Постанова Центральний апеляційний господарський суд № 908/3867/25

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18.05.2026 м. Дніпро Справа № 908/3867/25 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Андрейчука Л.В. (доповідач), суддів: Віннікова С.В., Левшиної Г.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» на рішення Господарського суду Запорізької області від 02.03.2026 (суддя Корсун В.Л.) у справі № 908/3867/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Гірничодобувна компанія Мінерал, м. Запоріжжя до відповідача Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів», м. Запоріжжя про стягнення 34 471, 95 грн ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог. До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Гірничодобувна компанія «Мінерал» до Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів», у якій позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у розмірі 34 471, 95 грн, з яких: 3 % річних у розмірі 6 873, 68 грн та інфляційні втрати у розмірі 27 598, 27 грн, а також судові витрати зі сплати судового збору. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Гірничодобувна компанія «Мінерал» та Акціонерним товариством «Запорізький завод феросплавів» 30.12.2020 укладено договір поставки № 19, на виконання умов якого позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 207 004, 53 грн, проте відповідач у встановлені договором строки оплату поставленої продукції не здійснив. Позивач вказував, що рішенням Господарського суду Запорізької області від 14.11.2024 у справі № 908/1657/24, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 04.12.2025, з Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гірничодобувна компанія «Мінерал» стягнуто суму основного боргу, інфляційні втрати, 3 % річних та судові витрати. Разом з тим, фактичне виконання вказаного рішення суду відбулося лише 09.12.2025, що підтверджується платіжною інструкцією № 420167. Позивач зазначав, що ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості та подальше відкриття виконавчого провадження не припиняють грошового зобов`язання боржника та не звільняють його від відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, до моменту фактичного виконання зобов`язання у повному обсязі. Посилаючись на положення статті 625 Цивільного кодексу України, позивач вказував, що у зв`язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов`язання після ухвалення рішення у справі № 908/1657/24 та до моменту фактичної сплати заборгованості, у відповідача виник обов`язок сплатити інфляційні втрати за період з жовтня 2024 року по листопад 2025 року включно та 3 % річних за період з 31.10.2024 по 08.12.2025. Позивач також зазначав, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості не позбавляє кредитора права на отримання компенсаційних виплат, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання до дня його фактичного виконання. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 02.03.2026 у справі № 908/3867/25 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Гірничодобувна компанія «Мінерал» до Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» про стягнення заборгованості за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання задоволено частково. Суд стягнув з Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гірничодобувна компанія «Мінерал» 27 598, 27 грн інфляційних втрат, 6 870,80 грн 3 % річних, а також 2 422, 16 грн витрат зі сплати судового збору. В іншій частині позову судом відмовлено. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд виходив з того, що рішенням Господарського суду Запорізької області від 14.11.2024 у справі № 908/1657/24, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 04.12.2025, встановлено факт неналежного виконання Акціонерним товариством «Запорізький завод феросплавів» грошових зобов`язань за договором поставки № 19 від 30.12.2020 та стягнуто з відповідача суму основного боргу, інфляційні втрати, 3 % річних та судові витрати. При цьому судом встановлено, що фактичне виконання відповідачем вказаного судового рішення відбулося лише 09.12.2025. Суд зазначив, що відповідно до положень частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, зобов`язаний сплатити кредитору суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3 % річних за весь час прострочення незалежно від наявності судового рішення про стягнення заборгованості. Суд дійшов висновку, що ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості не припиняє грошового зобов`язання та не звільняє боржника від відповідальності за прострочення його виконання до моменту фактичної сплати заборгованості у повному обсязі. У зв`язку з цим суд визнав обґрунтованими вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих за період після здійснення розрахунку у справі № 908/1657/24 та до дня фактичного виконання відповідачем грошового зобов`язання. Водночас, перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3 % річних, суд дійшов висновку про наявність підстав для його часткового коригування, у зв`язку з чим позовні вимоги були задоволені частково. Короткий зміст вимог апеляційної скарги. Не погодившись із рішенням Господарського суду Запорізької області від 02.03.2026 у справі № 908/3867/25, Акціонерне товариство «Запорізький завод феросплавів» звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати зазначене рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Гірничодобувна компанія «Мінерал» у повному обсязі. Апелянт зазначає, що рішення суду є незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, а також за неповного з`ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення спору. На думку скаржника, суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення з Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» інфляційних втрат та 3 % річних, оскільки аналогічні вимоги вже були предметом судового розгляду у справі № 908/1657/24, за результатами якого рішенням Господарського суду Запорізької області від 14.11.2024 з відповідача вже стягнуто суму основного боргу, інфляційні втрати та 3 % річних. Акціонерне товариство «Запорізький завод феросплавів» вказує, що після ухвалення рішення у справі № 908/1657/24 ним добровільно та у повному обсязі виконано судове рішення, у зв`язку з чим, на переконання апелянта, між сторонами відсутні неврегульовані правовідносини та будь-які підстави для повторного звернення позивача до суду із вимогами про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних. Скаржник зазначає, що позивач не навів нових обставин та не надав належних доказів, які б свідчили про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у даній справі, а суд не врахував, що фактично предметом спору у справах № 908/1657/24 та № 908/3867/25 є однакові вимоги, пов`язані із неналежним виконанням відповідачем грошових зобов`язань за договором поставки № 19 від 30.12.2020. Крім того, апелянт посилається на положення статей 77, 78 Господарського процесуального кодексу України та зазначає, що позивачем не надано належних, допустимих і достовірних доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, а суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам відповідача щодо відсутності правових підстав для повторного стягнення сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України. Також скаржник вказує, що суд не врахував обставини, пов`язані із тимчасовою окупацією території місцезнаходження позивача та правовим регулюванням здійснення господарської діяльності суб`єктами господарювання, місцезнаходження яких знаходиться на тимчасово окупованій території, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про наявність підстав для покладення на відповідача відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання. З огляду на викладене, апелянт вважає, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню, а у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Гірничодобувна компанія «Мінерал» слід відмовити у повному обсязі. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі Акціонерне товариство «Запорізький завод феросплавів» зазначає, що рішення Господарського суду Запорізької області від 02.03.2026 у справі № 908/3867/25 ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного та всебічного з`ясування обставин справи, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та наявним у матеріалах справи доказам. У зв`язку з цим апелянт вважає, що відповідно до статті 277 Господарського процесуального кодексу України оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову. Скаржник зазначає, що суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних, оскільки аналогічні вимоги вже були предметом судового розгляду у справі № 908/1657/24, за результатами розгляду якої рішенням Господарського суду Запорізької області від 14.11.2024 з Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гірничодобувна компанія «Мінерал» вже стягнуто суму основного боргу, інфляційні втрати, 3 % річних та судові витрати. На думку апелянта, судом не надано належної оцінки тому, що предметом обох спорів є одні й ті самі правовідносини, які виникли з неналежного виконання відповідачем грошових зобов`язань за договором поставки № 19 від 30.12.2020, а тому повторне звернення позивача із вимогами про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних є безпідставним. Акціонерне товариство «Запорізький завод феросплавів» вказує, що рішення у справі № 908/1657/24 вже охоплювало питання відповідальності відповідача за прострочення виконання грошового зобов`язання, а тому, на переконання скаржника, суд першої інстанції у даній справі фактично допустив повторне стягнення відповідальності за одним і тим самим зобов`язанням. Скаржник зазначає, що після ухвалення рішення у справі № 908/1657/24 ним добровільно виконано судове рішення та сплачено усі належні грошові кошти, у зв`язку з чим, на переконання апелянта, сторони не мають жодних неврегульованих претензій одна до одної, а тому відсутні правові підстави для нового стягнення сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України. Крім того, апелянт наголошує, що позивачем не наведено жодних нових обставин та не надано нових належних доказів, які б свідчили про наявність підстав для повторного звернення до суду із вимогами про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних. На думку скаржника, позовні вимоги у даній справі фактично дублюють вимоги, які вже були предметом судового розгляду у справі № 908/1657/24. Акціонерне товариство «Запорізький завод феросплавів» посилається на правові позиції Верховного Суду щодо визначення предмета та підстав позову, викладені, зокрема, у постановах від 13.03.2018 у справі № 916/1764/17 та від 30.06.2022 у справі № 910/570/21, та зазначає, що як у справі № 908/1657/24, так і у справі № 908/3867/25 підставою позову є неналежне виконання відповідачем зобов`язань з оплати поставленого товару за договором поставки, а предметом спору заборгованість, що виникла у зв`язку з несвоєчасною оплатою поставленої продукції. Крім того, скаржник посилається на положення статей 77 та 78 Господарського процесуального кодексу України та зазначає, що позивачем не подано належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, тоді як суд дійшов висновку про їх обґрунтованість без належної оцінки усіх доказів у справі. Також апелянт наголошує, що судом не враховано обставини, пов`язані із тимчасовою окупацією території місцезнаходження позивача та правовим регулюванням здійснення господарської діяльності суб`єктами господарювання, місцезнаходження яких знаходиться на тимчасово окупованій території України. Скаржник зазначає, що листом від 25.04.2024 № 45/28 Акціонерне товариство «Запорізький завод феросплавів» повідомляло позивача про те, що відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022, територія Пологівської міської територіальної громади є тимчасово окупованою територією, а частиною другою статті 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що здійснення господарської діяльності юридичними особами, місцезнаходження яких є тимчасово окупована територія, допускається лише після зміни податкової адреси на іншу територію України. На думку апелянта, наведені обставини свідчать про наявність об`єктивних перешкод для здійснення оплати поставленої продукції та підлягали врахуванню судом при вирішенні спору, однак суд належної оцінки зазначеним доводам не надав. У зв`язку з викладеним апелянт вважає, що суд неправильно застосував норми матеріального права, неповно з`ясував фактичні обставини справи та дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог. З огляду на це Акціонерне товариство «Запорізький завод феросплавів» просить рішення Господарського суду Запорізької області від 02.03.2026 у справі № 908/3867/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Узагальнення доводів та заперечень інших учасників справи. Товариство з обмеженою відповідальністю «Гірничодобувна компанія «Мінерал» подало до Центрального апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просить рішення Господарського суду Запорізької області від 02.03.2026 у справі № 908/3867/25 залишити без змін, а апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» без задоволення. У поданому відзиві позивач зазначає, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та фактично зводяться до повторення правової позиції відповідача, викладеної ним під час розгляду справи судом, тоді як оскаржуване рішення ухвалене із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а також з повним та всебічним з`ясуванням обставин справи. Позивач звертає увагу на те, що предметом спору у даній справі є стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за період, який не був охоплений розрахунком у справі № 908/1657/24 та тривав до моменту фактичного виконання відповідачем грошового зобов`язання 09.12.2025. На думку позивача, доводи апелянта про тотожність предмета та підстав позову у справах № 908/1657/24 та № 908/3867/25 є помилковими, оскільки у справі № 908/1657/24 судом вирішувалось питання щодо стягнення заборгованості, інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих станом на 30.10.2024, тоді як у даній справі позовні вимоги заявлені щодо сум, нарахованих за період після здійснення відповідного розрахунку та до дня фактичного виконання грошового зобов`язання відповідачем. Позивач зазначає, що сам факт ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості не припиняє грошового зобов`язання боржника та не звільняє останнього від відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, до моменту повного та фактичного виконання такого зобов`язання. Товариство з обмеженою відповідальністю «Гірничодобувна компанія «Мінерал» наголошує, що відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3 % річних за весь час прострочення незалежно від причин такого прострочення та незалежно від наявності судового рішення про стягнення заборгованості. Позивач посилається на правові висновки Верховного Суду, зокрема викладені у постанові від 22.04.2020 у справі № 922/795/19, відповідно до яких наявність судового рішення про стягнення заборгованості не припиняє грошового зобов`язання боржника та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, до моменту фактичного виконання зобов`язання. Також позивач зазначає, що вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи відповідного грошового зобов`язання та не припиняє обов`язку боржника нести відповідальність за увесь період прострочення виконання такого зобов`язання. Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю «Гірничодобувна компанія «Мінерал» заперечує доводи апелянта щодо відсутності нових обставин та нових доказів у справі, зазначаючи, що предметом доказування у даному спорі є саме факт тривалого невиконання відповідачем грошового зобов`язання після ухвалення рішення у справі № 908/1657/24 та до моменту фактичної сплати заборгованості, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, зокрема платіжною інструкцією від 09.12.2025 № 420167. Позивач також вважає безпідставними посилання апелянта на положення статті 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», оскільки зазначені обставини не звільняють відповідача від виконання грошового зобов`язання та не усувають передбаченої законом відповідальності за прострочення його виконання. На думку позивача, відповідач не надав жодних належних доказів, які б свідчили про неможливість виконання ним грошового зобов`язання або існування передбачених законом підстав для звільнення від відповідальності, встановленої статтею 625 Цивільного кодексу України. Товариство з обмеженою відповідальністю «Гірничодобувна компанія «Мінерал» зазначає, що доводи апеляційної скарги спрямовані фактично на переоцінку встановлених судом обставин справи та надання іншого тлумачення норм матеріального права, однак не спростовують правильності висновків суду щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних за весь період прострочення виконання грошового зобов`язання до моменту його фактичного виконання. Інших письмових пояснень, відзивів чи заперечень від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило. Рух справи в суді апеляційної інстанції. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.03.2026 для розгляду справи № 908/3867/25 визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Андрейчука Л.В. (доповідач), суддів Віннікова С.В., Левшиної Г.В. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 25.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» на рішення Господарського суду Запорізької області від 02.03.2026 у справі № 908/3867/25. Вказаною ухвалою витребувано матеріали справи № 908/3867/25 з Господарського суду Запорізької області, розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи відповідно до частини 10 статті 270 та частини 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України. Учасникам справи встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також заяв, клопотань, додаткових доказів та заперечень щодо поданих заяв і клопотань. 02.04.2026 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Гірничодобувна компанія «Мінерал» до Центрального апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач просив рішення Господарського суду Запорізької області від 02.03.2026 у справі № 908/3867/25 залишити без змін, а апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» без задоволення. 03.04.2026 на адресу Центрального апеляційного господарського суду надійшла справа № 908/3867/25. Інших заяв, клопотань, пояснень чи додаткових доказів від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило. Встановлені судом обставини справи. Судом встановлено, що 30.12.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Гірничодобувна компанія «Мінерал» як постачальником та Акціонерним товариством «Запорізький завод феросплавів» як покупцем укладено договір поставки № 19, відповідно до умов якого постачальник зобов`язався поставити покупцю продукцію в асортименті, кількості та за цінами, визначеними у специфікаціях та додаткових угодах до договору, а покупець прийняти та оплатити поставлений товар. Додатком № 1 від 31.12.2020 до договору поставки № 19 сторонами погоджено специфікацію товару, відповідно до якої загальна сума поставки становила 429 025, 86 грн з ПДВ, а оплата за поставлений товар мала здійснюватися покупцем шляхом безготівкового перерахування коштів на рахунок постачальника протягом 30 календарних днів з моменту поставки товару та за умови виконання постачальником вимог договору. Додатковою угодою № 1 від 23.03.2021 сторони погодили нову специфікацію поставки товару із загальною вартістю 493 377, 79 грн з ПДВ, а також визначили умови поставки товару та порядок проведення розрахунків. Додатковою угодою № 2/1 від 24.12.2021 сторони погодили продовження строку дії договору та визначили, що договір діє до 31.01.2022, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Також додатковою угодою № 3 від 24.12.2021 сторонами погоджено специфікацію до договору поставки № 19 від 30.12.2020 на загальну суму 207 004, 53 грн. На виконання умов договору Товариством з обмеженою відповідальністю «Гірничодобувна компанія «Мінерал» поставлено Акціонерному товариству «Запорізький завод феросплавів» товар на загальну суму 207 004, 53 грн, що підтверджується видатковими накладними, податковими накладними та квитанціями про їх реєстрацію, наявними у матеріалах справи. Зокрема, матеріали справи містять видаткові накладні № 1315 та № 1316 від 24.12.2021, № 3, № 4 та № 5 від 06.01.2022, № 28 від 18.01.2022, № 34 від 20.01.2022 та № 43 від 23.01.2022, а також відповідні податкові накладні та документи, що підтверджують їх реєстрацію в установленому законом порядку. Судом встановлено, що відповідач свої зобов`язання щодо оплати поставленого товару у визначені договором строки не виконав, у зв`язку з чим 16.04.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Гірничодобувна компанія «Мінерал» направило на адресу Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» лист № 0420 з вимогою здійснити оплату поставленої продукції та виконати умови договору. Листом від 25.04.2024 № 45/28 Акціонерне товариство «Запорізький завод феросплавів» повідомило позивача про те, що відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022, територія Пологівської міської територіальної громади є тимчасово окупованою територією, а частиною другою статті 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що здійснення господарської діяльності юридичними особами, місцезнаходження яких є тимчасово окупована територія, допускається виключно після зміни податкової адреси на іншу територію України. У зв`язку з цим відповідач зазначив про відсутність можливості здійснення оплати за поставлену продукцію. Листом від 30.04.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Гірничодобувна компанія «Мінерал» повідомило відповідача про те, що підприємство має відкриті рахунки в українських банках, проходить ідентифікацію відповідно до вимог чинного законодавства України, а також здійснює господарську діяльність за адресою у місті Запоріжжі. Крім того, позивач повідомив про отримання рішення Головного управління ДПС у Запорізькій області щодо неможливості своєчасного виконання окремих податкових обов`язків у зв`язку із бойовими діями та тимчасовою окупацією території місцезнаходження підприємства. 06.06.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Гірничодобувна компанія «Мінерал» звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» про стягнення основного боргу, інфляційних втрат та 3 % річних у справі № 908/1657/24. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 14.11.2024 у справі № 908/1657/24 позов задоволено повністю та стягнуто з Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гірничодобувна компанія «Мінерал» суму основного боргу у розмірі 207 004, 53 грн, інфляційні втрати у розмірі 74 273, 83 грн, 3 % річних у розмірі 16 753 грн та судові витрати. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 04.12.2025 рішення Господарського суду Запорізької області від 14.11.2024 у справі № 908/1657/24 залишено без змін, а апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» без задоволення. Судом встановлено, що фактичне виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 14.11.2024 у справі № 908/1657/24 відбулося лише 09.12.2025, що підтверджується платіжною інструкцією № 420167, відповідно до якої Акціонерним товариством «Запорізький завод феросплавів» сплачено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гірничодобувна компанія «Мінерал» 301 607, 74 грн, у тому числі суму основного боргу, інфляційні втрати, 3 % річних та судовий збір. 31.12.2025 Господарським судом Запорізької області на виконання рішення від 14.11.2024 та постанови Центрального апеляційного господарського суду від 04.12.2025 у справі № 908/1657/24 видано відповідний наказ. 24.12.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «Гірничодобувна компанія «Мінерал» звернулось до Господарського суду Запорізької області з даним позовом про стягнення з Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих за період після здійснення розрахунку у справі № 908/1657/24 та до моменту фактичного виконання відповідачем грошового зобов`язання. Позивач просив стягнути з відповідача 27 598,27 грн інфляційних втрат за період з жовтня 2024 року по листопад 2025 року включно та 6 873,68 грн 3 % річних за період з 31.10.2024 по 08.12.2025, посилаючись на положення частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та тривале прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання. Заперечуючи проти позову, Акціонерне товариство «Запорізький завод феросплавів» зазначало, що аналогічні вимоги вже були предметом розгляду у справі № 908/1657/24, а після виконання рішення суду між сторонами відсутні неврегульовані претензії. Також відповідач посилався на обставини, пов`язані із тимчасовою окупацією території місцезнаходження позивача та правовим режимом здійснення господарської діяльності суб`єктами господарювання, місцезнаходження яких знаходиться на тимчасово окупованій території України. Спір у даній справі виник у зв`язку з наявністю між сторонами спору щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних за період після ухвалення рішення у справі № 908/1657/24 та до моменту фактичного виконання відповідачем грошового зобов`язання. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції. Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї. При цьому апеляційний суд не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги у випадках, передбачених частиною четвертою статті 269 Господарського процесуального кодексу України. Перевіривши у межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість рішення Господарського суду Запорізької області від 02.03.2026 у справі № 908/3867/25, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оцінивши доводи апеляційної скарги та заперечення, викладені у відзиві на неї, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке. Предметом спору у даній справі є вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Гірничодобувна компанія «Мінерал» про стягнення з Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» 27 598,27 грн інфляційних втрат та 6 873,68 грн 3 % річних, нарахованих за період після здійснення розрахунку у справі № 908/1657/24 та до моменту фактичного виконання відповідачем грошового зобов`язання. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, рішенням Господарського суду Запорізької області від 14.11.2024 у справі № 908/1657/24, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 04.12.2025, з Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гірничодобувна компанія «Мінерал» стягнуто основний борг за договором поставки № 19 від 30.12.2020, інфляційні втрати, 3 % річних та судові витрати. Фактичне виконання вказаного рішення суду відбулося лише 09.12.2025, що підтверджується платіжною інструкцією № 420167. Таким чином, після здійснення розрахунку у справі № 908/1657/24 та до моменту фактичної сплати відповідачем грошових коштів прострочення виконання грошового зобов`язання продовжувалося. За змістом статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, а одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається. Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 дійшла висновку, що передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати та 3 % річних є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, спрямованим на компенсацію матеріальних втрат від знецінення грошових коштів та отримання компенсації за користування утримуваними боржником коштами. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц та від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19. Таким чином, відповідальність, передбачена статтею 625 Цивільного кодексу України, має компенсаційний, а не штрафний характер та виникає внаслідок самого факту прострочення виконання грошового зобов`язання. Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що після ухвалення рішення у справі № 908/1657/24 та його виконання між сторонами відсутні неврегульовані правовідносини, а тому підстави для нового звернення позивача до суду відсутні. Сам факт ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості не припиняє грошового зобов`язання боржника та не звільняє останнього від відповідальності за прострочення виконання такого зобов`язання до моменту його фактичного виконання. Верховний Суд у постанові від 22.04.2020 у справі № 922/795/19 зазначив, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості не припиняє грошового зобов`язання боржника та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення виконання зобов`язання до моменту його фактичного виконання. Подібні правові висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 та від 26.01.2022 у справі № 910/18557/20. Таким чином, доводи апелянта про те, що рішення у справі № 908/1657/24 вже охоплювало усю відповідальність відповідача за прострочення виконання грошового зобов`язання, є помилковими, оскільки у межах вказаної справи судом здійснено розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних лише за певний період прострочення, тоді як у даній справі позивач заявив вимоги щодо нового періоду прострочення після здійснення попереднього розрахунку та до дня фактичного виконання грошового зобов`язання. Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про тотожність предмета та підстав позову у справах № 908/1657/24 та № 908/3867/25. Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 13.03.2018 у справі № 916/1764/17 та від 30.06.2022 у справі № 910/570/21, позови є тотожними лише у разі одночасного збігу сторін, предмета та підстав позову. У даному випадку, хоча сторони та підстава виникнення зобов`язання є однаковими, предмет позову не є тотожним, оскільки у даній справі заявлено вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за інший, новий період прострочення, який не був предметом судового розгляду у справі № 908/1657/24. Аналогічний правовий підхід щодо триваючого характеру прострочення виконання грошового зобов`язання та права кредитора на стягнення інфляційних втрат і 3 % річних за увесь період прострочення до моменту фактичного виконання зобов`язання викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц та від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 Таким чином, позовні вимоги у даній справі не є повторним стягненням відповідальності за одним і тим самим зобов`язанням, а стосуються компенсації втрат кредитора за інший період прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання. Посилання апелянта на відсутність нових обставин та нових доказів колегія суддів також вважає безпідставними, оскільки предметом доказування у цій справі є саме факт подальшого прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання після ухвалення рішення у справі № 908/1657/24 та до моменту його фактичного виконання. Такими доказами у справі є, зокрема, рішення Господарського суду Запорізької області від 14.11.2024 у справі № 908/1657/24, постанова Центрального апеляційного господарського суду від 04.12.2025, а також платіжна інструкція № 420167 від 09.12.2025, яка підтверджує дату фактичного виконання грошового зобов`язання. Доводи апелянта щодо неналежності та недопустимості доказів не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи. Відповідно до статей 73, 74, 76 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд оцінює докази за правилами статті 86 Господарського процесуального кодексу України на підставі їх всебічного, повного та об`єктивного дослідження. Колегія суддів встановила, що суд дослідив усі наявні у матеріалах справи докази, надав їм належну правову оцінку та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову. Щодо доводів апелянта про тимчасову окупацію території місцезнаходження позивача та положення статті 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», колегія суддів зазначає таке. Сам по собі факт тимчасової окупації території місцезнаходження юридичної особи не припиняє її цивільної правоздатності та не свідчить про припинення існування грошового зобов`язання між сторонами. Матеріали справи свідчать про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Гірничодобувна компанія «Мінерал» здійснювало господарську діяльність, мало відкриті банківські рахунки та зверталося до відповідача із вимогами про оплату поставленої продукції. При цьому відповідач не надав суду належних та допустимих доказів того, що саме обставини, пов`язані із тимчасовою окупацією території місцезнаходження позивача, об`єктивно унеможливлювали виконання ним грошового зобов`язання. Колегія суддів також враховує, що відповідальність, передбачена статтею 625 Цивільного кодексу України, є спеціальним видом відповідальності за порушення грошового зобов`язання та настає незалежно від вини боржника. Такий правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18. Отже, навіть посилання боржника на наявність певних об`єктивних труднощів не звільняє його від обов`язку сплатити передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати та 3 % річних за час прострочення виконання грошового зобов`язання. Колегія суддів погоджується з висновком суду про наявність правових підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 27 598, 27 грн та 3 % річних у сумі 6 870, 80 грн. При цьому суд перевірив наданий позивачем розрахунок 3 % річних та здійснив його часткове коригування, у зв`язку з чим відмовив у задоволенні позову в частині 2, 88 грн 3 % річних. Отже, суд не обмежився формальним погодженням із розрахунками позивача, а здійснив самостійну перевірку заявлених до стягнення сум та надав оцінку їх обґрунтованості. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди апелянта із наданою судом оцінкою доказів та встановленими судом обставинами справи, однак не спростовують правильності висновків суду та не містять належних правових підстав для скасування оскаржуваного рішення. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Згідно зі статтею 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду Запорізької області від 02.03.2026 у справі № 908/3867/25 є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні, а доводи апеляційної скарги Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» не спростовують правильності висновків суду. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. У справі «Руїз Торіха проти Іспанії» Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до принципу належного здійснення правосуддя судові рішення повинні у достатній мірі містити мотиви, на яких вони ґрунтуються. Водночас пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не може тлумачитися як такий, що вимагає від суду надання детальної відповіді на кожен аргумент сторін. Аналогічна правова позиція викладена Європейським судом з прав людини у справі «Проніна проти України», відповідно до якої обсяг мотивування судового рішення може бути різним залежно від характеру рішення та конкретних обставин справи, а питання достатності мотивування оцінюється з урахуванням особливостей кожної окремої справи. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд застосовує під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з того, що апелянту надано відповідь на всі істотні питання, які мають значення для правильного вирішення цього спору, зокрема щодо правової природи відповідальності, передбаченої статтею 625 Цивільного кодексу України, наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання, правових наслідків ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості, а також щодо можливості стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за період до фактичного виконання грошового зобов`язання. Доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, зокрема положень статті 625 Цивільного кодексу України, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи. Колегія суддів виходить з того, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості не припиняє грошового зобов`язання боржника та не позбавляє кредитора права на отримання інфляційних втрат і 3 % річних за увесь час прострочення до моменту фактичного виконання зобов`язання. У цій справі встановлено, що рішення Господарського суду Запорізької області від 14.11.2024 у справі № 908/1657/24 було фактично виконано відповідачем лише 09.12.2025, а тому позивач мав право на нарахування інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення, який тривав після здійснення розрахунку у справі № 908/1657/24 та до дня фактичного виконання грошового зобов`язання. Не підтвердилися і доводи апелянта щодо тотожності предмета та підстав позову у справах № 908/1657/24 та № 908/3867/25. Суд апеляційної інстанції виходить з того, що у даній справі заявлено вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за інший період прострочення виконання грошового зобов`язання, який не був предметом розгляду у справі № 908/1657/24, а тому підстави для висновку про повторне звернення з тотожним позовом відсутні. Також колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо відсутності нових обставин та нових доказів у справі, оскільки предметом доказування у даному спорі є саме факт подальшого прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання після ухвалення рішення у справі № 908/1657/24 та дата його фактичного виконання, що підтверджується належними та допустимими доказами, наявними у матеріалах справи. Доводи апеляційної скарги щодо обставин, пов`язаних із тимчасовою окупацією території місцезнаходження позивача, також не спростовують правильності висновків суду, оскільки відповідачем не доведено наявності передбачених законом підстав для звільнення від відповідальності, встановленої статтею 625 Цивільного кодексу України. Колегія суддів зазначає, що відповідальність, передбачена статтею 625 Цивільного кодексу України, є спеціальним видом відповідальності за порушення грошового зобов`язання та не залежить від вини боржника. Апеляційна скарга фактично зводиться до незгоди апелянта із правовою оцінкою суду та намагання надати інше тлумачення правовим наслідкам виконання рішення суду у справі № 908/1657/24, однак наведені у скарзі аргументи не спростовують правильності висновку суду про наявність підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних за увесь період прострочення виконання грошового зобов`язання до моменту його фактичного виконання. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення Господарського суду Запорізької області від 02.03.2026 у справі № 908/3867/25, колегія суддів встановила, що воно ухвалене з правильним вирішенням спору по суті, на підставі повного та всебічного з`ясування обставин справи, які підтверджені належними та допустимими доказами, з наданням оцінки всім істотним доводам учасників справи. Водночас апеляційний суд враховує, що суд самостійно перевірив наданий позивачем розрахунок 3 % річних та здійснив його часткове коригування, у зв`язку з чим позов було задоволено частково, що свідчить про належне дослідження судом заявлених вимог та поданих сторонами доказів. Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням меж перегляду справи в апеляційному порядку, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Запорізької області від 02.03.2026 у справі № 908/3867/25 підлягає залишенню без змін. Судові витрати. Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторону пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки за результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» та залишення рішення Господарського суду Запорізької області від 02.03.2026 у справі № 908/3867/25 без змін, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта та відшкодуванню не підлягають. Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 236, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» на рішення Господарського суду Запорізької області від 02.03.2026 у справі № 908/3867/25 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Запорізької області від 02.03.2026 у справі № 908/3867/25 залишити без змін. Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до ст. 288 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя Л.В. Андрейчук Суддя С.В. Вінніков Суддя Г.В. Левшина