Постанова 4807 № 332/2076/25

Дата документу 29.04.2026 Справа № 332/2076/25 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 332/2076/25 Головуючий у 1-й інстанції: Марченко Н.В. Провадження № 22-ц/807/898/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 квітня 2026 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Трофимової Д.А. суддів: Кухаря С.В., Онищенка Е.А. при секретарі: Камаловій В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою Комунального підприємства електромереж зовнішнього освітлення «Запоріжміськсвітло» в особі представника Авдієнка Олександра Петровича на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 23 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Рощина Володимира Сергійовича, до Комунального підприємства «Запоріжміськсвітло», Виконавчого комітету Запорізької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди, В С Т А Н О В И В: У квітні 2025 року ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Рощина В.С., звернувся до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначав, що 13.05.2024 року о 13:11 год. в м. Запоріжжі на перехресті вул. Демократична вул. Радіаторна сталася ДТП, внаслідок якої автомобіль ВАЗ-21150, д.р.н. НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 зазнав механічних пошкоджень. Згідно постанови Заводського районного суду м. Запоріжжя від 23.12.2024, ДТП сталася з вини ОСОБА_2 , який 13.05.2024 о 13.11 год. на перехресті вул. Демократична вул. Радіаторна в м. Запоріжжі, будучи особою, начальником ЕТР № 4 КП «Запоріжміськсвітло», відповідальною за утримання та відновлення дорожніх знаків, не вжив своєчасних заходів до відновлення безпечних умов руху, а саме: не встановив відсутній дорожній знак пріоритету 2.1. «Дати дорогу», чим порушив вимоги п. 5.12.1.1., п. 5.12.1.4 ДСТУ 3586:2022, що спричинило ДТП за участю транспортних засобів ВАЗ-21150, д.н.з. НОМЕР_1 , Nissan Rogue, д.н.з. НОМЕР_2 , та Daewoo Lanos, д.н.з. НОМЕР_3 , внаслідок чого учасникам ДТП завдано майнову шкоду. Протиправними діями КП «Запоріжміськсвітло» позивачеві було спричинено майнову та моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню. Вважає, що КП «Запоріжміськсвітло» є юридичною особою, відповідальною за експлуатацію та утримання доріг, де сталася ДТП. Доказом вини КП «Запоріжміськсвітло» у настанні ДТП та заподіянні шкоди є постанова Заводського районного суду м. Запоріжжя від 23.12.2024 року. Згідно висновку експерта №1067 від 01.04.2025, складеного експертом Костильовим М.В. після особистого огляду автомобіля, вартість відновлюваного ремонту автомобіля ВАЗ-21150, д.н.з. НОМЕР_1 , складає 105 282,00 грн. Окрім того, позивач вказує, що внаслідок ДТП йому було завдано істотної моральної шкоди, яка полягає у душевних переживаннях з приводу пошкодження його автомобіля і необхідності витрачати власні кошти на його ремонт, громадський транспорт та такси. У зв`язку із пошкодженням транспортного засобу позивач впродовж тривалого часу не має можливості ним користуватись, тому змушений змінити свій звичайний уклад життя, докладати додаткових зусиль для організації пересування по місту для особистих потреб та потреб родини. Також для відновлення порушеного права позивач був змушений звертатися до експерта автотоварознавця, за правничою допомогою до адвоката, та до суду, витрачати на це свій час та відчувати від цього додаткове моральне навантаження та стрес. Вважає, що вищевказаним правопорушенням йому було спричинено моральну шкоду у розмірі 10 000 грн., яка підлягає стягненню з КП «Запоріжміськсвітло». Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з КП «Запоріжміськсвітло» на свою користь 105 282 грн. на відшкодування майнової шкоди, 10 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, 3 500 грн. - судові витрати, пов`язані з проведенням автотоварознавчої експертизи, 10 000 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката. Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 23 січня 2026 року позов ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Рощина Володимира Сергійовича, до Комунального підприємства «Запоріжміськсвітло», Виконавчого комітету Запорізької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства «Запоріжміськсвітло» на користь ОСОБА_1 на відшкодування майнової шкоди 105 282 гривні 00 копійок. Стягнуто з Комунального підприємства «Запоріжміськсвітло» на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 10 000 гривень 00 копійок. Стягнуто з Комунального підприємства «Запоріжміськсвітло» на користь ОСОБА_1 на відшкодування витрат з проведення транспортно-товарознавчої експертизи 3 500 гривень 00 копійок. Стягнуто з Комунального підприємства «Запоріжміськсвітло» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 гривень 00 копійок. Стягнуто з Комунального підприємства «Запоріжміськсвітло» в дохід держави судовий збір в розмірі 4 239 гривень 00 копійок. У решті позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Комунальне підприємство електромереж зовнішнього освітлення «Запоріжміськсвітло», в особі представника Авдієнка О.П., подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, стягнути судові витрати. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відповідач не відноситься до органів місцевого самоврядування, на котрі Законом покладено обов`язок по організації дорожнього руху та утриманню автомобільних доріг в населених пунктах. Відповідач утримує встановлені дорожні знаки після передачі їх на баланс підприємства, і не має а ні повноважень для самостійного прийняття рішень, а ні грошових коштів для вчинення дій щодо встановлення нових дорожніх знаків, т.я. являється одержувачем бюджетних коштів на виконання міських цільових програм, затверджених рішеннями Запорізької міської ради (п. 4.6. Статуту). Всі дії стосовно заміни (відновлення) дорожніх знаків підприємством виконуються тільки відносно тих ТЗОДР, які знаходяться в господарському віданні, обліковуються на балансі підприємства та вийшли із ладу, тобто не придатні до подальшої експлуатації, або знищені, пошкоджені чи пропали, при наявності відповідного фінансування з боку розпорядника бюджетних коштів. В даній справі спір точиться щодо того, що нібито ДТП, яка трапилась 13.05.2024 року сталася з причин відсутності дорожнього знаку пріоритету 2.1 «Дати дорогу» на вказаній ділянці дороги (фабула протоколу про адміністративне правопорушення). При цьому, матеріали справи взагалі не містять будь-яких фактичних даних про те, що такий дорожній знак взагалі повинен був там стояти відповідно до затвердженої та впровадженої схеми організації дорожнього руху. Недостатньо встановити сам факт відсутності дорожнього знаку, задля настання відповідних наслідків щодо покладення на відповідача обов`язку відшкодування завданих збитків необхідно встановити факт відсутності дорожнього знаку, який повинен там взагалі був бути (знаходився на балансі відповідача), та з якоїсь причини був відсутній на дату настання ДТП. Згідно ДСТУ 4100:2021 (Безпека дорожнього руху. Знаки дорожні. Загальні технічні умови. Правила застосування) п. 14.1.1, види знаків, їх кількість, місце встановлення визначають у проектах (схемах) ОДР, розроблених і затверджених у встановленому порядку відповідно до ДСТУ 8752:2017 (Безпека дорожнього руху. Проект організації дорожнього руху. Правила розроблення, побудови, оформлення. Вимоги до змісту). Звертає увагу, що підставою для встановлення ТЗОДР (дорожніх знаків) є рішення замовника (в населених пунктах - органа місцевого самоврядування) про впровадження затвердженої ним схеми організації дорожнього руху, а також дії безпосередньо спрямовані на впровадження схеми ОДР на певній ділянці проїзної частини, вулиці в населеному пункті. Тобто недостатньо наявності затвердженої схеми організації дорожнього руху на певній ділянці дороги для покладення на відповідача обов`язку щодо відшкодування завданих збитків, без відомостей про її впровадження, яке не залежить від волі відповідача. Оскільки відповідач не відноситься до органів місцевого самоврядування, то відповідно не може бути Замовником у вище зазначених діях по впровадженню схем ОДР. Відповідач може залучатися лише в якості підрядника при встановленні дорожніх знаків. Зауважує, що «Проект (схема) організації дорожнього руху на автомобільній дорозі по вул. Демократична в м. Запоріжжя» була виготовлена та затверджена в 2022 році, проте відсутні будь які дані про впровадження зазначеної схеми ОДР. Акти підписані не були в тому числі за участю Уповноваженого органу Національної поліції України. Не впроваджена схема організації дорожнього руху означає, що дорожні знаки не були там встановлені та передані на баланс КП «Запоріжміськсвітло». До впровадження схеми такі знаки не можуть самостійно бути відповідачем встановлені, оскільки це виходить за межі повноважень комунального підприємства. Відповідач зазначав суду першої інстанції про те, що він не може встановлювати самостійно дорожні знаки, більш того на ділянці, на якій не впроваджена схема дорожнього руху, так як до його компетенції такі повноваження не входять. Тобто на тій ділянці дороги, де сталася ДТП 13.05.2024 року, не була впроваджена схема організації дорожнього руху, відповідно дорожні знаки, які нібито, на думку позивача та органу нацполіції, повинні були стояти, не повинні були стояти. Вважає, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що досліджений в судовому засіданні адміністративний матеріал по ОСОБА_2 дійсно не містить відомостей про те, що схема організації дорожнього руху на вказаній ділянці, де сталося ДТП, є впровадженою. Та взагалі незрозуміло, що стало підставою для встановлення того, що на вказаній ділянці дороги повинен був стояти такий дорожній знак (тобто будь-які фактичні дані з яких можна встановити, що такий дорожній знак повинен там був встановлений, але на момент ДТП був відсутній). Крім того, судом першої інстанції не надано оцінки того, що безпосередньо посадовою інструкцією на ОСОБА_2 , як на начальника експлуатаційно-технічного району, не покладено прямого обов`язку щодо будівництва, реконструкції, ремонту, експлуатації та облаштування автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів, мостів, шляхопроводів, інших споруд, та безпосередньо встановлення дорожніх знаків. Зазначеною посадовою інструкцією передбачено утримання та відновлення дорожніх знаків, що передбачає наявність, тобто фактичне існування дорожніх знаків, які мають утримуватись на балансі підприємства, а в разі пошкодження мають бути відновлені. Дорожній знак 2.1. «Дати дорогу», який на думку позивача, начебто мав бути встановлений по вул. Радіаторній перед перехрестям з вул. Демократичною, в напрямку руху від вул. Республіканської в бік вул. Демократичної, на баланс КП «Запоріжміськсвітло» не передавався, за відсутністю такого. Таким чином, неможливо відновити річ, якої не існує. Відтак, вважає, що судом неповно з`ясовані обставини справи щодо взагалі існування дорожнього знаку пріоритету на ділянці дороги, де сталася ДТП та відповідно наявності обов`язку у КП «Запоріжміськсвітло» відновлення (встановлення) там дорожнього знаку, за наявності даних про те, що такий знак на баланс підприємства не передавався. Таким чином, за відсутності самого знаку на балансі підприємства у відповідача відсутній обов`язок щодо його відновлення, та відповідно відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП. Фактично задовольняючи позовні вимоги суд вважав, що вина ОСОБА_2 у ДТП встановлена постановою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 23.12.2024 року, у справі де провадження було закрито у зв`язку з закінченням строків, та не потребує додаткового доказування на підставі ч. 6 ст. 82 ЦПК України. КУпАП чітко передбачає, що закінчення строків накладення адміністративних стягнень є підставою, що виключає провадження у справі на будь-якій стадії. Ця норма є імперативною і не передбачає обов`язку суду визначати питання вини чи невинуватості особи, оскільки по своїй суті є формою відмови держави від юридичного переслідування особи за вчинення адміністративного правопорушення. За відсутності постанови про накладення адміністративного стягнення вважається, що вина не встановлена. Вказує, що відповідно до спірних правовідносин суд не повинен був застосовувати ч. 6 ст. 82 ЦПК України, так як, на думку скаржника, вина ОСОБА_2 у настанні ДТП не встановлена. А як наслідок у даній справі на загальних підставах необхідно було встановити винну особу, відповідальну за відшкодування завданої шкоди, що судом зроблено не було. Зауважує, що КП «Запоріжміськсвітло» у відзиві на позовну заяву зазначало про те, що підприємство не є власником доріг та відповідно не є відповідальним за їх утримання. Матеріалами справи підтверджується, що на баланс КП «Запоріжміськсвітло» не передавались дорожні знаки пріоритету на ділянці дороги, де сталася ДТП. Відтак, Запорізька міська рада як орган місцевого самоврядування та власник доріг не виконала обов`язку щодо створення безпечних умов руху на дорозі, не вчинила дій щодо впровадження схеми організації дорожнього руху на такій ділянці дороги, тому обов`язок щодо відшкодування шкоди повинен бути покладено саме на Запорізьку міську раду. Таким чином, у задоволенні позову повинно бути відмовлено з підстав того, по позовні вимоги пред`явлені до неналежного відповідача у справі, а обов`язок відшкодування завданої шкоди КП «Запоріжміськсвітло» спростовано матеріалами справи Інші учасники справи судове рішення не оскаржили. Від ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Рощина В.С., на адресу апеляційного суду надійшов відзив, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та, як наслідок, ухвалено обґрунтоване та законне рішення; доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду, є безпідставними та необґрунтованими. Від Виконавчого комітету Запорізької міської ради, в особі представника Савченко І.Г., також надійшов відзив, в якому він просить апеляційну скаргу КП електромереж зовнішнього освітлення «Запоріжміськсвітло» задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Інші учасники справи наданим процесуальним законом правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористались. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін,з таких підстав. За положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 13.05.2024 о 13:11 год. за адресою: м. Запоріжжя, Заводський р-н, перехрестя вул. Демократичної та вул. Радіаторної (біля буд. 79 по вул. Демократичній) сталося ДТП за участю транспортних засобів ВАЗ 21150, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , Nissan Rogue, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 та Daewoo Lanos, д.н.з. НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_4 . Згідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 13.05.2024, серії ААД №904132, 13.05.2024 року о 13:33 год., ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом ВАЗ 21150, державний номерний знак НОМЕР_1 , по вул. Демократичній біля буд. 79 в м. Запоріжжі та рухаючись по другорядній дорозі, не надав дорогу транспортному засобу, який рухався по головній дорозі, в результаті чого сталося зіткнення з транспортним засобом Nissan Rogue Sport, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керування водія ОСОБА_3 , який в свою чергу від удару виїхав на зустрічну смугу та скоїв зіткнення з транспортним засобом Daewoo Lanos, державний номерний знак НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_4 . Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкоджені, завдано матеріальних збитків, травмованих не має, тобто своїми діями порушив вимоги п. 16.11 Правил дорожнього руху. Постановою судді Заводського районного суду м. Запоріжжя від 18.12.2024, справа № 332/3102/24 провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , закрито, у зв`язку із відсутністю в діях останнього складу адміністративного правопорушення. Постановою Запорізького апеляційного суду від 28.05.2025 постанову судді Заводського районного суду м. Запоріжжя від 18.12.2024, якою провадження в справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 Кодексу України, відносно ОСОБА_1 , закрито у зв`язку із відсутністю в діях останнього складу адміністративного правопорушення - залишено без змін. Згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 08.08.2024, серії ААД №886759, 13.05.2024 о 13-11 год. за адресою: м. Запоріжжя, Заводський р-н, перехрестя вул. Демократичної та вул. Радіаторної (біля буд. 79 по вул. Демократичній), ОСОБА_2 , будучи посадовою особою (начальником ЕТР № 4 КП «Запоріжміськсвітло»), відповідальною за утримання та відновлення дорожніх знаків, не вжив своєчасних заходів до відновлення безпечних умов для руху, а саме не встановив відсутні дорожні знаки пріоритету 2.1 «Дати дорогу», чим порушив вимоги п. 5.12.1.1, п. 5.12.1.4 ДСТУ 3587:2022, що спричинило ДТП за участю транспортних засобів ВАЗ 21150, д.н.з. НОМЕР_1 , Nissan Rogue, д.н.з. НОМЕР_2 , та Daewoo Lanos, д.н.з. НОМЕР_3 , внаслідок чого було завдано матеріальну шкоду. Дії ОСОБА_2 кваліфіковані за ч. 4 ст. 140 КУпАП. Постановою судді Заводського районного суду м. Запоріжжя від 23.12.2024, справа № 332/4867/24, провадження №3/332/2774/24, провадження у справі про адміністративне правопорушення, що передбачене ч. 4 ст. 140 КУпАП відносно ОСОБА_2 закрито у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення. В мотивувальній частині постанови зазначено, що в ході розгляду справи встановлено, що провина ОСОБА_2 доведена належними доказами: протоколом про адміністративне правопорушення серії ААД № 886759 від 08.08.2024; копією схеми місця ДТП; фототаблицями з місця ДТП; копією листа начальника УПП в Запорізькій області про надання інформації № 462 від 06.05.2024; посадовою інструкцією начальника ЕТР; актом обстеження ділянки вулично-шляхової мережі від 07.08.2024 та фототаблицями до нього; рапортом інспектора поліції від 08.08.2024; диском з фіксацією правопорушення, а також доказами, отриманими від сторін по справі та затребуваних судом: фототаблицями з перехрестя вул. Демократичної та вул. Радіаторної в м. Запоріжжі; листом Департаменту муніципального управління Запорізької міської ради 1300/01-20 від 22.08.2024; таблицею дорожньої розмітки; ДСТУ 3587:2022; листом Департаменту з питань ефективної роботи та розвитку комунальних підприємств Запорізької міської ради № 01-14/1920 від 18.12.2024. Відповідно до Висновку експерта з транспортно-товарознавчої експертизи ОСОБА_5 від 01.04.2025 №1067 ринкова (дійсна) вартість колісного транспортного засобу ВАЗ 21150, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 на дату оцінки, 13.05.2024 становить 107 919,78 грн. Вартість відновлювального ремонту колісного транспортного засобу ВАЗ 21150, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 на дату оцінки 13.05.2024 становить 105 282,00 грн. Згідно з Рішенням виконавчого комітету ЗМР №133/20, №133/21, №133/22, №133/23, №133/24 від 02.03.2023 та №73 від 15.02.2023, а також №232 від 11.04.2023 «Про передачу в господарське відання комунальному підприємству електромереж зовнішнього освітлення «Запоріжміськсвітло» технічних засобів регулювання дорожнього руху (дорожніх знаків), розташованих по районам м. Запоріжжя, дорожні знаки були передані у господарське відання зазначеного комунального підприємства. До повноважень КП «Запоріжміськсвітло» належить вжиття заходів щодо утримання та обслуговування знаків дорожнього руху, які знаходяться в господарському віданні. Мотиви, якими керується апеляційний суд, та застосовані норми права. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)). Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)). Відповідно до частин першої - третьої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частини перша та друга статті 1166 ЦК України). Отже, для відшкодування завданої майнової шкоди необхідно довести неправомірність поведінки особи; вину заподіювача шкоди; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Наявність усіх зазначених умов є обов`язковою для ухвалення судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного із цих елементів виключає відповідальність за завдану шкоду. У цьому випадку саме на позивача покладено обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Водночас відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) немає вини у заподіянні шкоди. Верховний Суд у постанові від 10 грудня 2018 року у справі № 902/320/17 вказав, що протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. З урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (ст. 1192 ЦК України). У статті 1 Закону України «Про автомобільні дороги» визначено, що автомобільна дорога - це лінійний комплекс інженерних споруд, призначений для безперервного, безпечного та зручного руху транспортних засобів. Згідно з частиною третьою статті 14, частино першою статті 16 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху мають право на безпечні умови дорожнього руху, на відшкодування збитків, завданих внаслідок невідповідності стану автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів вимогам безпеки руху. Водій має право на відшкодування збитків, завданих внаслідок невідповідності стану автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів вимогам безпеки руху. Аналогічні за змістом приписи містяться й пункті 2.12 «г» Правил дорожнього руху, які обумовлюють, що власник транспортного засобу має право на безпечні та зручні умови для руху. У частині першій статті 24 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що власники доріг, вулиць та залізничних переїздів або уповноважені ними органи несуть відповідальність за створення безпечних умов руху на дорогах, вулицях та залізничних переїздах, що знаходяться у їх віданні. Пункт 11 Постанови КМ України від 30 березня 1994 р. №198 «Про затвердження Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони» визначає, що власники дорожніх об`єктів або уповноважені ними органи, дорожньо-експлуатаційні організації зобов`язані: відшкодовувати в установленому законодавством порядку збитки власникам транспортних засобів, якщо дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок незадовільного утримання доріг, вулиць, залізничних переїздів. Згідно п. 11 Правил власники дорожніх об`єктів або уповноважені ними органи, дорожньо-експлуатаційні організації зобов`язані постійно контролювати експлуатаційний стан усіх елементів дорожніх об`єктів та негайно усувати виявлені пошкодження чи інші перешкоди в дорожньому русі, а за неможливості це зробити невідкладно позначати їх дорожніми знаками, сигнальними, огороджувальними і направляючими пристроями; зобов`язані виявляти аварійно-небезпечні ділянки дорожніх об`єктів та здійснювати заходи для усунення причин і умов, що призводять до скоєння ДТП; зобов`язані відшкодовувати в установленому законом порядку збитки власникам транспортних засобів, якщо ДТП сталися внаслідок незадовільного утримання автодоріг. Контроль за дотриманням Єдиних правил дорожньо-експлуатаційними організаціями та користувачами дорожніх об`єктів здійснюється власниками дорожніх об`єктів або уповноваженими ними органами (п. 10). Відповідно до пункту 5 розділу І «Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1994 року № 198 власники дорожніх об`єктів або уповноважені ними органи, користувачі дорожніх об`єктів та спеціалізовані служби організації дорожнього руху зобов`язані забезпечувати зручні і безпечні умови руху, сприяти збільшенню пропускної спроможності дорожніх об`єктів, запобігати травмуванню учасників дорожнього руху, пошкодженню транспортних засобів і дорожніх об`єктів, забрудненню навколишнього середовища. Аналіз наведених норм свідчить про те, що саме на власників або уповноважених ними дорожньо-експлуатаційні організації (у разі передання дороги на баланс таким організаціям) покладений обов`язок постійно контролювати експлуатаційний стан усіх елементів дорожніх об`єктів та негайно усувати виявлені пошкодження чи інші перешкоди в дорожньому русі, та відшкодовувати в установленому законодавством порядку збитки власникам транспортних засобів, якщо дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок незадовільного утримання доріг, вулиць, залізничних переїздів (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі №904/5489/18). Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, у постанові від 14 вересня 2020 року у справі № 127/18036/15-ц (провадження № 61-44376сво18), згідно якої, у силу закону у разі заподіяння власникам транспортних засобів збитків внаслідок ДТП, яка сталася через незадовільне утримання доріг, такі збитки має бути відшкодовано власниками доріг або уповноваженими ними органами. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 червня 2023 року в справі № 487/9345/19 (провадження № 61-12611св22)). У частині шостій статті 82 ЦПК України передбачено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Вирішуючи спір, що виник в межах цивільних правовідносин, слід зважати, що аналіз норм ЦК України щодо відшкодування шкоди з урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди, діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди (постанови Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 755/2545/15-ц, від 04 листопада 2020 року у справі № 686/6022/18, від 21 квітня 2021 року у справі № 648/2035/17, від 09 лютого 2022 року у справі № 161/7881/20). Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (постанова Верховного Суду від 12 січня 2023 року в справі № 939/1406/20 (провадження № 61-7214св22) та від 14 вересня 2022 року в справі № 369/2122/20 (провадження № 61-20548св21)). Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень (постанова Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17 (провадження № 61-19719св19)). Як зазначалося вище, постановою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 23.12.2024 року, справа № 332/4867/24, провадження №3/332/2774/24, провадження у справі про адміністративне правопорушення, що передбачене ч. 4 ст. 140 КУпАП відносно ОСОБА_2 закрито у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення. Згідно вказаної постанови ОСОБА_2 , будучи особою, начальником ЕТР № 4 КП «Запоріжміськсвітло», відповідальною за утримання та відновлення дорожніх знаків, не вжив своєчасних заходів до відновлення безпечних умов руху, а саме: не встановив відсутній дорожній знак пріоритету 2.1. «Дати дорогу», чим порушив вимоги п. 5.12.1.1., п. 5.12.1.4 ДСТУ 3586:2022, що спричинило ДТП за участю транспортних засобів ВАЗ-21150, д.н.з. НОМЕР_1 , Nissan Rogue, д.н.з. НОМЕР_2 , та Daewoo Lanos, д.н.з. НОМЕР_3 , внаслідок чого учасникам ДТП завдано майнову шкоду. Судом встановлено, що в діях ОСОБА_2 вбачається склад адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 4 ст. 140 КУпАП. Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду, що вина посадової особи КП «Запоріжміськсвітло» у порушенні вимог п. 5.12.1.1, п. 5.12.1.4 ДСТУ 3587:2022, що спричинило ДТП за участю транспортних засобів ВАЗ-21150, д.н.з. НОМЕР_1 , Nissan Rogue, д.н.з. НОМЕР_2 , та Daewoo Lanos, д.н.з. НОМЕР_3 , внаслідок чого учасникам ДТП завдано майнову шкоду, є встановленою та не підлягає доведенню, та що належним відповідачем по справі є КП «Запоріжміськсвітло». За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України). Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц). Враховуючи наведене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що внаслідок винної бездіяльності відповідача КП електромереж зовнішнього освітлення «Запоріжміськсвітло», яка полягає у невиконанні вимог нормативно-правових актів щодо вжиття своєчасних заходів до відновлення безпечних умов для руху, а саме: не встановлення відсутнього дорожнього знаку пріоритету 2.1. "Дати дорогу", що прямо входить до предмету їх діяльності, була спричинена майнова шкода позивачу. Доказів на спростування зазначеного відповідачем не надано. Між заподіянням майнової шкоди, спричиненої позивачу, та бездіяльністю відповідача КП електромереж зовнішнього освітлення «Запоріжміськсвітло» наявний безпосередній причинно-наслідковий зв`язок, а також наявна вина в діях відповідача КП електромереж зовнішнього освітлення «Запоріжміськсвітло». Розмір майнової шкоди, завданої позивачу, підтверджений наданими ним доказами, а відсутність вини у заподіянні шкоди належними та допустимими доказами відповідачем КП електромереж зовнішнього освітлення «Запоріжміськсвітло» не спростована. У зв`язку з чим наявні підстави для задоволення позовних вимог щодо стягнення майнової шкоди в повному обсязі, як правильно виснував суд першої інстанції. Доводів щодо необґрунтованості розміру майнової шкоди апеляційна скарга не містить. Щодо заявлених позовних вимог в частині стягнення з відповідача моральної шкоди апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне. Стаття 1167 ЦК України передбачає загальні підстави відповідальності за спричинену моральну шкоду в позадовоговірних відносинах, зокрема, встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Частиною другою цієї статті передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, а також в інших випадках, встановлених законом. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року в справі № 147/66/17 дійшла висновку, що виходячи з положень ст.ст. 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому, як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися в будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (п. 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц). Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. По своїй суті зобов`язання з компенсації моральної шкоди є досить специфічним, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, яка завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір цієї особи з потерпілим, у якому сторони домовилися, зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, - рішення суду, у якому визначені спосіб і розмір такої компенсації (висновок Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, сформульований у постанові від 1 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц). Так, суд першої інстанції визначив розмір моральної шкоди 10 000,00 грн, доводів щодо відсутності підстав для відшкодування моральної шкоди та необґрунтованості її розміру апеляційна скарга не містить. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду про задоволення вимог позивача про відшкодування моральної шкоди. Щодо стягнення судових витрат апеляційний суд виходить з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно положень ч.ч. 1, 2 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (ч. 3 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України). Відповідно до частин 4-6 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Таким чином, розмір витрат на оплату правничої допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правничу допомогу. Витрати на правничу допомогу, які мають бути документально підтверджені та доведені, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій тощо). Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до судових витрат, пов`язаних з розглядом судової справи відносяться також витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи. Враховуючи приписи ст. 141 ЦПК України, суд правильно стягнув з КП електромереж зовнішнього освітлення «Запоріжміськсвітло» на користь позивача витрати на проведення транспортно-товарознавчої експертизи у розмірі 3 500,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 грн. Доводів щодо необґрунтованості розміру вказаних витрат апеляційна скарга не містить. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до повторень заперечень проти позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка. Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими. Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив. Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»). Щодо витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанцій, то відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Встановлено, що професійна правова допомога ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції надавалася адвокатом Рощиним В.С. на підставі ордеру на надання правничої допомоги Серія АР № 1299753 від 23.02.2026, договору про надання правничої допомоги № 4/ц-1166-ЗП-АПП від 23.02.2026. Відповідно до копії квитанції до прибуткового касового ордеру № б/н від 23.02.2026 адвокатом Рощиним В.С. прийнято від ОСОБА_1 на підставі договору № 4/ц-1166-ЗП-АПП 5 000 грн. Колегія суддів погоджується з тим, що позивачем у справі понесено витрати на правничу допомогу, докази наявності відповідних витрат є належними та допустимими, а тому такі витрати підлягають відшкодуванню. Колегія суддів, зважуючи на складність та категорію справи, відмову у задоволенні апеляційної скарги, керуючись принципами справедливості та верховенства права, враховуючи такі критерії, як складність справи, відсутність заперечень відповідача щодо розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, вважає за можливе стягнути з КП електромереж зовнішнього освітлення «Запоріжміськсвітло» на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції в сумі 5 000,00 грн. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу Комунального підприємства електромереж зовнішнього освітлення «Запоріжміськсвітло» в особі представника Авдієнка Олександра Петровича залишити без задоволення. Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 23 січня 2026 року у цій справі залишити без змін. Стягнути з Комунального підприємства електромереж зовнішнього освітлення «Запоріжміськсвітло» (ЄДРПОУ 03345076, місцезнаходження: 69032, м. Запоріжжя, вул. Південне шосе, 7) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 5 000,00 (п`ять тисяч) грн. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повне судове рішення складено 11 травня 2026 року. Головуючий Д.А. Трофимова Судді: С.В. Кухар Е.А. Онищенко