Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/441/26

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 травня 2026 р. Справа № 440/441/26 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Чалого І.С., Суддів: Семененко М.О. , Подобайло З.Г. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: І.Г. Ясиновський) від 20.03.2026 по справі № 440/441/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі відповідач, ГУ ПФУ в Полтавській області), в якому просить суд: визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Полтавській області щодо застосування при обчисленні пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якого сплачено страхові внески, за 2014, 2015 та 2016 роки. зобов`язати ГУ ПФУ в Полтавській області з 01.03.2022 здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передували року призначення такої пенсії, тобто за 2019, 2020, 2021 роки. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 20.03.2026 відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що ГУ ПФУ в Полтавській області протиправно не здійснено нарахування пенсії із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2022-2024 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії, починаючи з 03.04.2025 у порядку Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивачка ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Полтавській області та з 17.12.2004 отримувала пенсію по інвалідності відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування /а.с. 30/. З 17.08.2012 ОСОБА_1 переведено на пенсію за віком відповідно до того ж Закону /а.с. 43, зв.а.с.45/. Починаючи з 19.02.2013 позивачка отримує пенсію за віком відповідно до Закону України Про державну службу /а.с. 81-82/ З 01.03.2022 позивачці здійснено автоматичний перерахунок пенсії та переведено на пенсію за віком /а.с. 61/. При обчисленні пенсії ОСОБА_1 відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" застосовано показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якого сплачено страхові внески, за 2014, 2015 та 2016 роки /зв.а.с. 68/. Позивачка вважаючи, що при призначенні пенсії за віком протиправно застосовано показника середньої заробітної плати у середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні за 2014-2016 роки, звернулася до суду з цим позовом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої існтанції виходив з того, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно частиною третьою статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на інший вид пенсії у межах одного закону, а тому при обчисленні пенсії необхідно застосувати показник середньої заробітної плати (доходу) за три роки, що передували року призначенню пенсії за віком. Зазначає, що позивачку з 2013 року призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», а потім з 01.03.2022 її в автоматичному режимі було переведено на пенсію за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", тобто позивачку переведено на той самий вид пенсії (пенсію за віком), хоча й за нормами іншого закону. Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в частині задоволення позову. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Відповідно до частини першої статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-XIІ на одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку, за наявності страхового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше 10 років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, - незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 відсотків від сум їх заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, без обмеження граничного розміру пенсії, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі. Згідно із ч. 1 ст. 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон України № 1058-IV, у редакції, чинній на час призначення позивачу пенсії за віком), відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Відповідно до ст. 10 Закону України № 1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Згідно зі ст. 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за № 1788-ХІІ (далі Закон України № 1788-ХІІ у редакції, чинній на момент призначення позивачу пенсії за вислугу років), передбачено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років. Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України № 1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мали працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку Так у ст. 19 Закону України № 1788-ХІІ встановлює, що пенсії за віком призначаються в розмірі 55 процентів заробітку (стаття 64), але не нижче мінімального розміру пенсії. За кожний повний рік роботи понад 25 років чоловікам і 20 років жінкам пенсія збільшується на 1 процент заробітку, але не менш як на 1 процент мінімального розміру пенсії. Згідно із ч. 1 ст. 26 Закону України № 1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017. Починаючи з 01.01.2018 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01.01.2022 по 31.12.2022 - не менше 29 років. Відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України № 1058-IV, заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Згідно із ч. 3 ст. 45 Закону України № 1058-IV встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії. Тобто, ч. 3 ст. 45 Закону України № 1058-ІV встановлений порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший та показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, - таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом № 1058-ІV. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії. Судом установлено, що з 19.02.2013 ОСОБА_1 пенсія призначена за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». 01.03.2022 позивачці призначена пенсія за віком у порядку Закону України № 1058-ІV. Колегія суддів зазначає, що посилання позивачки на те, що пенсія, яка призначена достроково відповідно до Закону України «Про державну службу» з 2013 та пенсія, яка призначена за віком в порядку Закону України № 1058-ІV з 2022 є різними видами пенсіями, є безпіставними, оскільки для відповідних категорій осіб передбачено не окремий вид пенсійного забезпечення, а пільгові умови надання пенсій (пенсій за віком). Втім, вид пенсії відповідає та порядок її призначення здійснюється на умовах, що визначені Законом України № 1058-IV. Оскільки позивача переведено на той самий вид пенсії (пенсії за віком), яка вже була призначена, то вона не може бути призначена повторно на підставі положень статті 40 Закону України № 1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2019-2021 роки. При цьому, колегія суддів зауважує, що Законом України № 3723-XII «Про державну службу» не передбачалося інших умов та порядку призначення пенсії за віком, ніж тих, що встановлені Законом України № 1058-IV. Також колегія суддів звертає увагу на висновки Верховного Суду, наведені в постанові від 27.06.2023 в справі № 500/4392/22, відповідно до яких оскільки мало місце призначення одного й того ж самого виду пенсії (пенсії за віком), але за іншим законом, показник середньої заробітної плати при переведенні з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про державну службу» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час первинного призначення пенсії за віком. Оскільки позивача переведено з пенсії за віком, призначеної за нормами Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-XII на пенсію за віком, призначену за нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» зміни виду пенсії не відбулось. Такий підхід підтримав Верховний Суд в постанові від 03.02.2025 в справі № 240/33245/23 зазначивши, що оскільки мало місце призначення одного й того ж самого виду пенсії (пенсії за віком), але за іншим законом, колегія суддів дійшла висновку, що показник середньої заробітної плати при переведенні з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII «Про державну службу» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час первинного призначення пенсії за віком. Наведений висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 29.11.2022 у справі № 560/4589/21, від 18.05.2023 у справі № 560/19830/21. Вказане дає підстави стверджувати, що оскільки позивачу фактично призначено той самий вид пенсії (пенсії за віком), яка вже була призначена, то вона не може бути призначена повторно на підставі положень статті 40 Закону України № 1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2019, 2020, 2021 роки. З огляду на викладене, відповідачем правомірно при переведенні позивача на пенсію за віком відповідно до Закону України № 1058-IV не застосовано показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески, за 2019, 2020, 2021 роки, у зв`язку з чим колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги позивачки, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. При прийнятті судового рішення у цій справі, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи сторін отримали достатню оцінку. Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат зі сплати судового збору. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.03.2026 по справі № 440/441/26 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий Судді(підпис) (підпис) М.О. Семененко З.Г. Подобайло