Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 260/5607/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 травня 2026 рокуЛьвівСправа № 260/5607/25 пров. № А/857/11731/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Обрізко І.М., суддів Іщук Л.П., Пліша М.А., за участю секретаря судового засідання Демчик Л.Р. за участю представника позивача Литвин С.Й., за участю представника відповідача Бурбило Г.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу Львівської митниці на додаткове рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2026 року, прийняте суддею Луцовичем М.М. о 10 годині 49 хвилині, у м. Ужгороді, повний текст складено 12 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «РІВІС» до Львівської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України про скасування рішення та картки відмови в прийнятті митної декларації,- встановив: рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 21.01.2026 задоволено позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «РІВІС» до Львівської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України про скасування рішення та картки відмови в прийнятті митної декларації: визнано протиправним та скасовано рішення Львівської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України про коригування митної вартості товарів № №UA209000/2025/100098/3 від 05.03.2025; визнано протиправною та скасовано картку відмови Львівської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209230/2025/000196 від 26.01.2025. 21.01.2026 представником позивача подано до суду заяву про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, в якій просив суд: стягнути з відповідача Львівської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «PIBIC» (далі ТОВ) судові витрати на правову допомогу у розмірі 7 000 грн. Додатковим рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2026 заяву представника позивача задоволено частково: стягнуто на користь ТОВ «РІВІС» за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3500,00 грн. Суд зазначив, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. З акта про виконання робіт №05/с/2026 від 26 січня 2026 вбачається, що товариство з обмеженою відповідальністю «РІВІС» оплатило адвокатському бюро «ЛИТВИН ТА ПАРТНЕРИ» кошти за надання професійної правової допомоги в загальній сумі 7000 грн, Суд врахував співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката пов`язаною з складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) - справа відноситься до категорії незначної складності, час витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсяг наданих адвокатом позивачу послуг та виконаних робіт, ціну позову та значення справи для сторони, в тому числі вплив вирішення справи на репутацію сторони та прийшов до висновку про стягнення із бюджетних асигнувань відповідача судових витрат як витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3500 грн, оскільки вважав її достатньою та співмірною і пропорційною до предмету спору. Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, Митниця подала апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі зазначає, що предмет спору у даній категорії справи не є складним, містить один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складеність процесуальних документів не є важкими. Звертає увагу, що написання позовної заяви не вимагало значної юридичної і технічної роботи, зокрема не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складеність процесуальних документів не є важкими для такого високого розміру гонорару, а тому вартість є неспівмірною із даною категорією спору та виконаною адвокатом роботою. Покликається на те, що Велика Палата Верховного Суду в пункті 21 додаткової постанови від 19 лютого 2020 у справі №755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначені суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності і необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Просить скасувати додаткове рішення. Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, приходить до наступного. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд у повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази. Суд першої інстанції з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат, критеріїв розумності, фактичних обставин справи задовольнив вимоги позивача про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 3500 грн, із заявлених 7000 грн. Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат. При цьому суд зауважує, що відповідно до правового висновку Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. З аналізу статті 134 КАС України, випливає, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, та з іншого боку, запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в т.ч. неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в ч. 5 цієї статті. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат. За положеннями ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Аналіз вказаних положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Суд зазначає, що з метою підтвердження судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7000 грн. позивачем надано наступні копії документів: договір про надання правничої (правової) допомоги (а.с. 217-218); акт про виконання робіт (а.с.219); платіжна інструкція (а.с. 222); рахунок (а.с. 220). З акту про виконання робіт №05/с/2026 від 26 січня 2026 вбачається, що товариство з обмеженою відповідальністю «РІВІС» оплатило адвокатському бюро «ЛИТВИН ТА ПАРТНЕРИ» кошти за надання професійної правової допомоги в загальній сумі 7000 грн, з яких: досудове врегулювання спору 500 грн; послуги надання правової інформації, консультації і роз`яснень з правових питань 1000 грн; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру 2000 грн.; вартість послуг пов`язаних з збором доказів 1000 грн; гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу 2000 грн; поштова кореспонденція 500 грн. Необхідно зазначити, що суд вправі зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката як за клопотанням сторони, так і з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами сьомою-дев`ятою статті 139 КАС України, з урахуванням конкретних обставин справи та з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Суд зауважує, що предмет спору не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними. Окрім цього, Єдиний державний реєстр судових рішень містить значну кількість судових рішень щодо справ у аналогічних правовідносинах, що не потребує значного часу на опрацювання нормативно-правових актів, пошуку в даному Реєстрі та вивчення практики в аналогічній категорії справ. Суд першої інстанції врахував критерії, визначені частинами третьою, п`ятою статті 134, частиною дев`ятою статті 139 КАС України, врахував складність справи, обсяг доказового матеріалу. Суд вірно звернув увагу, що ряд послуг, які надавалися адвокатом не є доцільними та дублюють одна одну, не мали впливу на хід розгляду справи, зокрема: послуги надання правової інформації, консультації і роз`яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, вартість послуг пов`язаних з збором доказів. Суд доцільно зауважив, що представником не було надано розрахунок правової допомоги з відображенням вартості години за певний вид послуги та дійшов обґрунтованого висновку, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною із заявленими позовними вимогами, а тому справедливим розміром відшкодування позивачу фактично понесених витрат на професійну правничу допомогу у цій справі за рахунок бюджетних асигнувань відповідача є сума 3500 грн. Колегія суддів погоджується з висновками в цій частині та вважає що такі зроблені з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Відтак, апеляційний суд вважає за доречне врахувати правову позицію, викладену Європейським судом з прав людини у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (рішення від 23 січня 2014, заява № 19336/04, п. 269), де оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, Суд зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), заява № 34884/97, п. 30). У пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01) Європейський суд з прав людини вказував, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Окрім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму. Отже, порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни додаткового рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 243, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- постановив: Апеляційну скаргу Львівської митниці залишити без задоволення, додаткове рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2026 року у справі №260/5607/25 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. М. Обрізко судді Л. П. Іщук М.А. Пліш Повне судове рішення складено 13.05.2026.