Постанова Херсонський апеляційний суд № 766/6736/24

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний номер справи: 766/6736/24 Номер провадження: 22-ц/819/347/26 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 травня 2026 року м. Херсон Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Приходько Л. А., суддів: Базіль Л.В., Бездрабко В.О., секретар Андреєва В.В., учасники справи: позивач Акціонерне товариство «Сенс Банк», відповідач ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерне товариство «Сенс Банк» на заочне рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 27 жовтня 2025 року, у складі головуючого судді Шестакової Я.В., повний текст рішення складено 27 жовтня 2025 року, В С Т А Н О В И В: У травні2024 року АТ «Сенс Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 21 лютого 2022 року ОСОБА_1 підписав оферту АТ «Альфа-Банк» на укладення угоди про надання споживчого кредиту № 501436555 від 21 лютого 2022 року, Графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та орієнтовної реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг, Паспорт споживчого кредиту. Додатково АТ «Альфа-Банк» 21 лютого 2022 року було акцептовано пропозицію на укладання угоди про надання споживчого кредиту № 501436555. Банк належним чином виконав свій обов`язок та надав відповідачу кредитні кошти, а останній свої зобов`язання перед позивачем не виконав, кредит не повернув у строки, встановлені кредитним договором, внаслідок чого станом на 07 серпня 2023 року утворилась заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 181 353,47 грн, з яких: 120000,00 грн - заборгованість по тілу кредиту, 61 353,47 грн - заборгованість по відсоткам. 12 серпня 2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування на АТ «Сенс Банк», запис про зміну найменування внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30 листопада 2022 року. На підставі наведеного АТ «Сенс Банк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість в сумі 181 353,47 грн, з яких: 120 000,00 грн - заборгованість по тілу кредиту; 61 353,47 грн - заборгованість по відсоткам, а також судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. Заочним рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 27 жовтня 2025 року позовні вимоги АТ «Сенс Банк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором, яка утворилась станом на 07 серпня 2023 року у розмірі 120 000,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» судовий збір у розмірі 1 601,21 грн. В решті позовних вимог відмовлено. 17 січня 2026 року представник АТ «Сенс Банк» - Рудницький Ю.І., подав на рішення суду апеляційну скаргу, сформувавши її в системі «Електронний суд», в якій, посилаючись на незаконність рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, на неповне встановлення обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги представник АТ «Сенс Банк» - Рудницький Ю.І. послався на наступні обставини. Так, апелянт зазначає, що суд першої інстанції сам встановив факт перерахування коштів у розмірі 120 000,00 грн на рахунок відповідача 21 лютого 2022 року. Відповідач прийняв ці кошти та користувався ними. Відповідно до частини другої статті 642 ЦК України, вчинення особою дій, що засвідчують її бажання укласти договір (зокрема, отримання та використання коштів), є прийняттям пропозиції. Також зазначає, що кредитний договір укладено в електронній формі. Підписання договору відбулося шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором (ОТП пароль), який був надісланий на фінансовий номер телефону клієнта. Введення цього коду є належним підписанням договору згідно зі статті 12 Закону України «Про електронну комерцію». Суд першої інстанції безпідставно відкинув доводи Банку про електронну форму правочину, вимагаючи «паперовий» підпис або ЕЦП/КЕП, що не є обов`язковим для даного виду договорів. Крім того, суд зазначив про розбіжності у ставках в Паспорті споживчого кредиту. Проте Паспорт є інформаційним документом. Умови кредитування (сума, строк, ставка 35%) були визначені в Оферті (Пропозиції) на укладення угоди, яку акцептував Банк. Саме Оферта та Акцепт складають Кредитний договір. Наявність технічних помилок або різних редакцій інформаційних матеріалів не спростовує факту погодження істотних умов, якщо клієнт фактично отримав кошти та почав користуватися ними на умовах, запропонованих Банком. Окрім того, суд задовольнив позов у частині тіла кредиту, посилаючись на статтю 1054 ЦК України (Кредитний договір), але водночас відмовив у стягненні відсотків, фактично визнавши договір неукладеним у цій частині. Така позиція є суперечливою. Якщо договір є нікчемним або неукладеним, то стягнення тіла кредиту мало б відбуватися за правилами статті 1212 ЦК України (безпідставно набуті кошти), а не як заборгованості за кредитним договором. Визнаючи обов`язок Відповідача повернути кредитні кошти на підставі Договору (статті 526, 1054 ЦК України), суд автоматично повинен був визнати і обов`язок сплачувати плату за користування цими коштами (відсотки), оскільки кредитний договір є оплатним за своєю природою (стаття 1048 ЦК України). Перетворення кредиту на безвідсоткову позику судом суперечить принципам банківської діяльності. Своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористалася. Згідно роз`яснень, які містяться в пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі, якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Заочне рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 27 жовтня 2025 року оскаржується в частині відмови у стягненні заборгованості по відсоткам за користування кредитом у розмірі 61 353,47 грн. В іншій частині рішення суду не оскаржується, а тому апеляційний суд, відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України, перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду лише в оскаржуваній частині. В частині стягнення тіла кредиту за вказаним договором рішення суду не оскаржується, а тому не є предметом апеляційного перегляду. Будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи учасники справи у судове засідання не з`явилися, причини неявки суду не повідомили, заяв про розгляд справи за їх відсутності не подавали. Згідно з вимогами частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. За таких обставин, апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін, які не з`явилися у судове засідання, оскільки їх явка обов`язковою не визнавалась, доказів поважності причин неявки у судове засідання не надано, а відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце її розгляду не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційних скарг та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на повному встановленню в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами, суд першої інстанції виходив із відсутності підстав для їх задоволення, оскільки позивачем не доведено, що відповідач підписував кредитний договір саме у тій редакції, яка надана була суду, що між сторонами було обумовлено розмір відсотків, які підлягають сплаті за кредитним договором. При укладенні договору з ОСОБА_1 позивач не дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк, а тому відсутні підстави для стягнення у повному обсязі процентів за користування кредитними коштами. При цьому судом не взято до уваги долучений позивачем паспорт споживчого кредиту, оскільки він є способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту. Тобто, паспорт споживчого кредиту не є тим документом, який Закон України «Про споживче кредитування» включає до форми договору про споживчий кредит. Крім того, згідно відомостей паспорта споживчого кредиту від 21 лютого 2022 року, датою надання інформації є 21 лютого 2022 року, який зберігає чинність та є актуальною до 21 лютого 2022 року, а заборгованість нараховано банком за період з 21 лютого 2022 року до 07 серпня 2023 року. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції відповідно до оферти на укладення угоди про надання споживчого кредиту № 501436555 від 21 лютого 2022 року, ОСОБА_1 запропонував АТ «Альфа-Банк» укласти угоду про надання споживчого кредиту, підставою для якої є договір про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк», що укладений між нею та банком, відповідно до умов якої визначено основні умови кредитування: тип кредиту - «Кредит готівкою»; мета отримання кредиту - для власних потреб; сума кредиту - 120 000,00 грн; спосіб надання кредиту - переказ коштів на рахунок № НОМЕР_1 ; строк кредитування - 60 місяців, тобто до 21 лютого 2027 року. На підтвердження підписання з ОСОБА_1 кредитного договору представником АТ «Сенс Банк» надано довідку про ідентифікацію, відповідно до змісту якої «клієнт ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , з яким укладено Договір про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Сенс Банк», укладеного між Банком та Клієнтом, ідентифікований АТ «СЕНС БАНК». Згідно з акцептом пропозиції на укладання угоди про надання споживчого кредиту № 501436555 від 21 лютого 2022 року, АТ «Альфа-Банк» прийняло пропозицію ОСОБА_1 на укладення угоди про надання споживчого кредиту, на тих умовах, що визначені у оферті. Згідно меморіального ордеру №953568073 від 21 лютого 2022 року, грошові кошти в сумі 120 000,00 грн перераховано на рахунок № НОМЕР_3 . Також з виписки по особовому рахунку вбачається, що на рахунок відповідача, відкритий на ім`я ОСОБА_1 , 21 лютого 2022 року перераховано грошові кошти в сумі 120 000,00 грн. 12 серпня 2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування на АТ «Сенс Банк», запис про зміну найменування внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30 листопада 2022 року. На підтвердження розміру заборгованості позивачем наданий розрахунок заборгованості за кредитним договором № 501436555 від 21 лютого 2022 року, відповідно до якого загальна сума заборгованості ОСОБА_1 станом на 07 серпня 2023 року складає 181 353,47 грн, з яких: 120 000,00 грн за кредитом; 61 353,47 грн - по відсотках. Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, що передбачено частиною другою статті 11 ЦК України. Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (стаття 628 ЦК України). Згідно статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Відповідно до положень статей 641-643 ЦК України оферта це пропозиція певній стороні укласти договір з урахуванням викладених умов. Оферта вважається прийнятою після її акцепту. Прийняття (акцепт) оферти є юридично значущою дією, наслідком якої є виникнення між сторонами договору. Якщо у пропозиції укласти договір вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку. Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. У відповідності до положень частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України. Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), а також якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Відповідно до частин 1,3,4,5,6 статті 11 ЗУ «Про електронну комерцію» - пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: -надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; -заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; -вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Відповідно до частини першої статті 12 ЗУ «Про електронну комерцію» - якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Відповідно до частин 1,2,3 статті 207 ЦК України - правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. Статтею 12 ЗУ «Про споживче кредитування» регламентуються вимоги до підпису сторін договору. Так, згідно частини першої цієї статті, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема: електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом. Відповідно до пункту 12 частини першої статті 3 ЗУ «Про споживче кредитування» одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до абзацу 1 частини 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання,зокрема: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «;Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Електронний підпис - електронні дані, що додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються підписувачем як підпис (пункт 15 частини першої статті 1 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги»). Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»). У силу частини п`ятої статті 18 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» електронний підпис чи печатка не можуть бути визнані недійсними та не розглядатися як доказ у судових справах виключно на тій підставі, що вони мають електронний вигляд або не відповідають вимогам до кваліфікованого електронного підпису чи печатки. Згідно зі статтею 41 Закону України «Про Національний банк України» та частинами першою, другою статті 68 Закону України «Про банки та банківську діяльність» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), Національний банк України встановлює обов`язкові для банківської системи стандарти та Правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі Правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов`язань, результати фінансової діяльності та їх зміни. Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 30 грудня 1998 року № 566, чинного на час виникнення спірних правовідносин, зі змінами та доповненнями, є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії. Пунктом 5.1 глави 5 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа. Згідно з пунктом 5.4 цього Положення, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня. Пунктом 5.6 вказаного Положення визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Отже, виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Подібні висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2024 року у справі № 214/1423/15-ц (провадження № 61-8821св24). За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасники справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Нормою частини 7 статті 81 ЦПК України передбачено, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Обґрунтовуючи свої вимоги Банк вказував на те, що 21 лютого 2022 року між ОСОБА_1 та АТ «Альфа Банк» укладено угоду про надання споживчого кредиту №501436555, за умовами якого Банк зобов`язався надати позичальнику кредит, а позичальник зобов`язувався в порядку та на умовах, визначених кредитним договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені Кредитним договором. На підтвердження укладання кредитного договору між сторонами позивачем надано паперові копії: оферти на укладення угоди про надання споживчого кредиту №501436555, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 21 лютого 2022 року, оформленої від імені ОСОБА_1 ; акцепту АТ «Альфа Банк» пропозиції на укладення угоди про надання споживчого кредиту №501436555, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 21 лютого 2022 року; паспорту споживчого кредиту. При цьому матеріали справи не містять жодних доказів, що оферта на укладення угоди про надання споживчого кредиту №501436555 була підписана ОСОБА_1 електронним цифровим підписом або одноразовим ідентифікатором. На підтвердження доводів апеляційної скарги, щодо підписання договору шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором (ОТП-пароль), який був надісланий на фінансовий номер клієнта, жодних доказів Банком суду не надано. Надана позивачем довідка про ідентифікацію АТ «СЕНС БАНКОМ» клієнта ОСОБА_1 з яким укладено Договір про банківське обслуговування фізичних осіб, не є належним доказом підписання електронним підписом позичальником кредитного договору. Крім того, матеріали справи не містять доказів, що акцепт був направлений Банком позичальнику у спосіб, обраний останнім у Оферті, а саме на електронну адресу. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо недоведеності позивачем укладення між Банком та ОСОБА_1 угоди про надання споживчого кредиту у письмовій формі саме у тій редакції, яка була надана суду, щодо обумовлення сторонами розміру відсотків, які підлягають сплаті за кредитним договором. Судом першої інстанції також вірно зазначено, що на момент направлення Оферти на укладання угоди про надання споживчого кредиту № 501436555 від 21 лютого 2022 року та Паспорту споживчого кредиту від 21 лютого 2022 року найменування позивача було АТ «Альфа-Банк», а не «Сенс Банк». При цьому матеріали справи не містять відомостей, що АТ «Альфа-Банк» на момент підписання вказаних документів було проведено ідентифікацію позичальника. Таким чином всупереч визначеного у статтях 12, 81 ЦПК України процесуального обов`язку позивач не надав до суду належних і допустимих доказів про те, що сторони у справі дійшли згоди про укладення кредитного договору на зазначених у позові умовах. Водночас, колегія суддів вважає, що в даному випадку договірні відносини за Договором кредиту є підтвердженими лише щодо фактичного використання відповідачем кредиту, але щодо відсотків погодження у письмовій формі між сторонами не відбулось. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні погоджені підписом позичальника умови нарахування та сплати відсотків по кредиту у суду відсутня можливість для перевірки підстав нарахування банком у цій справі вимог про погашення відповідної суми боргу саме за відсотками. Отже аргументи скаржника про те, що позичальник підписав договір електронним підписом, тобто договір укладено належним чином, матеріалами справи підтверджено не було. Інших аргументів, які б свідчили про наявність підстав для висновків про обґрунтованість позовних вимог банку про стягнення відсотків по кредиту, апеляційна скарга позивача не містить. Таким чином апеляційний суд враховує, що оферта на укладення договору, яким регламентується сплата відсотків по кредиту, що міститься в матеріалах даної справи, не підписана відповідачем, докази про направлення акцепту позичальнику відсутні, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, оскільки протилежні висновки суперечили б вимогам частин першої, другої статті 207, статті 1055 ЦК України про письмову форму кредитного договору. За наведених обставин апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення з відповідача заборгованості за відсотками у розмірі 61 353,47 грн. Посилання в апеляційній скарзі на суперечливу позицію суду щодо наявності підстав для стягнення тіла кредиту у відповідності до ст.1054 ЦК України, при фактичному визнанню договору неукладеним в цій частині, що передбачає застосування ст.1212 ЦК України (безпідставно набуті кошти) для стягнення коштів з позичальника, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки не можна вважати неукладеним договір після його повного або часткового виконання сторонами, а саме у даному випадку після факту перерахування кредитодавцем кредитних грошових коштів на рахунок позичальника, а також факту неналежного виконання зобов`язань позичальником перед банком. Зазначене узгоджується із правовими висновками, викладеними у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 лютого 2025 року у справі № 504/3085/20, постанові Верховного Суду від 19 березня 2025 року у справі № 638/20143/23 та постанові Верховного Суду від 28 січня 2026 року у справі № 641/8415/23. Суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення в оскаржувані частині, правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував до цих правовідносин норми матеріального права, які їх регулюють, і вирішив справу з дотриманням норм процесуального права. Інші доводи апеляційної скарги до уваги не приймаються, як такі, що не обґрунтовані вимогами закону, не підтверджені належними доказами та не спростовують мотивованих висновків суду з огляду на встановлені судом обставини справи. За правилами статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що заочне рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 27 жовтня 2025 року в оскаржуваній частині постановлено з додержанням вимог закону, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, надана правильна оцінка наявним у справі доказам, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення. Розподіл судових витрат в порядку частини тринадцятої статті 141 ЦПК України не здійснюється у зв`язку із залишенням апеляційної скарги Акціонерного товариства «Сенс Банк» без задоволення. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» залишити без задоволення. Заочне рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 27 жовтня 2025 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по відсоткам залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Л.А. Приходько Судді: Л.В. Базіль В.О. Бездрабко