Постанова 4815 № 564/3472/25

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 травня 2026 року м. Рівне Справа № 564/3472/25 Провадження № 22-ц/4815/335/26 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді : Гордійчук С.О., суддів: Боймиструка С.В., Шимківа С.С. учасники справи: позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес позика" відповідач: ОСОБА_1 , розглянув в порядку письмового позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Савченка Я.В. на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 20 листопада 2025 року, ухвалене в складі судді Снітчук Р.М., дата складання повного тексту судового рішення 20.11.2025 року, у справі № 564/3472/25, в с т а н о в и в : В серпні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов мотивовано тим, що 09 лютого 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи було укладено електронний договір про надання кредиту № 334310-КС-002. За умовами цього договору позичальник ОСОБА_1 отримала кредит у сумі 15000,00 грн строком на 24 тижні зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,86586679 % на залишок заборгованості за кожен день за період фактичного користування кредитом, комісії за надання кредиту в сумі 2250,00 грн. Вказує, що ТОВ «Бізнес позика» виконало у повному обсязі свої зобов`язання за договором, перерахувало суму кредиту на картковий рахунок, вказаний позичальником в його особистому кабінеті. Відповідач ОСОБА_1 своїх зобов`язань за вказаним кредитним договором належним чином не виконала, у рахунок погашення кредиту сплатила лише 2750,00 грн. У повному розмірі кредитні кошти у визначений договором строк не повернула, проценти за користування кредитом не сплатила. Станом на 08 серпня 2025 року заборгованість за кредитом становить 36449,72 грн, з яких: 15000,00 грн - прострочена заборгованість за тілом кредиту, 20001,52 грн прострочена заборгованість за нарахованими процентами, 1448,20 грн прострочені платежі за комісією. Просив стягнути з відповідача на свою користь вказану суму. Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 20 листопада 2025 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» заборгованість за кредитним договором № 334310-КС-002 від 09.02.2022 станом на 08.08.2025 в розмірі 35001 грн. 52 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» понесені судові витрати зі сплати судового збору у сумі 2325 (дві тисячі триста двадцять п`ять) грн. 50 коп. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник відповідача подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором в сумі 35001,52 грн та сплаченого позивачем судового збору та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити задоволенні позовних вимог у вказаній частині. Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем не надано жодних доказів, що підтверджують підписання договору про надання кредиту електронним цифровим підписом, зокрема позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора. З долучених позивачем документів неможливо встановити те, що саме скаржником були застосовані будь-яким способом ідентифікатори (коди підписання договору), зокрема, відсутні докази отримання скаржником будь-яким чином цього одноразового ідентифікатора, відсутні докази реєстрації скаржника в інформаційно-телекомунікаційних системах кредитора. Відсутні й докази щодо ідентифікації за номером телефону, який би належав позичальнику. Надані позивачем документи, в тому числі розрахунок заборгованості, за змістом яких відсутні відомості про здійснення зарахування кредитором на користь скаржника грошових коштів, не доводять факт наявності у відповідачки заборгованості за кредитним договором, оскільки не є документами первинного бухгалтерського обліку, відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Матеріали справи не містять належних та беззаперечних доказів, що номер банківської карти, який вказаний як номер картки скаржника, належить саме скаржнику. Крім того, не зазначено номер банківської карти ні в укладеному договорі, ні в решті підписаних нібито скаржником документів, про надання фінансового кредиту, не надано таких письмових доказів суду. Товариством не доведено факту передання скаржнику грошових коштів та наявності заборгованості у скаржника за кредитним договором. Позивачем жодним належним та допустимим доказом не доведено факту наявності заборгованості у ОСОБА_1 перед ТОВ «Бізнес Позика» в розмірі, зазначеному у позовній заяві, що вказує на відсутність порушеного права позивача. У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказує, що рішення суду законне та обґрунтоване. Просить залишити його без зміни, а скаргу без задоволення. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам судове рішення відповідає. Встановлено, що 09 лютого 2022 року між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи укладено електронний договір про надання споживчого кредиту № 334310-КС-002, шляхом його підписання позичальником електронним підписом, вчиненим одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», на умовах, зазначених у пропозиції (оферті) укласти договір про надання кредиту від 09.02.2022, яка була акцептована відповідачем 09.02.2022. За умовами цього договору позичальник отримала кредит у сумі 15000,00 грн строком на 24 тижні, з остаточною датою повернення кредиту 27.07.2022 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,86586679 % на залишок заборгованості за кожен день за період фактичного користування кредитом, комісії за надання кредиту в сумі 2250,00 грн. Наведене підтверджується пропозицією (офертою) укласти договір № 334310-КС-002 про надання кредиту від 09.02.2022 року, прийняттям (акцепт пропозиції (оферти) укласти договір № 334310-КС-002 про надання кредиту від 09.02.2022 року, договором № 334310-КС-002 про надання кредиту від 09.02.2022 року та паспортом споживчого кредиту, які підписані позичальником ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором, та в яких вона зазначила номер особистого електронного платіжного засобу для перерахування кредитних коштів. Підтвердженням щодо укладення сторонами зазначеного кредитного договору є також надана позивачем анкета позичальника, яка містить електронну адресу позичальника, фінансовий номер телефону, номер банківського рахунку для перерахування коштів, візуальна форма послідовності дій клієнта щодо укладення зазначеного кредитного договору. Позивач належним чином виконав свої зобов`язання за вказаним кредитним договором, що підтверджується квитанцією про переказ кредитних коштів від 09.02.2022 року, договором №83 про організацію взаємодії при переказі коштів фізичним особам від 11.11.2020 року, детальною інформацією про переказ коштів на картковий рахунок позичальника, повідомленням ОСОБА_1 про укладення кредитного договору від 09.02.2022 року, випискою за договором по картковому рахунку позичальника АТ КБ «ПриватБанк» та розрахунком заборгованості. У встановлений договором строк відповідач не виконала належним чином свої зобов`язання за вказаним кредитним договором. Із розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що на виконання зобов`язання за кредитним договором відповідач вніс 2750,00 грн., зокрема, 24.02.2022 2750,00 грн. На погашення відсотків кредиту було зараховано 1948,20 грн, решту коштів було зараховано на погашення комісії в сумі 801,80 грн. Станом на 08 серпня 2025 року заборгованість за кредитом становить 36449,72 грн, з яких: 15000,00 грн - прострочена заборгованість за тілом кредиту, 20001,52 грн прострочена заборгованість за нарахованими процентами, 1448,20 грн прострочені платежі за комісією. Частиною 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з частиною 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до частин 1 і 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина 1 статті 634 ЦК України). У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» (далі - Закон) зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до частин 3, 5, 6, 7 і 12 статті 11 Закону електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Положеннями статті 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «;Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі (частина 2 статті 639 ЦК України). Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 5 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»). Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного суду від 14 червня 2022 року у справі №757/40395/20. Убачається, що договір № 334310-КС-002 про надання кредиту було укладено дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем в електронній формі в порядку передбаченому ЗУ «Про електронну комерцію». Вказаний договір про надання кредиту підписаний ОСОБА_1 електронним підписом з одноразовим ідентифікатором G-0739 (а.с. 26 зворот), який було направлено ТОВ «Бізнес Позика» на номер телефону відповідача, який було зазначено в анкеті в особистому кабінету, про що свідчить візуальна форма послідовності дій клієнта (а.с. 35-37). Верховний Суд у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 дійшов висновку, що електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами. Оскільки ОСОБА_1 вважається ознайомленою з умовами правил в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію», тобто до моменту підписання кредитного договору, колегія суддів доходить висновку, що відповідач був повністю ознайомлений з порядком укладення та підписання кредитного договору, про що свідчить використання ним електронного підпису одноразового ідентифікатору. Відтак, з урахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про укладеність вищевказаного договору про надання кредиту між відповідачем та ТОВ «Бізнес Позика». За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності кредитного договору. Зазначений договір не визнано недійсним. Разом з тим, кредитний договір містить персональні дані відповідача, зокрема, РНОКПП, серію та номер паспорта громадянина України, місце проживання відповідача, електронну пошта та номер мобільного телефону. Доказів того, що персональні дані відповідача (копія паспорта громадянина України, реквізити банківської картки на яку кредитором здійснювалося перерахування позичених грошових коштів № НОМЕР_1 ) були використані товариством для укладення кредитних договорів від його імені, відповідачем не надані. Заперечуючи проти перерахування кредитних коштів, відповідач не був позбавлений можливості надати суду відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження цих доводів, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до них. Факт перерахування коштів за договором №334310-КС-002 у розмірі 15000,00 грн підтверджується квитанцією №491570136 від 09.02.2022 року (а.с.38) та випискою за договором б/н за період 09.02.2022 року (а.с.164). Факт належності банківської картки № НОМЕР_2 підтверджується випискою за вказаним банківським рахунком, банком-емітентом, якої є АТ КБ «ПриватБанк» (а.с.163). При цьому, ОСОБА_1 не спростувала цей факт шляхом подання відповідних доказів про не відкриття на її ім`я зазначеного банківського рахунку та ненадходження на нього кредитних коштів. Таким чином, апеляційний суд вважає доведеною обставину отримання відповідачем грошових коштів у порядку та на умовах, що визначені укладеними договорами. У кредитному договорі визначено порядок та умови надання фінансового кредиту, сплати процентів, комісії та строк дії. Отже, сторони у письмовій формі досягли згоди з усіх істотних умов кредитного договору, зокрема, щодо розміру кредитного ліміту, порядку його надання та повернення, строку кредитування, порядку нарахування та сплати процентів, прав і обов`язків сторін, відповідальності за порушення умов договору, що спростовує доводи апеляційної скарги у цій частині. До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19. Позивач зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а відповідач, всупереч викладеним у кредитному договорі умовам, в установлені терміни не повернув належні до сплати грошові суми, порушуючи встановлений графік обов`язкових платежів. Банк, заявляючи позов про стягнення кредитної заборгованості, просив у тому числі, крім заборгованості за неповернутим кредитом, стягнути складову його повної вартості, зокрема й заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом. Матеріалами цивільної справи підтверджується, що у підписаному позичальником договорі визначені тип та розмір процентних ставок плати за користування кредитом: фіксована процентна ставка у розмірі 0,86586679 % за кожен день користування кредитом. Після закінчення строку кредитування, а саме 27 липня 2022 року, ОСОБА_1 не повернула кредит та не сплатила відсотки. На підтвердження розміру заборгованості позивачем надано розрахунок заборгованості з зазначенням щоденних нарахувань процентів та погашення по кредитному договору. Колегія суддів звертає увагу на те, що наданий позивачем розрахунок заборгованості є чітким, зрозумілим, узгоджується з умовами кредитного договору. У свою чергу ОСОБА_2 не спростувала розмір заборгованості за кредитним договором, що нарахована в межах строку дії кредитного договору, наявність якої підтверджується розрахунком наданим позивачем. Відповідачем не було надано контррозрахунку, який би піддавав сумніву розмір такої заборгованості. Як вбачається з розрахунку заборгованості за кредитом №334310-КС-002, відповідач на виконання умов договору здійснювала часткову оплату 24 лютого 2022 року на суму 2750,00 грн, що також підтверджується інформаційною довідкою ТОВ «Платежі онлайн» №413/08 від 26.08.2025 року (а.с.151). З огляду на зазначене, зважаючи на те, що ОСОБА_1 належним чином не виконувались умови кредитного договору, заборгованість в межах строку кредитування станом на 08 серпня 2025 року складає 35001,52 грн, а саме 1500,00 грн - тіло кредиту, 20001,52 грн - прострочені платежі по процентам. За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Інші доводи апеляційної скарги, колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки не знайшли свого підтвердження і зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку та до тлумачення норм права на розсуд апелянта, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Савченка Я.В. залишити без задоволення. Рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 20 листопада 2025 року залишити без зміни. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складений 14 травня 2026 року. Головуючий суддя: Гордійчук С.О. Судді: Боймиструк С.В. Шимків С.С.