Постанова КЦС ВС № 143/513/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 травня 2026 року м. Київ справа № 143/513/25 провадження № 61-3789св26 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 28 жовтня 2025 року у складі судді Гуцола М. П. та постанову Вінницького апеляційного суду від 17 лютого 2026 року у складі колегії суддів: Стадника І. М., Войтка Ю. Б., Матківської М. В., і виходив з такого. Зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за розпискою.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що 07 квітня 2022 року ОСОБА_2 отримав від нього грошові кошти у розмірі 1 000 000,00 грн. Факт укладення між ними договору позики підтверджується власноручно написаною розпискою ОСОБА_2 .

3. Відповідно до боргової розписки від 07 квітня 2022 року ОСОБА_2 зобов`язався повернути грошові кошти до 07 жовтня 2022 року.

4. Посилався на те, що у визначений борговою розпискою строк позичальник кошти не повернув, на неодноразові його вимоги про повернення боргу не реагував та продовжує ухилятися від виконання зобов`язання.

5. Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 суму боргу за договором позики у розмірі 1 000 000,00 грн, витрати на правничу допомогу 25 000,00 грн, витрати по сплаті судового збору в розмірі в розмірі 10 000,00 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

6. Рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області від 28 жовтня 2025 року позов задоволено частково.

7. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики у розмірі 1 000 000,00 грн та судовий збір у сумі 10 000,00 грн.

8. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

9. Визначено, що заходи забезпечення позову, вжиті постановою Вінницького апеляційного суду від 17 липня 2025 року, продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

10. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 07 квітня 2022 року між сторонами було укладено договір позики. Надана позивачем розписка, складена ОСОБА_2 про отримання грошових коштів, підтверджує як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. З огляду на відсутність доказів повернення відповідачем зазначених у розписці коштів, вони підлягають стягненню у судовому порядку. Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

11. Постановою Вінницького апеляційного суду від 17 лютого 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 28 жовтня 2025 року - без змін.

12. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позову. Зазначено, що оскільки оригінал розписки, складеної відповідачем про отримання в борг коштів, факт написання якої він не спростовує, знаходиться у позивача, це підтверджує існування між сторонами невиконаних позикових зобов'язань. Узагальнені доводи касаційної скарги 13. 20 березня 2026 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасуватирішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 28 жовтня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 17 лютого 2026 року, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволені позову ОСОБА_1 у повному обсязі.

14. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанції заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 18 серпня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, постановах Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16-ц, від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16-ц, від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц, від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15, від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17, від 13 вересня 2023 року у справі № 754/3591/21, від 28 квітня 2025 року у справі № 585/1947/22 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того зазначає, що суди не залучили до участі у справі його дружину, на права якої впливають оскаржувані судові рішення.

15. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не урахували, що надана позивачем розписка не підтверджує виникнення між сторонами справи боргових зобов`язань. З тексту такої розписки неможливо встановити особа позичкодавця, її зміст є суперечливим та не підтверджує укладення між ним та ОСОБА_1 договору позики. Вважає, що у матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують факт отримання ним у борг від позивача заявленої грошової суми.

16. Крім того, судами попередніх інстанцій не було залучено до участі у справі його дружину, права і законні інтереси якої будуть порушені у ході виконання оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції. Зауважує, що його дружина ОСОБА_3 не знала про наявність боргу, про що свідчить відсутність її згоди на укладення договору позики, який виходить за межі дрібного побутового. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

17. Ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2026року касаційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків.

18. Ухвалою Верховного Суду від 14 квітня 2026 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарженнярішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 28 жовтня 2025 року та постанови Вінницького апеляційного суду від 17 лютого 2026 року, відкрито касаційне провадження у справі № 143/513/25, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції. 19. 28 квітня 2026 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду. Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов 20. 07 травня 2026 року до Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 28 жовтня 2025 року та постанови Вінницького апеляційного суду від 17 лютого 2026 року.

21. На обґрунтування правових підстав для зупинення виконання оскаржуваних судових рішень заявник зазначає про можливі труднощі з поворотом виконання таких рішень після їх скасування судом касаційної інстанції, зокрема в частині накладення арешту та примусової подальшої реалізації майна з електронних торгів, вартість якого значно перевищує суму боргу.

22. Згідно з частиною першою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

23. Клопотання про зупинення виконання (дії) судового рішення має бути мотивованим, містити достатні та обґрунтовані підстави для зупинення виконання судового рішення, підтверджені певними доказами. Вирішуючи питання про зупинення виконання (дії) судового рішення, суд касаційної інстанції враховує необхідність у цьому, зокрема, ймовірність утруднення повороту виконання судового рішення внаслідок можливого його скасування, забезпечення збалансованості інтересів сторін, запобігання порушенню прав осіб, які брали участь у справі, та осіб, які не брали участі у справі, але рішенням суду вирішено питання про їх права, свободи чи обов`язки.

24. Отже, клопотання про зупинення виконання (дії) судового рішення має бути мотивованим та містити підстави для зупинення виконання (дії) судового рішення, підтверджені належними доказами.

25. Клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 28 жовтня 2025 року та постанови Вінницького апеляційного суду від 17 лютого 2026 рокує необґрунтованим. Заявник не навів переконливих аргументів щодо неможливості або утруднення повороту виконання судового рішення. До матеріалів клопотання додано лише постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 щодо з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми судового збору. Відомостей про відкриття виконавчого провадження щодо виконання судового рішення по суті вирішення спору заявником не надано. Необхідності зупинення виконання оскаржуваних судових рішень в частині стягнення судового збору заявником не доведено. Фактичні обставини справи, встановлені судами

26. За змістом наявної в матеріалах справи розписки, 07 квітня 2022 року ОСОБА_2 взяв в позику 1 000 000,00 грн до 07 жовтня 2022 року.

27. Судом досліджено наданий стороною позивача оригінал розписки, текст якої є аналогічним тексту копії розписки, яка була долучена до позовної заяви при поданні позову. Встановлено, що розписка не містить будь-яких записів, відміток тощо про повне або часткове повернення коштів за цією розпискою.

28. Доказів погашення боргу в сумі 1 000 000,00 грн за вказаною борговою розпискою відповідач ОСОБА_2 не надав. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

29. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.

30. Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

31. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

32. За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

33. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

34. Відповідно до статті 6ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

35. Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чиномвідповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

36. Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

37. Згідно з положеннями статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

38. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

39. Положеннями частини першої, третьої статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

40. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

41. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

42. Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

43. У статті 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

44. Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача (кредитора) свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

45. Встановивши, що на підтвердження отримання у позику грошових коштів у сумі 1 000 000,00 грн, з визначеним строком її повернення - до 07 жовтня 2022 року, ОСОБА_2 власноручно написав розписку, оригінал якої зберігається у позивача, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про виникнення між сторонами справи позикових правовідносин, зобов`язання у яких відповідач не виконав, що є підставою для стягнення суми неповернутої позики.

46. Посилання касаційної скарги на відсутність доказів отримання позичальником суми позики саме від позивача, що, на думку заявника, свідчить про помилковість висновків суду про наявність між сторонами боргових зобов`язань, є необґрунтованими.

47. Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц).

48. ЦК України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається правопідтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі, якщо складається боргова розписка, це вже є доказом отримання грошових коштів.

49. Якщо існує розписка, у якій позичальник чітко зазначив про отримання коштів, скріплив її своїм підписом, це свідчить про реальний характер договору позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення (постанови Верховного Суду від 05 вересня 2018 року у справі № 756/8630/14-ц, від 05 жовтня 2022 року у справі № 463/9914/20, від 15 лютого 2023 року у справі № 518/275/18, від 21 червня 2023 року у справі № 161/20763/21, від 01 листопада 2023 року у справі № 450/2311/21).

50. Колегія суддів зауважує, що суди попередніх інстанцій належним чином дослідили зміст написаної відповідачем 07 квітня 2022 року розписки, факт написання та підпису якої сторонами не заперечується, урахували власноручне підтвердження отримання позичальником грошових коштів саме в позику з визначенням строку її повернення, а також перевірили наявність у позивача оригіналу такої розписки, у зв'язку з чим дійшли обґрунтованого висновку про виникнення між сторонами саме позикових правовідносин. Апеляційний суд додатково слушно підкреслив ненадання відповідачем належних і допустимих доказів існування між сторонами інших, крім позикових правовідносин, зокрема договору про спільну діяльність, установчого договору про створення господарського товариства, трудового контракту тощо.

51. Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

52. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

53. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають до застосуванню, надав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності та дійшов загалом правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

54. Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, зводяться до переоцінки доказів.

55. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

56. Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 щодо порушення судами норм процесуального права у зв`язку з незалученням до участі у справі його дружини ОСОБА_3 , яка не надавала згоди на укладення договору позики, колегія суддів відхиляє.

57. Визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.

58. Відповідно до частини першої статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

59. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладання одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (частини друга та третя статті 65 СК України).

60. Верховний Суд уже зауважував, що тлумачення частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньої участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника) (постанова Верховного Суду від 21 серпня 2025 року у справі № 520/7884/19).

61. Верховний Суд послідовно зазначав, що стаття 65 СК України визначає правила розпорядження подружжям майном, що є об`єктом права їх спільної сумісної власності. Таке розпорядження здійснюється шляхом укладення дружиною та/або чоловіком різноманітних правочинів з іншими особами. Якщо правочин щодо спільного майна укладає один з подружжя, то воля другого з подружжя, його згода на укладення правочину має бути з`ясована окремо. Поряд з цим для укладення договору позики (за яким позичальником виступає один з подружжя) отримання згоди другого з подружжя не потрібне, оскільки цей правочин не стосується спільного майна подружжя. Той з подружжя, хто укладає договір позики (позичає кошти), не розпоряджається спільним майном подружжя, він стає учасником зобов`язальних правовідносин (постанови Верховного Суду від 26 вересня від 2018 року у справі № 713/285/2012, від 18 листопада 2019 року у справі № 569/7631/15-ц від 27 листопада 2019 року у справі № 133/3928/14-ц, від 26 вересня 2024 року у справі № 703/141/23, від 26 березня 2025 року у справі № 753/17584/21).

62. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

63. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин та наданою судами правовою оцінкою доказів у їх сукупності, не суперечать висновкам Верховного Суду України та Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

64. Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц).

65. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

66. З урахуванням доводів касаційної скарги ОСОБА_2 , які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень судів попередніх інстанцій. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

2. Рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 28 жовтня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 17 лютого 2026 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді Є. В. Синельников О. М. Осіян В. В. Шипович