Постанова Полтавський апеляційний суд № 538/1976/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 538/1976/21 Номер провадження 22-ц/814/2504/23Головуючий у 1-й інстанції Бондарь В.А. Доповідач ап. інст. Абрамов П. С. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 квітня 2023 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Головуючого судді: Абрамова П.С., Суддів: Панченка О.О., Пікуля В.П., за участю секретаря судового засідання - Сальної Н.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві апеляційну скаргу керівника Миргородської окружної прокуратури С. Шикунова в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області на рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 23 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області, третя особа - приватний нотаріус Миргородського районного нотаріального округу Жук Тетяна Павлівна, про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом УСТАНОВИВ: короткого змісту позовних вимог і рішення суду першої інстанції; У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулась із позовом до Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області та прохала встановити факт її родинних відносин із ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме, шо остання є її двоюрідною тіткою; також прохала визнати за нею в порядку спадкування право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться на території Лохвицької міської ради (колишньої Харківецької сільської ради) Миргородського (колишнього Лохвицького) району Полтавської області, площею 5,3040 га, кадастровий номер земельної ділянки 5322687800:00:001:0101. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її двоюрідна тітка, ОСОБА_2 , після смерті якої відкрилася спадщина у вигляді права на земельну частку (пай) на території Харківецької сільської ради. Станом на 29.09.2021 земельна ділянка, на яку мала право ОСОБА_2 , була сформована з присвоєнням кадастрового номеру 5322687800:00:001:0101. За життя тітка заповіту не склала, інші спадкоємці, які б могли претендувати на спадкове майно, відсутні. Постановою приватного нотаріуса Миргородського районного нотаріального округу від 18.11.2021 їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки неможливо встановити факт родинних відносин та відсутні правовстановлюючі документи на спадкове майно. Вказане і стало підставою звернення до суду з даним позовом за захистом спадкових справ. Рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 23 грудня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області, третя особа - приватний нотаріус Миргородського районного нотаріального округу Жук Тетяна Павлівна, про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом - задоволено в повному обсязі. Встановлено факт, що ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є двоюрідною тіткою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після померлої ОСОБА_2 , право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться на території Лохвицької міської ради (колишньої Харківецької сільської ради) Миргородського (колишнього Лохвицького) району Полтавської області, площею 5,3040 га, кадастровий номер земельної ділянки 5322687800:00:001:0101, право на яку належало померлій ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 . короткого змісту вимог апеляційної скарги; узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу; Вказане рішення оскаржене в апеляційному порядку керівником Миргородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області. В апеляційній скарзі прокурор прохав рішення місцевого суду скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити; стягнути з позивача на користь Полтавської обласної прокуратури судовий збір за подачу апеляційної скарги. Вказував, що рішення суду не відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, винесене з неправильним застосуванням норм матеріального права, так як до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Цивільного кодексу УРСР 1963 року, оскільки спадкодавець померла у 1997 році. Аналіз норм ст. ст. 529, 530, 531, 535 Цивільного кодексу УРСР 1963 року свідчить про те, що ОСОБА_1 ані до першої, ані другої черг спадкоємців померлої двоюрідної тітки не відноситься, не має права на обов`язкову частку, судом обставини її непрацездатності та перебування на утриманні померлого спадкодавця не встановлювалися, а, отже, вона не є спадкоємцем, не має права на спадкування і не могла прийняти спадщину шляхом управління та володіння спадковим майном, оскільки цим правом наділені лише спадкоємці. Права на спадкове майно позивачка не має, а тому відсутні і підстави для їх захисту у судовому порядку. Судом першої інстанції не враховано, що відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 555 ЦК УРСР, спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави, якщо ні один із спадкоємців не прийняв спадщини. Відтак, після відкриття спадщини у 1997 році, у зв`язку з тим, що спірна земельна ділянка не була прийнята в порядку спадкування жодним із спадкоємців, вона за правом спадкоємства перейшла до держави. Також, скаржником зазначено, що суд, попри безпідставність вимог по суті повинен був відмовити в позові у зв`язку із пропуском строку позовної давності. Згідно зі ст. 71 ЦК УРСР, який діяв на час виникнення правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. При цьому позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін (ст. 75 ЦК УРСР). Відповідно до статті 80 ЦК УРСР 1963 року закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Спадщина відкрилась з 1997, а з позовом позивач звернулася у 2021 році, тобто з пропуском строку позовної давності. Також, скаржником зазначено, що судом першої інстанції установлено факт родинних відносин тільки на підставі пояснень свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які, відповідно до ст. ст. 76, 95 ЦПК України не є доказами. Також, прокурором зазначено, що 27.10.2022 Миргородською окружною прокуратурою до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України за № 42022172050000064. В межах вказаного провадження здійснений виклик свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , однак, у зв`язку із неодноразовою неможливістю вручення повісток, допитати у якості свідків вказаних осіб не представилося можливим. Вважає, що факт родинних відносин спадкодавця з позивачкою, який суд першої інстанції встановив, встановлено на підставі суперечливих доказів, вказаний факт не підтверджено позивачем належними та допустимими доказами у справі. На рахунок підстав для представництва інтересів держави у справі прокурором в апеляційній скарзі зазначено, що відповідно до ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом, яким є Закон України «Про прокуратуру», відповідно до ч. 1, абз. 1 ч. 3 та абз. 1 ч. 4 ст. 23 якого прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. У даній справі неправомірне, всупереч встановленому порядку на підставі рішення суду набуття позивачкою права власності на земельну ділянку завдає шкоди інтересам держави. Порушення полягає в тому, що визнання за відсутності правових підстав за ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку, розташовану на території Лохвицької міської ради Полтавської області, фактично позбавлено територіальну громаду права власності на земельну ділянку, яка за відсутності спадкоємців відповідно до вимог ст. 254 ЦК УРСР за правом спадкоємства повинна перейти до держави. Відповідно до ст. 318 ЦК України одним з суб`єктів права власності є територіальна громада міста, яка реалізує свої повноваження через відповідну міську (сільську) раду (ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Уповноваженим органом у спірних правовідносинах є Лохвицька міська рада Полтавської області, яка є відповідачем у справі та у передбаченому законом порядку рішення суду першої інстанції не оскаржила в апеляційному порядку. 3 метою встановлення наявності підстав для представництва саме прокурором шляхом апеляційного оскарження рішення Лохвицького районного суду від 23.12.2021 листом від 15.11.2022 за № 54/2-6447 вих-22 поінформовано Лохвицьку міську раду Полтавській області про можливу незаконність рішення районного суду та необхідність вирішення питання його оскарження в апеляційному порядку. Згідно з отриманою 21.11.2022 відповіддю міської ради стало відомо, що міською радою не оскаржувалось рішення суду та не буде оскаржуватись у зв`язку із відсутністю коштів на сплату судового збору. Факт не звернення до суду міської ради з апеляційною скаргою, яка б відповідала вимогам процесуального законодавства та відповідно мала змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що вказаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з апеляційною скаргою, що відповідає нормам національного законодавства та судовій практиці, серед іншого, постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, постанові Верховного Суду від 16.02.2022 у справі № 911/2827/20). узагальнених доводів та заперечень інших учасників справи; 21.03.2023, в межах встановленого судом процесуального строку, до Полтавського апеляційного суду надійшов відзив ОСОБА_1 на апеляційну скаргу, відповідно до якого остання прохала апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Вказувала про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави у справі, що рішенням суду нічиїх прав та інтересів не порушено, а відповідач, Лохвицька міська рада позов визнала, та що прокурором пропущено строк на апеляційне оскарження без поважних причин. Зазначала, що спірна земельна ділянка, право на яку належало померлій, не належить до земель державної чи комунальної власності, а є невитребуваною часткою (паєм), яка не була виділена внатурі (на місцевості) за життя спадкодавця. Відповідно до Закону України «Про порядок виділення внатурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв), у разі якщо до 1 січня 2025 року власник невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємець не оформив права власності на земельну ділянку, він вважається таким, що відмовився від одержання земельної ділянки. Така невитребувана земельна частка (пай) після формування її у земельну ділянку за рішення відповідної сільської, селищної, міської ради (у разі необхідності формування) за заявою відповідної ради та рішення суду передається у комунальну власність територіальної громади, на території якої вона розташована, у випадку визнання майна безхазяйним. На час оформлення нею спадщини, спірна земельна ділянка не належала до земель комунальної власності та не перейшла автоматично до держави. встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу; Місцевим судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла двоюрідна тітка позивачки - ОСОБА_2 , що підтверджується актовим записом про смерть № 14 від 05.08.1997. За життя ОСОБА_2 заповітів не складала та не посвідчувала. Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина у вигляді права на земельну частку (пай) на території Харківецької сільської ради. Станом на 29.09.2021 земельна ділянка, на яку мала право ОСОБА_2 , сформована та їй присвоєно кадастровий номер 5322687800:00:001:0101. Інших спадкоємців, які б могли претендувати на спадкове майно немає. Постановою приватного нотаріуса Миргородського районного нотаріального округу від 18.11.2021 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв`язку із неможливістю встановити факт родинних відносин із спадкодавцем та відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно. Відповідно до інформаційного листа відділу № 4 управління у Миргородському районі Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області № 29-16-0.2014-475/41-21 від 13.10.2021, встановлено, що відповідно до Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай), що видавалися Лохвицькою райдержадміністрацією на території Харківецької сільської ради Лохвицького району Полтавської області, на ім`я ОСОБА_2 зареєстровано за № 1662 від 17.12.1996 Сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ПЛ № 0022024 розміром 4,0 умовних кадастрових гектари без визначення меж цієї земельної ділянки в натурі (на місцевості) на підставі розпорядження Лохвицької райдержадміністрації від 30.09.1996 року за №

493. Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ -5318985962021 від 29.09.2021 року площа земельної ділянки 5,3040 га, кадастровий номер 5322687800:00:001:0101. Встановлення факту родинних відносин із спадкодавцем необхідно позивачці для оформлення спадкових прав після померлої ОСОБА_2 . Згідно з довідки Харківецького старостинського округу Лохвицької міської ради від 01.11.2021 року ОСОБА_2 на час смерті проживала та була зареєстрована в с. Харківці Лохвицького району. Письмовими поясненнями свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , які попереджені про кримінальну відповідальність, передбачену ст. 384 КК України, підтвердили, що ОСОБА_1 є двоюрідною племінницею ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 . ОСОБА_1 до смерті доглядала за своєю тіткою та здійснила поховання. Інших родичів у ОСОБА_2 немає. Пунктом 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2007 «Про судову практику у справах про спадкування» передбачено, що при вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай). Пунктом 23 вказаної Постанови закріплено, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Статтею 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власника земельних часток (паїв)» передбачено, що до осіб, які мають право на земельну частку (пай) відносяться громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом. Згідно зі ст. 2 цього Закону основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є: свідоцтво про право на спадщину; рішення суду про визнання права на земельну частку (пай). Згідно зі ст. 328 ЦК України громадянин набуває право власності на підставах, що не заборонені законом. Відповідно до ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах із збереженням її цільового призначення. Згідно ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину, або не прийняти її. Згідно зі ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). Застосувавши вказані норми матеріального прав, встановивши фактичні обставини справи та зібрані докази в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, так як не порушують чиї-небуть права чи інтереси. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків. Щодо правових підстав представництва прокурором інтересів держави в особі Лохвицької міської ради Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною другою статті 4 ЦПК України передбачено, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Передумовою участі органів та осіб в цивільному процесі є набуття ними цивільного процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право представляти інтереси інших суб`єктів, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність. Згідно з пунктом 3 частини першої та частиною другою статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом. На прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України (стаття 2 Закону України «Про прокуратуру»; далі Закон № 1697-VII). Прокуратура виконує функцію нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами виключно у формі представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 1 Розділу ХІІІ Закону № 1697-VII). Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді визначені у Законі № 1697-VII, частина третя статті 23 якого визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Відповідно до частини 4 статті 23 вказаного Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. З наведеного можна дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 37)). Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 69)). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 виснувала про те, що, звертаючись до компетентного органу перед пред`явленням позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону № 1697-VII, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 39). Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (пункт 40 зазначеної постанови). Таким чином, за наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону № 1697-VII, і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження такого захисту (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц). Інакше кажучи, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює (пункт 26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18). Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17. Згідно з ч. 3 ст. 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Частиною 4 ст. 56 ЦПК України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу. У даній справі прокурор вступив у справу з метою захисту інтересів держави в особі уповноваженого органу - Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області, подавши апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Прокурором попередньо повідомлено Лохвицьку міську раду, що спірним рішенням судом фактично було позбавлено територіальну громаду в праві на набуття спірної земельної ділянки у комунальну власність, оскільки ОСОБА_1 не входить до числа спадкоємців за положеннями ЦК УРСР 1963 року, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин, а тому спірне майно (земельна ділянка), яке не прийняте у спадщину, переходить до держави. На вказаний лист прокурора Лохвицькою міською радою повідомлено, що оскарження рішення суду першої інстанції не здійснювалось і не може бути здійснено в зв`язку із неможливістю здійснити сплату судового збору. (а.с. 68-72) Також, у відповідності до ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурором попередньо повідомлено Лохвицьку міську раду про здійснення представництва інтересів у суді шляхом подачі апеляційної скарги у справі, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 77). Прокурором у даній справі виконано вимоги ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», а також вимоги ч. 4 ст. 56 ЦПК України, в апеляційній скарзі обґрунтовано у чому полягає порушення інтересів держави, підстави для звернення до суду прокурора у зв`язку із неналежним виконанням уповноваженим органом своїх повноважень щодо захисту інтересів держави у справі, а саме бездіяльності щодо оскарження рішення суду першої інстанції. Відповідно до ст. 318 ЦК України одним з суб`єктів права власності є територіальна громада міста, яка реалізує свої повноваження через відповідну міську (сільську) раду (ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 внесено зміни до Земельного Кодексу України, яким змінено суб`єктів розпорядження землями сільськогосподарського призначення та визначено, що такі повноваження перейшли до органів місцевого самоврядування. 3 огляду на це належним суб`єктом, який наділений правом розпорядження державними землями запасу сільськогосподарського призначення, наразі, є відповідна сільська, селищна чи міська рада. Уповноваженим органом у спірних правовідносинах є Лохвицька міська рада Полтавської області (відповідач у справі). Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України). Відповідно до ч. ч. 5, 6, 8 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Верховний Суд у постанові від 08.02.2019 у справі № 915/20/18 дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи, що беззаперечно свідчить про можливість представництва органами прокуратури в суді інтересів держави в особі органів місцевого самоврядування. Отже, доводи позивача про те, що прокурор не наділений повноваженнями представляти інтереси держави в особі Лохвицької міської ради, є безпідставними. Посилання позивача на те, що відповідачем у справі позовні вимоги було визнано не спростовує наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави у справі в особі Лохвицької міської ради. З матеріалів справи вбачається, що представник Лохвицької міської ради 22.12.2022 подав до суду першої інстанції заяву у порядку ст. ст. 43, 49 ЦПК України, відповідно до якої прохав розглянути справу за відсутності представника відповідача, проти позовних вимог не заперечує. (а.с. 29) Відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову в прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову, які підлягають встановленню. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі № 588/1311/17, провадження № 61-39156св18 та підтримана 30 червня 2021 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 916/1142/20. Судом першої інстанції прийнято визнання позову відповідачем та ухвалено рішення про задоволення позову на стадії підготовчого провадження, однак законні підстави для задоволення позову суд не встановив. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам не відповідає. Статтею 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Таким чином, підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту є порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права. При вирішенні спору, суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Відповідно до пункту 4, абзацу першого пункту 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України цей ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 1 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом. У даній справі правовідносини щодо спадкування спірного майна виникли до набрання чинності ЦК України та визначений у статті 549 ЦК Української РСР шестимісячний строк для прийняття спадщини після померлої ОСОБА_2 закінчився в лютому 1998 року, тобто до 01 січня 2004 року, - до вказаних спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ЦК Української РСР. Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, невірно застосував до спірних правовідносин норми ЦК України в редакції, яка набрала чинності з 01 січня 2004 року, що призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до статті 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави. Згідно зі статтями 525, 526 ЦК Української РСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця. Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме - місцезнаходження майна або його основної частини. Статтею 548 ЦК Української РСР передбачено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Згідно зі статтею 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Відповідно до статті 529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю. Згідно зі статтею 530 ЦК Української РСР при відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках: брати і сестри померлого, а також дід та баба померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга). На відміну від ЦК України, ЦК Української РСР не було передбачено інших черг спадкоємців, окрім зазначених у статтях 529 та 530 цього Кодексу, за змістом яких племінниця чи племінник спадкодавця до спадкування за законом не закликалися. Спадкування за правом представлення ЦК Української РСР також не передбачав. На час відкриття спадщини (1997 рік) чинний цивільний кодекс не передбачав у жодній черзі за законом спадкоємців померлої двоюрідної тітки, відповідно, ОСОБА_1 не відноситься до кола спадкоємців навіть за встановлення у судовому порядку юридичного факту такого ступеню спорідненості із спадкодавцем. Права на спадкове майно у позивачки не виникло, а тому у суду першої інстанції були відсутні підстави для захисту спадкових прав позивача та для задоволення позову про визнання права власності. Спадщина після смерті ОСОБА_2 у передбачений законом строк ніким не була прийнята, заповіт не складався, тому відповідно до вимог статті 524 ЦК Української РСР за правом спадкоємства переходить до держави. Аналогічного правового висновку у справі № 547/23/21 з подібними правовідносинами дійшов Верховний Суд у постанові від 21.03.2023. Чинним на час відкриття спадщини ЦК УРСР не обмежувався строк для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом або заповітом, у тому числі й для держави. Тому, якщо упродовж встановленого шестимісячного строку ніхто зі спадкоємців за законом або за заповітом не прийняв спадщину, вважається, що спадщина переходить до держави в силу закону. Також, ЦК УРСР 1963 року не передбачав визнання спадщини відумерлою. Посилання позивача на те, що земельна частка (пай) є не витребуваною часткою (паєм), не спростовує висновку про порушення інтересів держави на спірну земельну ділянку. Згідно із Законом України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» визначено, що невитребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості). У разі якщо до 1 січня 2025 року власник невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємець не оформив право власності на земельну ділянку, він вважається таким, що відмовився від одержання земельної ділянки. Така невитребувана земельна частка (пай) після формування її у земельну ділянку за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради (у разі необхідності формування) за заявою відповідної ради на підставі рішення суду передається у комунальну власність територіальної громади, на території якої вона розташована, у порядку визнання майна безхазяйним. (ст. 13). У даній справі у позивачки спадкових прав на земельну ділянку не виникло, а тому правовий порядок переходу земельної ділянки у комунальну власність територіальної громади не впливає на висновок суду, що рішенням суду першої інстанції порушено права та інтереси держави в особі міської ради. Щодо позовних вимог про встановлення юридичного факту. Частиною першою статті 315 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи про встановлення факту, серед інших, родинних відносин між фізичними особами. Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що «у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Звертаючись із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, особа відповідно до вимог статті 258 ЦПК України вказує мету встановлення юридичного факту, яка дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи зумовлює він правові наслідки. Враховуючи вищевикладені висновки апеляційного суду, оскільки встановлення факту родинних відносин позивачки із спадкодавцем не породжує спадкових прав у позивача, встановлення такого юридичного факту не буде мати юридичного значення, а отже і позовні вимоги в цій частині задоволенню з цих підстав не підлягають. Іншим доводам апеляційної скарги щодо недоведення позивачем належними і достатніми доказами у справі факту родинних відносин апеляційний суд оцінку не надає. Щодо застосування строку позовної давності Згідно зі ст. 71 ЦК УРСР, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. При цьому позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторони про це (ст. 75 ЦК УРСР). За положеннями ст. 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає 3 дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і переривання перебігу строків позовної давності встановлюються статтями 78 і 79 цього Кодексу. Відповідно до статті 80 ЦК УРСР 1963 року закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові. Однак, апеляційний суд зазначає, що визнання (захист) прав та інтересів на спадкове майно залежить від виникнення у особи, що звернулась до суду, права на спадкування. Строк позовної давності застосовується лише до обґрунтованих позовних вимог. Оскільки правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні, строк позовної давності не підлягає застосуванню. висновків за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції; Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до вимог п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Згідно з ч. 2 ст. 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, є зокрема, застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Враховуючи вищевикладені висновки апеляційного суду, при ухваленні рішення судом першої інстанції було порушено норми матеріального права та процесуального права, з невідповідністю висновків обставинам справи, рішення місцевого суду підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Щодо доводів позивача, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, з приводу пропущення прокурором строку на апеляційне оскарження рішення без поважних причин, апеляційний суд зазначає, що в ухвалі про відкриття апеляційного провадження судом розглянуто клопотання прокурора про поновлення строку на апеляційне оскарження та мотивовано його задоволення, тому вказані доводи не є підставою для відмови у задоволенні апеляційної скарги. Щодо розподілу судових витрат. Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Миргородська окружна прокуратура не має статусу окремої юридичної особи, підпорядкована та входить у структуру Полтавської обласної прокуратури, яка є розпорядником бюджетних коштів. За подачу апеляційної скарги Полтавською обласною прокуратурою сплачено судовий збір у сумі 3 154,02 грн. Враховуючи, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, в силу ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір, сплачений за подачу апеляційної скарги, підлягає стягненню з позивача у повному обсязі, а судові витрати позивача, понесені ним під час розгляду справи, - відшкодуванню не підлягають. Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 141, 381, 382, 383, 384 ЦПК України УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу керівника Миргородської окружної прокуратури С. Шикунова в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області - задовольнити. Рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 23 грудня 2021 року - скасувати. Ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити в повному обсязі. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Полтавської обласної прокуратури судовий збір за подачу апеляційної скарги у сумі 3 154,02 грн. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, яким є Верховний Суд. У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, строк на касаційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 18 квітня 2023 року. Головуючий суддя П.С. Абрамов Судді О.О. Панченко В.П. Пікуль