Постанова Харківський апеляційний суд № 953/8327/25

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 травня 2026 року м. Харків справа № 953/8327/25 провадження № 22-ц/818/2192/26 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого-судді - Тичкової О.Ю., суддів колегії Маміної О.В., Мальованого Ю.М., за участю секретаря Риндіч О.Б. учасники справи: позивач Об`єднання співвласників Багатоквартирного будинку «Наш городок», відповідач ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові апеляційну скаргу Булавінової Юлії Володимирівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2025 року в складі судді Власової Ю.Ю.,- ВСТАНОВИВ: В серпні 2025 року ОСББ «Наш Городок» звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату комунальних послуг в розмірі 25708,97 грн, та судові витрати. Позов обґрунтовано тим, що відповідач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі Договору купівлі-продажу №3029 від 21.10.2016 З метою забезпечення належного утримання та ремонту спільного майна у будинку, між відповідачем та ОСББ «Наш Городок» були укладені договір «Про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» №177 від 31.10.2016 року. Крім того за вказаними квартирами з відповідачем було укладено ще низку договорів з надання комунальних послуг зокрема з холодного водопостачання та водовідведення, теплопостачання, електропостачання. Оскільки відповідач свої зобов`язання з належної та повної оплати комунальних послуг за вказаними договорами не виконує, позивач просив суд стягнути із ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 25708,97 грн. Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2025 року прийнято відмову ОСББ «Наш Городок» від позову, закрито провадження у справі та стягнуто з ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_2 яка діє в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу в частині задоволених вимог скасувати як постановлену з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити в цій частині нове судове рішення яким відмовити у задоволені вимог позивача щодо стягнення судових витрат, в іншій частині ухвалу суду залишити без змін. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ОСББ «Наш Городок» документально не доведено, що ним було понесено витрати на правову допомогу , а саме: не надано платіжних документів про оплату вказаних послуг. Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСББ «Наш Городок» звернулося до ОСОБА_1 з позовом про стягнення заборгованості за оплату комунальних послуг. 29.10.2025 до суду надійшла заява представника позивача про відмову від позову, стягнення витрат зі сплати судового збору у розмірі 3 028 грн., правничої допомоги у розмірі 30 000 грн. Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2025 року прийнято відмову ОСББ «Наш Городок» від позову про стягнення заборгованості за оплату комунальних послуг. Провадження у справі за позовом ОСББ «Наш Городок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату комунальних послуг закрито. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСББ «Наш Городок» судові витрати, а саме: витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4000,00 грн. Відповідно до ч.1, п.1 ч.3 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача (ч.1, п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК України). Частиною третьою статті 142 ЦПК України визначено, що у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача. Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (п. 268). У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI). Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: - надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; - складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; - представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: - розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; - розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Водночас, судова колегія бере до уваги висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2024 року, за змістом якого: « …суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи». Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21. У постановах від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Отже, суд керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково. Матеріалами справи встановлено, що між позивачем та адвокатським об`єднанням «АРХОНТ» в особі керуючого партнера Белокриницького А.О. 29.01.2020 року був укладений Договір №01/2901/2020 про надання правової (правничої) допомоги. Також 30.05.2025 року між позивачем та адвокатським об`єднанням «АРХОНТ» в особі керуючого партнера Белокриницького А.О. було укладено додаткову угоду №01/2025 до договору про надання правої (правничої) допомоги №01/2901/2020 від 29.01.2020 року відповідно до якої Клієнт доручив Адвокатському об`єднанню представництво інтересів та надання професійної правничої допомоги у судовій справі за позовом ОСББ «Наш Городок» до ОСОБА_1 , крім того сторони договору узгодили що з урахуванням складності справи встановлюється фіксований гонорар у розмірі 30000,00 грн. З акту наданих послуг №б/н від 24.10.2025 року до договору про надання правової (правничої) допомоги №01/2901/2020 від 29.01.2020 року вбачається детальний опис виконаних адвокатом робіт, кількість витраченого адвокатом часу та кількість виконаних адвокатом послуг та їх вартість, яка становить 30000,00 грн, що також підтверджується рахунком фактури № б/н від 24.10.2025 року. У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення». Варто також зауважити, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункти 138, 139 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 23 вересня 2021 року у справі № 904/1907/15). Судовим розглядом встановлено що представником позивача подано всі документи, які підтверджують надання правової допомоги, а саме: ордер на надання правничої допомоги, копію договору №01/2901/2020 про надання правової (правничої) допомоги від 29.01.2020 року, копію додаткової угоди №01/2025 від 30.05.2025 року до договору про надання правої (правничої) допомоги №01/2901/2020 від 29.01.2020 року, акт приймання наданих послуг №б/н від 24.10.2025 року та рахунок фактури № б/н від 24.10.2025 року. Крім того 28.10..2025 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона серед іншого заперечував щодо розміру судових витрат заявлених позивачем, посилалась на необґрунтованість їх розміру. Вказані заперечення відповідача, судом першої інстанції були враховані та розмір судових витрат що підлягав стягненню був зменшений. З урахуванням наведеного, судова колегія погоджується з висновком суду про стягнення з відповідача на користь позивача документально підтверджених понесених ним витрат на правничу допомогу з урахуванням їх зменшення відповідно до критеріїв реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи. Судом надана оцінка складності справи, потреби у вчиненні адвокатом необхідних процесуальних дій та витраченого ним у зв`язку із цим часу. Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, зводяться до повторного викладення позиції відповідача та не містять правових підстав для скасування оскаржуваного рішення. Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, повно та всебічно з`ясував обставини справи й виніс обґрунтоване рішення щодо стягнення судових витрат на користь позивача. Доводиапеляційної скарги, колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки не знайшли свого підтвердження і зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку та до тлумачення норм права на розсуд апелянта, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burgandothers v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування ухвали суду першої інстанції, яка є законною і обґрунтованою, постановленою з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду залишити без змін. Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційній суд ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий О.Ю. Тичкова Судді О.В. Маміна Ю.М. Мальований