Постанова Миколаївський апеляційний суд № 484/1215/26

12.05.26 22-ц/812/1030/26 Провадження №22-ц/812/1030/26 П О С Т А Н О В А Іменем України 12 травня 2026 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого: Базовкіної Т.М., суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М., із секретарем судового засідання: Повертайленко Ю.В., за участю: заявника ОСОБА_1 , його представника - адвоката Кізік А.М., представника заінтересованих осіб ОСОБА_2 , ОСОБА_3 адвоката Порхуна В.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу №484/1215/26 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення, яке ухвалив Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області під головуванням судді Медведєвої Наталії Анатоліївни у приміщенні цього суду 12 березня 2026 року, повне судове рішення складено 17 березня 2026 року, за заявою ОСОБА_1 , який також діє в інтересах малолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , заінтересовані особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про видачу обмежувального припису, у с т а н о в и в : У березні 2026 року ОСОБА_4 , який також діє в інтересах малолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , звернувся до суду із заявою про видачу обмежувального припису, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Заява мотивована тим, що він та двоє його дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є постраждалими особами від домашнього насильства. Зокрема, відносно нього - у формі психологічного та економічного насильства, та його малолітніх дітей - у формі фізичного та психологічного насильства. ОСОБА_4 зазначає, що систематично, впродовж декількох років, здійснюється домашнє насильство матір`ю дітей ОСОБА_2 та вітчимом ОСОБА_3 , з якими вони наразі спільно проживають. Заявник раніше вже звертався до суду щодо видачі обмежувального припису, проте рішенням Первомайського міськрайонного суду від 12 червня 2025 року у справі № 484/3176/25 було відмовлено у його видачі. Заява, з якою він натепер звертається базується на нових обставинах і доказах, підтверджених судовими рішеннями, та актуальній практиці Верховного Суду, які прямо вказують, що до дітей вчинялось фізичне насильство, а також вони були залишені у небезпечному середовищі, чим порушено принцип «забезпечення найкращих інтересів дитини», а також доведено протиправну бездіяльність та неналежне виконання своїх обов`язків Управлінням Служби у справах дітей Первомайської міської ради та Первомайського центру соціальних служб щодо захисту прав малолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Посилаючись на викладене, заявник просить видати йому обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 та встановити наступні заходи тимчасового обмеження прав, поклавши на неї такі обов`язки: строком на 6 місяців заборонити ОСОБА_2 перебувати в місці спільного проживання та перебування з ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонити ОСОБА_2 наближатися на відстань 100 м. до місця проживання, перебування, навчання, інших місць частого відвідування ОСОБА_4 ; видати ОСОБА_4 обмежувальний припис стосовно ОСОБА_3 та встановити наступні заходи тимчасового обмеження прав, поклавши на нього такі обов`язки: строком на 6 місяців заборонити ОСОБА_3 перебувати в місці спільного проживання та перебування з ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонити ОСОБА_3 , наближатися на відстань 100 м. до місця проживання, перебування, навчання, інших місць частого відвідування ОСОБА_4 ; видати ОСОБА_5 обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 та встановити наступні заходи тимчасового обмеження прав, поклавши на неї такі обов`язки: строком на 6 місяців заборонити ОСОБА_2 перебувати в місці спільного проживання та перебування з ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонити ОСОБА_2 наближатися на відстань 100 м. до місця проживання, перебування, навчання, інших місць частого відвідування ОСОБА_5 ; видати ОСОБА_5 обмежувальний припис стосовно ОСОБА_3 та встановити наступні заходи тимчасового обмеження прав та покласти на нього такі обов`язки: строком на 6 місяців заборонити ОСОБА_3 перебувати в місці спільного проживання та перебування з ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонити ОСОБА_3 наближатися на відстань 100 м. до місця проживання, перебування, навчання, інших місць частого відвідування ОСОБА_5 ; видати ОСОБА_1 обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 та встановити наступні заходи тимчасового обмеження прав, поклавши на неї такі обов`язки, строком на 6 місяців заборонити ОСОБА_2 перебувати в місці спільного проживання та перебування з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , заборонити ОСОБА_2 наближатися на відстань 100 м. до місця проживання, перебування, навчання, інших місць частого відвідування ОСОБА_1 ; видати ОСОБА_1 обмежувальний припис стосовно ОСОБА_3 та встановити наступні заходи тимчасового обмеження прав та покласти на нього такі обов`язки: строком на 6 місяців заборонити ОСОБА_3 перебувати в місці спільного проживання та перебування з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонити ОСОБА_3 наближатися на відстань 100 м. до місця проживання, перебування, навчання, інших місць частого відвідування ОСОБА_1 . Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 березня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_4 відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що обставини, встановлені судами під час розгляду справ №400/9131/24 та №400/8592/24, та факт перебування ОСОБА_2 на профілактичному обліку за категорією «кривдник», не вказують на вчинення заінтересованими особами домашнього насильства як відносно заявника ОСОБА_1 , так і відносно малолітніх дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та не є безумовними підставами для застосування судом відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Оскільки заявником не доведено обставини вчинення домашнього насильства відносно дітей та відносно нього, суд відмовив в задоволенні заяви. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що висновок, суду першої інстанції про недоведеність заявником обставини вчинення домашнього насильства відносно дітей та відносно нього, свідчить про фундаментальну помилку та нерозуміння судом самої суті обмежувального припису як превентивного заходу захисту постраждалої особи, а не покарання кривдника за вже вчинене правопорушення, що є завданням кримінального чи адміністративного провадження. Ототожнюючи процедуру видачі припису з притягненням до кримінальної відповідальності, суд першої інстанції підмінив поняття тимчасового захисту процедурою доведення вини, що суперечить завданням цивільного судочинства та виходять за межі предмета доказування в цій категорії справ. Відповідно, суд помилково застосував до процедури видачі обмежувального припису стандарт доказування, характерний для кримінального процесу «поза розумним сумнівом» (вимагаючи беззаперечного доведення вини кривдника), замість того, щоб здійснити оцінку вірогідності ризиків продовження насильства. Це є грубим порушенням, оскільки справи про домашнє насильство, що розглядаються в порядку цивільного судочинства, мають на меті не покарання, а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, саме до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях. Тому тут має застосовуватись стандарт «балансу вірогідностей» або «переваги більш вагомих доказів». Також, суд першої інстанції не взяв до уваги правові висновки Верховного Суд, у подібних правовідносинах, в яких вказано, що припис є запобіжним захисним заходом, а не покаранням, а також щодо здійснення оцінки ризиків, які суд зобов`язаний врахувати при вирішені даної справи. Так, суд проігнорував наявність відкритих кримінальних проваджень, статус потерпілих у малолітніх дітей та заявника, підтверджені експертами факти побиття ременем та статус «кривдника» у матері, які в сукупності створюють критично високий рівень ризику. Чекати на настання більш тяжких наслідків для видачі припису означає порушити принцип «забезпечення найкращих інтересів дитини» та саму суть обмежувального припису. Щодо не надання заявником достатніх та належних доказів вчинення фізичного чи психологічного насильства, ОСОБА_1 вказує, що в матеріалах справи містяться висновки судово-психологічної експертизи Миколаївського НДЕКЦ МВС України від 24 лютого 2025 року щодо обох малолітніх дітей. Експерти зафіксували наявність вступних ознак психотравмування, відчуження від біологічного батька, а також «порушення фізичної цілісності дитини внаслідок побиття, яке вчинив вітчим і мати» та «побиття ременем», а також, наявні докази про відкриті кримінальні провадження, в яких малолітні діти та заявник мають статус потерпілих, що в сукупності свідчить про критично високий рівень ризику та свідоме ігнорування судом доведених фактів фізичного та психологічного насильства на малолітніми дітьми. ОСОБА_1 також зауважує, що суд фактично не ставив запитань до зацікавлених сторін щодо суті судового розгляду, що свідчить, зокрема, про непроведення оцінки ризику судом. Заявник просить суд апеляційної інстанції просить суд надати оцінку тому, що у провадження Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області перебуває справа №484/4269/25 за позовом батька дітей ОСОБА_1 про визначення їхнього місця проживання з ним, у зв`язку з чим вважає, що судове засідання у цій справі від 12 березня 2026 р. не було направлено на з`ясування питання про підстави для видачі обмежувального припису та для встановлення наявності чи відсутності фактів домашнього насильства, а направлено на додаткове збирання доказів, які на думку суду, дискредитують батька. До того ж, суд першої інстанції не приділив належної уваги факту перебування ОСОБА_2 на обліку як кривдника, не з`ясував причин відсутності спроб оскаржити цей статус. Також, копії рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанції у справі № 484/3176/25 не надавались сторонами в даній справі та не долучалися до матеріалів провадження й не були предметом безпосереднього дослідження, отже посилання в рішенні суду на них є незаконним. Таким чином, відмовивши у видачі обмежувального припису попри наявність беззаперечних доказів завдання шкоди дітям (експертизи, кримінальні провадження, статус кривдника та інші численні докази), суд першої інстанції фактично «легалізував» продовження психологічного та фізичного насильства над ними, свідомо залишивши дітей в умовах, де вони щодня піддаються ризику повторного насильства. Це рішення не лише суперечить завданням цивільного судочинства, а є грубим порушенням прав дитини на захист, безпеку та повагу до її гідності. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 адвокат Порхун В.М. просить скаргу залишити без задоволення, посилаючись на безпідставність її доводів, а рішення суду - без змін, вважаючи його висновки правильними. Заслухавши доповідь судді, пояснення заявника та його представника, представника заінтересованих осіб, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України). Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Рішення суду першої інстанції відповідає таким вимогам закону. Як убачається з матеріалів справи і таке встановив суд першої інстанції, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На теперішній час діти проживають із матір`ю ОСОБА_2 та вітчимом ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 . Звертаючись із заявою з метою видачі обмежувальних приписів стосовно ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , ОСОБА_1 посилається на те, що відносно його малолітніх дітей систематично (впродовж декількох років) здійснюється домашнє насильство (у формі фізичного та психологічного насильства), їх матір`ю ОСОБА_2 та вітчимом ОСОБА_3 , з якими вони наразі проживають, а також стосовно заявника здійснюється домашнє насильство у формі психологічного та економічного насильства. Також ОСОБА_1 вказав, що вже звертався із заявою про видачу обмежувальних приписів щодо тих самих осіб, яка розглянута судом у справі № 484/317/25, та у її задоволенні відмовлено. Натомість ОСОБА_1 вважає, що ця заява, серед іншого базується на нових обставинах і доказах, зокрема, доведеній судовими рішеннями протиправній бездіяльності Управління служби у справах дітей Первомайської районної ради та Первомайського районного центру соціальних служб щодо захисту прав малолітніх ОСОБА_4 і ОСОБА_5 . Відмовляючи у видачі обмежувальних приписів у справі, яка переглядається, суд першої інстанції вважав недоведеними вимоги ОСОБА_1 , з чим погоджується апеляційний суд, виходячи з наступних міркувань. Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства. Згідно з пунктами 3, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника. Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб (частина друга статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»). У пункті 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи. Згідно з частинами третьою, четвертою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців. Відповідно до частини десятої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» у разі порушення кримінального провадження у зв`язку із вчиненням домашнього насильства перелік заходів щодо тимчасового обмеження прав або покладення обов`язків на особу, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, пов`язаного з домашнім насильством, або визнана винною у його вчиненні, а також порядок застосування таких заходів визначаються Кримінальним кодексом України та Кримінальним процесуальним кодексом України. У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності). Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні. Таким чином, видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин і наявності ризиків. Під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису суди мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви. Також суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією з характеристик якого є повторюваність. У постанові Верховного Суду від 09 червня 2022 року у справі № 216/4309/21 (провадження № 61-1199св22) вказано, що «стаття 4 Закону визначає основні засади запобігання та протидії домашньому насильству, стаття 22 Закону - права постраждалої дитини. З огляду на конструкцію та логічну побудову вказаних статей, закон захищає дітей у тому випадку, коли вони є постраждалими. Відповідно до статті 1 Закону, дитина, яка постраждала від домашнього насильства (далі - постраждала дитина), - особа, яка не досягла 18 років та зазнала домашнього насильства у будь-якій формі або стала свідком (очевидцем) такого насильства. Отже, обставини, які визначають статус дитини як постраждалої особи, в тому числі і те, що особа стала свідком (очевидцем) таких подій, мають бути доведені належними та допустимими доказами. Крім того, касаційний суд звертає увагу на те, що докази, що додають до заяви, мають стосуватись місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді - психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії по відношенню до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими. В якості доказів до заяви можуть додаватись, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонювальний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Саме по собі звернення заявника до органів поліції, служби у справах дітей та внесення відомостей про кримінальні провадження до ЄРДР не є належними доказами на підтвердження факту вчинення домашнього насильства при розгляді заяви у порядку цивільного судочинства». У постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20 (провадження № 61-16103св20) зазначено, що «оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи. […] При оцінці ризиків відповідно до Закону № 2229-VIIIапеляційному суду слід врахувати поведінку ОСОБА_2 , як до так і після звернення ОСОБА_1 до суду у розглядуваній справі; з огляду на тривалий час, який минув після подання заяви ОСОБА_1 , з`ясувати чи не відбулось примирення між сторонами; чи є наразі необхідним тимчасове обмеження прав та/або покладення на ОСОБА_2 обов`язків передбачених статтею 26 Закону № 2229-VIIIта чи не застосовувались до нього подібні обмежувальні заходи у кримінальному провадженні № 12020180180000749 відповідно до положень частини шостої статті 194 КПК України або статті 911 КК України». Обмежувальний припис є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію, направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки особи з огляду на наявність передбачених законом ризиків. Верховний Суд також зазначає, що вирішуючи питання про застосування обмежувального припису відповідно до Закону, пріоритет надається безпеці постраждалої особи, а не праву власника особі, яка вчинила домашнє насильство. Вимога, що ґрунтується на застосуванні обмежувального припису залежно від результатів оцінки ризиків, міститься в частині третій статті 26 Закону. Верховний Суд зазначає, що Закон не вимагає надавати обґрунтування та перелік факторів, розглянутих у рамках оцінки ризиків, проте стандартом верховенства права є вмотивоване рішення суду. Метою використання інструментів оцінки ризиків є оцінювання летальності та серйозності домашнього насильства з метою запобігання подальшому насильству й керування ризиками (див. постанову Верховного Суду від 09 березня 2023 року у справі № 711/3693/22 (провадження № 61-13257св22)). Як убачається з матеріалів справи, яка переглядається, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як між колишнім подружжям склалася конфліктна ситуація. На обґрунтування заяви у справи, яка перегадається, ОСОБА_1 посилався на наступні докази і надав їх, зокрема: консультативний висновок від 15 березня 2024 року № 3 підготовлений психологом ОСОБА_6 за зверненням ОСОБА_1 , батька дітей ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , для з`ясування психоемоційного стану дітей. За результатами дослідження психолог вказує, що для підтвердження чи спростування фактів прояву домашнього насильства відносно малолітніх дітей доцільним є призначення проведення судової психологічної експертизи за участю дітей та спілкування з ними, висновок також містить рекомендації батькам; висновок від 24 лютого 2025 року № СЕ-19/115-24/19570-ПС, наданий в межах кримінального провадження від 10 червня 2024 року № 4224215000000027, відповідно до якого ситуація, що розглядається у кримінальному провадженні, є психотравмувальною для ОСОБА_4 ; висновок від 20 квітня 2025 року № 023, наданий в межах кримінального провадження від 04 вересня 2021 року №12021152110000654, яким встановлені ознаки негативних змін у психічному стані й розвитку малолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які полягають у відчутті емоційної залежності від матері, відсутності навичок обговорення з нею проблемних ситуацій, малоініціативність, знижена самооцінка, спотворення уявлення про структуру своєї родини. Також зазначено, що зробити експертний висновок про психотравмувмальний вплив виховної тактики матері на емоційне благополуччя дітей і їх психічний розвиток неможливо, з огляду на неможливість їх експертного обстеження. Комплекс негативних переживань ОСОБА_1 і негативних змін в структурі його індивідуальності, їх інтенсивність, тривалість негативного впливу на життєдіяльність потерпілого, неможливість реалізовувати провідні (головні) особистісні потреби спричинили до існування в ОСОБА_7 психічних страждань на моральному рівні. Експертним дослідженням встановлені ознаки відчуження у відносинах малолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 щодо їх батька ОСОБА_1 ; висновок судово-психологічної комплексної колегіальної експертизи, проведеної Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз № 21-7237, з відеозаписами. Висновок отриманий під час розгляду цивільної справи № 484/1973/21 та містить висновки ставлення дітей до бабусі ОСОБА_8 та дідуся ОСОБА_1 , також у висновку містяться рекомендації експерта з приводу того, що батькам дітей слід виключити втягнення дітей в обговорення сімейних конфліктів. Відеозаписи містять спілкування ОСОБА_4 та ОСОБА_5 із психологом. Крім того, заявник вказав, що в Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості та Первомайським РВП ГУНП в Миколаївській області здійснюється досудове розслідування в межах кримінальних проваджень за № 42024150000000027 від 10 червня 2024 року за статтею 126-1 КК України, за № 12021152110000654 від 04 вересня 2021 року за статтею 126-1 КК України, за №12021152110000893 від 21 листопада 2021 року за частиною 1 статті 382 КК України, за №12021152110000292. У вказаних кримінальних провадженнях заявник та діти визнані потерпілими. Також вироком Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області та вироком Миколаївського апеляційного суду у справі справа № 484/5247/21 ОСОБА_2 визнана винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 382 КК України за фактом невиконання рішення суду, яким встановлений обов`язок ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_1 у спілкуванні з дітьми, а також визначений його спосіб участі у спілкуванні з синами ( ОСОБА_9 та ОСОБА_10 ). Однак постановою Верховного Суду від 18 листопада 2025 року зазначені вироки були скасовані, справа була направлена для розгляду до суду апеляційної інстанції. Вказані докази, на думку заявника, підтверджують, що поведінка ОСОБА_2 є такою, що не відповідає інтересам дітей, шкодить нормальному їх розвитку та призводить до виховання дітей у постійному страху, невпевненості, слабкості, недостатності теплих відносин в родині, низького рівня емоційних зав`язків між членами родини, травматичних переживаннях; тривожності, позбавлення батьківського виховання. Крім того, заявник зазначив, що вітчим дітей ОСОБА_3 є асоціальною особою, схильною до вчинення насильницьких злочинів, оскільки відносно нього у Первомайському міськрайонному суді Миколаївської області розглядається кримінальна справа № 484/919/23 за частиною 2 статті 342, частиною 1 статті 125, частиною 1 статті 126 КК України. Між тим, як правильно встановив суд першої інстанції, 09 червня 2025 року ОСОБА_1 , який також діяв в інтересах дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , вже звертався до суду із заявою про видачу обмежувального припису, в якій просив встановити аналогічні заходи (справа №484/3176/25). Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 червня 2025 року, яке залишено без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 15 липня 2025 року, у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено. Постановою Верховного Суду від 16 жовтня 2025 року судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі №484/3176/25 залишені без змін. Під час розгляду справи №484/3176/25 судом були досліджені докази, надані заявником: висновок судово-психологічної експертизи у Миколаївському НДЕКЦ МВС України від 24 лютого 2025 року; висновок експерта № 023 від 20 квітня 2025 року; консультативний висновок № 3 від 15 березня 2024 року, виконаний судовим експертом-психологом ОСОБА_6 ; висновок судово-психологічної комплексної колегіальної експертизи, проведеної Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз № 21-72-3; докази внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості та здійснення Первомайським РВП ГУНП в Миколаївській області досудових розслідувань в межах кримінальних проваджень за № 42024150000000027 від 10 червня 2024 року за статтею 126-1 КК України, за № 12021152110000654 від 04 вересня 2021 року за статтею 126-1 КК України, за №12021152110000893 від 21 листопада 2021 року за частиною 1 статті 382 КК України, за №12021152110000292, у яких заявник та діти визнані потерпілими; докази розгляду справи № 484/5247/21 за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 382 КК України, докази розгляду Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області кримінальної справи № 484/919/23 за частиною 2 статті 342, частиною 1 статті 125, частиною 1 статті 126 КК України відносно ОСОБА_3 . Відповідно до положень частини 5 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Проаналізувавши наведені вище докази у їх сукупності, суди у справі №484/3176/25 дійшли висновку про недоведеність на день ухвалення рішення судом першої інстанції 12 червня 2025 року фактів: вчинення ОСОБА_2 і ОСОБА_3 протиправних дій відносно заявника ОСОБА_1 та малолітніх дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ризиків продовження чи повторного вчинення домашнього насильства та чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для заявника та дітей та, відповідно, підстав для видачі обмежувальних приписів,. Отже ці обставини не доводяться під час розгляду справи № 484/1215/26. Щодо посилань ОСОБА_1 у заяві про видачу обмежувального припису у справі, яка переглядається, на обставини, встановлені рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду у справі №400/9131/24 від 20 березня 2025 року, постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду у справі №400/8592/24 від 24 лютого 2026 року та на лист начальника Первомайського РВП ГУНП в Миколаївській області від 02 липня 2025 року, відповідно до якого 28 червня 2025 ОСОБА_2 було поставлено на профілактичний облік за категорією «кривдник». Так, рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду у справі №400/9131/24 позов ОСОБА_1 до Управління служби у справах дітей Первомайської міської ради задоволений, визнана протиправна бездіяльність Управління «Служба у справах дітей» Первомайської міської ради щодо невжиття заходів реагування при перевірці обставин щодо перебування малолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у складних життєвих обставинах; зобов`язано Управління «Служби у справах дітей» Первомайської міської ради провести перевірку обставин, які свідчать про перебування малолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , у тому числі у зв`язку із жорстоким поводженням, у складних життєвих обставинах та прийняття рішення в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2020 року № 585, якою затверджено Порядок забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі дітей, які постраждали від жорстокого поводження, з урахуванням висновків суду у цій справі. Зокрема, під час розгляду цієї справи суд дійшов висновку, що відповідач не вчинив дій щодо виявлення та обліку дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, матеріали відносно дітей не збирались та не встановлювались обставини, не прийнято відповідних рішень про постановку на облік дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року у справі №400/8592/24 за позовом ОСОБА_1 до Первомайського центру соціальних служб, третя особа - Управління «Служба у справах дітей» Первомайської міської ради, визнані протиправними дії Первомайського центру соціальних служб щодо проведення оцінки потреб малолітніх дітей - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у період з 21 червня 2024 року по 25 червня 2024 року (повідомлення інформації №323 від 21 червня 2024 року); визнані протиправними та скасовані акти оцінки потреб щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , складені Первомайським центром соціальних служб у період з 21 червня 2024 року по 25 червня 2024 року (повідомлення №323 від 21 червня 2024 року); визнані протиправним та скасований висновок оцінки потреб сім`ї Первомайського центру соціальних служб (соціальна картка №855) від 25 червня 2024 року за оцінюванням, що проводилось у період з 21 червня 2024 року по 25 червня 2024 року. Підставою задоволенні позову стали порушення з боку відповідача вимог статті 22 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», Порядку забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі дітей, які постраждали від жорстокого поводження №585 з урахуванням положень Конвенції про права дитини під час проведення перевірки стану та потреб дітей, враховуючи обізнаність суб`єкта владних повноважень про наявність кримінального провадження щодо можливого вчинення стосовно дітей домашнього насильства у родині, де вони проживають. За такого наведені висновки судів в адміністративних справах свідчать про встановлення фактів неналежного виконання Управлінням «Служба у справах дітей» Первомайської міської ради та Первомайського центру соціальних служб своїх обов`язків, але не доводять наявність передбачених законом підстав для видання обмежувальних приписів щодо ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , тому колегія суддів погоджується з відхиленням таких доказів судом першої інстанції і не приймає доводи апеляційної скарги про помилковість цього висновку суду. Щодо взяття ОСОБА_2 на профілактичний облік за категорією «кривдник». Згідно змісту листа начальника Первомайського РВП ГУНП в Миколаївській області від 02 липня 2025 року (том 1, а.с. 88) на підставі заяви ОСОБА_1 від 25 червня 2025 року ОСОБА_2 28 червня 2025 була взята на профілактичний облік за категорією «кривдник» у зв`язку із наявністю відносно цієї особи кримінального провадження №42024150000000027 від 10 червня 2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 126-1 КК України. Відповідно до частини 2 розділу I Порядку взяття на профілактичний облік, проведення профілактичної роботи та зняття з профілактичного обліку кривдника уповноваженим підрозділом органу Національної поліції України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 25 лютого 2019 року № 124 підставою для поставлення кривдника на профілактичний облік є, зокрема, унесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про вчинення кривдником кримінального правопорушення, пов`язаного з домашнім насильством. Отже, підставою взяття на облік особи ОСОБА_2 як кривдника автоматично стала наявність інформації щодо неї в Єдиному реєстрі досудових розслідувань відомостей про вчинення кримінального правопорушення, пов`язаного з домашнім насильством, при цьому аналіз дій такої особи не здійснюється. Тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що сам лише факт взяття ОСОБА_2 на облік як кривдника за умови незавершеного кримінального провадження щодо вчинення домашнього насильства та за відсутності інших об`єктивних доказів вчинення нею такого насильства не є достатньою підставою для видачі обмежувального припису. За такого аргументи апеляційної скарги про неналежну оцінку факту взяття на облік ОСОБА_2 як кривдника колегія суддів відхиляє як безпідставні. Виходячи з того, що заявник не довів у цій справі обставини щодо вчинення домашнього насильства стосовно дітей та самого заявника, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні заяви. Надані ним докази не є безумовною підставою для застосування судом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права у спірних правовідносинах та не допустив порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскаржуваного рішення, тому аргументи апеляційної скарги з цього приводу є необґрунтованими. Так, доводам апеляційної скарги про неналежну оцінку судом першої інстанції як доказів у справі постанов судів в адміністративних справах за позовами ОСОБА_1 та факту взяття ОСОБА_2 на облік як кривдника, колегія суддів надала оцінку в мотивувальній частині цієї постанови. Щодо аргументу про безпідставне посилання суду першої інстанції на преюдиційність висновків судів у справі № 484/3176/25. Так, преюдиційне значення при розгляді цивільної справи мають в силу положень частини 5 статті 82 ЦПК України лише обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду. У справі, яка переглядається, суд правильно врахував, що у судових рішеннях по справі № 484/3176/25 встановлено недоведеність (на день ухвалення рішення судом першої інстанції) фактів вчинення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 домашнього насильства щодо заявника та неповнолітніх дітей, а отже і підстав для видачі обмежувальних приписів, на підставі доказів, які також повторно долучені ОСОБА_1 до справи, яка переглядається, в обґрунтування його заяви. Тому ці обставини не доводяться під час розгляду справи № 484/1215/26, за такого відсутня необхідність повторно оцінювати докази, що не містять підтвердження нових обставин, які не були встановлені судами у справі № 484/3176/25. Щодо аргументу про відсутність у суду підстав з власної ініціативи використовувати судові рішення, то таке твердження є хибним з таких підстав. Згідно частині 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, ухвал господарського суду про надання дозволу органам Антимонопольного комітету України на проведення перевірки суб`єктів господарювання, об`єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю та/або вчинення передбачених законодавством про захист економічної конкуренції процесуальних дій у вигляді проведення огляду, накладення арешту, опломбовування (опечатування), вилучення, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону. Відповідно до стаття 3 цього ж закону для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. У частинах 1, 3, 5 статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» передбачено, що судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин. Судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Реєстру, в тому числі до інформації, визначеної статтею 7 цього Закону. Доступ суддів до державної таємниці, що міститься в судових рішеннях, забезпечується відповідно до Закону України «Про державну таємницю». Згідно із частинами 1, 3 статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень кожен має право повністю або частково відтворювати судові рішення, що проголошені судом прилюдно, у будь-який спосіб, у тому числі через оприлюднення в друкованих виданнях, у медіа, створення електронних баз даних судових рішень. Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру. Тексти судових рішень у справі № 484/3176/25, про наявність якої заявник повідомив суд у своїй заяві, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, а тому відповідно до наведених положень закону обґрунтовано були використані судом при ухваленні оскаржуваного рішення. Щодо посилань в апеляційній скарзі на неналежне з`ясування судом першої інстанції обставин справи через відсутність запитань під час судового засідання 12 березня 2026 року у головуючого судді до заінтересованих осіб, а також про наявність запитань до заявника, які не стосуються справи. Так, відповідно до частин 2, 3 статті 214 ЦПК України головуючий відповідно до завдання цивільного судочинства керує ходом судового засідання, забезпечує додержання послідовності і порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками судового процесу їх процесуальних прав і виконання ними обов`язків, спрямовує судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи, усуваючи із судового розгляду все, що не має істотного значення для вирішення справи. У разі виникнення заперечень у будь-кого з учасників справи, а також свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів щодо дій головуючого ці заперечення заносяться до протоколу судового засідання і про їх прийняття чи відхилення суд постановляє ухвалу. Як убачається з протоколу судового засідання від 12 березня 2026 року (том 1, а.с. 199-207), відсутні записи про заперечення учасників справи щодо дій головуючого, відомості про звернення із зауваженнями на правильність протоколу судового засідання також відсутні. Також апеляційний суд зауважує, що відповідно до положень статті 43 ЦПК України кожен учасник справи має право ставити питання іншим учасникам справи. Виходячи з викладеного та положень статті 375 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду постановлено з правильним застосуванням положень матеріального права та відповідно до вимог процесуального закону, а тому відсутні підстави для його скасування. В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України). Оскільки рішення суду залишено без змін, відсутні передбачені законом підстави для розподілу судових витрат. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 12 березня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Головуючий Т.М. Базовкіна Судді: Л.М. Царюк Ж.М. Яворська ________________________________________ Повна постанова складена 14 травня 2026 року