Постанова 4851 № 520/3528/26

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 травня 2026 р. Справа № 520/3528/26 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Спаскіна О.А., Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 17.03.2026, головуючий суддя І інстанції: Мельников Р.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі №520/3528/26 за позовом ОСОБА_1 до Височанського селищного голови Мороза Олександра Васильовича , Заступника Височанського селищного голови з питань житлово-комунального господарства Тройна Олега Володимировича про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Височанського селищного голови Мороза Олександра Васильовича, Заступника Височанського селищного голови з питань житлово-комунального господарства Тройна Олега Володимировича, в якому просив суд: - визнати дію Височанського селищного голови О. Мороза щодо відібрання у ОСОБА_1 , за ради свого збагачення, продуктів харчування які визначено постановою КМУ №328/22 неправомірною, такою що порушила зобов?язання надані Україною за ст.3 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а саме: незастосування до людини жорстокого поводження на території яка підконтрольна Україні; - визнати дію заступника Височанського селищного голови О. Тройно щодо відібрання у ОСОБА_1 , за ради свого збагачення, продуктів харчування які визначено постановою КМУ №328/22 неправомірною, такою що порушила зобов?язання надані Україною за ст. 3 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а саме: незастосування до людини жорстокого поводження на території яка підконтрольна Україні; - визнати дію Височанського селищного голови О. Мороза щодо відібрання у ОСОБА_1 , за ради свого збагачення, продуктів харчування які визначено постановою КМУ №328/22 неправомірною такою що свідчить про застосування до ОСОБА_1 жорстокого поводження, спрямованого на позбавлення ОСОБА_1 здоров`я, шляхом неотримання належного харчування; - визнати дію заступника Височанського селищного голови О. Тройно щодо відібрання у ОСОБА_1 , за ради свого збагачення, продуктів харчування які визначено постановою КМУ №328/22 неправомірною такою що свідчить про застосування до ОСОБА_1 жорстокого поводження спрямованого на позбавлення ОСОБА_1 здоров`я, шляхом не отримання належного харчування. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 17.03.2026 позовну заяву повернуто позивачу. Позивач, не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 17.03.2026 та направити справу для продовження розгляду. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №903/602/24 вважає, що ним не пропущеного процесуального строку на звернення до суду з позовом. Згідно з ч. 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Статтею 294 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо, зокрема: 3) повернення заяви позивачеві (заявникові). Таким чином, оскаржувана ухвала входить до переліку ухвал суду першої інстанції, визначеного ч. 2 ст. 312 КАС України, апеляційні скарги на які підлягають розгляду судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг. Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було усунуто недоліки позовної заяви. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до частин 1, 2 статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами. Згідно з частиною 1 статті 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Відповідно до частини 2 статті 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Таким чином, чинне законодавство обмежує право позивача на звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, визначено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків пов`язане з необхідністю досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббігс на інші проти Великобританії, справа Девеер проти Бельгії). Отже, дотримання строку звернення з позовом є однією з умов реалізації права на подання позову у публічно-правових відносинах. Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Колегія суддів зазначає, що правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Однак, закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Тому, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані із дійсними, істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 9901/405/19. При цьому, день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Даний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 29.01.2026 у справі №560/2395/25. Таким чином, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Колегія суддів вказує, що у цій справі спір стосується визнання неправомірними дій Височанського селищного голови Мороза Олександра Васильовича, заступника Височанського селищного голови з питань житлово-комунального господарства Тройна Олега Володимировича стосовно відмови у передачі продуктів харчування у обсягах на 1 особу, зазначених постановою Кабінету Міністрів України №328 від 20.03.2022 (далі Постанова №328). Позовні вимоги мотивовані тим, що у позивача є право на отримання продуктів харчування в обсягах на 1 особу згідно з положеннями Постанови №328. Разом з тим, позивач звернувся до суду 20.02.2026, в обґрунтування причин пропуску процесуального строку позивач у своєму позові посилався на дію карантину та воєнного стану. В ухвалі Харківського окружного адміністративного суду від 25.02.2026 суд залишаючи позовну заяву позивача без руху вказав, що з метою усунення недоліків позовної заяви ОСОБА_1 слід подати до суду заяву про поновлення пропущеного процесуального строку з обґрунтуванням поважності причин його пропуску. Як встановлено судовим розглядом, позивач заяви про поновлення пропущеного процесуального строку не надав, натомість подав до суду пояснення, де вказав, що ним не було пропущеного процесуального строку на звернення до суду з позовом. З приводу викладеного колегія суддів вказує на таке. Так, пунктом 1 Постанови № 328 установлено, що: - на період дії воєнного стану з метою задоволення нагальних потреб функціонування держави забезпечення населення територіальних громад областей та м. Києва, на території яких тривають активні бойові дії (відповідно до переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми єПідтримка), у тому числі внутрішньо переміщених осіб з таких областей та м. Києва, соціально незахищених осіб, які проживають на територіях територіальних громад, які визначено як території можливих бойових дій відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Міністерства розвитку громад та територій, продовольчими товарами тривалого зберігання, хлібом та хлібобулочними виробами нетривалого зберігання, випікання яких передбачено підпунктом 3 пункту 4 цієї постанови, (далі - продовольчі товари) здійснюється безоплатно; - обсяг продовольчих товарів, а також пакувальних товарів для їх фасування з розрахунку на кількість осіб, які потребують забезпечення такими товарами, але не більш як 10 млн. осіб, для безоплатної видачі населенню формує Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства; - на період дії воєнного стану для безоплатного забезпечення населення продовольчими товарами можуть використовуватися товари, закуплені за рахунок коштів державного бюджету, зокрема передбачених за програмою Субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на забезпечення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану, та місцевих бюджетів, а також товари, отримані іншими не забороненими законодавством способами. Пунктом 3 Постанови № 328 визначено обласні, Київську міську військові адміністрації одержувачами товарів, що визначені в додатку. Дана постанова набрала чинності 21.03.2022. Отже, вказаними положеннями Постанови № 328 на період дії воєнного стану встановлюється безоплатне забезпечення певних категорій осіб продовольчими товарами тривалого зберігання, хлібом та хлібобулочними виробами нетривалого зберігання. Як встановлено з матеріалів справи, позивач звернувся до Височанського селищного голови 04.05.2022 та 22.07.2022 з пропозиціями надати йому на виконання постанови КМУ №328 від 20.03.2022 продуктового набору продовольчих товарів. Височанською селищною радою надано відповідь від 19.05.2022 №0309/622 та відповідь від 27.07.2022 №03/09/967 (відповідно) про відсутність у Височанській селищній раді на момент розгляду звернення відповідних продуктових наборів. Окрім того, 01.09.2023 Височанською селищною радою надано позивачу відповідь на запит, де зазначено про кількість отриманих селищною радою продуктових наборів та про обставини їх видачі населенню. При цьому, з адміністративним позовом до суду першої інстанції позивач звернувся 20.02.2026, тобто з пропуском шестимісячного строку, визначеного частиною 2 статті 122 КАС України. Водночас, доводи позивача про те, що порушення його прав є триваючим, посилання позивача на ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 140/1770/19, постанову Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 242/924/17, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на таке. Як було зазначено раніше, згідно з частиною 2 статті 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Кодекс України про адміністративні правопорушення не містить визначення поняття «триваюче» правопорушення. Проте, в теорії адміністративного права під триваючим правопорушенням розуміють тривале невиконання вимог правової норми у вигляді дії або бездіяльності. Характер триваючого правопорушення оцінюється судом в кожному конкретному випадку індивідуально. Дана правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 03.05.2018 у справі №487/2854/17, від 06.09.2024 у справі №560/2798/19. Також, Верховний Суд у постанові від 11.04.2018 у справі №804/401/17 зазначив, що триваюче правопорушення - це проступок, пов`язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану, за якого об`єктивно існує цей обов`язок, виконанням обов`язку відповідним суб`єктом або припиненням дії відповідної норми закону. Крім цього, в ухвалі від 28.09.2022 у справі № 140/1770/19 Велика Палата Верховного Суду наголосила, що у теорії права триваюче правопорушення розуміється як проступок, пов`язаний з тривалим та безперервним невиконанням суб`єктом обов`язків, передбачених законом. Іншими словами, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи допустила бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності) та, відповідно, порушення закону. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку: усунення стану, за якого об`єктивно існує певний обов`язок у суб`єкта, що вчиняє правопорушення; виконанням обов`язку відповідним суб`єктом; припиненням дії відповідної норми закону. Разом з тим протиправний характер триваючого правопорушення повинен оцінюватися судом в кожному конкретному випадку індивідуально. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 242/924/17. Як встановлено з матеріалів справи, на звернення стосовно видачі продуктів харчування згідно з Постановою № 328 від 20.03.2022 позивачем отримано відповіді селищного голови О.Мороза від 19.05.2022 №03-09/622 та заступника Височанського селищного голови з питань житлово-комунального господарства О. Тройно від 27.07.2022 №03-09/967, якими повідомлено, що у Височанській селищній раді відсутні продовольчі товари тривалого зберігання, зазначено, що в разі їх надходження позивача буде повідомлено з наданням можливості їх отримання. У подальшому 01.09.2023 Височанською селищною радою надано позивачу відповідь на запит, де зазначено про кількість отриманих селищною радою продуктових наборів та про обставини їх видачі населенню. Із урахуванням зазначеного, колегія суддів вказує, що позивач оскаржує саме дії Височанського селищного голови О.Мороза та заступника Височанського селищного голови О.Тройна щодо відмови у передачі продуктів харчування згідно з Постановою КМУ №328 від 20.03.2022. При цьому, така відмова виражається у відповіді Височанського селищного голови О. Мороза від 19.05.2022 №03-09/622 та відповіді заступника Височанського селищного голови О. Тройно від 27.07.2022 №03-09/967, які виступають окремими індивідуальними актами реагування на звернення позивача від 04.05.2022 та 22.07.2022 відповідно, тому не пов`язані з безперервним невиконанням певних обов`язків відповідачами. Сам по собі факт подальшого ненадання продуктів харчування не свідчить про триваючий характер правопорушення, а є лише наслідком раніше зазначеної позиції відповідачів, викладеній у відповідях від 19.05.2022 №03-09/622 та від 27.07.2022 №03-09/967 про неможливість передачі позивачу продуктів харчування згідно з Постановою КМУ №328. Отже, враховуючи, що позивач дізнався про наявність свого порушеного права після отримання зазначеного листа від 01.09.2023, а з адміністративним позовом до суду першої інстанції позивач звернувся лише 20.02.2026, колегія суддів вважає, що в разі незгоди із діями відповідачів стосовно відмови у видачі продуктів харчування згідно з Постановою № 328 від 20.03.2022 позивач мав достатньо часу для звернення до суду за захистом своїх прав. Так, колегія суддів вказує, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 21.02.2024 у справі № 240/27663/23, від 30.10.2025 у справі № 520/4820/21, від 15.04.2026 у справі № 240/34480/23. При цьому, матеріали справи не містять доказів здійснення позивачем активних дій із захисту свого права на отримання продуктів харчування згідно з Постановою № 328 ані після отримання відмов відповідачів у видачі продуктів харчування від 19.05.2022, 27.07.2022, 01.09.2023, ані після отримання позивачем листа Департаменту масових комунікацій та забезпечення доступу до публічної інформації Харківської обласної військової адміністрації від 19.02.2024 №14.01-12/519 про перелік переданих продуктових наборів Височанській селищній раді у 2022-2023 роках. Отже, з урахуванням вказаного, колегія суддів доходить висновку, що позивачем пропущено строк звернення з адміністративним позовом до суду, визначений частиною 2 статті 122 КАС України. При цьому, посилання позивача на постанову Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24, у якій зазначено, що з 04.09.2025 року строки позовної давності стали обчислюватися знову, тому позивачем шестимісячний строк позовної давності не пропущено, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки зазначена постанова Верховного Суду містить висновки щодо застосування строків позовної давності до правовідносин, що регулюються Цивільним кодексом України, та не стосується строків позовної давності, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України. Крім цього, стосовно доводів позивача про запровадження на території України карантину як підстави для продовження процесуальних строків звернення до суду з позовом, колегія суддів вказує на таке. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», на території України було встановлено карантин. 17.07.2020 набрав чинності Закон України від 18.06.2020 №731-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», (далі - Закон №731-IX), яким внесено зміни до Господарського процесуального кодексу, Цивільного процесуального кодексу та Кодексу адміністративного судочинства України. Пункт 3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України викладено в такій редакції: «3. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення». Колегія суддів зазначає, що відповідно до висновку Верховного Суду у постанові від 16.04.2024 у справі №280/381/23, поновлення пропущеного процесуального строку здійснюється судом, якщо такий пропуск чи неможливість вчинення відповідної процесуальної дії зумовлено саме обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Для поновлення строку недостатньо лише посилання на наявність таких обмежень. Необхідним є наведення конкретних обставин та надання скаржником відповідних доказів на підтвердження їх існування, а також доведення їх впливу на своєчасність реалізації ним своїх прав. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що жодних належних та допустимих доказів пов`язаності причини пропуску строків звернення до суду з обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином, позивач до суду не надав. Крім того, Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 скасовано з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а до суду позивач звернувся лише 20.02.2026, тобто з пропуском шестимісячного строку звернення, встановленого ч.2 ст.122 КАС України. Таким чином, оскільки позивач пропустив встановлений ч.2 ст.122 КАС України шестимісячний строк звернення до суду з позовом, а обґрунтувань обставин та належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску вказаного строку звернення до суду не надано, а також враховуючи, що останній не виконав вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху від 25.02.2026, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви позивача. З урахуванням зазначеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про повернення позовної заяви ОСОБА_1 до Височанського селищного голови Мороза Олександра Васильовича, заступника Височанського селищного голови з питань житлово-комунального господарства Тройна Олега Володимировича про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Керуючись ст. ст. 242, 243, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 17.03.2026 по справі №520/3528/26 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич