Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 309/3778/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 309/3778/25 пров. № А/857/8212/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого суддіМатковської З. М. суддів -Гуляка В. В. Ільчишин Н. В. за участю секретаря судового засідання: Рибачука А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області на рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 27 січня 2026 року у справі № 309/3778/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про скасування постанови, головуючий суддя першої інстанції Кемінь В.Д., час ухвалення -., місце ухвалення м. Хуст, дата складання повного тексту 27 січня 2026 року. В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про скасування постанови. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 30.06.2025 року о 20:47 год. інспектором Хустського РУП Головного управління НП в Закарпатській області капітаном поліції Пічкар І.І. на гр. ОСОБА_1 було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850 грн. за те що вона згідно постанови ЕГА № 1809389, 30.06.2025 року знаходячись за адресою: АДРЕСА_1 здійснила завідомо неправдивий виклик до поліції, а саме повідомила, що в неї з своєю бабусею виник конфлікт, хоча такої події не було, на думку відповідача за це передбачена адміністративна відповідальність за ст. 183 КУпАП. Вважає, що відповідач не надав жодного доказу на підтвердження того, що при винесенні постанови збиралися та враховувалися якісь докази, не допитувалася особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, хоча очевидним є те, що для з`ясування суб`єктивної сторони даного правопорушення, пояснення особи необхідні, оскільки не зрозуміло яким чином встановлено умисел особи на здійснення завідомо неправдивого виклику і чим така завідомість підтверджена. Таким чином, позивач стверджує, що відповідач не довів правомірності свого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, при розгляді справи не було встановлено та доведено наявність прямого умислу позивача на вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 183 КУпАП, відповідач не перевірив факту виклику поліції та 30.06.2025 склав необґрунтовану постанову ЕГА № 1809389 не додавши до постанови жодного доказу на підтвердження правомірності прийнятого ним рішення, також відповідач не надав належної оцінки та взагалі не врахував той факт, що гр. ОСОБА_1 з 2019 року перебуває на «Д» нагляді та лікуванні у лікаря психіатра, що підтверджується довідкою МСЕК серії АВ № 0011019 від 25.09.2019 року (довічно). Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 27 січня 2026 року позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову серії ЕГА №1809389 від 30.06.2025 року про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканки АДРЕСА_1 до адміністративної відповідальності за ст.183 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850 грн., винесену капітаном поліції Пічкар Іваном Івановичем Хустського РУП ГУНП в Закарпатській області, за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення, а справу про адміністративне правопорушення закрито. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, під час розгляду справи судом не повно з`ясовано усі обставини справи, не надано вірної оцінки обставинам справи та судове рішення винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без урахування обставин, що мають суттєве значення. Покликаючись на обставини справи, апелянт зазначає, що 30.06.2025 громадянка ОСОБА_1 здійснила повідомлення на спеціальну лінію 102, та повідомила, що її бабусею ОСОБА_2 було вчинено домашнє насильство відносно її співмешканця, однак в ході встановлення обставин даний факт не був підтверджений, що підтверджується копією відеофіксації з місця вчинення правопорушення. Враховуючи відеодокази з нагрудної камери поліцейського, пояснення учасників конфлікту (бабусі позивачки) поліцейськими було прийнято рішення складання постанови за завідомо неправдивий виклик відносно ОСОБА_1 , оскільки факту домашнього насильства з боку його брата не було підтверджено. Позивачкою поданий відзив на апеляційну скаргу, суть якого зводиться до того, що рішення суду є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм процесуального права, при повному та всебічному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, доведеністю обставин, що мають значення для справи. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Учасники справи в судове засідання не прибули, хоча належним чином були повідомлений про дату судового засідання. Відповідно до статті 268 КАС України, у справах, визначених статтями 273-277, 280-283-1, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки до електронного кабінету, а за його відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку апеляційного оскарження з повідомленням учасників справи (ч.5 ст. 286 КАС України). З врахуванням вищенаведеного, та у відповідності до ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. Крім цього, колегія суддів зазначає, що дана категорія справ віднесена до термінових, розгляд яких здійснюється у десятиденний строк. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення від 30.06.2025 року серії ЕГА №1809389 позивачку ОСОБА_1 визнано винною у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ст.183 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850 грн. Згідно оскаржуваної постанови 30.06.2025 року позивачка ОСОБА_1 здійснила завідомо неправдивий виклик до поліції, повідомивши про те, що в неї з бабусею виник конфлікт, хоча такої події не було. Суд першої інстанції позов задовольнив з тих підстав, що доданий відповідачем до матеріалів адміністративної справи відеозапис не може слугувати доказом вини ОСОБА_1 , оскільки оглядом відеофайлів, які надані відповідачем не підтверджує здійснення позивачкою ОСОБА_1 завідомо неправдивого виклику поліції. Даний відеозапис не містить інформації про те за допомогою якого саме технічного пристроюю був здійснений відеозапис. Також в оскаржуваній постанові відсутні будь-які посилання на технічний засіб, на який здійснено фіксування вказаного правопорушення. Відомості про те, що до оскаржуваної постанови додається відеозапис також відсутні. Інших належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 183 КУпАП суду відповідачем не надано, не зазначено, чи збиралися та враховувалися якісь докази, чи опитувалася особа, яка притягується до адміністративної відповідальності. Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Положеннями ч. ч. 1-4 ст. 7 КУпАП визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами. Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Статтею 183 Кодексу України про адміністративне правопорушення передбачена адміністративна відповідальність за завідомо неправдивий виклик пожежно-рятувального підрозділу (частини), поліції, бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги або інших аварійно-рятувальних формувань. Об`єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері громадського порядку. Громадський порядок це обумовлена потребами суспільства система врегульованих правовими та іншими соціальними нормами система відносин, що складаються у громадських місцях в процесі спілкування людей, і яка має на меті забезпечення спокійної обстановки суспільного життя, нормальних умов для праці і відпочинку людей, для діяльності державних органів, а також підприємств, установ та організацій. Об`єктивна сторона правопорушення, полягає у завідомо неправдивому виклику пожежної охорони, поліції, швидкої медичної допомоги або аварійних служб. Дії правопорушника спрямовані на зрив нормальної роботи таких необхідних для суспільства служб, як пожежна охорона, поліція, швидка медична допомога, аварійні бригади, що обслуговують газову, водопровідну, опалювальну, електричну та інші системи житлово-комунального господарства. Правопорушник викликає представника хоча б однієї з перерахованих у статті спеціальних служб нібито для надання допомоги, знаючи наперед про те, що в цьому немає ніякої необхідності. Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю прямого умислу. Правопорушник, повідомляючи певну інформацію спеціальній службі, усвідомлює, що вона є неправдивою, і бажає безпідставного виїзду на місце виклику працівників цієї служби. Відповідно до п.п. 3, 5 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення; здійснює своєчасне реагування на заяви та повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події. Нормами статті 222 КУпАП передбачено, що органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, зокрема, про передбачене статтею 183 КУпАП. Згідно з ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Статтею 245 КУпАП визначено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Відповідно до частини 1 статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Як слідує зі змісту оскаржуваної постанови, підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності стало те, що « 30.06.2025 Закарпатська Хустський р-н с. Липча вулиця Шкільна Громадянка ОСОБА_1 здійснила завідомо неправдивий виклик до поліції, а саме повідомила що в неї з своєю бабусею виник конфлікт, хоча такої події не було». Дії позивача кваліфіковано за ст. 183 КУпАП. Апеляційний суд зауважує, що відповідальність за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 183 КУпАП, настає лише в разі завідомо неправдивого виклику поліції. Тобто, суб`єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю прямого умислу. Правопорушник, повідомляючи певну інформацію поліції, усвідомлює, що вона є неправдивою, і бажає даремного виїзду на місце виклику працівників цієї служби. Колегія суддів звертає увагу на те, що позивачка здійснюючи виклик по спецлінії « 102», повідомила про причину звернення з повідомленням у поліцію. При розгляді справи про адміністративне правопорушення працівник поліції повинен був з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також, з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Отже, на відповідача, як суб`єкта владних повноважень, покладається тягар доказування наявності складу адміністративного правопорушення у діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Водночас, долучений до матеріалів справи відеозапис, який був переглянутий в судовому засіданні, не підтверджує вини позивачки у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.183 КУпАП. Окрім того колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що доданий відповідачем до матеріалів адміністративної справи відеозапис не може слугувати доказом вини ОСОБА_1 , оскільки оглядом відеофайлів, які надані відповідачем не підтверджує здійснення позивачкою ОСОБА_1 завідомо неправдивого виклику поліції. Окрім того, даний відеозапис не містить інформації про те за допомогою якого саме технічного пристроюю був здійснений відеозапис. Також в оскаржуваній постанові відсутні будь-які посилання на технічний засіб, на який здійснено фіксування вказаного правопорушення. Відомості про те, що до оскаржуваної постанови додається відеозапис також відсутні. Відповідно до статті 10 КУпАП, адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Вірно зазначено судом першої інстанції, що в постанові не розкрито суб`єктивну сторону адміністративного правопорушення, з урахуванням того, що гр. ОСОБА_1 з 2019 року перебуває на «Д» нагляді та лікуванні у лікаря психіатра, що підтверджується довідкою МСЕК серії АВ № 0011019 від 25.09.2019 року (довічно). Колегія суддів вважає, що в діях позивачки не вбачається умислу на вчинення завідомо неправдивого виклику поліції, оскільки, такий виклик здійснений за результатом виявлення на думку позивача факту вказаних вище про правних, на її думку, дій. При цьому, на думку суду, навіть у випадку, коли особа звертається із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина також не може сама по собі бути підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності без з`ясування умислу на подання неправдивої інформації, оскільки у такому випадку має місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції. Апеляційний суд повторно наголошує, що об`єктивна сторона цього правопорушення полягає у завідомо неправдивому виклику служби, зокрема поліції. При цьому дії особи спрямовані саме на зрив нормальної роботи таких необхідних для суспільства служб, як, зокрема, поліції. Особа викликає поліцейського нібито для надання допомоги, знаючи наперед те, що у цьому немає ніякої необхідності. Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю прямого умислу. Особа, повідомляючи певну інформацію спеціальній службі, усвідомлює, що вона є неправдивою, та бажає даремного виїзду на місце виклику працівників цієї служби. Отже, ураховуючи наведені вище норми законодавства та обставини справи, колегія суддів вважає, що у позивачки були підстави для виклику поліції. Відповідно до ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а зазначив наступне: «…У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи». Отже, згідно принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Суд зазначає, що процесуальний обов`язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача як на суб`єкта владних повноважень. Колегія суддів зазначає, що оскаржувана постанова відповідача також не містить опису обставин справи, встановлених під час розгляду справи. Відповідно до частини другої статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-ІV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі "Аллене де Рібермон проти Франції" підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в діях позивачки відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 183 КУпАП, а тому, прийнята відносно неї постанова по справі про адміністративне правопорушення за ст. 183 КУпАП серії ЕГА №1809389 від 30.06.2025 підлягає скасуванню. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також, згідно з п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією. Відповідно до ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскільки підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні. Відповідно до ст. 139 КАС України, перерозподіл судових витрати не здійснюється Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 27 січня 2026 року у справі № 309/3778/25 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її проголошення та не може бути оскаржена у касаційному порядку. Головуючий суддя З. М. Матковська судді В. В. Гуляк Н. В. Ільчишин Повний текст постанови складений та підписаний 14.05.2026