Ухвала ККС ВС № 757/93/26-к

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 травня 2026 року м. Київ справа № 757/93/26-к провадження № 51-1697 ск 26 Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі: головуючої ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 розглянула касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_5 , на ухвалу Київського апеляційного суду від 21 квітня 2026 року про повернення апеляційної скарги, встановила: Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 23 лютого 2026 року затверджено угоду про визнання винуватості, укладену між прокурором Офісу Генерального прокурора та обвинуваченим ОСОБА_6 . Даним вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених за: - за ч.5 ст.191 Кримінального кодексу України (далі - КК), із застосуванням положень ст. 69 КК, у виді позбавлення волі строком на 5 років, із позбавленням права займатися діяльністю у сфері державної реєстрації права власності на земельні ділянки на строк 3 роки; - за ч.3 ст.209 КК, із застосуванням положень ст. 69 КК, у виді позбавлення волі строком на 4 роки і 11 місяців, із позбавленням права займатися діяльністю у сфері державної реєстрації права власності на земельні ділянки на строк 3 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК остаточне покарання ОСОБА_6 за сукупністю кримінальних правопорушень визначено, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, у виді позбавлення волі строком на 5 років, із позбавленням права займатися діяльністю у сфері державної реєстрації права власності на земельні ділянки на строк 3 роки. На підставі ст.75 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки, та покладено на нього обов`язки, передбачені ст.76 КК. Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 квітня 2026 року апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_5 , на вказаний вирок щодо ОСОБА_6 , повернуто апелянту на підставі п. 2 ч. 3 ст. 399 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), як особі, яка не має права подавати апеляційну скаргу. Захисник ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 21 квітня 2026 року та призначити новий розгляд цього провадження у суді апеляційної інстанції. На обґрунтування своїх доводів захисник зазначає, що в апеляційній скарзі наведено такі обставини, які дають можливість на підставі вироку ідентифікувати його клієнтку, хоча її прізвище не згадується, а тому це прямо впливає на права ОСОБА_5 . Так, вказує, що сам по собі факт того, що ОСОБА_5 не була учасником судового провадження щодо ОСОБА_6 та прямо не названа у вироку за прізвищем, не може бути достатньою підставою для повернення апеляційної скарги. При цьому, ОСОБА_4 , посилається на те, що у вироку досліджувалися обставини діяльності організованої групи, встановлені фактичні обставини механізму вчинення злочину, ролей учасників та способу заволодіння майном, які є тотожними та взаємопов`язаними з обставинами, які досліджуються у кримінальному провадженні №42023000000000249 та можуть бути використані стороною обвинувачення у відношенні інших осіб, в тому числі ОСОБА_5 . Повертаючи апеляційну скаргу, суд при наявності достатніх підстав для відкриття апеляційного провадження допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, які призвели як до порушення прав його підзахисної так і до прийняття незаконного судового рішення. Перевіривши доводи, наведені в касаційній скарзі, та додані до неї матеріали, суд дійшов висновку, що у відкритті провадження за касаційною скаргою слід відмовити, з огляду на таке. Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає. Відповідно до вимог ч. 4 ст. 475 КПК вирок на підставі угоди може бути оскаржений у порядку, передбаченому цим Кодексом, з підстав, передбачених статтею 394 цього Кодексу. Положеннями ч. 4 ст. 394 КПК визначено, що вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений в апеляційному порядку: 1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою, шостою, сьомою статті 474 цього Кодексу, в тому числі не роз`яснення йому наслідків укладення угоди; 2) прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 цього Кодексу угода не може бути укладена. Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК апеляційна скарга повертається, якщо її подала особа, яка не має на це права. Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 03 березня 2016 року у справі № 5-347 кс 15, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи касаційному порядку, яке має бути реалізовано, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження; і при цьому відсутність «інших осіб» у вичерпному переліку суб`єктів оскарження, передбаченому ст. 394 КПК, за умови, що судове рішення стосується їхніх прав, свобод та інтересів, не є перешкодою в доступі до правосуддя та зверненні до суду вищої інстанції, що передбачено ч. 2 ст. 24 КПК. Отже, обов`язковою умовою для виникнення у особи, яка не включена до переліку осіб, передбаченого ст. 394 КПК, права на апеляційне оскарження вироку суду на підставі угоди є те, що такий вирок має стосуватись прав, свобод та інтересів цієї особи. За висновком Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеним у постанові від 18 травня 2020 року у справі № 639/2837/19, суддя-доповідач суду апеляційної інстанції, вирішуючи відповідно до вимог ст. 398 КПК питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою іншої особи (захисника чи представника іншої особи) на вирок на підставі угоди, має впевнитися, що у тексті вироку зазначено такі дані, які прямо вказують на дану конкретну особу, або визнані встановленими такі обставини, які дозволяють апеляційному суду (судді-доповідачеві) з впевненістю ідентифікувати іншу особу; крім того, вирок має стосуватися прав, свобод та інтересів цієї іншої особи. Вироком Шевченкіського районного суду м. Києва від 23 лютого 2026 року затверджено угоду про визнання винуватості, укладену між прокурором Офісу Генерального прокурора та обвинуваченим ОСОБА_6 . Не погоджуючись із вироком Шевченкіського районного суду м. Києва від 23 лютого 2026 рокустосовно ОСОБА_6 , адвокат ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, зазначивши, що вирок стосується прав та порушує інтереси особи, яку він захищає. Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 квітня 2026 рокуповернуто апеляційну скаргу, ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 на вирок Шевченкіського районного суду м. Києва від 23 лютого 2026 року, з огляду на положення п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК, оскільки ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_5 ,не є особою, яка має право на апеляційне оскарження вироку суду щодо ОСОБА_6 у відповідності до вимог статей 393, 394 КПК. В оскаржуваній ухвалі суд апеляційної інстанції вказав, що з вищевказаного вироку не вбачається, що у його тексті зазначено дані, які прямо вказують на ОСОБА_5 або визнані встановленими такі обставини, які дозволяють з впевненістю її ідентифікувати. Таким чином, апеляційний суд, дійшовши висновку про те, що в апеляційній скарзі не наведено переконливих даних стосовно того, що вказаний вирок може стосуватися прав, свобод чи інтересів саме ОСОБА_5 , обґрунтовано повернув апелянту, а саме адвокату ОСОБА_4 , на підставі п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК його апеляційну скаргу як особі, яка не має права її подавати на вирок суду щодо ОСОБА_6 . Колегія суддів касаційного суду з таким висновком судді-доповідача погоджується, вважає його обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам кримінального процесуального закону. Суд зважає й на те, що вирок, ухвалений на підставі угоди стосовно однієї з декількох осіб, не має преюдиціального значення для кримінального провадження стосовно інших осіб та не є доказом винуватості цих осіб (статті 84, 90 КПК). Адвокат ОСОБА_4 у касаційній скарзі не навів переконливого обґрунтування того, що при ухваленні вироку стосовно ОСОБА_6 на підставі угоди суд вирішив наперед питання про права, свободи та інтереси ОСОБА_5 . Ухвала суду апеляційної інстанції постановлена у межах повноважень та у порядку визначеному КПК. З урахуванням викладеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги адвоката ОСОБА_4 та відмовляє у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою. Враховуючи викладене та керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, колегія суддів постановила: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_5 , на ухвалу Київського апеляційного суду від 21 квітня 2026 рокупро повернення апеляційної скарги. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_7