Постанова КАС ВС № 320/2175/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 12 травня 2026 року справа №320/2175/25 адміністративне провадження № К/990/13083/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючої - Ханової Р. Ф. (суддя-доповідач), суддів: Бившевої Л. І., Хохуляка В. В., за участю: секретаря судового засідання Сірак І. М., представника позивача - адвоката Єфімова О. М., представників відповідача - Волочай О. А., Павленка С. С. в порядку самопредставництва, розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року (судді: Оксененко О. М., Попова О. Г., Штульман І. В.), у справі №320/2175/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Девелоперська компанія «Каскад» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, - УСТАНОВИВ: Рух справи Товариство з обмеженою відповідальністю «Девелоперська компанія «Каскад» (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у місті Києві (далі - податковий орган, відповідач у справі, скаржник), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14 жовтня 2024 року: - № 01154410702, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток підприємств, який сплачують інші підприємства, на 14 887 223 грн, з яких 11 909 778 грн за податковим зобов`язанням, 2 977 445 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; - № 01154420702, яким зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податковм на прибуток за 2023 рік на 37 897 822 грн. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2025 року (суддя - Вісьтак М. Я.) в задоволенні позову відмовлено. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач неправомірно відобразив у бухгалтерському обліку операції з відступлення права вимоги як факторингові, унаслідок чого безпідставно сформував витрати та доходи, що призвело до заниження податку на прибуток та завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року задоволено апеляційну скаргу Товариства, скасовано рішення Київського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2025 року, прийнято нову постанову, якою задоволено адміністративний позов Товариства, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 14 жовтня 2024 року №01154410702 та № 01154420702. Суд апеляційної інстанції, навпаки, переоцінюючи правову та економічну сутність спірних операцій, дійшов висновку про правомірність їх відображення позивачем у бухгалтерському обліку та задовольнив позов, виходячи з факту вибуття активу та отримання плати за відчуження активу. 23 березня 2026 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у м. Києві на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року у справі №320/2175/25. Після усунення відповідачем недоліків касаційної скарги, Верховний Суд ухвалою від 09 квітня 2026 року відкрив касаційне провадження за скаргою податкового органу, справу витребував з суду першої інстанції. 17 квітня 2026 року справа №320/2175/25 надійшла до Верховного Суду. Обставини справи Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що Головним управлінням ДПС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Девелоперська компанія Каскад» щодо дотримання вимог податкового, валютного законодавства, законодавства про єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та іншого законодавства за відповідні періоди. Охоплювані періоди становили: податкове та валютне законодавство з 01 квітня 2017 року по 31 грудня 2023 року; єдиний внесок з 23 жовтня 2014 року по 31 грудня 2023 року. За результатами перевірки складено акт про результати документальної планової виїзної перевірки від 10 вересня 2024 року №102486/Ж5/26-15-07-02-02-03/39451835 (далі - акт перевірки), в якому зафіксовано порушення Товариством: підпункту 14.1.255 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, пунктів 6, 7, 20 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» (далі - НП(С)БО 16 «Витрати») та пунктів 5 і 7 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід» (далі - П(С)БО 15 «Дохід»), в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 11 909 778 грн, зокрема за 2023 рік 11 909 778 грн, та завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування на 37 897 822 грн, у тому числі за 2023 рік 37 897 822 грн; пункту 63.3 статті 63 ПК України та пунктів 8.1, 8.4 Наказу №462, не повідомивши контролюючий орган про об`єкти оренди (нежитлові приміщення) за основним місцем обліку. 23 вересня 2024 року представник позивача подав до Головного управління ДПС у м. Києві заперечення щодо висновків, викладених в акті перевірки, у яких вказав, що Товариство правомірно відображено операцію з фінансування під відступлення права вимоги (факторингову операцію) як факторингову операцію. Представник зазначив, що за укладеними договорами ТОВ «ІНТЕР ВЕЙ КАПІТАЛ» надало ТОВ «ДК Каскад» послуги з фінансування під відступлення права грошової вимоги за плату, яка з боку Товариства відбувалася шляхом надання знижки (дисконту) від суми виступленого боргу, що повністю відповідає частині першій статті 1077 ЦК України. Плата за надану фінансову послугу за Договором № 23-025 становила дисконтну різницю між розміром заборгованості та ціною договору у сумі 30 847 292,83 грн. За Договором № 23-026 плата ТОВ ДК Каскад за надану послугу факторингу становила різницю між розміром заборгованості Боржника (488 106 401,12 грн) та ціною договору (414 890 440,95 грн) - 73 215 960,17 грн. Контролюючий орган не погодився із зазначеними запереченнями та залишив висновки акта перевірки без змін, направивши на адресу позивача Повідомлення про розгляд заперечення від 07 жовтня 2024 року №35355/Ж12/26-15-07-02-02-09. У подальшому, 18 жовтня 2024 року Товариство отримало податкові повідомлення-рішення від 14 жовтня 2024 року: № 01154410702, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток підприємств, який сплачують інші підприємства, на 14 887 223 грн, з яких 11 909 778 грн за податковим зобов`язанням, 2 977 445 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; № 01154420702, яким зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податковм на прибуток за 2023 рік на 37 897 822 грн. Позивач оскаржив податкові повідомлення-рішення в адміністративному порядку до Державної податкової служби України. 20 грудня 2024 року Державна податкова служба України прийняла рішення №38126/6/99-00-06-01-01-06 про залишення скарги Товариства без задоволення. Суди попередніх інстанцій також установили перерахування Товариством коштів до ТОВ «ЄВРОПЕЙСЬКЕ ОЩАДНЕ ТОВАРИСТВО» на підставі Договору № 29-10/3/2021 залучення фінансових активів із зобов`язанням щодо наступного їх повернення від 29 жовтня 2021 року та Договору № 02-12/2021 залучення фінансових активів із зобов`язанням щодо наступного їх повернення від 02 грудня 2021 року на суму 766 000 000 гривень. У матеріалах справи міститься копія Договору № 23-025 про відступлення права вимоги за договором залучення фінансових активів із зобов`язанням щодо наступного їх повернення, який укладений 29 вересня 2023 року між ТОВ «ДК Каскад» та ТОВ «ІНТЕР ВЕЙ КАПІТАЛ». Суди установили, що у відповідності до умов цього Договору Первісний кредитор передає (відступає) Новому кредитору своє Право вимоги, а Новий кредитор набуває Право вимоги та сплачує Первісному кредитору за відступлення Права вимоги Ціну договору у порядку та строки, встановлені цим Договором. Розмір Заборгованості Боржника станом на день підписання Сторонами цього Договору становить 205 648 618,87 грн. За змістом Акта приймання-передачі прав вимоги від 29 вересня 2023 року (Додаток № 1 до Договору № 23-025) вбачається, що ТОВ «Девелоперська компанія Каскад» (Первісний кредитор) передало, а ТОВ «ІНТЕР ВЕЙ КАПІТАЛ» (Новий кредитор) прийняло право вимоги за Договором №02-12/2021 від 02 грудня 2021 року про залучення фінансових активів із зобов`язанням щодо наступного їх повернення на підставі Договору №23-025 від 29 вересня 2023 року про відступлення права вимоги. Сторони підтвердили передачу та прийняття прав вимоги даним Актом. Крім того, матеріали справи містять копію Договору № 23-026 про відступлення права вимоги за договором залучення фінансових активів із зобов`язанням щодо наступного їх повернення, який укладений 29 вересня 2023 року між ТОВ «ДК Каскад» та ТОВ «ІНТЕР ВЕЙ КАПІТАЛ». У відповідності до умов цього Договору Первісний кредитор передає (відступає) Новому кредитору своє Право вимоги, а Новий кредитор набуває Право вимоги та сплачує Первісному кредитору за відступлення Права вимоги Ціну договору у порядку та строки, встановлені цим Договором. Розмір Заборгованості Боржника станом на день підписання Сторонами цього Договору становить 488 106 401,12 грн. За змістом Акта приймання-передачі прав вимоги від 29 вересня 2023 року (Додаток № 1 до Договору № 23-026) вбачається, що ТОВ «ДК Каскад» (Первісний кредитор) передало, а ТОВ «ІНТЕР ВЕЙ КАПІТАЛ» (Новий кредитор) прийняло право вимоги за Договором №29-10/3/2021 від 29 жовтня 2021 року про залучення фінансових активів із зобов`язанням щодо наступного їх повернення на підставі Договору №23-026 від 29 вересня 2023 року про відступлення права вимоги. Сторони підтверджують передачу та прийняття прав вимоги. Окрім цього, суди установили, що у бухгалтерській довідці № 45 від 29 вересня 2023 року по операції відступлення права вимоги сума 414 890 440,95 грн вказана як дохід. У бухгалтерській довідці № 46 від 29 вересня 2023 року відображено дохід в сумі 174 801 326,04 грн. Матеріали справи також містять копію звіту про фінансові результати за 2020, 2021, 2023 роки, копію узагальнюючої податкової консультації щодо оподаткування податком на прибуток операцій з відступленням права вимоги (факторингу), копію Договору №02-12/2021 від 02 грудня 2021 року про залучення фінансових активів із зобов`язанням щодо наступного їх повернення, додаткові угоди до нього та копію Договору №29-10/3/2021 від 29 жовтня 2021 року про залучення фінансових активів із зобов`язанням щодо наступного їх повернення, додаткові угоди до нього. Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ «ІНТЕР ВЕЙ КАПІТАЛ», до видів його економічної діяльності належать: інші види кредитування (64.92), фінансовий лізинг (64.91) та надання інших фінансових послуг, крім страхування та пенсійного забезпечення (64.99). Свідоцтвом про реєстрацію фінансової установи ТОВ «ІНТЕР ВЕЙ КАПІТАЛ» від 11 вересня 2018 року № 1603 підтверджується статус цього Товариства як фінансової установи. Доводи касаційної скарги та відзиву на неї У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначає про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах, а також фактично вказує на порушення судами норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору. Скаржник вказує, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення підпункту 14.1.255 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, а також норми бухгалтерського обліку, зокрема П(С)БО 15 «Дохід» та П(С)БО 16 «Витрати», у частині формування фінансового результату платника податку. На обґрунтування зазначено, що суд апеляційної інстанції неправильно визначив правову природу укладених договорів, оскільки договори відступлення права вимоги між ТОВ «ДК «Каскад» та ТОВ «Інтер Вей Капітал» не є договорами факторингу, а за своєю суттю є договорами купівлі-продажу майнових прав (цесії), оскільки не передбачають надання фінансової послуги у розумінні фінансування під відступлення права грошової вимоги. Скаржник наголошує, що відсутні обов`язкові ознаки факторингового договору, зокрема передання грошових коштів клієнту як фінансування за плату, натомість має місце відчуження права вимоги за визначеною ціною, що виключає можливість кваліфікації спірних правочинів як факторингу. Крім того, на думку відповідача, позивач неправомірно відобразив у бухгалтерському обліку операції за такими договорами, оскільки замість відображення дебіторської заборгованості за її номінальною вартістю (693 755 020 грн) було відображено лише суму фактичного надходження коштів (589 691 767 грн), що призвело до викривлення показників фінансової звітності. Скаржник зазначає, що у зв`язку з таким підходом позивач безпідставно сформував: інші операційні доходи на суму 589 691 767 грн, інші операційні витрати на суму 693 755 020 грн, що, у свою чергу, призвело до заниження податку на прибуток та завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування, а тому висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки, є обґрунтованими. Також відповідач зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків щодо правомірності відображення дисконту як плати за фінансову послугу, оскільки відсутні належні первинні документи, які б підтверджували надання такої послуги та обґрунтовували відповідну різницю між номінальною та фактичною вартістю права вимоги. Окремо скаржник вказує, що висновки суду апеляційної інстанції зроблені без урахування вимог податкового законодавства щодо обов`язковості ведення обліку на підставі належних первинних документів та достовірного відображення господарських операцій, що суперечить положенням статті 44 ПК України. У зв`язку з наведеним відповідач просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. У відзиві на касаційну скаргу Товариство заперечує проти її задоволення та просить залишити без змін постанову суду апеляційної інстанції. Позивач зазначає, що за укладеними договорами між ним та ТОВ «Інтер Вей Капітал» фактично відбулося фінансування під відступлення права грошової вимоги, а різниця між номінальною вартістю вимоги та ціною її відступлення є платою за таку фінансову послугу, що відповідає положенням статті 1077 ЦК України. Товариство наголошує, що контрагент є фінансовою установою, а відтак має право здійснювати факторингові операції, а дисконт є допустимою формою винагороди фактора. Крім того, позивач вказує, що відображення операцій у бухгалтерському обліку здійснено відповідно до вимог П(С)БО 15 «Дохід» та П(С)БО 16 «Витрати», оскільки витратами є вибуття дебіторської заборгованості у повному обсязі, а доходом - отримання компенсації за її відступлення, що зумовило формування фінансового результату у вигляді різниці між такими показниками. Також позивач зазначає, що доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи та не спростовують правильності висновків суду апеляційної інстанції. Позиція Верхованого Суду Ключовим у цій справі є питання правомірності відображення позивачем у бухгалтерському обліку операцій, пов`язаних із відступленням права вимоги, зокрема в частині формування доходів та витрат. Суди попередніх інстанцій встановили, що за укладеними договорами позивач передав іншій особі право грошової вимоги до боржника у загальному розмірі 693 755 019,99 грн, натомість отримав грошові кошти у сумі 589 691 766,95 грн, що підтверджується умовами договорів та первинними документами. За твердженнями відповідача, внаслідок укладання договорів факторингу позивач повинен був облікувати дебіторську заборгованість ТОВ «ІНТЕР ВЕЙ КАПІТАЛ» у розмірі 693 755 019,99 грн (повна вартість відступлених прав вимоги). За твердженнями позивача, дебіторська заборгованість ТОВ «ІНТЕР ВЕЙ КАПІТАЛ» повинна обліковуватися у розмірі 589 691 766,95 грн (договірна вартість відступлених прав вимоги). Отже, за позицією контролюючого органу, у позивача не виникло витрат внаслідок цих операцій, що вплинуло на об`єкт оподаткування податком на прибуток підприємств. Колегія Суддів Верховного Суду виходить з того, що визначальним для відображення господарської операції у бухгалтерському обліку є її економічна сутність. Унаслідок відступлення права вимоги позивач втратив статус кредитора у відповідному зобов`язанні, а отже відповідний актив у вигляді дебіторської заборгованості перестав відповідати критеріям визнання активу. Відповідно до пунктів 4 та 5 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 08 жовтня 1999 року № 237, дебіторська заборгованість - сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату, дебітори - юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їх еквівалентів або інших активів. Дебіторська заборгованість визнається активом, якщо існує ймовірність отримання підприємством майбутніх економічних вигод та може бути достовірно визначена її сума. Згідно з пунктом 6 НП(С)БО 16 «Витрати» витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Відповідно до пункту 7 НП(С)БО 16 «Витрати» витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходів, для отримання якого вони здійснені. Отже, внаслідок відступлення права вимоги ТОВ «ДК "КАСКАД"» перестає бути кредитором перед ТОВ «ЄВРОПЕЙСЬКЕ ОЩАДНЕ ТОВАРИСТВО». Відбулося відступлення права вимоги від ТОВ «ДК "КАСКАД"» до ТОВ «ІНТЕР ВЕЙ КАПІТАЛ». З точки зору бухгалтерського обліку актив «дебіторська заборгованість» внаслідок правочину більше не належить ТОВ «ДК "КАСКАД"», а отже, відбулося «зменшення активів». Відповідно до пунктів 6, 17 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 13 «Фінансові інструменти», підприємство списує фінансовий актив (дебіторську заборгованість) з балансу внаслідок втрати контролю за ним. Відповідно до пункту 18 названого НП(С)БО якщо при передачі фінансового активу іншому підприємству контроль не втрачається, то така операція відображається як позика. Проте, в межах спірних правовідносин доказів останнього не встановлено. Водночас за договором між ТОВ «ДК "КАСКАД"» та ТОВ «ІНТЕР ВЕЙ КАПІТАЛ» виникає: зобов`язання ТОВ «ДК "КАСКАД"» передати право вимоги у розмірі 693 755 019,99 грн на користь ТОВ «ІНТЕР ВЕЙ КАПІТАЛ», та кореспондуюче право ТОВ «ІНТЕР ВЕЙ КАПІТАЛ»; право вимоги ТОВ «ДК "КАСКАД"» на суму 589 691 766,95 грн (договірна вартість), та кореспондуюче зобов`язання ТОВ «ІНТЕР ВЕЙ КАПІТАЛ». Відповідно до пункту 5 П(С)БО 15 «Дохід» дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Колегія суддів звертає увагу, що економічний зміст господарської операції не змінюється залежно від правової кваліфікації правочину (цесія, договір факторингу, договір купівлі-продажу, міна тощо). Правовідносини між ТОВ «ДК "КАСКАД"» та ТОВ «ЄВРОПЕЙСЬКЕ ОЩАДНЕ ТОВАРИСТВО» замінені правовідносинами між ТОВ «ДК "КАСКАД"» та ТОВ «ІНТЕР ВЕЙ КАПІТАЛ». ТОВ «ЄВРОПЕЙСЬКЕ ОЩАДНЕ ТОВАРИСТВО» зобов`язане виконати зобов`язання перед ТОВ «ІНТЕР ВЕЙ КАПІТАЛ». Таким чином, у ТОВ «ДК "КАСКАД"» виникли витрати від зменшення активів на балансову вартість дебіторської заборгованості ТОВ «ЄВРОПЕЙСЬКЕ ОЩАДНЕ ТОВАРИСТВО» на суму 693 755 019,99 грн та доходи від збільшення активів внаслідок виникнення дебіторської заборгованості та отримання оплати від ТОВ «ІНТЕР ВЕЙ КАПІТАЛ» на суму 589 691 766,95 грн. Різниця між сумами цих операцій відповідає вартості дисконту. Посилання контролюючого органу на необхідність відображення дебіторської заборгованості у повному номінальному розмірі фактично зводяться до ігнорування наслідків відчуження такого активу та не узгоджуються з положеннями бухгалтерського обліку. Водночас контролюючим органом не спростовано факту здійснення господарських операцій, їх реальності та відповідності умовам договорів. Щодо змісту договірних відносин колегія суддів звертає увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, у якій вказана наступна позиція: «

61. Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

62. Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина третя статті 656 Цивільного кодексу України).

63. Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

64. Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається.

65. Згідно з частиною першою статті 1084 Цивільного кодексу України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.» Водночас наявна позиція Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі №826/4334/16, за якою: «Спірний договір є двостороннім, а його предметом є відступлення прав вимог за плату (купівля-продаж). При цьому, договір не передбачає оплату послуги, а різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги.» При цьому, в межах спірних правовідносин відступлення права вимоги відбулось не за номінальну вартість, а різниця між вартістю зобов`язання та договірною ціною може вважатися винагородою фактора. При цьому, контролюючий орган не довів, що зобов`язання має іншу ринкову вартість і законність операції не оспорював. В даному випадку кваліфікація операції не впливає на облік доходів і витрат платника податків. З огляду на викладене колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що позивач правомірно відобразив у бухгалтерському обліку витрати у зв`язку з вибуттям дебіторської заборгованості та доходи у фактично отриманій сумі, що відповідає вимогам національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку. Доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків суду апеляційної інстанції. Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, Верховний Суд приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування постанови суду, а тому касаційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України). Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року у справі №320/2175/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуюча Р. Ф. Ханова Судді: Л. І. Бившева В. В. Хохуляк