Постанова Одеський апеляційний суд № 522/1037/26

Номер провадження: 33/813/814/26 Номер справи місцевого суду: 522/1037/26 Головуючий у першій інстанції Циб І. В. Доповідач Журавльов О. Г. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27.04.2026 року м. Одеса Суддя Одеського апеляційного суду - Журавльов О.Г., за участі: секретаря судового засідання Хангельдян К.С., особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову судді Приморського районного суду м. Одеси від 11.03.2026, якою: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, встановив: Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції. Постановою судді Приморського районного суду м. Одеси від 11.03.2026 ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в дохід держави в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 340 гривень. Стягнуто з ОСОБА_1 судові витрати на користь держави в сумі 665 гривень 60 копійок. Встановлено, що 15.01.2026 року близько 09:00 годин ОСОБА_1 , знаходячись за адресою: АДРЕСА_2 , вчинив домашнє насильство, а саме: умисні дії психологічного, економічного характеру, відносно своєї дружини ОСОБА_2 , що проявлялось в позбавленні користуватись особистим майном та образах та приниженнях, що завдало шкоди економічному та психологічному здоров`ю дружини, чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Вимоги наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи яка її подала. На дану постанову особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Доводи обґрунтовує тим, що у постанові зазначено, що він нібито «ображав» дружину в СМС-повідомленнях, проте в матеріалах справи немає жодного підтвердження використання ним нецензурної лайки чи принизливих висловів. Надані ним роздруківки листування підтверджують, що діалог мав виключно діловий і правовий характер. В матеріалах справи відсутні будь-які медичні документи, висновки психолога або висновки судово-психіатричної експертизи, які б підтверджували нанесення заявниці психологічної шкоди, страждань або пригнічення її емоційного стану. Судом першої інстанції не надано жодної правової оцінки доказам захисту, що є порушенням ст. 252 КУпАП. Зазначає, що він раніше не притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності, на обліках не перебуває, заявниця в суді зазначила, що претензій до нього не має та просила закрити провадження у справі. Просить постанову суду скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП. В судове засідання потерпіла ОСОБА_2 не з`явилась, будь-яких клопотань до апеляційного суду не подавала. Враховуючи те, що потерпіла ОСОБА_2 була належним чином повідомлена про час та місце розгляду апеляційної скарги, однак у судове засідання не з`явилася, вважаю, що розгляд апеляційної скарги може бути проведений без її участі. Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи про адміністративне правопорушення, заслухавши особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, прихожу до наступних висновків. Мотиви суду апеляційної інстанції. Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Згідно із ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Стаття 252 КУпАП передбачає, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. За приписами ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.06.2006, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій. Аналіз матеріалів провадження свідчить про те, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні домашнього насильства психологічного та економічного характеру повністю доведена та підтверджується наступними доказами: протоколом про адміністративне правопорушення серії АА №080450 від 15.01.2026; заявою ОСОБА_2 від 15.01.2026; поясненнями ОСОБА_2 ; формою оцінки ризиків вчинення домашнього насильства від 15.01.2026. На переконання апеляційного суду, зазначені вище докази у повному обсязі узгоджуються між собою та доводять винуватість ОСОБА_3 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Так, ч. 1 ст. 173-2 КУпАП (в редакції, що діяла на час інкримінованого правопорушення) встановлена адміністративна відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі Закону), під домашнім насильством слід розуміти діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Економічне насильство (п. 4 ч. 1 ст. 1 вказаного вище Закону), як форма домашнього насильства, включає в себе умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру. Окрім того, обов`язковою ознакою об`єктивної сторони цього правопорушення є наявність наслідків у виді завдання шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілого. Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу. Таким чином, під домашнім насильство, зокрема психологічного та економічного характеру, яке утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, підпадають лише такі діяння, якими цілеспрямовано та навмисно завдається шкода. Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 вчинив дії, спрямовані на обмеження права потерпілої особи на користування власним майном та житлом, що виразилося у вилученні особистих речей та умисному припиненні доступу до електроенергії шляхом механічного відключення автоматичних вимикачів у розподільчому щитку. Зазначені дії кваліфікуються як економічне насильство, оскільки вони спрямовані на створення умов, що загрожують життю та здоров`ю потерпілої особи, а також призводять до її фінансової та побутової залежності. Відключення електроенергії, опалення, гарячої води унеможливлює задоволення базових потреб (приготування їжі, освітлення, обігрів, тощо), що є формою психологічного тиску та обмеженням права на гідні умови проживання. Також ОСОБА_1 вчинив дії психологічного характеру щодо своєї дружини, які виразилися у тотальному контролі її приватного життя, а саме: несанкціонованому втручанні у таємницю листування в месенджерах, постійних перевірках мобільного телефону та висуванні необґрунтованих звинувачень, а також принижував та ображав потерпілу. Вказані дії призвели до пригнічення психологічного стану потерпілої, викликали почуття постійного страху та тривоги, що свідчить про порушення її психологічної цілісності. ОСОБА_1 не заперечував факту конфлікту із дружиною, водночас, стверджував, що він не застосовував відносно своєї дружини домашнього насильства будь-якого характеру, а зазначені в протоколі обставини не відповідають дійсності. В судовому засіданні суд 1-ої інстанції потерпіла ОСОБА_2 пояснила суду, що дійсно 15.01.2026 вранці, був конфлікт з її чоловіком ОСОБА_1 , який знаходився вдома за адресою їхнього проживання в АДРЕСА_3 , по телефону вчинив відносно неї домашнє насильство психологічно та економічного характеру, який виразився в образах та приниженнях, а також погроз і позбавленні користуватись особистим майном. Крім того, пояснила, її чоловік ОСОБА_1 обмежував її у користуванні особистими речами, вимикав світло та замінював замки в дверях, забирав телефон, читав її особисті переписки, вимикав світло, опалення, гарячу воду, виганяв з дому та погрожував судом. Також підтвердила, що ОСОБА_1 здійснював на неї психологічний тиск. Разом із цим, потерпіла також пояснила, що наразі вони з чоловіком примирились, проживають окремо, її психологічний стан значно покращився. Претензій до чоловіка вона не має, просила відізвати її заяву в поліцію. Отже, з наданих апеляційному суду матеріалів провадження убачається, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дійсно мав місце конфлікт, що призвело до вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства щодо своєї співмешканки ОСОБА_2 , внаслідок чого була завдана шкода психічному та економічному здоров`ю потерпілої, а отже доводи апеляційної скарги, що дії, зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення не мають ознак домашнього насильства, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», є безпідставними. Апеляційний суд також критично оцінює посилання апелянта відносно того, що в матеріалах справи відсутні будь-які медичні документи, висновки психолога або висновки судово-психіатричної експертизи, які б підтверджували нанесення заявниці психологічної шкоди, страждань або пригнічення її емоційного стану, з огляду на склад інкримінуємого йому правопорушення, аналіз якому було наведено вище. Враховуючи встановлене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин що виникли і закон, який їх регулює, а доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальної частині оскаржуваного судового рішення. Доказів, які б спростовували встановлені обставини ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції не надано. З урахуванням наведеного, доводи ОСОБА_1 про невідповідність висновків місцевого суду щодо наявності в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, не знайшли свого підтвердження. Разом з цим, апеляційний суд вважає, що вирішуючи питання про накладення адміністративного стягнення за вчинення правопорушення, місцевий суд не в повній мірі врахував конкретні обставини справи, не в повній мірі дотримався вимог ст.ст.23, 33 КУпАП, в силу яких стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, поваги до правил співжиття, в дусі додержання законів України, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим порушником, так і іншими особами. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушниці, ступінь її вини, майновий стан, обставини що пом`якшують і обтяжують відповідальність. Відповідно до вимог ст. 22 КУпАП при малозначності вчиненого правопорушення орган, посадова особа, уповноважені вирішувати справу, можуть звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням. Враховуючи конкретні фактичні обставини та характер вчиненого правопорушення, особу ОСОБА_1 , який раніше до адміністративної відповідальності не притягувався, відсутність обставин, які обтяжують відповідальність, а також позицію потерпілої ОСОБА_2 , яка претензій до ОСОБА_1 не має та вказує про примирення з останнім, апеляційний суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 можливо звільнити від адміністративної відповідальності на підставі ст. 22 КУпАП, у зв`язку із малозначністю вчиненого правопорушення, обмежившись усним зауваженням. На думку суду апеляційного суду, застосування такого заходу, як усне зауваження, буде необхідним та достатнім для досягнення визначеної ст. 23 КУпАП мети - виховного впливу та запобіганню вчиненню нових правопорушень. Враховуючи вищенаведене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, оскаржувана постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі за ч. 1 ст.173-2 КУпАП стосовно ОСОБА_1 на підставі ст.ст. 22, ч. 2 ст. 284 КУпАП, з винесенням усного зауваження. Керуючись статтями 7, 293, 294 КУпАП, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 задовольнити частково. Постанову судді Приморського районного суду м. Одеси від 11.03.2026, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП - скасувати. Прийняти нову постанову, якою звільнити ОСОБА_1 на підставі ст. 22 КУпАП від адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП за малозначністю вчиненого адміністративного правопорушення та обмежитись усним зауваженням. Провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити на підставі ч. 2 ст. 284 КУпАП. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя Одеського апеляційного суду О.Г. Журавльов