Постанова 4803 № 523/4474/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2610/26 Справа № 523/4474/24 Суддя у 1-й інстанції - Васюченко О.Г. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 травня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю., суддів: Свистунової О.В., Пищиди М.М., за участю секретаря: Триполець В.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» до ОСОБА_1 , третя особа: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АРКС» про відшкодування збитків за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» на рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2025 року та на додаткове рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 14 листопада 2025 року,- В С Т А Н О В И В: 14 березня 2024 року АТ «СК «Країна» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АРКС», про відшкодування збитків. В обґрунтування позову зазначило, що АТ «СК «Країна» та ПрАТ «УКРЕНЕРГОТАНС» було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту № УА/0223427/2.1.5.01. Предметом даного Договору були майнові інтереси Страхувальника, пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом «Toyota» реєстраційний НОМЕР_1 . У відповідності до умов вказаного Договору страхування Позивач взяв на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку сплатити на користь Страхувальника страхове відшкодування. 24.02.2020 року відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Toyota» реєстраційний № НОМЕР_1 та транспортно засобу «Ssang Yong» реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 . Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «Ssang Young» реєстраційний № НОМЕР_2 на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована в АТ «СК «АРКС» згідно договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР/187844275. АТ «СК «АРКС» здійснило виплату страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 12 433,52 грн. Згідно до ст. 1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Отже, різниця між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням становить: 7 566,48 грн. (20 000,00 - 12 433,52). З урахуванням зазначеного позивач просив стягнути з відповідача на свою користь 7 566,48 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3028 грн. (а.с.2-3). Рішенням Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2025 року у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» до ОСОБА_1 , третя особа: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АРКС» про відшкодування збитків - відмовлено (а.с.171-173). Додатковим рішенням Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 14 листопада 2025 року вирішено питання щодо понесених судових витрат (а.с.213-214). В апеляційній скарзі АТ «СК «Країна» посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та скасувати додаткове рішення, відмовивши у розподілі судових витрат (а.с.219-225). Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст.ст.263, 264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо. Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає з огляду на таке. Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Судом першої інстанції встановлено, що між Акціонерним товариством «Страхова компанія «Країна» та ПрАТ «УКРЕНЕРГОТАНС» було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту № УА/0223427/2.1.5.01. Предметом даного Договору були майнові інтереси Страхувальника, пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом «Toyota» реєстраційний НОМЕР_1 . У відповідності до умов вказаного Договору страхування Позивач взяв на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку сплатити на користь Страхувальника страхове відшкодування. 24.02.2020 року відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Toyota» реєстраційний № НОМЕР_1 та транспортно засобу «Ssang Yong» реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 . Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «Ssang Young» реєстраційний № НОМЕР_2 на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована в АТ «СК «АРКС» згідно договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР/187844275. АТ «СК «АРКС» здійснило виплату страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 12 433,52 грн. Отже, на думку позивача різниця між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням становить: 7 566,48 грн. (20 000,00 - 12 433,52). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд 1 інстанції виходив їх недоведеності та необґрунтованості. З вказаними висновками суду першої інстанції апеляційний суд погоджується, виходячи з наступного. Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування» страхування це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів. Згідно зі ст. 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Частиною 1 ст. 10 Закону України «Про страхування» передбачено, що страхувальник вносить страховику згідно з договором страхування певну плату, яка називається страховим платежем (страховим внеском, страховою премією). Відповідно до ст. 980 Цивільного кодексу України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності). Розрізняють добровільну та обов`язкову форми страхування (ст. 5 Закону України «Про страхування»). Добровільним може бути, зокрема, страхування наземного транспорту (п. 6 ч. 4 ст. 6 Закону України «Про страхування»). Водночас, законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування) (ч. 1 ст. 999 Цивільного кодексу України). Види обов`язкового страхування в Україні визначені у ст. 7 Закону України «Про страхування», до яких відноситься, зокрема, страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». З матеріалів справи вбачається, що учасники справи мають декілька зобов`язань, а саме: договірне зобов`язання між позивачем АТ «СК «Країна» і ПрАТ «УКРЕНЕРГОТАНС» за договором добровільного майнового страхування; деліктне зобов`язання між потерпілим ПрАТ «УКРЕНЕРГОТАНС» та відповідачем ОСОБА_1 із завдання шкоди внаслідок ДТП; договірне зобов`язання між відповідачем ОСОБА_1 і третьою особою ПрАТ «СК «АРКС» за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. На виконання договору добровільного майнового страхування позивач АТ «СК «Країна» сплатив ПрАТ «УКРЕНЕРГОТАНС» страхове відшкодування у розмірі 20000 грн., що підтверджується належними доказами і не спростовано відповідачем. Відповідно до ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Стаття 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає право страховика подати після виплати страхового відшкодування регресний позов до страхувальника за наявності певних умов. Згідно з нормами ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Проаналізувавши зміст наведених норм законодавства, суд зазначає, що ст. 1191 Цивільного кодексу України та ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини. Так, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Згідно із ст. 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу. Обмеження набуття страховиком завдавача шкоди права зворотної вимоги (регресу) випадками, які визначені у ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», зумовлене тим, що набуття вказаного права щоразу після відшкодування цим страховиком шкоди потерпілому суперечило би меті страхування цивільно-правової відповідальності, об`єктом якого є майнові інтереси завдавача шкоди та яке забезпечує, зокрема, їх захист. При цьому, вимога позивача (страховика потерпілої) до завдавача шкоди (відповідача) не є регресною та заснована на інших приписах законодавства. Так, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов`язку боржника третьою особою. Отже, кредитор у деліктному зобов`язанні (потерпіла) може бути замінений його страховиком (позивачем) внаслідок виконання ним обов`язку завдавача шкоди (відповідача) з відшкодування останньої. Згідно зі ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією. Правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв`язку з виплатою першим на користь потерпілої страхового відшкодування, є засновані на суброгації переході до позивача права вимоги потерпілої у деліктному зобов`язанні. Суд 1 інстанції погодився з доводами позивача про те, що у зв`язку з виплатою АТ «СК «Країна» потерпілому ПрАТ «УКРЕНЕРГОТАНС» страхового відшкодування, що полягало у оплаті вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля марки Toyota» реєстраційний НОМЕР_1 ., в сумі 20000 грн, до позивача перейшло право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілій страхового відшкодування в порядку суброгації. Відповідно до ст. 9 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхова сума це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Розмір страхової суми за шкоду, завдану майну потерпілих, становить 50000 на одного потерпілого. Страхові виплати за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені у договорі страхування. Розміри страхових сум переглядаються Уповноваженим органом відповідно до рівня інфляції та індексу споживчих цін. Відповідно до страхового полісу № ЕР/187844275, страховиком відповідача ОСОБА_1 із страховим лімітом за шкоду майну 130 000,00 грн, франшиза 0,00 грн, на момент вчинення ДТП була третя особа у справі ПрАТ «СК «АРКС». Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, завдану внаслідок ДТП майну третьої особи. Відповідно до ст. 1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Отже, відповідно до змісту наведених вище норм відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37 цього Закону), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Водночас, суд вважає, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності, оскільки уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності,саме страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. І такий страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі ст. ст. 3 і 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» реалізує право вимоги, передбачене ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність. Аналогічні висновки щодо застосування норм права висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18). При цьому, у цій справі Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-2587цс15, відповідно до якого страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема, право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування. Отже, з врахуванням описаних вище обставин справи, змісту спірних правовідносин, законодавства, яке їх регулює та висновків Великої Палати Верховного Суду, суд погоджується з доводами відповідача, який заперечував проти відшкодування вже виплаченого позивачем потерпілій страхового відшкодування, оскільки вважав, що саме на третю особу ПрАТ «СК «АРКС» як його страховика покладений відповідний обов`язок у межах суми страхового відшкодування. Судом 1 інстанції було вірно зазначено, що у спірному випадку обсяг відповідальності відповідача ОСОБА_1 як страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. З вбачається із матеріалів справи, що АТ «СК «Країна» звертався з претензією, що адресовано ПрАТ «СК «АРКС», про здійснення виплати страхового відшкодування в розмірі 20 000 грн. за полісом № ЕР/187844275. ПрАТ «СК «АРКС» здійснило виплату позивачу страхового відшкодування в розмірі: 12 433.52 грн., що підтверджується випискою по рахунку і не заперечувалося сторонами. Позивач до ПрАТ «СК «АРКС» більше не звертався та фактично погодився з розміром виплаченого страхового відшкодування. Також, судом 1 інстанції зазначено, що сам факт перерахунку ПрАТ «СК «АРКС» 12433.52 грн. страхового відшкодування без розрахунку сум такого відшкодування, зокрема, коефіцієнта зносу деталей, які підлягають заміні, не свідчить про відсутність обов`язку страхової компанії покрити всю майнову шкоду в межах ліміту 160000 грн, та можливо, спір між АТ «СК «Країна» та ПрАТ «СК «АРКС» щодо страхового відшкодування за договором обов`язкового страхування власників наземних транспортних засобів. Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. За вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За правилами статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Аналіз наведених норм процесуального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, сторона, яка звернулася до суду, повинна довести належними та допустимими доказами вимоги, що нею заявлені, суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Однак позивачем доказів того, що виплачене ним страхове відшкодування не повинно покриватися ПрАТ «СК «АРКС», в якій застрахована цивільна відповідальність відповідача, а також не зазначено, яку саме суму складає коефіцієнт зносу деталей автомобіля Toyota» реєстраційний НОМЕР_1 ., які підлягають заміні, чи яка сума становить втрату товарного вигляду, адже саме вказані витрати не підлягають відшкодуванню за договором обов`язкового страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів. Тобто з урахуванням наведеного та вище викладеного розмір завданої шкоди не перевищує ліміт відповідальності страховика, а тому відсутні передбачені законом підстави для стягнення частини виплаченого страхового відшкодування з відповідача. Виходячи з вищевикладеного колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими доказами по справі. Розглядаючи доводи апеляційної скарги стосовно розміру витрат на правничу допомогу апеляційний суд виходить з наступного. Положеннями ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Приписами ч. 3 ст. 141 ЦПК України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за власною ініціативою ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Отже, для відшкодування витрат на професійну правову допомогу, учасник справи зобов`язаний надати суду докази понесення таких витрат до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Матеріалами справи встановлено, що на підтвердження понесених витрат відповідачем надано суду копію Договору № 02-06/02 про надання правової (правничої) допомоги від 02 червня 2025 року; копію акта № 01 приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правничої (правової), копію детального опису робіт (наданих послуг) виконання адвокатом, необхідних для надання правової допомоги у судах першої інстанції по судовій справі 523/4474/24, копію квитанції про прийняття гонорару у розмірі 30000 грн., копію квитанції про сплату судового збору у розмірі 605,60 грн., З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що заява ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу є обґрунтованою, документально підтвердженою, суд дійшов висновку про доцільність стягнення вказаних витрат в сумі 10605,60 грн. з позивача, задовольнивши заявлену суму до стягнення. Інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянтів, власним тлумаченням норм права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Крім того, вказані доводи були предметом розгляду у суді першої інстанції та судом першої інстанції їм було надано обґрунтовану оцінку, а тому вони додатковому правовому аналізу не підлягають. Крім того, апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про відмову у задоволені позовних вимог. Оскаржуване рішення як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга - без задоволення. Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» - залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2025 року та додаткове рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 14 листопада 2025 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку. Повний текст постанови складено 14 травня 2026 року. Судді: