб у сумі 553 008,12 грн та з військового збору, що підлягає сплаті фізичними особами-підприємцями, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, у сумі 55 823,00 грн, а всього 608 831,12 грн. Зазначена заборгованість виникла внаслідок несплати узгоджених грошових зобов`язань, самостійно задекларованих відповідачем у податкових деклараціях платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця №9422310191 від 31.01.2025 року на суму 207 000,00 грн, №9422312587 від 31.01.2025 року на суму 62 280,00 грн, №9113627921 від 28.04.2025 року на суму 33 836,00 грн та №9237503381 від 11.08.2025 року на суму 279 115,00 грн. Також у податковій декларації №9237503381 від 11.08.2025 року відповідачем самостійно визначено грошове зобов`язання з військового збору у сумі 55 823,00 грн. З урахуванням часткової сплати єдиного податку у розмірі 30 000,00 грн заборгованість з цього платежу становила 553 008,12 грн. У зв`язку з виникненням податкового боргу Головним управлінням ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі сформовано та направлено відповідачу податкову вимогу форми «Ф» №0000233-1302-2122 від 11.02.2025 року, яка не була оскаржена та не скасована у встановленому законом порядку. Оскільки сума податкового боргу у добровільному порядку відповідачем не сплачена, контролюючий орган звернувся до суду з даним адміністративним позовом про стягнення зазначеної заборгованості. Вирішуючи спір по суті та задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив із того, що наявність за відповідачем податкового боргу у загальній сумі 608 831,12 грн підтверджується належними та допустимими доказами, зокрема інтегрованою карткою платника податків, довідкою-розрахунком заборгованості, податковими деклараціями, в яких відповідач самостійно визначив відповідні грошові зобов`язання, а також податковою вимогою форми «Ф» №0000233-1302-2122 від 11.02.2025 року, яка не була оскаржена та не скасована у встановленому законом порядку. Суд першої інстанції врахував, що у відзиві на позовну заяву відповідач визнав позовні вимоги у повному обсязі, не заперечував ані факту існування податкового боргу, ані його розміру, та не надав жодних доказів, які б спростовували наявність зазначеної заборгованості. За таких обставин суд дійшов висновку про наявність передбачених Податковим кодексом України підстав для стягнення з відповідача податкового боргу в судовому порядку. Водночас, розглянувши заяву відповідача про розстрочення виконання рішення суду строком на один рік, суд першої інстанції зазначив, що відповідно до статті 378 КАС України підставою для розстрочення виконання судового рішення є наявність обставин, які істотно ускладнюють його виконання або роблять таке виконання неможливим, а такі обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами. Оцінивши наведені відповідачем доводи щодо фінансових труднощів та здійснення діяльності з виготовлення наземних дистанційно-керованих пристроїв для потреб Збройних Сил України, суд першої інстанції дійшов висновку, що самі по собі зазначені обставини не є достатніми для розстрочення виконання судового рішення, оскільки не підтверджені жодними документами, які б свідчили про реальний фінансовий стан відповідача, розмір його доходів, витрат, наявність активів, зобов`язань або інші об`єктивні обставини, що істотно ускладнюють одноразове виконання рішення суду. З огляду на відсутність належних доказів існування виняткових обставин, які б ускладнювали або унеможливлювали виконання рішення, суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви про розстрочення виконання рішення суду, зазначивши при цьому, що відповідач не позбавлений права повторно звернутися до суду з відповідною заявою за умови подання належних доказів на підтвердження наявності підстав, передбачених статтею 378 КАС України. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою таке повноваження надано, а також чи є вони обґрунтованими та пропорційними. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок виконання платниками податків податкового обов`язку, а також повноваження контролюючих органів щодо погашення податкового боргу регулюються Податковим кодексом України. Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори у строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. За змістом пункту 36.1 статті 36 Податкового кодексу України податковим обов`язком є обов`язок платника податків обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору у порядку і строки, визначені податковим законодавством. Згідно з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений законом строк, а також непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом. Відповідно до пункту 54.1 статті 54 Податкового кодексу України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та зазначає її у податковій декларації. Така сума вважається узгодженою. Пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України передбачено, що платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним декларації, протягом установленого законом строку. За правилами пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України у разі виникнення у платника податків податкового боргу контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу. Відповідно до пункту 59.5 статті 59 Податкового кодексу України у разі зміни суми податкового боргу після направлення податкової вимоги, якщо такий борг не був погашений у повному обсязі, повторне направлення податкової вимоги не здійснюється. Згідно з пунктом 87.11 статті 87 Податкового кодексу України орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу з фізичної особи. Виконання судового рішення про стягнення податкового боргу здійснюється органами державної виконавчої служби відповідно до закону. Аналіз наведених норм свідчить, що самостійно задекларовані платником податків грошові зобов`язання є узгодженими та підлягають обов`язковій сплаті у встановлені законом строки. У разі їх несплати утворюється податковий борг, який після направлення податкової вимоги та за відсутності його добровільного погашення підлягає стягненню у судовому порядку. Подібний правовий підхід неодноразово висловлювався Верховним Судом, який послідовно зазначає, що самостійно визначені платником податків у податковій звітності грошові зобов`язання є узгодженими та підлягають обов`язковій сплаті, а їх несплата у встановлені законом строки є підставою для стягнення податкового боргу у судовому порядку. Як вбачається з матеріалів справи, підставою для звернення Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі до суду з даним адміністративним позовом стало виникнення у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 податкового боргу, який утворився внаслідок несплати самостійно задекларованих податкових зобов`язань з єдиного податку та військового збору. Так, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 самостійно задекларував податкові зобов`язання з єдиного податку у податкових деклараціях платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця №9422310191 від 31.01.2025 року на суму 207 000,00 грн, №9422312587 від 31.01.2025 року на суму 62 280,00 грн, №9113627921 від 28.04.2025 року на суму 33 836,00 грн та №9237503381 від 11.08.2025 року на суму 279 115,00 грн. Крім того, у податковій декларації №9237503381 від 11.08.2025 року відповідачем самостійно визначено грошове зобов`язання з військового збору, що підлягає сплаті фізичними особами-підприємцями, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, у сумі 55 823,00 грн. З урахуванням часткової сплати єдиного податку у розмірі 30 000,00 грн за відповідачем обліковується податковий борг з єдиного податку з фізичних осіб у сумі 553 008,12 грн та з військового збору у сумі 55 823,00 грн, а всього 608 831,12 грн. У зв`язку з виникненням податкового боргу контролюючим органом сформовано та направлено відповідачу податкову вимогу форми «Ф» №0000233-1302-2122 від 11.02.2025 року, яка не була оскаржена та не скасована у встановленому законом порядку. Оскільки зазначена заборгованість у добровільному порядку відповідачем не погашена, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Колегія суддів звертає увагу, що у поданому до суду першої інстанції відзиві на позовну заяву відповідач визнав позовні вимоги у повному обсязі, не заперечував ані факту існування податкового боргу, ані його розміру, а також не надав жодних доказів, які б спростовували відомості інтегрованої картки платника податків та довідки-розрахунку заборгованості. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наявність податкового боргу у загальній сумі 608 831,12 грн є належним чином підтвердженою матеріалами справи, а тому у контролюючого органу були передбачені Податковим кодексом України правові підстави для звернення до суду з позовом про його стягнення. Щодо доводів апеляційної скарги про наявність підстав для розстрочення виконання рішення суду колегія суддів зазначає таке. Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України за заявою сторони суд може розстрочити виконання судового рішення, якщо буде встановлено наявність обставин, які істотно ускладнюють його виконання або роблять таке виконання неможливим. При цьому суд враховує, зокрема, матеріальне становище боржника та інші обставини, що мають істотне значення. Отже, розстрочення виконання судового рішення не є безумовним правом сторони, а застосовується лише у виняткових випадках за наявності належних і допустимих доказів, які об`єктивно підтверджують існування обставин, що істотно ускладнюють або унеможливлюють своєчасне виконання рішення суду. Верховний Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що самі лише посилання на складний фінансовий стан, без подання документального підтвердження доходів, витрат, активів, зобов`язань та інших обставин, не можуть вважатися достатньою підставою для розстрочення виконання судового рішення. У даній справі відповідач, обґрунтовуючи заяву про розстрочення виконання рішення суду, послався на фінансові труднощі, запровадження воєнного стану та здійснення некомерційного проєкту «dron.zp» з виготовлення наземних дистанційно-керованих пристроїв для потреб Збройних Сил України. Разом з тим жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували реальний фінансовий стан відповідача, обсяг його доходів та витрат, наявність або відсутність коштів, майна, інших активів чи обставин, що об`єктивно унеможливлюють одноразове виконання рішення суду, матеріали справи не містять. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для розстрочення виконання рішення суду, оскільки наведені відповідачем доводи не підтверджені належними доказами та мають характер загальних тверджень. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності зазначеного висновку суду першої інстанції, а зводяться до повторення обставин, які були предметом дослідження та отримали належну правову оцінку. З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку, що рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року ухвалене з правильним установленням фактичних обставин справи та з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування чи зміни в оскарженій частині не вбачається. Керуючись ст.ст. 308, 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року - без змін. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, відповідно до статті 139 КАС України розподілу між сторонами не підлягають. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий: І.І. Тарновецький Судді: А.В. Бойко О.А. Шевчук