Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 560/1162/26

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/1162/26 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Салюк П.І. Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В. 15 травня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Ватаманюка Р.В. суддів: Боровицького О. А. Курка О. П. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : позивач звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив: визнати бездіяльність протиправною та зобов`язати відповідача вчинити дії. 02 лютого 2026 року представником позивача подано заяву про забезпечення позову, в якій просив забезпечити позов шляхом заборони відповідачу направляти позивача у зону бойових дій та ставити на бойові пости та зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову шляхом негайного відправлення позивача до місцезнаходження відповідача. В обґрунтування поданої заяви зазначено, що знаходження позивача у зоні бойових дій загрожує життю і здоров`ю позивача та робить неможливим виконання рішення суду. Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 02.02.2026 у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовлено. Приймаючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що з врахуванням пункту 10 частини третьої статті 151 КАС України відсутні підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та постановити нову ухвалу про задоволення заяви про забезпечення позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків. Відповідно до частин першої та другої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Згідно з ч. 1 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Тобто, обов`язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, як поданого позову так і майбутнього його подання, та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Вказаний правовий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 13 березня 2020 року у справі № 1740/2484/18, яка відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України підлягає врахуванню у цій справі. Підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи наявна хоча б одна з названих обставин, і перевірити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Розглядаючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, необхідно також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки. Спірні правовідносини у даній справі стосуються дій відповідача щодо не надання позивачу направлення на лікування та проходження ВЛК. У заяві про забезпечення позову представник позивача просить суд заборонити відповідачу направляти позивача у зону бойових дій та ставити на бойові пости. Проте, на підтвердження обставин, про які зазначено у заяві про забезпечення позову, не надано належних й допустимих доказів, які б на цьому етапі розгляду справи давали можливість суду бути переконаним у тому, що оскаржувана у справі поведінка відповідача (його рішення, дії чи бездіяльність) є очевидно протиправною у розумінні частини другої статті 150 КАС України. Верховний Суд у постанові від 03 травня 2023 року у справі № 640/15534/22 вказав на те, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Отже, фактичні обставини справи, в тому числі питання щодо правомірності/неправомірності рішень (наказів) та дій відповідачів, на які посилається позивач, підлягають встановленню і доведенню на підставі зібраних у справі доказів та аналізу норм права, що регулюють спірні правовідносини, під час вирішення справи по суті. Фактично вимоги заявника про заборону відповідачу направляти позивача в зону бойових дій та залучати до виконання бойових завдань спрямовані на втручання у здійснення відповідачем своїх повноважень щодо організації та проходження військової служби, що виходить за межі інституту забезпечення позову, оскільки згідно п. 10 ч. 3 ст. 151 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці. Суд враховує, що відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Проходження військової служби за своєю природою пов`язане з виконанням завдань, які можуть становити підвищену небезпеку для життя та здоров`я військовослужбовців. Такі ризики є об`єктивно притаманними військовій службі та однаковою мірою стосуються всіх військовослужбовців, які виконують свій конституційний обов`язок, а відтак не можуть розглядатися як підстава для застосування заходів забезпечення позову в індивідуальному порядку. Стосовно доводів апелянта про те, що вимога про забезпечення позову полягала виключно у «забороні відповідачу вчиняти певні дії» згідно з пп. 2 п. 1 ст. 151 КАС України, а не у зупиненні дії наказу командира, суд розцінює такий підхід як спробу обійти законодавчі обмеження. У даній справі фактичним наслідком застосування заявленої заборони для військової частини НОМЕР_1 призвело б до зупинення виконання управлінських функцій або розпорядчих актів військового командування. Задоволення заяви про забезпечення позову фактично призвело б до тимчасового досягнення результату, який виходить за межі предмета спору та істотно обмежує реалізацію командуванням повноважень щодо визначення порядку проходження позивачем військової служби. Враховуючи положення п.10 ч. 3 ст. 151 КАС України, не допускається забезпечення позову шляхом заборони вчиняти певні дії, якщо такі заходи призведуть до зупинення виконання розпоряджень чи наказів командирів в умовах воєнного стану або особливого періоду. Таким чином, посилання апелянта на те, що він обрав інший вид забезпечення, не змінює суті правовідносин та не спростовує законності ухвали Хмельницького окружного адміністративного суду від 02.02.2026, оскільки обраний захід прямо суперечить встановленим законом процесуальним заборонам. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що наведені у заяві позивача доводи у їх сукупності не свідчать про наявність передбачених частиною другою статті 150 КАС України підстав для вжиття заходів забезпечення позову, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та законного висновку про відмову у задоволенні відповідної заяви. Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване судове рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 лютого 2026 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає згідно ст. 328 КАС України. Головуючий Ватаманюк Р.В. Судді Боровицький О. А. Курко О. П.