Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/22413/25

Головуючий І інстанції: Мороко А.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 травня 2026 р. Справа № 520/22413/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Ральченка І.М., Суддів: Мінаєвої К.В. , Катунова В.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2026, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 19.02.26 по справі № 520/22413/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просила суд: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області № 204650026525 від 23.05.2025, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити та виплачувати з 16.05.2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 пенсію за віком відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ із зниженням пенсійного віку на 5 років; - допустити до негайного виконання рішення суду в частині виплати заборгованості з виплати пенсії за віком із зниженням пенсійного віку на 5 років відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ); - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (код ЄДРПОУ: 20453063) подати звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду по даній справі протягом 20 днів з дня набрання рішенням законної сили. В обґрунтування позову позивачем зазначено, що при винесенні рішення № 204650026525 від 23.05.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , відповідачем не взято до уваги довідку від 12.03.1992 №89 про підтвердження факту проживання позивача з 26.04.1986 в зоні радіоактивного забруднення. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області № 204650026525 від 23.05.2025, про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити з 16.05.2025 ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ, з урахуванням висновків суду. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції. Так, представник Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області в апеляційній скарзі зазначає, що питання визнання в Україні довідок, виданих у Білорусі на підставі закону «О социальной защите граждан, пострадавших от катастрофы на Чернобыльской АЭС», регулювалось Угодою про соціальний захист і охорону здоров`я громадян, які зазнали впливу радіації від 1994 року та відповідними міждержавними угодами. Згідно з ними, документи, видані в Республікою Білорусь, визнавались без додаткової легалізації. Апелянт зазначає, що відповідно до Постанови Кабінетну Міністрів України від 21 липня 2023 р. № 753, Кабінет Міністрів України постановив: вийти з Угоди про соціальний захист і охорону здоров`я громадян, які зазнали впливу радіації в результаті Чорнобильської та інших радіаційних катастроф і аварій, а також ядерних випробувань, учиненої 9 вересня 1994 р. у м. Москві, та Протоколу про внесення змін та доповнень до Угоди про соціальний захист і охорону здоров`я громадян, які зазнали впливу радіації в результаті Чорнобильської та інших радіаційних катастроф і аварій, а також ядерних випробувань від 9 вересня 1994 року, вчиненого 18 жовтня 2011 р. у м. Санкт-Петербурзі. Представник апелянта наголошує, що з огляду на зазначене, вищенаведена довідка не прийнята до уваги, а тому, позивач не має права на призначення пенсії за віком зі зменшення пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ. На переконання апелянта, судом першої інстанції не в повній мірі досліджено нормативні документи та фактичні обставини справи. Позивач не скористався своїм правом та не надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області. На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 16.05.2025 звернулася через веб портал ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком та надала пакет необхідних документів для призначення пенсії з урахуванням норм ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ. Рішенням № 204650026525 від 23.05.2025 за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області відмовило позивачу в призначенні пенсії за віком з урахуванням норм ст. 55 Закону №796-XII та частини другої статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV. Підставою для відмови в призначенні пенсії відповідачем зазначено те, що період роботи (проживання) у зоні гарантованого добровільного відселення відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» - відсутній, оскільки відсутня довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями). Позивач з такими діями відповідача категорично не погодилась та звернулася до суду за захистом своїх порушених прав. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області № 204650026525 від 23.05.2025 та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ, з урахуванням висновків суду. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову з наступних підстав. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційних скарг. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-VI (далі Закон №1058-VI). Статтею 4 Закону №1058-VI закріплено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення. Згідно із ст.10 Закону №1058, особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Відповідно до п. 1 ст. 43 Закону №1058 перерахунок пенсій за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника призначених до набрання чинності цим Законом, здійснюється за нормами цього Закону на підставі документів про вік, страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час перерахунку в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло раніше, а також додатково документів, одержаних органами Пенсійного фонду. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 24 Закону №1058-VI страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Частиною другою статті 24 Закону №1058-VI встановлено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону №1058-VI періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я врегульовані Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02. 1991 №796-XII (далі - Закон №796-XII), який створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення. Відповідно до статті 1 Закону № 796-XII визначено, що цей Закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв`язання пов`язаних з цим проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв`язання пов`язаних з цим проблем медичного і соціального характеру. Згідно з статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зазначає, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Відповідно до абз. 4 п. 2 ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років- пенсійний вік зменшується на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років. Водночас, ч.3 ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону. Згідно ч. 1 ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років. Умовами, зниження пенсійного віку особам, які постійно працювали або постійно проживали в зоні гарантованого добровільного відселення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що 16.05.2025 позивач звернулась до Пенсійного органу по досягненню 55 річного віку. В своєму рішенні №204650026525 від 23.05.2025 відповідач ГУ ПФУ в Закарпатській області зазначає, що необхідний страховий стаж для призначення пенсії становить 26 років, страховий стаж заявника становить 32 роки 11 місяців 04 дні. Водночас до страхового стажу позивачки не зараховано періоди трудової діяльності згідно трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки печатка на першій сторінці нового зразку (містить код ЄДРПОУ), що не відповідає зазначеній даті видачі заповнення трудової книжки 09.10.1987, а також не взято до уваги довідку №АК-6/31 від 23.08.2005 про підтвердження записів та відкриття трудової книжки, оскільки прізвище в довідці БЕЛІК не відповідає паспортним даним БЄЛІК. Період роботи (проживання) у зоні гарантованого добровільного відселення відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» - відсутній, оскільки відсутня довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями). Соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки гарантує Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII). Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Зазначеній нормі відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637), відповідно до якого за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (пункт 3 Порядку№637). Судом першої інстанції встановлено, що у позивача наявна трудова книжка НОМЕР_2 , яка містить чіткі записи про періоди роботи. Щодо причин відмови, які викладені у рішенні від 23.05.2025 №204650026525, а саме щодо печатки на першій сторінці нового зразку (містить код ЄДРПОУ), що не відповідає зазначеній даті видачі заповнення трудової книжки 09.10.1987 та не взяттю до уваги довідки №АК-6/31 від 23.08.2005 про підтвердження записів та відкриття трудової книжки, оскільки прізвище в довідці БЕЛІК не відповідає паспортним даним БЄЛІК, колегія суддів зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права. Крім того, колегія суддів зауважує, що на позивача не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці, а також довідки до неї. Неналежне оформлення трудової книжки та інших документів не може бути підставою для виключення періодів роботи з трудового стажу позивачки, які дають їй право на призначення пенсії, оскільки відповідальність за порядок ведення трудової книжки та інших документів покладено безпосередньо на посадових осіб установи-роботодавця. Правова позиція про те, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, викладена в постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №677/277/17, від 21.02.2018 у справі №687/975/17, а також від 12.09.2022 у справі №569/16691/16-а, у справі № 440/4164/23 від 17.09.2024. Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Вказана правова позиція також підтримана Верховним Судом в постанові від 04.07.2023 у справі №580/4012/19. Щодо відмови у призначені пенсії, у зв`язку із відсутністю довідки про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), колегія суддів зазначає наступне. Закон № 796-ХІІ визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення. Пунктом 2 статті 9 Закону № 796-ХІІ визначено, що особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи. Згідно статті 15 Закону № 796-XII підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Відповідно до вимог статті 49 Закону № 796-ХІІ, пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. Відповідно до абзацу першого статті 55 Закону № 796-XII передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Згідно частини першої статті 26 Закону №1058-IV, (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років. Пунктом 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII встановлено, зокрема, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку - 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років. Відповідно до примітки початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Отже, право на зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та постійно проживали у зоні гарантованого добровільного відселення на 1 січня 1993 роки не менше 3 років. При цьому пенсійний вік такої особи зменшується на 1 рік за кожні два роки проживання, роботи, але не більше 6 років у вказаній зоні. При цьому, на застосування початкової величини зменшення пенсійного віку на 3 роки мають особи які проживали або працювали у зазначеній зоні з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року. Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону №1058-IV і Закону №796-XII. Виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом №796-ХІІ, для отримання особою статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи обов`язковий період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26 квітня 1986 року. Отже, щодо проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 3 років станом на 1 січня 1993 року, то його необхідно обраховувати з 26 квітня 1986 року по 1 січня 1993 року. Вказане пов`язане із поняттям виникнення зони гарантованого добровільного відселення, яке згідно чинного законодавства нерозривно пов`язано із моментом аварії на Чорнобильській АЕС. Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років. Положення Закону №796-ХІІ за дотриманням умов, визначених у ньому, дозволяють зменшувати пенсійний вік особи, але не більше 6 років. Аналізуючи наведене правове регулювання, колегія суддів вважає, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за нормами Закону №1058-ІV і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом №796-XII. Отже, норми спеціального закону - Закону №796-XII застосовуються субсидіарно із нормами загального Закону №1058-ІV, доповнюють і конкретизують їх. Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 7 липня 2014 року №13-1). Пунктом 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Згідно з абзацом дев`ятим підпункту 5 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1, документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи є: - документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями; - посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 3 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"). З матеріалів справи, зокрема з довідки від 12.03.1992 №29, яка видана Єльською районною радою державних депутатів встановлено, що позивачка с 26.04.1986 до вступу у Харківський державний фармацевтичний інститут, тобто до 01.09.1990, що підтверджується відповідним записом у трудовій книжці НОМЕР_2 (запис №5), проживала в місті Єльск, Гомельської області в зоні с правом на відселення. Рівень забрудненості ґрунту цезієм-137 складає 7 Ки/км2. Крім цього, у позивача наявне посвідчення серія НОМЕР_3 (категорія 3) відповідно до якого пред`явник посвідчення має право на пільги і компенсації встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів УРСР від 23 липня 1991 року № 106 "Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" місто Єльск, Гомельської області не віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Судом першої інстанції встановлено з довідки від 12.03.1992 №29, що дана довідка видана позивачці на підставі ..."Закону Республики Белорусь «О социальной защите граждан, пострадавших от катастрофы на Чернобыльской АЭС» ст.24 п.4, ст.19 п.11 лицам, проживавшим в зоне с правом на отселение". Питання визнання в Україні довідок, виданих у Білорусі на підставі закону «О социальной защите граждан, пострадавших от катастрофы на Чернобыльской АЭС», регулювалось Угодою про соціальний захист і охорону здоров`я громадян, які зазнали впливу радіації від 1994 року та відповідними міждержавними угодами. Згідно з ними, документи, видані в Республікою Білорусь, визнавались без додаткової легалізації. Разом з тим, відповідно до Постанови Кабінетну Міністрів України від 21 липня 2023 р. № 753, Кабінет Міністрів України постановив: вийти з Угоди про соціальний захист і охорону здоров`я громадян, які зазнали впливу радіації в результаті Чорнобильської та інших радіаційних катастроф і аварій, а також ядерних випробувань, учиненої 9 вересня 1994 р. у м. Москві, та Протоколу про внесення змін та доповнень до Угоди про соціальний захист і охорону здоров`я громадян, які зазнали впливу радіації в результаті Чорнобильської та інших радіаційних катастроф і аварій, а також ядерних випробувань від 9 вересня 1994 року, вчиненого 18 жовтня 2011 р. у м. Санкт-Петербурзі. Листом Міністерства закордонних справ України від 10.08.2023 за № 72/14-612-94054 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 № 376 (із змінами), повідомляємо, що Угода про соціальний захист і охорону здоров`я громадян, які зазнали впливу радіації в результаті Чорнобильської та інших радіаційних катастроф і аварій, а також ядерних випробувань, яка була вчинена 9 вересня 1994 року в м. Москві, та Протокол про внесення змін і доповнень до Угоди про соціальний захист і охорону здоров`я громадян, які зазнали впливу радіації в результаті Чорнобильської та інших радіаційних катастроф і аварій, а також ядерних випробувань, який було вчинено 18 жовтня 2011 року в м. Санкт-Петербурзі, припинять свою дію 11 серпня 2025 року. Отже, з 11.08.2025 Україна не є державою учасницею Угоди про соціальний захист і охорону здоров`я громадян, які зазнали впливу радіації в результаті Чорнобильської та інших радіаційних катастроф і аварій. Проте, колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_1 звернулась до Пенсійного фонду 16.05.2025, тобто до виходу України з угоди. Відповідно до ч. ч.1, 2 ст.4 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року №1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення"; Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору. Отже, при призначенні пенсій громадянам України застосуванню підлягають: норми національного законодавства щодо порядку врахування стажу, який дає право на відповідні пенсійні виплати; норми міжнародного договору - у разі якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення. Так, при вирішенні питання про призначення пенсії громадянину України уповноважений територіальний орган ПФУ має встановити наявність чинного міжнародного договору України, яким встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення. У разі відсутності такого договору застосуванню підлягають норми національного законодавства щодо порядку врахування стажу, який дає право на призначення відповідного виду пенсії. Постановою Верховної ради України №1958-ХІІ від 10 грудня 1991 року було ратифіковано Угоду про створення Співдружності Незалежних Держав, підписану від імені України 8 грудня 1991 року у м. Мінську. У відповідності до статей 2, 4 Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав від 08.12.1991, високі Договірні Сторони гарантують своїм громадянам незалежно від їхньої національної або інших відмінностей рівні права і свободи. Високі Договірні Сторони розвиватимуть рівноправне і взаємовигідне співробітництво своїх народів і держав у галузі політики, економіки, культури, освіти, охорони здоров`я, охорони навколишнього середовища, науки, торгівлі, у гуманітарній та інших галузях, сприятимуть широкому інформаційному обміну, сумлінно і неухильно дотримуватимуться взаємних зобов`язань. Сторони вважають за необхідне укласти угоди про співробітництво у зазначених галузях. Уряди держав - учасниць Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав від 08.12.1991 року, керуючись статтями 2,4 цієї Угоди, уклали 13.03.1992 року Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення. Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Відповідно до ст.6 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії. Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав від 26.03.2008 №01-1/2-07 визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди. Відповідно до статті 13 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають. Згідно ч.2 ст.24 Закону України «Про міжнародні договори України» припинення та зупинення дії міжнародного договору України здійснюються: в) щодо міжнародних договорів, які укладено від імені Уряду України та які не потребували надання згоди на їх обов`язковість Верховною Радою України або затвердження Президентом України, а також щодо міжвідомчих договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України, - у формі постанови Кабінету Міністрів України. Відповідно до ч.1 ст.25 Закону України «Про міжнародні договори України» припинення дії міжнародного договору України звільняє Україну від будь-якого зобов`язання щодо виконання договору і не впливає на права, зобов`язання чи правове становище України, що виникли в результаті виконання договору до припинення його дії. Зважаючи на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору України, колегія суддів вважає, що за особами, яким в період дії міжнародного договору була призначена пенсія з урахуванням норм такого міжнародного договору, зберігається право на її отримання, оскільки на момент припинення дії міжнародного договору вже існує захищене право особи на пенсійну виплату. Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення» постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві. Листом Міністерства закордонних справ України від 29 грудня 2022 року №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 №376 (із змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року. Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10.01.2023, яке було опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року для України 19 червня 2023 року. В той же час, російською федерацією 11.06.2022 було прийнято закон №175-ФЗ про денонсацію Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, який набрав чинності 30.06.2022. Отже, відповідно до ст.13 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 Російська Федерація з 01.01.2023 не є державою-учасницею Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, відтак дія вказаної угоди між Україною та російською федерацією припинилась внаслідок виходу з Угоди одного з підписантів, а саме Російської Федерації, з 01.01.2023. Внаслідок виходу з вказаної угоди України, Угода про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 припинила дію з 19.06.2023 щодо взаємовідносин України з іншими державами-учасницями вказаної угоди в тому числі Республіки Білорусь. При цьому, ч.2 ст.13 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежності держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 визначено, що пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, які виникли у відповідності до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили у випадку виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають. Тобто, навіть у випадку виходу держави-учасниці із Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, пенсійні права громадян такої держави не втрачають своєї сили. З огляду на викладене дана довідка від 12.03.1992 №29 може бути визнана на території України, а отже Пенсійним органом були порушені права позивача в цій частині, оскільки позивачем надано підтверджуючий документ періоду роботи (проживання) у зоні гарантованого добровільного відселення відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Отже, даною довідкою від 12.03.1992 №89, позивачем підтверджено період проживання з 26.04.1986 по 01.09.1990 у зоні с правом на відселення. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про задоволення позовних вимог в частині скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області № 204650026525 від 23.05.2025 та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ, з урахуванням висновків суду. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано частково задовольнив адміністративний позов. Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2026 по справі № 520/22413/25 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2026 по справі № 520/22413/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач І.М. Ральченко Судді К.В. Мінаєва В.В. Катунов