Постанова Полтавський апеляційний суд № 541/1644/24

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 541/1644/24 Номер провадження 22-ц/814/240/26Головуючий у 1-й інстанції Вірченко О. М. Доповідач ап. інст. Триголов В. М. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 квітня 2026 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Триголова В.М. суддів: Дорош А.І., Лобова О.А. секретар: Горбун К.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою керівника Миргородської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Комишнянської селищної ради Полтавської області на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 10 жовтня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 (правонаступник ОСОБА_2 ) до Комишнянської селищної ради Полтавської області про визнання права власності в порядку спадкування за законом - В С Т А Н О В И В: У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комишнянської селищної ради Полтавської області про визнання права власності в порядку спадкування за законом, мотивуючи вимоги наступним. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його двоюрідний дід ОСОБА_3 , на ім`я якого було виготовлено сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ПЛ № 0074953. На підставі сертифіката була виділена земельна ділянка з кадастровим номером 5323255400:00:004:0140, площею 5,43 га. Зазначений сертифікат у позивача відсутній через його втрату, що позбавляє можливості оформити право на земельну частку (пай) після смерті спадкодавця. Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 10 жовтня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Комишнянської селищної ради Полтавської області про визнання права власності в порядку спадкування за законом задоволено. Визнано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 право на земельну частку (пай) розміром 5,43 га з кадастровим номером 5323255400:00:004:0140, розташовану на території Комишнянської селищної ради Миргородського району Полтавської області, згідно сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ПЛ № 0074953, зареєстрованому в книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) в колишньому КСП «Прогрес» за № 582 від 28 грудня 1996 року, виданому на ім`я ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 , яка в свою чергу успадкувала після ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 . Не погодившись із вказаним рішенням його в апеляційному порядку оскаржила Миргородська окружна прокуратура Полтавської області. Скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України , щодо його законності та обґрунтованості. Скаржник зазначає, що як визначено ст. 530 ЦК УРСР, при відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують в рівних частках: брати і сестри померлого, а також дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга). На думку апелянта аналіз норм ЦК УРСР свідчить, що мати позивача ОСОБА_4 ані до першої, ані до другої черг спадкоємців померлого дядька не відноситься. Крім того, мати позивача не має права на обов`язкову частку, судом обставини його непрацездатності та перебування на утриманні спадкодавця не встановлювалися, а, отже, вона не є спадкоємцем за законом і не має права спадкування, оскільки цим правом наділені лише спадкоємці. Права на спадкове майно мати позивача не має, а тому відсутні і підстави для його захисту. Судом першої інстанції не враховано, що відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 555 ЦК УРСР спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави, якщо ні один із спадкоємців не прийняв спадщини. З матеріалів справи вбачається, що до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, про відмову від прийняття спадщини або про видачу спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_3 ніхто не звертався, заповіт від імені спадкодавця не посвідчувався. Відтак, після відкриття спадщини у 2001 році, у зв`язку з тим, що спірна земельна ділянка не була прийнята в порядку спадкування жодним із спадкоємців, вона за правом спадкоємства перейшла до держави. Зважаючи на вказане , прокуратура просить скасувати рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 10 жовтня 2024 року, та постановити нове про відмову в задоволенні позовних вимог. З матеріалів справи встановлено , що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 (актовий запис № 75 від 10 грудня 2001 року, складений виконавчим комітетом Комишнянської селищної ради Миргородського району Полтавської області, а.с. 22). Відповідно до повідомлення відділу у Миргородському районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, згідно книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) КСП «Прогрес», розташованого на території Комишнянської селищної ради Миргородського району, зареєстровано та видано сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ПЛ № 0074953 на ім`я ОСОБА_3 . Розмір земельної частки (паю) становить 4,56 в умовних кадастрових гектарах. Відповідно до списку власників земельних сертифікатів на отримання державних актів по Комишнянській селищній раді Миргородського району, що міститься у наявному проекті землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) на території Комишнянської селищної ради Миргородського району Полтавської області, ОСОБА_3 включений до вищевказаного списку із приміткою «помер». Станом на 01 січня 2013 року відомості щодо видачі державного акту на право власні відсутні (а.с. 20). Згідно з відповіддю відділу № 2 управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ПЛ №0074953 на ім`я ОСОБА_3 була зареєстрована земельна ділянка з кадастровим номером 5323255400:00:004:0140, яка має статус невитребуваного паю і знаходиться в оренді у ФОП ОСОБА_6 (а.с. 76). Відповідно до витягу з Державного реєстру речових правна нерухоме майно дата державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5323255400:00:004:0140, площею 5,43 га 24 грудня 2019 року. Від імені орендодавця договір оренди землі укладався Комишнянською селищною радою Миргородського району Полтавської області з ФОП ОСОБА_6 . Відповідно до матеріалів справи мати позивача ОСОБА_4 була племінницею ОСОБА_3 , тоді як дід позивача ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , був батьком ОСОБА_4 та рідним братом ОСОБА_3 (а.с. 11-19). В акті Комишнянської селищної ради Полтавської області від 11 березня 2024 року зазначено, що ОСОБА_4 проживала разом з ОСОБА_3 з 1998 року і до дня його смерті, оскільки за станом здоров`я ОСОБА_3 потребував постійного стороннього догляду (інвалід дитинства), вона допомагала по господарству, піклувалася про нього, поховала за власні кошти, інших родичів у нього не було (а.с. 19). За життя ОСОБА_3 заповіт не посвідчувався, спадкова справа не заведена. Таким чином, після смерті ОСОБА_3 , у відповідності до ст. 549 ЦК УРСР ОСОБА_4 прийняла спадщину, так як проживала разом з ним, вступила в управління та володіння спадковим майном після його смерті. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 померла (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 від 25 липня 2004 року, а.с. 13). Після її смерті у відповідності до ст. 1264 ЦК України батько позивача ОСОБА_5 прийняв спадщину в зв`язку із спільним проживанням однією сім`єю більше п`яти років з померлою ОСОБА_4 (довідка виконавчого комітету Комишнянської сільської ради Миргородського району Полтавської області № 02-24/584 від 02 липня 2020 року, а.с. 16). ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_5 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 від 23 грудня 2009 року, а.с. 12). Державним нотаріусом Другої миргородської державної нотаріальної контори Смагою Л.М. ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 (а.с. 17, 18). За рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 04 вересня 2020 року по справі № 541/1275/20 за позивачем було визнано в порядку спадкування за законом право власності на земельну частку (пай) площею 4,56 умовних кадастрових гектарів, без визнання меж в натурі на території Комишнянської селищної ради Миргородського району із земель колишнього КСП «Прогрес», право на яку мала ОСОБА_4 , яка була прийнята, але не переоформлена, в порядку спадкування за законом у відповідності до ст. 1264 ЦК України батьком позивача ОСОБА_5 (а.с. 14-15). Оформити право на земельну частку (пай) розміром 5,43 га з кадастровим номером 5323255400:00:004:0140, розташовану на території Комишнянської селищної ради Миргородського району Полтавської області, яку ОСОБА_4 успадкувала після смерті ОСОБА_3 , тоді як ОСОБА_5 у відповідності до статті 1264 ЦК України успадкував після її смерті, не має можливості у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на земельну частку (пай). Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною другою статті 4 ЦПК України передбачено, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Передумовою участі органів та осіб в цивільному процесі є набуття ними цивільного процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право представляти інтереси інших суб`єктів, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність. Згідно з пунктом 3 частини першої та частиною другою статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом. На прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України (стаття 2 Закону України «Про прокуратуру»; далі Закон № 1697-VII). Прокуратура виконує функцію нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами виключно у формі представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 1 Розділу ХІІІ Закону № 1697-VII). Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді визначені у Законі № 1697-VII, частина третя статті 23 якого визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Відповідно до частини 4 статті 23 вказаного Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. З наведеного можна дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 37)). Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 69)). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 виснувала про те, що, звертаючись до компетентного органу перед пред`явленням позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону № 1697-VII, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 39). Таким чином, за наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону № 1697-VII, і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Згідно з ч. 3 ст. 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Частиною 4 ст. 56 ЦПК України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу. У даній справі прокурор вступив у справу з метою захисту інтересів держави в особі уповноваженого органу - Комишнянської селищної ради Полтавської області, подавши апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Прокурором повідомлено Комишнянську селищну раду, що спірним рішенням судом фактично було позбавлено територіальну громаду в праві на набуття спірної земельної ділянки у комунальну власність, оскільки ОСОБА_4 не входила до числа спадкоємців за положеннями ЦК УРСР 1963 року, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин, а тому спірне майно (земельна ділянка), яке не прийняте у спадщину, переходить до держави. На вказаний лист прокурора Комишнянською селищною радою повідомлено, що оскарження рішення суду першої інстанції не здійснювалось , селищна рада не заперечує проти оскарження такого рішення прокуратурою. Просила прокуратуру вжити відповідних заходів представницького характеру для оскарження рішення місцевого суду. Також, у відповідності до ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурором попередньо повідомлено Комишнянську селищну раду про здійснення представництва інтересів у суді шляхом подачі апеляційної скарги у справі, що підтверджується матеріалами справи (а.с.115). Прокурором у даній справі виконано вимоги ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», а також вимоги ч. 4 ст. 56 ЦПК України, в апеляційній скарзі обґрунтовано у чому полягає порушення інтересів держави, підстави для звернення до суду прокурора у зв`язку із неналежним виконанням уповноваженим органом своїх повноважень щодо захисту інтересів держави у справі, а саме бездіяльності щодо оскарження рішення суду першої інстанції. Відповідно до ст. 318 ЦК України одним з суб`єктів права власності є територіальна громада міста, яка реалізує свої повноваження через відповідну міську (сільську) раду (ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 внесено зміни до Земельного Кодексу України, яким змінено суб`єктів розпорядження землями сільськогосподарського призначення та визначено, що такі повноваження перейшли до органів місцевого самоврядування. 3 огляду на це належним суб`єктом, який наділений правом розпорядження державними землями запасу сільськогосподарського призначення, наразі, є відповідна сільська, селищна чи міська рада. Уповноваженим органом у спірних правовідносинах є Комишнянська селищна рада Полтавської області (відповідач у справі). Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України). Відповідно до ч. ч. 5, 6, 8 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Верховний Суд у постанові від 08.02.2019 у справі № 915/20/18 дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи, що беззаперечно свідчить про можливість представництва органами прокуратури в суді інтересів держави в особі органів місцевого самоврядування. Факт того, що відповідачем у справі позовні вимоги не заперечувались не спростовує наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави у справі в особі Комишнянської селищної ради. Судом першої інстанції вказано , що у разі неподання відповідачем відзиву у встановлений законом спрок, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи , та прийнято рішення про задоволення позову , однак законні підстави для задоволення позову суд не встановив. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам не відповідає. Статтею 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Таким чином, підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту є порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права. При вирішенні спору, суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Відповідно до пункту 4, абзацу першого пункту 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України цей ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 1 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом. У даній справі правовідносини щодо спадкування спірного майна виникли до набрання чинності ЦК України та визначений у статті 549 ЦК Української РСР шестимісячний строк для прийняття спадщини після померлого ОСОБА_3 закінчився в у грудні 2001 року, тобто до 01 січня 2004 року, - до вказаних спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ЦК Української РСР. Відповідно до статті 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави. Згідно зі статтями 525, 526 ЦК Української РСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця. Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме - місцезнаходження майна або його основної частини. Статтею 548 ЦК Української РСР передбачено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Згідно зі статтею 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Відповідно до статті 529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю. Згідно зі статтею 530 ЦК Української РСР при відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках: брати і сестри померлого, а також дід та баба померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга). На відміну від ЦК України, ЦК Української РСР не було передбачено інших черг спадкоємців, окрім зазначених у статтях 529 та 530 цього Кодексу, за змістом яких племінниця чи племінник спадкодавця до спадкування за законом не закликалися. Спадкування за правом представлення ЦК Української РСР також не передбачав. На час відкриття спадщини (2001 рік) чинний цивільний кодекс не передбачав у жодній черзі за законом спадкоємців померлого дядька, відповідно, ОСОБА_4 не відноситься до кола спадкоємців навіть за встановлення у судовому порядку юридичного факту такого ступеню спорідненості із спадкодавцем. Права на спадкове майно у позивача не виникло, а тому у суду першої інстанції були відсутні підстави для захисту спадкових прав позивача ОСОБА_1 та для задоволення позову про визнання права власності. Спадщина після смерті ОСОБА_3 у передбачений законом строк ніким не була прийнята, заповіт на спірну земельну ділянку не складався, тому відповідно до вимог статті 524 ЦК Української РСР за правом спадкоємства переходить до держави. Аналогічного правового висновку у справі № 547/23/21 з подібними правовідносинами дійшов Верховний Суд у постанові від 21.03.2023. Чинним на час відкриття спадщини ЦК УРСР не обмежувався строк для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом або заповітом, у тому числі й для держави. Тому, якщо упродовж встановленого шестимісячного строку ніхто зі спадкоємців за законом або за заповітом не прийняв спадщину, вважається, що спадщина переходить до держави в силу закону. Також, ЦК УРСР 1963 року не передбачав визнання спадщини відумерлою. У даній справі у позивача спадкових прав на земельну ділянку не виникло, а тому правовий порядок переходу земельної ділянки у комунальну власність територіальної громади не впливає на висновок суду, що рішенням суду першої інстанції порушено права та інтереси держави в особі селищної ради. Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення; Згідно п.п.1, 4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За вказаних обставин , суд апеляційної інстації приходить до висновку , що апеляційну скаргу слід задовольнити , а оскаржуване рішення скасувати. Щодо клопотання правонаступника позивача ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Жага Е.Г. про закриття провадження у справі у зв`язку із пропуском прокуратурою строку на апеляційне оскарження колегія суддів зауважує. Так, дійсно Верховний Суд вже зауважував, що для прокурора як представника держави в особі органу місцевого самоврядування перебіг строку на апеляційне оскарження рішення суду розпочався з дати отримання судового рішення органом місцевого самоврядування (відповідача в справі), а не з часу виявлення ним оскарженого рішення суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень (постанови Верховного Суду від 25 березня 2020 року в справі № 219/10482/16, від 18 серпня 2023 року в справі № 200/15210/18, від 06 березня 2024 року в справі № 190/1031/22, від 29 травня 2024 року в справі № 171/2012/21, від 24 грудня 2024 року в справі № 198/236/21). Проте , у постанові Верхового Суду від 14 червня 2022 року в справі № 904/3541/15 зазначено, що клопотання про поновлення строку на подання апеляційної скарги повинно містити обґрунтування поважності причин пропуску цього строку. Поважними визнаються такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. ЦПК України не пов`язує право суду відносити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. У кожному випадку суд, з урахуванням конкретних обставин пропуску строку, оцінює доводи, наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку. Передумовою участі органів та осіб в цивільному процесі є набуття ними цивільного процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право представляти інтереси інших суб`єктів, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність. У даній справі встановлено, що Комишнянська селищна рада згідно відомостей системи «Електронний суд» отримала копію судового рішення 18.10.2024 о 05:53. Згідно заяви про ознайомлення з матеріалами справи , прокурор Миргородської окружної прокуратури ознайомився із матеріалами справи 16.04.2025 . Листом Комишнянської селищної ради від 04.04.2025 №01.1-21/726 Миргородську окружну прокуратуру повідомлено про те , що селищна рада не має наміру оскаржувати рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 10 жовтня 2024 року. Окрім того, зазначено , що селищна рада не заперечує проти подання Миргородською окружною прокуратурою вказаного рішення з метою захисту інтересів Комишнянської селищної ради Полтавської області у рамках здійснення представництва законних інтересів держави органами прокуратури. Відповідно, Миргородська окружна прокуратура набула можливості здійснювати в суді представництво законних інтересів держави з 24.04.2025, оскільки захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах (Комишнянська селищна рада Полтавської області), зважаючи на що безпідставними, на думку колегії суддів, є посилання на необхідність закриття провадження у справі. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу керівника Миргородської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Комишнянської селищної ради Полтавської області - задовольнити. Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 10 жовтня 2024 року - скасувати.Ухвалити у справі нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 (правонаступник ОСОБА_2 ) до Комишнянської селищної ради Полтавської області про визнання права власності в порядку спадкування за законом - залишити без задовлення. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення Головуючий суддя: В. М. Триголов Судді: А.І. Дорош О.А. Лобов