Постанова 4851 № 541/582/26

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 травня 2026 р.Справа № 541/582/26 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Семененко М.О., Суддів: Чалого І.С. , Подобайло З.Г. , за участю секретаря судового засідання Григоренко І.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 30.03.2026, головуючий суддя І інстанції: Вірченко О.М., м. Миргород, Полтавська область у справі № 541/582/26 за позовом ОСОБА_1 до Інспектора 1 взводу 6 роти 3 батальйону ПОЛК-1 УПП в м. Києві Короля Богдана Володимировича , Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про визнання постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі протиправною, скасування постанови, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ), звернувся до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області з позовом до Інспектора 1 взводу 6 роти 3 батальйону ПОЛК-1 УПП в м. Києві Короля Богдана Володимировича (далі відповідач 1), Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (далі відповідач 2), в якому просив суд: - скасувати постанову про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху від 09.02.2026, за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 140 КУпАП скасувати, а справу про адміністративне правопорушення закрити. В обґрунтування позову зазначив, що 09 лютого 2026 року відносно нього винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №66360000, згідно якої позивач керував автобусом, при цьому здійснював перевезення пасажирів за маршрутом Київ-Харків без узгодженої уповноваженим органом Національної поліції України схеми маршруту руху та розкладу руху, чим допустив порушення п. 32.1 ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч. 2 ст. 140 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП). Прийнято рішення про накладення штрафу в сумі 340,00 грн. Позивач вважає, що вказана постанова не відповідає дійсним обставинам справи і підлягає скасуванню, оскільки п. 32.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (далі - ПДР) не передбачає обов`язку погоджувати схему руху з органами Національної поліції. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту» №176 від 18 лютого 1997 року (далі Постанова №176) схема руху за маршрутом, за яким здійснювалося перевезення позивачем, не потребує погодження з органами Національної поліції. Вказана постанова передбачає погодження схеми руху з органами Національної поліції лише у випадку перевезення організованих груп дітей (п. 69 Правил). Оскільки позивач не здійснював перевезення організованих груп дітей, вимога погоджувати схему руху із відповідними органами Національної поліції на нього не розповсюджується. Отже, на переконання позивача, в описаній відповідачем у постанові ситуації відсутня подія адміністративного правопорушення. Крім того, позивач зауважив, що суб`єктами правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 140 КУпАП, можуть бути лише посадові особи, до компетенції яких належить додержання правил, норм і стандартів при утриманні шляхів, вжиття заходів щодо своєчасної заборони або обмеження руху чи позначення на дорогах місць провадження робіт. Оскільки позивач є водієм, а не посадовою особою, у нього відсутні відповідні обов`язки. Вважає, що постанова є наслідком незаконних дій відповідача, оскільки позивачем не було порушено норми ПДР, автобус не має технічних несправностей або їх очевидних ознак, інші підстави для зупинки, визначені законом, також не мали відношення до позивача. Відповідачем (патрульним поліцейським) належним чином не задокументовано та не доведено належними і допустимими доказами факту порушення позивачем ПДР, яке передувало зупинці і вимозі пред`явлення документів для перевірки, тому ОСОБА_1 вважає, що вимоги посадової особи відповідача про зупинку, пред`явлення документів є неправомірними. Просив оскаржувану постанову визнати протиправною та скасувати. Представник відповідача, Департаменту патрульної поліції ГУНП у Полтавській області, надав відзив на адміністративний позов, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, мотивуючи тим, що позивачем в даній справі неправильно визначено інспектора взводу №1 роти №6 батальйону №3 полку №1 управління патрульної поліції в місті Києві Департаменту патрульної поліції старшого лейтенанта поліції ОСОБА_2 як співвідповідача в справі. Належним відповідачем є саме відповідний орган, на який положеннями відповідної статті КУпАП покладено функціональний обов`язок розглядати справи про адміністративне правопорушення, передбачені, зокрема, оскаржуваною статтею. Зауважив, що згідно санкції ч. 2 ст. 140 КУпАП суб`єктом вчинення правопорушення може бути як громадяни, так і посадові особи, громадяни - суб`єкти господарської діяльності. Тобто, поліцейським правомірно визначено фактичного водія транспортного засобу ОСОБА_1 як громадянина, який може бути притягнений до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 140 КУпАП. Позивач, будучи водієм пасажирського автобуса, перед керуванням транспортним засобом має перевірити наявність у нього документів, передбачених п. 2.1 ПДР, які він зобов`язаний пред`явити на вимогу працівника поліції згідно п. 2.4 ПДР. Згідно зі статтею 39 Закону України «Про автомобільний транспорт» №2344-III від 05.04.20021 (далі Закон №2344-III), автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення. Документи для регулярних пасажирських перевезень: для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, квитково-касовий лист, схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду (крім міських перевезень), інші документи, передбачені законодавством України. Як вбачається із затвердженого зразка паспорта автобусного маршруту регулярних перевезень, він погоджується уповноваженим підрозділом Національної поліції. На думку відповідача той факт, що відповідач 2 діяв з порушенням Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису №1026 від 18.12.2018 (далі Інструкція №1026) та ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» №580-VIII від 02.07.2015 (далі Закон №580-VIII), не зафіксував розгляд справи про адміністративне правопорушення, не є самостійною підставою для скасування оскаржуваної постанови, оскільки факти розгляду справи та відсутності у позивача будь-яких документів, які підтверджують погодження маршрутів руху під час здійснення регулярних перевезень. Так, позивач в позові підтверджує, що не надавав поліцейським документи, які б підтверджували погодження маршрутів руху уповноваженими органами Національної поліції під час здійснення регулярних перевезень. Більше того, позивач заявляє, що таке погодження нормативно не передбачено. Отже, поліцейські діяли в межах посадових обов`язків, виявили правопорушення та склали протокол. На думку відповідача факт вчинення правопорушення є доведеним, підстави для скасування постанови відсутні. Позивачем не надано жодного доказу на спростування обставин, які викладені в оскаржуваній постанові. Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 30.03.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Постанову в справі про адміністративне правопорушення від 09 лютого 2026 року серії ЕНА № 66360000 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 140 КУпАП, скасовано. Провадження по справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 140 КУпАП закрито. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції (ЄДРПОУ 40108646) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , судовий збір в розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) грн 60 коп. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем, Департаментом патрульної поліції, подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Зазначив, що рішення суду першої інстанції є незаконним, оскільки судом не з`ясовані обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Суд взагалі не надав жодної оцінки обставинам, викладеним у відзиві відповідача, не дослідив нормативно-правове регулювання пасажирських перевезень в Україні та взагалі не перевіривши обставин складання оскаржуваної постанови. Зауважив, що факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення був досліджений та встановлений інспектором під час розгляду справи про адміністративне правопорушення. Та, відповідно до норм чинного законодавства, інспектор вмотивовано виніс оскаржувану постанову за ч. 2 ст. 140 КУпАП. Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. В судове засідання сторони не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином. Представником Департаменту патрульної поліції подано клопотання про розгляд справи без участі представника Департаменту патрульної поліції на основі наявних матеріалів, апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції задовольнити. Відповідно до частини 3 статті 268, частини 2 статті 313 КАС України, справа розглядається за відсутності сторін. Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України, колегія суддів, враховуючи неявку у судове засідання всіх учасників справи, вважає за можливе фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 09 лютого 2026 року серії ЕНА №6636000, складеної інспектором 1 взводу 6 роти 3 батальйону ПОЛК-1 УПП в м. Києві Королем Б.В., 09 лютого 2026 року о 10 год. 08 хв. в м. Києві по вул. Симона Петлюри, 32 ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом автобусом SETRA S 415GT, реєстраційний номер НОМЕР_2 , здійснював пасажирські перевезення за маршрутом «Київ-Харків» без погодження з Національною поліцією, чим порушив ст. 52-3 Закону України «Про дорожній рух», п. 32.1 ПДР України, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 2 ст. 140 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн (а.с. 5). Непогоджуючись з винесеною постановою, позивач звернувся до суду з цим позовом. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що відповідачем не було надано суду належних доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені в апеляційній скарзі, правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів встановила таке. За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 23 Закону №580-VIII, поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. Пунктом 11 частини 1 статті 23 Закону 580-VIII, визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Відповідно до частини 5 статті 14 Закону України "Про дорожній рух" №3353-XII від 30.06.1993 (далі - Закон №3353-XII), учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. За пунктом 1.3. ПДР, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (пункт 1.9). В розділі 2 ПДР закріплено обов`язки і права водіїв механічних транспортних засобів. Згідно з пунктом 2.1 ПДР водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі, зокрема: г) на маршрутних транспортних засобах - схему маршруту та розклад руху; на великовагових і великогабаритних транспортних засобах та транспортних засобах, що здійснюють дорожнє перевезення небезпечних вантажів, - документацію відповідно до вимог, встановлених Законами України Про автомобільний транспорт, Про дорожній рух та Про перевезення небезпечних вантажів (далі - спеціальні правила). За приписами пункту 2.4 ПДР на вимогу працівника поліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені у пункті 2.1 ПДР. Відповідно до статті 39 Закону №2344-III автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення. Документи для регулярних пасажирських перевезень: для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, квитково-касовий лист, схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду (крім міських перевезень), інші документи, передбачені законодавством України; Виходячи з наведених вище правових норм, право органів Національної поліції перевіряти наявність зазначених у пункті 2.1 ПДР документів кореспондується із обов`язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред`явити такі документи. Такий висновок сформовано Верховним Судом у постановах від 25.09.2019 у справі №127/19283/17, від 02.12.2019 у справі №164/2068/17. Частиною 2 статті 140 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення визначеного законодавством порядку погодження з уповноваженим підрозділом Національної поліції: встановлення рекламоносіїв, технічних засобів організації дорожнього руху, проведення будь-яких робіт на автомобільних дорогах, вулицях, залізничних переїздах; розроблення проектної документації на будівництво, реконструкцію і ремонт автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів та об`єктів дорожнього сервісу; здійснення пасажирських перевезень за встановленими маршрутами руху транспортних засобів загального користування у вигляді накладення штрафу на громадян у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб, громадян - суб`єктів господарської діяльності - у розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Згідно з приписами статті 222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил випуску у плавання малих, спортивних суден і водних мотоциклів, правил судноплавства на морських і внутрішніх водних шляхах, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 89, частина друга статті 106-1, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина четверта статті 116-2, стаття 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п`ята, шоста, восьма, десята і одинадцята статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша і друга статті 121-3, частини перша, друга, третя, четверта, шоста і сьома статті 122, частина перша статті 123, статті 124-1, 125, частини перша, друга і четверта статті 126, частини перша, друга і третя статті 127, стаття 127-3, частини перша і друга статті 127-4, статті 128-129, частина перша статті 132-1, частини перша і п`ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев`ята, десята і одинадцята статті 133-1, стаття 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, частини шоста, сьома і восьма статті 152-1, статті 161, 164-4, частина перша статті 173-8, стаття 175-1(за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), частини перша і третя статті 175-3 (у частині порушень, пов`язаних із незабезпеченням безперешкодного доступу громадян до об`єктів фонду захисних споруд цивільного захисту, у випадках та порядку, встановлених законодавством), статті 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 181-1, частина перша статті 182, статті 183, 192, 194, 195). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Частиною 2 статті 258 КУпАП передбачено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі. У вказаних вище випадках, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі (стаття 283 КУпАП) на місці вчинення правопорушення. За приписами пункту 5 Розділу IV Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом МВС України №1395 від 07.11.2015 (далі - Інструкція №1395), постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі (додаток 5), складається у письмовій формі (заповнюється відповідно до вимог пункту 10 розділу ХV цієї Інструкції) або за наявності технічної можливості в електронній формі у вигляді стрічки, яка роздруковується за допомогою спеціальних технічних пристроїв, із зазначенням відомостей, що відповідають пунктам постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, наведеної у додатку 5 до цієї Інструкції. Згідно зі статтею 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Тобто, стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати, зокрема, чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні. Відповідно до частини 3 статті 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Отже, частиною 3 статті 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов`язок відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. У разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, такий відеозапис згідно з вимогами КАС України не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення. Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 24.01.2019 у справі №428/2769/17, від 13.02.2020 у справі №524/9716/16-а, від 19.02.2020 у справі №607/3394/17. Відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 09 лютого 2026 року серії ЕНА №6636000, складеної інспектором 1 взводу 6 роти 3 батальйону ПОЛК-1 УПП в м. Києві Королем Б.В., 09 лютого 2026 року о 10 год. 08 хв. в м. Києві по вул. Симона Петлюри, 32 ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом автобусом SETRA S 415GT, реєстраційний номер НОМЕР_2 , здійснював пасажирські перевезення за маршрутом «Київ-Харків» без погодження з Національною поліцією, чим порушив ст. 52-3 Закону України «Про дорожній рух», п. 32.1 ПДР України, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 2 ст. 140 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн (а.с. 5). У графі "7. До постанови додаються" відсутні будь-які відомості. Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Зміст пункту 1 статті 247 КУпАП свідчить про те, що обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Відповідно до статті 251 КУпАП України, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. Згідно з частинами 1 та 2 статті 40 Закону №580-VIII поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення: 1) фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень; 2) технічні прилади та технічні засоби з виявлення радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз; 3) безпілотні повітряні судна та спеціальні технічні засоби протидії їх застосуванню; 4) спеціальні технічні засоби перевірки на наявність стану алкогольного сп`яніння; 5) спеціалізоване програмне забезпечення для здійснення аналітичної обробки фото- і відеоінформації, у тому числі для встановлення осіб та номерних знаків транспортних засобів. Технічні прилади та технічні засоби, передбачені пунктами 1 і 2 цієї частини, поліція може закріплювати на однострої, у/на безпілотних повітряних суднах, службових транспортних засобах, суднах чи інших плавучих засобах, у тому числі тих, що не мають кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, які свідчать про належність до поліції, а також монтувати/розміщувати їх по зовнішньому периметру доріг і будівель. Поліція може використовувати інформацію, отриману за допомогою фото- і відеотехніки, технічних приладів та технічних засобів, що перебувають у чужому володінні. Інформація про змонтовані/розміщені технічні прилади, технічні засоби повинна бути розміщена на видному місці. Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. За визначенням статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Колегія суддів звертає увагу на те, що в оскаржуваній постанові серії ЕНА №6636000 відсутні посилання на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, а також відомості, щодо проведення фіксування, хоча зазначення таких даних є обов`язковою вимогою статті 283 КУпАП. При цьому сам відповідач у відзиві на адміністративний позов фактично підтвердив, що розгляд справи про адміністративне правопорушення не був зафіксований із застосуванням технічних засобів, передбачених Інструкцією №1026 та статтею 40 Закону №580-VIII. Такі порушення не можуть вважатися формальними, оскільки обов`язок належної фіксації дій поліцейських спрямований на забезпечення принципів законності, об`єктивності та достовірності доказів у справах про адміністративні правопорушення. Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що позивач у позові власноручно зазначає, що не надавав поліцейським документів щодо погодження маршрутів руху, оскільки таке погодження нормативно не передбачено, а отже той факт, що відповідач не зафіксував розгляд справи про адміністративне правопорушення не є самостійною підставою для скасування постанови, оскільки доводи позивача не звільняють відповідача від покладеного на нього обов`язку довести правомірність оскаржуваної постанови та факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення належними, допустимими і достатніми доказами. Суд звертає увагу на те, що процесуальний обов`язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача. Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі №524/5536/17 та від 17.07.2019 у справі №295/3099/17. Однак, крім самої постанови, відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Матеріали справи не містять ані відеозапису, ані пояснень свідків, ані інших доказів, які б беззаперечно підтверджували наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення. Колегія суддів зауважує, що сам факт складання постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення. Посилання відповідача на те, що позивач не надав поліцейським документи щодо погодження маршруту руху, саме по собі не доводить факту вчинення адміністративного правопорушення, оскільки обов`язок доказування не може бути перекладений на особу, яка оскаржує постанову. Суд апеляційної інстанції наголошує, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами. При цьому колегія суддів враховує, що в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. Такі висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 08.07.2020 у справі №463/1352/16-а. Отже, з урахуванням відсутності належної фіксації розгляду справи, недотримання вимог частини 3 статті 283 КУпАП, а також ненадання відповідачем достатніх та допустимих доказів вини позивача, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана постанова не відповідає критерію обґрунтованості (тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення), встановленого пунктом 3 частини 2 статті 2 КАС України. Згідно з частиною 3 статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено. За наведених обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для скасування постанови серії ЕНА №6636000 від 09 лютого 2026 року та закриття справи про адміністративне правопорушення. Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з частиною 1 статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням того, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, колегія суддів вважає, що відсутні в розумінні статті 139 КАС України правові підстави для розподілу судових витрат по даній справі. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України залишити без задоволення. Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 30.03.2026 по справі № 541/582/26 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя М.О. Семененко Судді І.С. Чалий З.Г. Подобайло Повний текст постанови складено 13.05.2026 року